Постанова № 23544419, 14.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2534/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко Л.В.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"14" березня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Ісаєнко Ю.А., Собківа Я.М. Варченко І.В. Литвиненко В.І. Коростель І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства «Малинське лісове господарство» та Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 липня 2010 року у справі за позовом Державного підприємства «Малинське лісове господарство»та Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ДП «Малинське лісове господарство»звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Малинському районі Житомирської області та просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.09.2006 № 0000102801/0 та від 08.12.2006 № 0000102801/1, а також стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 53 846,28 грн.

Ухвалою суду від 17.05.2010 провадження у справі в частині стягнення витрат на правову допомогу в сумі 53 846,28 грн. закрито у зв'язку з відмовою позову в цій частині.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 7 липня 2010 року позов задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малинському районі Житомирської області від 28.09.2006 № 0000102801/0 та від 08.12.2006 № 0000102801/1 про донарахування податку на прибуток в сумі 373 932,50 грн. (203 258 грн. -основного платежу, 170 674,6 грн. -штрафних санкцій) в частині нарахування податку на прибуток за основним платежем в сумі 173 703 грн. та штрафних санкцій на цю суму.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, також подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ДП «Малинське лісове господарство»на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 липня 2010 року слід задовольнити, а апеляційну скаргу ДПІ у Малинському районі Житомирської області залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 14.08.2006 по 11.09.2006 працівниками ДПІ у Малинському районі Житомирської області було проведено виїзну планову перевірку ДП «Малинське лісове господарство»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 30.06.2006 про що складено Акт перевірки від 18.09.2006 № 85/23-10/13551546.

Згідно з висновками даного Акту перевірки, встановлені порушення ДП «Малинське лісове господарство»пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5, пп. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, пп. 8.1.1, 8.1.2, 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.2.1, 8.2.2 п. 8.2 ст. 8, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 203,3 тис. грн., в т.ч.: за 2005 рік -114,1 тис. грн., за І півріччя 2006 року -89,2 тис. грн..

На підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.09.2006 № 0000102801/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 373 932,50 грн., в т.ч. 203 258,00 грн. основного платежу та 170 674,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із вказаним повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПІ у Малинському районі Житомирської області.

Згідно з рішенням від 08.12.2006 № 8643 про результати розгляду первинної скарги, податкове повідомлення-рішення від 28.09.2006 № 0000102801/0 залишено без змін, а скаргу без задоволення та винесено друге податкове повідомлення-рішення № 0000102801/1.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Так, відповідно до ст. 274 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України та інше.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Підпунктом 7.4.3. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону передбачено, що положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни передбачений пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону.

Згідно із вказаною нормою для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому, враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Проаналізувавши вищезазначену норму Закону, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що визначення розміру звичайних цін шляхом визначення її на рівні загальної митної вартості Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачено.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору.

Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Митний кодекс України спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи, а тому не може стосуватися оподаткування.

Беручи до уваги те, що відповідачем не було здійснено всіх необхідних дій по доведенню неправомірного використання підприємством договірної ціни та не доведено даної обставини у суді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Обговорюючи питання щодо завищення позивачем валових витрат на загальну суму 118,2 тис. грн., що за висновками ДПІ у Малинському районі Житомирської області було результатом порушення підприємством пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в періоді за який проводилася перевірка, позивачем було включено до складу витрат на оплату праці видану працюючим та непрацюючим пенсіонерам «паливну норму»(дрова) та виплачену компенсацію за паливо (дрова). У зв'язку з цим, податковим органом донараховано позивачу податок на прибуток.

Відповідно до пп. 5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті, до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Згідно Галузевої угоди між Державним комітетом лісового господарства України і профспілкою працівників лісового господарства передбачено виділення палива (дров) для опалення приватних будинків з віднесенням їх вартості на валові витрати.

Згідно ст. 12 КЗпП, колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою) з однієї сторони, і первинними профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Таким чином, у разі якщо виплати передбачено колективним договором, що укладається між власником і профспілками, платник податку, згідно пп. 5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»має право включити вищевказані виплати до складу валових витрат.

