Ухвала суду № 23542504, 15.03.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2012 р. справа № 2а-0870/293/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря Шкуропадської М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Василівському районі Запорізької області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року у справі №2а-0870/293/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Югспецснаб»до Державної податкової інспекції у Василівському районі Запорізької області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Югспецснаб»звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Василівському районі Запорізької області від 30.12.2010 року №0000452300/0, яким підприємству визначено суму податкового зобовязання по податку на прибуток у розмірі 58801, 80 грн., в тому числі за основним платежем 47101 грн. та штрафні санкції 11700, 80 грн. та №0000462300/0 , яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 13683 грн., з яких за основним платежем 9122 грн. та штрафні санкції 4561 грн..

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне зясування судом обставин справи, просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, що став підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами ДПІ у період з 10.11.2010 р. по 17.12.2010 р. проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Югспецснаб» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої складено акт №228/23/25491826 від 22.12.2010р.

В акті перевірки зроблені висновки про порушення ТОВ «Югспецснаб»:

- пп. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено валові витрати на суму 47101грн.

- пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97 ВР, в результаті чого завищено податковий кредит у листопаді 2009 року на суму 9122 грн.;

Таких висновків податковий орган дійшов з наступних підстав.

TOB "Югспецснаб" протягом 2010 року отримувало вугілля, яке рахується на рахунку "28 Товар", а підтверджуючі документи по рахунку "631 Розразунки з вітчизняними постачальниками" відсутні, що свідчать про те, що підприємством дані товари не були враховані при визначенні приросту товару. В результаті чого підприємство занижувало показники у рядку 01.2 Декларацій „Приріст балансової вартості запасів" в розмірі 142 790,16 грн. pax. "28 - Товар", а саме: - січень 2010 р. - вугілля АС 6-13 - 98,949 т. на суму 39747,96 грн., вугілля ДГ 13-100 - 10,526 т. на суму 4983,64 грн., лютий 2010 р. - вугілля АС 6-13 - 2,500 т на суму 922,94 грн., серпень 2010 р. вугілля ДГ 13-100 -51,950 т. на суму 25430,57 грн., вугілля 13*100 - 56,158 т. на суму 35363,82 грн., вересень 2010 р. вугілля АС 6-13 - 3,5 т. на суму 1292,11 грн., вугілля ДГ 13-100-68,427 т. на суму 35049, 12 грн.

Таким чином, встановлені перевіркою обставини свідчать про порушення підприємством п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім цього, в акті перевірки вказано на порушення підприємством вимог пп. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з віднесенням підприємством витрат до складу валових витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту по операціям, які не повязані з господарською діяльністю підприємства. Такими операціями є придбавання підприємством послуг по миттю віконних пройомів та послуг по прочистці жолобу відводу дощових стоків.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення: №00000452300/0 від 30.12.2010 р., яким визначено податкове зобовязання за платежем: податок на прибуток підприємств в сумі 58801 грн.; №00000462300/0 від 30.12.2010 р., яким визначено податкове зобовязання за платежем: податок на додану вартість в сумі 13683 грн..

Правомірність та обґрунтованість зазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення ДПІ прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачем, на якого покладено обовязок доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено порушень позивачем вимог п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005р. №327, який був чинним на час складення Акту перевірки, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового, валютного чи іншого законодавства податковий орган зобовязаний:

- висвітлити показники, які відображаються підприємством у податковій звітності та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку підприємства у розрізі періодів;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи в податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій) та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

З Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та в якому вказано на заниження показників у рядку 01.02 Декларації по окремим товарним позиціям в окремих періодах, не наведено будь-якого обґрунтування таких висновків податкового органу з посиланням на відповідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку.

За таких обставин, Акт перевірки не може бути визнаний судом як належний доказ зазначених у ньому порушень вимог п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що відповідачем не наведено правомірності визначення спірних податкових зобовязань за порушення п.11.3 ст.11 Закону, оскільки в акті перевірки відсутні факти (обставини) порушення позивачем зазначених норм Закону.

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються, в апеляційній скарзі відповідач лише викладає обставини, що встановлені перевіряючими особами та які відображені в Акті перевірки, натомість вказаним обставинам суд першої інстанції, як вказано вище, надав належну правову оцінку.

Погоджується суд апеляційної інстанції і з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень в частині визначення податкових зобовязань по операціям, які на думку ДПІ, не повязані з господарською діяльністю позивача.

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Отже, визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.

Виходячи із змісту пункту 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»неодмінною характерною рисою господарською діяльністю з метою оподаткування є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що основними видами діяльності позивача є оптова торгівля, а також виробнича діяльність. Для здійснення господарської діяльності, зокрема, позивачем створено філію у м.Херсоні, яка розташована за адресою вул. Домобудівна, 16, у виробничому будинку, в якому розташовані виробничі та складські приміщення та стосовно якого й були надані послуги по миттю вікон та прочистці дощових жолобів. Зазначені обставини підтверджуються наданою позивачем копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ №981369 від 23.11.2006, відповідно до якого у власності позивача перебувають будівлі та споруди виробничого призначення (цех ізоляції, арматурний цех, навіс арматурного цеху, трансформаторна підстанція, частина будівлі парогенераторної, склад, 2 печі, майданчик, компресорна, ворота, огорожа).

Враховуючи те, що у вказаній будівлі знаходяться цех ізоляції металевих труб, а також складські приміщення, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що цей будинок використовується позивачем з метою підготовки, організації, ведення виробництва та продажу продукції, що свідчить про правомірність включення позивачем витрати за отримані послуги по миттю віконних пройомів та прочистці жолобу для відводу дощових стоків до валових витрат, а сплачені суми ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки ці послуги надані у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, тобто зазначені витрати повязані з господарською діяльністю позивача.

Погоджується суд апеляційної інстанції і з висновками суду першої інстанції про підтвердження вказаних витрат відповідними первинними документами.

Відповідно до ст..1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ч.2 ст.9 названого Закону, первинні документи повинні мати обовязкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження вказаних господарських операцій позивач до перевірки надано Акт прийому-передачі виконаних робіт від 30.11.2009р. №ПЗ-1 (т.1 а.с.41), в якому відображено зміст та обсяг господарських операцій, одиниці виміру господарських операцій, сторони, які брали участь у господарських операціях, дані про відповідальних осіб за господарські операції. Тобто, акт виконаних робіт відображає суть господарських операцій, які мали місце в межах договору про надання послуг, у звязку з чим цей акт має ознаки первинного документу, який підтверджують понесені позивачем витрати.

Крім цього, суд першої інстанції правильно виходив з того, що окрім акту виконаних робіт, факт надання послуг підтверджується і іншими документами, а саме актом перевірки рахунку №165 від 30.11.2009р., податковою накладною №320 від 30.11.2009р. та платіжним дорученням №521 від 30.11.2009р.

Таким чином, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про податок на додану вартість».

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі зясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у звязку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існую.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч.1, ст. 198, ст. 200, ст.ст.205, 206 КАС України суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну Державної податкової інспекції у василевському районі Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року у справі № 2а-0870/293/11- без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 19.03.2012р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк