Ухвала суду № 23542430, 15.03.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2012 р. справа № 2а-10369/10/0870

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря -Шкуропадської В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року у справі №2а-10369/10/0870 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів»до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м.Запоріжжя про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000432310/0 від 24.09.2010 р. та №0000432310/1 від 03.12.2010 року, якими визначені податкові зобов'язання з податок на додану вартість у розмірі 3512538, 50 грн., з яким за основним платежем 2341692, 33 грн. та штрафні (фінансові) санкції -1170846, 17 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладених правочинів та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано прийняті ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя податкові повідомлення-рішення №0000432310/0 від 24.09.2010р. та №0000432310/1 від 03.12.2010 р. в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 2267218 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1133609 грн.. Постанова суду, в частині задоволених позовних вимог, мотивована тим, що позивачем до перевірки надані всі необхідні первинні документи, які свідчать про правомірність формування підприємством податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Аквілегія», а висновки податкового органу щодо нікчемності укладеної позивачем угоди, носять характер припущень та жодними доказами не підтверджуються.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Хортицькому районі м.Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Аквілегія», за наслідком якого позивачем відносилися суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що у період з 05.07.2010 р. по 13.08.2010 р. повноважними особами Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м.Запоріжжя проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький завод кольорових сплавів»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої складено Акт №771/2310/31549003 від 03.09.2010 р.

В Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп.4.1 ст.4, п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 5329816, 69 грн.

Висновки ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Аквілегія»ґрунтуються на наступному.

В ході перевірки встановлено, що 02.03.2009 р. між позивачем та ТОВ «Аквілегія»укладено договір купівлі-продажу брухту кольорових сплавів №65/2/09. Відповідно до вказаного договору підприємством придбавало у ТОВ «Аквілегія»брухт кольорових сплавів на суму 30181111, 32 грн.

Податковим органом зроблено висновок про те, що вказана угода є нікчемною, оскільки не спричиняє настання реальних правових наслідків, які обумовлені цим договором. Такі висновки ДПІ зроблені з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ «Аквілегія», за наслідками якого встановлено факт взаємовідносин цього підприємства з ТОВ «МРТ-2008»та ТОВ «КАЗ-Трейд», які за місцем реєстрації не знаходяться, відносно них порушено справи про банкрутство та які, на думку ДПІ, враховуючи технічні можливості та людські ресурси, не могли виконувати своїх зобов'язань по взаємовідносинам з ТОВ «Аквілегія». Таким чином, ДПІ дійшла висновку про безтоварність операцій між ТОВ «МРТ-2008», ТОВ «КАЗ-Трейд»та ТОВ «Аквілегія». З огляду на встановлені обставини господарської діяльності ТОВ «Аквілегія», податковим органом складно Акт невиїзної документальної перевірки №115/23-252/34948331 від 12.08.2010р., в якому зроблено висновок про те, що укладені від імені ТОВ «Аквілегія»правочини є нікчемними.

На підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.09.2010 р. №0000432310/0 та від 03.12.2010 р. №0000432310/1 яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3512538, 50 грн., у тому числі основний платіж -2341692, 33 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1170846,17грн. З вказаних податкових зобов'язань та штрафних санкцій, по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Аквілегія», податковим органом визначено: 2267218,0грн. -основного платежу, 1133609,0грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача, в частині визначення податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Аквілегія», прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», з огляду на відсутність доказів нікчемності вказаної угоди та підтвердження позивачем реальності господарських операцій.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

За наслідками перегляду судового рішення судом встановлено, що фактично спірні правовідносини між сторонами полягають у застосуванні норм Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначено підстави для формування податкового кредиту підприємства.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 02.03.2009 року між позивачем та ТОВ «Аквілегія»укладено договір купівлі-продажу брухту кольорових сплавів №65/2/09, відповідно до якого ТОВ «Аквілегія» у період з жовтня 2009 року по березень 2010 року поставило на адресу позивачу брухт кольорових сплавів на загальну суму 30181111,32 грн. Виконання вимог вказаного договору та здійснення господарських операцій підтверджується наступними документами: видатковими та прибутковими накладними; товарно-транспортними накладними; реєстром отриманих податкових накладних за жовтень 2009 р. -березень 210 р.; обігово -сальдовими відомостями по рахунку 63/1 «розрахунки з вітчизняними постачальниками»; банківськими виписками; інвентаризаційними описами товарно-матеріальних цінностей станом на 01.10.2009 р. та станом на 01.08.2010 р.; таблицею розрахунком руху матеріалів, які були придбані позивачем у ТОВ «Аквілегія», а також обсяги виробленої продукції з брухту за період з жовтня 2009 р. по липень 2010 р. Наявність вказаних документів не заперечувалась податковим органом.

Крім цього, поставка товару ТОВ «Аквілегія»підтверджується і вироком Орджонікідзевського районного суду по кримінальній справі №1-765/2010 відносно директора ТОВ «Аквілегія»ОСОБА_1, яким встановлено, що ОСОБА_1 придбавав лом кольорових металів у фізичних осіб та реалізовував його основним покупцям: ТОВ «ТД «Меліз»та ТОВ «Запорізький завод кольорових сплавів»(т.6 а.с.71).

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи відповідача, які викладено в апеляційній скарзі, про те, що вказаний вирок не свідчить про факт поставки товарів на адресу позивача саме за угодою, яку укладено 02.03.2009р. Як вбачається з Акту перевірки ДПІ не встановлено будь-яких інших взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Аквілегія», тобто не встановленого іншого договору, який би був укладений між вказаними сторонами.

Про відсутність доказів, які б свідчили про безтоварність укладеного договору, свідчить і постанова про відмову у порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Запорізький завод кольорових сплавів» від 22.09.2010р. (т1. а.с.71).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку про реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем до складу податкового кредиту віднесено спірні суми ПДВ.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, ДПІ фактично не досліджувалась реальність господарських операцій, а підставою для визначення податкових зобов'язань стали висновки ДПІ про нікчемність укладеного договору, які зроблені з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ «Аквілегія».

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірного договору, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем правочину. Порушення, які можливо допускалися контрагентами постачальника позивача, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладеного правочину.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ТОВ «Аквілегія», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Аквілегія»»укладено договір купівлі-продажу. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з Акту перевірки та пояснень представника відповідача у судовому засіданні нікчемність укладених правочинів податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підстави для визначення ДПІ спірних податкових зобов'язань не узгоджуються з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість».

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м.Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2011 року у справі №2а-10369/10/0870 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Ухвалу виготовлено у повному обсязі 16.03.2012р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк