Ухвала суду № 23529453, 16.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2012 р.Справа № 2а-15767/10/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2011р. по справі № 2а-15767/10/2070

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування рішеннь,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі по справі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі по справі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнень, просив суд:

- скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 00002571702 від 14.09.2010 року та податкові повідомлення-рішення № 0002561702/0 від 14.09.2010 року, № 00025611702/1 від 30.11.2010 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2011 року зазначений позов задоволено частково .

Скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 00002571702 від 14.09.10р., податкове повідомлення - рішення № 0002561702/1 від 30.11.10р.

В решті задоволення позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання листа № 2531/7/17-212 від 24.12.2009 року ДПА Харківської області, яким передана заява гр. ОСОБА_2 щодо вірогідного порушення податкового законодавства ФО-П ОСОБА_1 17.08.2010 року Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова була проведена позапланова тематична перевірка фінансово-господарськорї діяльності позивача з дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період роботи з 01.01.2009 по 30.04.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки № 8421/1702/НОМЕР_1 від 17.08.2010 року.

Зазначеним актом перевірки було встановлено порушення ст. 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (додатково нараховано за III квартал 2009 року податок з доходів фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі 6000,00 грн.); п. 1, 2 ст. 3, п. 6, 12 ст. 9 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (не застосування у III кварталі реєстраторів розрахункових операцій на суму 80000,00 грн.).

В результаті виявлених порушень, Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 00002571702 від 14.09.2010 року про застосування до позивача штрафних фінансових санкцій у розмірі 400000,00 грн. та № 0002561702/0 від 14.09.2010 року про застосування до позивача штрафних фінансових санкцій у розмірі 6000,00 грн.

Стосовно вказаних податкових повідомленнь-рішеннь позивачем було розпочато, передбачену ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" процедуру оскарження рішень контролюючих органів. За наслідками означеної процедури сума податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням рішенням від 14.09.2010 року № 0002561702/0 про сплату податку з доходів фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі 6000,00 грн., була зменшена та, з метою доведення нового податкового зобов'язання, Державною податковою інспекцією було складено та направлено на адресу позивача нове податкове повідомлення-рішення від 30.11.2010 року № 0003241702/1 про стягнення штрафних фінансових санкцій у розмірі 3915,00 грн. Скарга позивача в частині оскарження рішення відповідача від 14.09.2010 року № 00002571702 про застосування штрафних фінансових санкцій у розмірі 400 000,00 грн. залишена без розгляду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до пп. "б" пп. 6.4.1, пп. 6.4.3 п. 6.4 ст. 6 зазначеного Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкові повідомлення вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок його адміністративного оскарження. У випадках, визначених пп. "б" пп. 6.4.1 цього пункту, податкове повідомлення вважається відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу. Аналогічні положення містяться і в пп. "б" п. 6.1, п. 6.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 № 253.

Отже, враховуючи закріплення на законодавчому рівні можливості та порядку відкликання податкових вимог органами державної податкової служби та, в свою чергу, встановлення судом факту зменшення суми податкового зобов'язання шляхом зміни первісного податкового повідомлення-рішення та прийняття і надіслання на адресу позивача нового податкового повідомлення-рішення, колегія суддів приходить до висновку про відкликання відповідачем податкового повідомлення-рішення від 14.09.2010 року № 0002561702/0 про сплату податку з доходів фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі 6000,00 грн. З посиланням на акт перевірки № 8421/1/1702/НОМЕР_1 від 17.08.2010 року та рішення про результати розгляду первинної скарги № 25823\10/25-007 від 15.11.2010 року, відповідач 30.11.2010 року прийняв податкове повідомлення-рішення № 0003241702/1 про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) у сумі 3915,00 грн.

Колегія суддів, аналізуючи норми Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" приходить до висновку, що при розв'язанні спору належить перевірити на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України і первісне податкове повідомлення-рішення (тобто рішення через /0), позаяк саме цей правовий акт індивідуальної дії створив для позивача обов'язок здійснити до бюджету додатковий платіж, і податкове повідомлення-рішення, що було складено в процедурі оскарження рішення контролюючого органу, позаяк це податкове повідомлення-рішення визначило строк виконання обов'язку, а отже і первісне, і наступне податкове повідомлення-рішення вплинуло на права та обов'язки позивача у публічно-правових відносинах в сфері оподаткування.