«Паливна норма»- це одноразове заохочення, яке надається всім працівникам в натуральній формі (8 с/м дров) або за бажанням працівника йому надається компенсація вартості цих дров в розмірі 160,00 грн. і передбачено колективним договором.

Як вбачається з журналів ордерів № 4 та бухгалтерських розшифровок (а.с.59-84 т. 1), позивачем за період з 01.01.2005 по 30.06.2006 було надано працівникам паливну норму (дрова) або виплачено компенсацію за її невикористання.

При цьому, позивач на вказану заохочувальну/компенсаційну виплату (паливну норму) для працівників, відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»здійснював нарахування податку на прибуток з доходів фізичних осіб в розмірі 13%.

Про здійснення нарахувань податку на прибуток фізичних осіб на суму заохочувальної/компенсаційної виплати (паливної норми) свідчить відсутність в акті перевірки, як одного з можливих порушень податкового законодавства в разі невиконання таких відрахувань, неправильної сплати податку на прибуток фізичних осіб з боку позивача.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач у відповідності до пп. 5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»правомірно відніс видану працівникам позивача дрова (паливну норму) або компенсацію за неотриману «паливну норму»до складу валових витрат в розмірі 118,2 тис. грн., а тому нарахування позивачу податку на прибуток в цій частині є безпідставним.

Що стосується порушень, викладених в п. 3.1.2 Акту перевірки щодо віднесення до валових витрат витрати на поліпшення основних фондів невиробничого (соціально-побутового) призначення, які не підлягають амортизації в сумі 13,9 тис, грн., колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до абз. 1 пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Згідно пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону, під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2. ст. 8 Закону, основні фонди поділяються на групи:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

- група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що до валових витрат включаються витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Тобто, до валових витрат включаються витрати підприємства, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду, зокрема, у зв'язку з охороною праці.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994 затверджено перелік заходів та засобів з охорони праці, втирати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат. Відповідно до цього переліку до основних фондів з охорони праці відносяться: під час роботи на відкритому повітрі - споруди для обігрівання працівників та укриття від сонячних променів і атмосферних опадів, а також виробничі та санітарно-побутові приміщення. Оскільки ДП «Малинське лісове господарство»є підприємством системи лісового господарства, то на нього поширюється дія Наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 13.07.2005 № 119, якою затверджено «Правила охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості»(далі -Правила).

Відповідно до п. 1.1 Правил, правила охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості встановлюють вимоги з охорони праці, що поширюються на суб'єкти господарювання, які здійснюють науково-дослідну діяльність, виконують лісовпорядкувальні та вишукувальні роботи, створюють лісові насадження та доглядають за ними, здійснюють захист лісів від шкідників, хвороб та пожеж, ведуть будівництво і експлуатацію лісових доріг, лісосічні, лісотранспортні та лісоскладські роботи, заготівлю живиці та пневого осмолу, лісопиляння та інше первинне перероблення заготовленої деревини, роботи в малій лісохімії. Правила є обов'язковими для виконання роботодавцями та працівниками, а також тимчасово залученими до праці аспірантами, стажерами, студентами і учнями навчальних закладів, які проходять виробничу практику на підприємствах та в організаціях, а також осіб, що підвищують кваліфікацію."

Пунктами 1.12.1, 1.12.2, 1.12.4, 1.12.5 Правил передбачено, що для санітарно-побутового забезпечення працівників на підприємствах повинні бути обладнані спеціальні приміщення відповідно до вимог СНиП 2.09.04-87 та цих Правил. До складу санітарно-побутових приміщень повинні входити гардеробні, душові, умивальні, убиральні, курильні, місця для розміщення напівдушових, улаштування питного водопостачання, приміщення для обробляння, зберігання та видавання засобів індивідуального захисту. Для працівників, які виконують роботу на відкритому повітрі або в приміщеннях з температурою повітря на робочих місцях нижче +5° С, необхідно влаштовувати кімнати для обігріву. Для сушіння робочого одягу дозволяється використовувати (у гардеробних) закриті шафи, обладнані пристроями для подавання в них підігрітого повітря і видалення вологого повітря. На підприємствах повинні бути створені умови для дезінфекції, знепилення, знешкодження та прання спецодягу. Доставляти забруднений спецодяг потрібно в закритій тарі.

