Рішення № 23539974, 10.04.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2012 р. Справа № 5019/283/12

господарський суд Рівненської області у складі судді Заголдна Я.В.,

при секретарі судового засідання Бердій Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний Комерційний Банк "ІНДУСТРІАЛБАНК" в особі Відділення №1 Львівської філії АКБ "ІНДУСТРІАЛБАНК" у м.Рівне до Державного підприємства "Зірненський спиртовий завод" про стягнення в сумі 458 355 грн. 88 коп.

за участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 дов.№186 від 14.12.2011р.

Від відповідача : ОСОБА_3 дов.№95 від 16.01.2012р.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний Комерційний Банк "ІНДУСТРІАЛБАНК" в особі Відділення №1 Львівської філії АКБ "ІНДУСТРІАЛБАНК" у м.Рівне звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Зірненський спиртовий завод" про стягнення індексу інфляції -391 282, 57 грн. та 3% річних -67 073,31 грн. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати по справі.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду наступні копії документів: кредитний договір №010/980/14-11/203 від 29.12.2003р..; ухвалу від 29.11.2006р. по справі №9/10 про банркутство; вимога про сплату індексу інфляції та 3% річних №48 від 02.02.2011р.

У судових засіданнях позивач вимоги підтримав, вважає що ні три проценти річних, ні індекс інфляції не є заходами відповідальності за порушення зобов'язань, а отже не є санкціями у розумінні ст.12 Закону Українии "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки інфляційні витрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, і їх нарахування є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. Індекс інфляції та три проценти річних стягуються за період з 01.05.2006 року по 31.12.2011року, тобто після порушення справи про банкрутство, а отже є поточними вимогами, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Таким чином, мораторій на вказані вимоги не поширюється.

Відповідач у відзиві та у судових засіданнях проти позову заперечив, посилаючись на той факт, після порушення справи про банкрутство не виникає нових додаткових до основного зобов'язань, у зв'язку з порушенням основного зобов'язання, до яких відноситься не тільки неустойка (штраф, пеня), але і 3% річних та індекс інфляції, як це здійснено позивачем.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити виходячи з наступного.

Як встановлено судом, між Акціонерним комерційним банком "МТ-Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний Комерційний Банк "ІНДУСТРІАЛБАНК" (надалі -Позивач), та позичальником- Державним підприємством "Зірненський спиртовий завод" (надалі -Відповідач), був укладений кредитний договір № 010/980/14-11/203 від 29.12.2003 року (далі -кредитний договір) та додаткові угоди до нього, відповідно до умов якого Відповідач зобов'язаний повернути позивачу отриманий кредит в строк не пізніше 10.04.2006 року (п.п. 2.1., 2.2.кредитного договору).Також сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 23% річних одночасно з погашенням кредиту (п.п. 2.4., 2.6.,2.7 кредитного договору).

Відповідно до п. 1. ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач не виконав грошове зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів на загальну суму 394 040,86 грн. у встановлений договором строк ( не пізніше 10.04.2006 року)

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 29.11.2006 р. у справі №9/10 затверджено реєстр вимог кредиторів, згідно якого Рівненська філія АКБ «Індустріалбанк»визнано кредитором першої черги на суму заборгованості 394 040,86грн.

У зв'язку із встановленим господарським судом фактом наявності боргу, позивач здійснив нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних за прострочення виконання грошового зобов'язання та направив вимогу про сплату таких сум, в підтвердження направлення якої у справі міститься копія повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.598 цього ж кодексу, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів ст.ст.598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобов'язання.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, а також з огляду на вже встановлені господарським судом факти, відповідач своєчасно та у повному обсязі не виконав свої зобов'язання щодо сплати кредиту у розмірі 394 040, 86 грн.

Таким чином, грошове зобов'язання відповідача перед позивачем, що виникло з договірних правовідносин, не зважаючи на прийняття ухвали господарським судом Рівненської області по справі №9/10 від 29.11.2006 року, не можна вважати таким, що припинило своє існування, оскільки главою 50 "Припинення зобов'язань" Цивільного кодексу України такої правової підстави припинення зобов'язань не передбачено.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заперечення відповідача на те що, на заявлені до стягнення 3% річних та інфляційних розповсюджується дія мораторію на задоволенні вимог кредиторів, судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та три процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.11.2010 по справі №4/719.

Враховуючи той факт, що у спірний (вказаний позивачем у розрахунку) період у відповідача значилась заборгованість перед позивачем у зв'язку із несвоєчасним та неповним виконанням своїх договірних зобов'язань стосовно оплати суми заборгованості за Договором, то у відповідача перед позивачем виникли нові додаткові зобов'язання, зокрема сплата 3% річних та інфляційних. Посилання відповідача на той факт, що індекс інфляції та 3% річних являються штрафними санкціями є безпідставними, оскільки індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Таким чином, грошовими зобов'язаннями відповідача перед позивачем є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних, а вимоги позивача про стягнення таких сум є обґрунтованими та правомірними.

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

Оцінюючи надані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 458 355,88 грн., а саме індекс інфляції в сумі 391 282,57 грн. та 3% річних в сумі 67 073,31 грн. за прострочення грошового зобов'язання, є обґрунтованими.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Зірненський спиртовий завод" (34609, Рівненська область, Березнівський район, с. Зірне, вул. Зірненська,7, код ЄДРПОУ 00375036) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комернційний Банк «ІНДУСТРІАЛБАНК»(69037, м.Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 39 д, код ЄДРПОУ 13857564) 458 355, 88 грн., а саме 391 282,57грн. - індекс інфляції, 67 073,31грн. три проценти річних.

3. Стягнути з Державного підприємства "Зірненський спиртовий завод" (34609, Рівненська область, Березнівський район, с. Зірне, вул. Зірненська,7, код ЄДРПОУ 00375036) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний комернційний Банк «ІНДУСТРІАЛБАНК»(69037, м.Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 39 д, код ЄДРПОУ 13857564) 9 167,12 грн. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення оформлено та підписано 13.04.2012р.

Суддя Заголдна Я.В.