Згідно установчих документів ДП «Малинське лісове господарство», є підприємством лісового господарства, а тому вище згадані Правила є обов'язковими для позивача з питань охорони праці. Витрати підприємства на поліпшення приміщень, перелічених в п. 3.1.2 Акту перевірки були необхідними для вжиття заходів з охорони праці працівників позивача.

Отже, віднесення позивачем до основних фондів їдальні, бесідок, вагончиків побутових, побутових приміщень, кринички нижній склад, піднавісу для відпочинку, побутового дому було правомірним, оскільки ці об'єкти нормами Закону віднесені до груп 1 та 3 основних фондів і пов'язані з охороною праці.

Що стосується порушення позивачем, за висновками контролюючого органу, пп. 8.1.1, 8.1.2, 8.1.4 п. 8.1, пп. 8.2.1, 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону, а саме позивачем на протязі 2005 року та І півріччя 2006 року нараховувались амортизаційні відрахування на об'єкти 1 групи основних фондів невиробничого (соціально-побутового) призначення: їдальня, баня, вагончик-душ, 3 побутових вагончики, піднавіс для відпочинку, побутове приміщення, 2 бесідки (Любовичи), побутовий дім, а також нараховувались амортизаційні відрахування на об'єкти, які не є основними фондами: благоустрій території, відкрита водойма, вапняна яма, скважина, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 29,9 тис. грн., колегія суддів погоджується з висновком суду про задоволення позовних вимог в цій частині, виходячи з наступного.

Віднесення позивачем до основних фондів відкритої водойми, яка використовується як резервуар води для можливого пожежогасіння, вапнякової ями, яка використовується для зберігання сировини та матеріалів та скважини здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки Державним класифікатором України ДК 013-97 «Класифікація основних фондів», затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19.08.1997 № 507 до основних фондів віднесено склади, гаражі та споруди виробничі підземні (код 110204), які відносяться до основних фондів 1 групи.

Вапнякова яма, відкрита водойма та скважина є спорудами універсальними, виробничими підземними. Вони використовуються у господарській діяльності позивача, а тому на них були правомірно нараховані амортизаційні відрахування, як це передбачено пп. 8.1.2 ст. 8 Закону.

Щодо віднесення до основних фондів їдальні, то відповідно до листа ДПА України від 09.12.2005 № 12104/6/15-0316 «Щодо віднесенню витрат по утриманню комплексу громадського харчування до складу валових витрат»визначено, що якщо статутом підприємства передбачено здійснення діяльності у сфері громадського харчування то витрати для отримання доходів від такої господарської діяльності відносяться до складу валових витрат цього платника відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому пп. 5.4.9 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону при формуванні валових витрат не застосовується.

Згідно з пп. 3.2.25 п. 3.2 ст. 3 статуту підприємства, позивач вправі здійснювати торгівельну діяльність у сфері оптової, роздрібної, комісійної торгівлі та громадського харчування по реалізації продукції, продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів.

Приміщення їдальні знаходиться у складі основних засобів і позивач займається реалізацією продуктів харчування за готівку із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, отримує готівку в касу від такої реалізації.

Також, позивач використовує їдальню для надання послуг іншим особам, що передбачено статутом підприємства, у зв'язку з чим, витрати на утримання їдальні правомірно були віднесені до валових витрат на які правомірно нараховані амортизаційні відрахування.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 28.09.2006 № 0000102801/0 та від 08.12.2006 № 0000102801/1 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги ДП «Малинське лісове господарство» частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Малинське лісове господарство»на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 липня 2010 року -задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 липня 2010 року -залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 7 липня 2010 року -скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Державного підприємства «Малинське лісове господарство»задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малинському районі Житомирської області від 28.09.2006 № 0000102801/0 та від 08.12.2006 № 0000102801/1.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Собків Я.М.