Як з'ясовано колегією суддів, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в акті від 25.05.2010р. №4320/23-05/30590752 висновок суб'єкта владних повноважень про порушення ФО-П ОСОБА_1 п. 1, 2 ст. 3, п. 6, 12 ст. 9 ЗУ "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а також ст. 20 Декрету КМУ від 26.12.92р. № 13-92 "Про прибутковий податко з громадян": п.п."г" п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ЗУ "Про порядок погашення зобовязань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФО-П ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 було укладено у спрощений спосіб в усній формі договір про надання послуг, за умовами якого позивач зобов'язався здійснити ремонт у жилій квартирі замовника, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1., а остання зобов'язалася оплатити послуги позивача за виконану роботу.

З копії заяви гр. ОСОБА_2 про вирогідне порушення податкового законодавства ФО-П ОСОБА_1 вбачається, що вищевказаною особою позивачу було передано готівку в сумі 88 000 грн. для придбання будівельних матеріалів та здійснення ремонтних робіт. Згідно розписки від 26.06.09р. (копія якої знаходиться в матеріалах справи) ФО-П ОСОБА_1 отримав від гр. ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1000 грн. 00 коп. на закупку матеіралів для ремонта квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до копії відомості про отримання готівки, яка знаходиться в матеріалах справи, позивач під особистий підпис отримав від гр. ОСОБА_2 кошти в сумі 46 760 грн.

Згідно наданого позивачем звіту про витрачені грошові кошти, ФО-П ОСОБА_1 було придбано будівельних матеріалів на загальну суму 33 328 грн. 72 коп. З копії заяви гр. ОСОБА_2 від 26.10.09р. вбачається, що ремонтні роботи позивачем виконані не були, у звязку з відмовою замовника від послуг позивача по здійсненню ремонтних робіт. Вказані обставини також не заперечується позивачем.

Статтею 1 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 21.12.2000 року N 2156-III, визначено що РРО застосовуються фізичними особами суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

У відповідності до ст. 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Статтею 3 ЗУ "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Статтею 9 ЗУ "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються: при продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику; при здійсненні фізичними особами торгівлі продуктовими або промисловими товарами за готівкові кошти на ринках, якщо такі фізичні особи сплачують ринковий збір відповідно до законодавства.

Як вбачається з названого Закону розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Колегія суддів зазначає, що чинне податкове законодавство не має нормативного визначення терміну "місце реалізації товарів (послуг)". Акт перевірки не містить доказів, що свідчили б про порушення позивачем законодавства про застосування реєстраторів розрахункових операцій, оскільки у останнього взагалі відсутнє місце реалізації товарів, надання послуг, де можливо було б встановити та використовувати РРО. Крім того, судом враховується, що з Книги обліку доходів та витрат не не вбачається про те, де, яким чином проводилися розрахункові операції і коли (передоплатою повністю, частковою передоплатою, повною оплатою після надання послуг).

Пунктом 22.10. ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" визнано таким, що втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

До спеціального законодавства, в даному випадку, належать спеціальна система оподаткування, запроваджена Указом Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та загальна система оподаткування, чинна відповідно до розділу IV Декрету N 13-92.

У період з 01.01.2009 року по 30.04.2010 року позивач перебував на загальній системі опадаткування.

Відповідно до частини другої статті 13 зазначеного вище Декрету Кабінету Міністрів України оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що доход фізичної особи - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами (п. 1.2 ст. 1).

Будь-які суми витрат фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності до моменту одержання доходу від результату такої діяльності є його власним ризиком відповідно до статті 1 Закону України "Про підприємництво". Тобто, виключно факт одержання доходу може бути підставою для включення до валових витрат звітного періоду не всіх підряд видатків, а тільки тієї їх частини, яка прямо цьому доходу відповідає (додаток № 7 до нструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом ДПА України від 21.04.1993 року № 12, зареєстрованого наказом МЮУ 09.06.1993 року за № 64).

Відповідно до пп. 4.2.1, пп. 4.2.6 п. 4.2 ст. 4 вищевказаного Закону України до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Згідно приписів чинного законодавства винагорода - це грошова сума, що виплачується у випадках, передбачених законодавством або договорами, за надання різного роду послуг, визначається у формі обумовленого нормативним актом або договором відсотка, твердої суми, або в формі винагороди з чистого прибутку.

З урахуванням наведених положень податкового законодавства суд приходить до висновку, що саме після виконання зобов'язань по договору у виконавця виникає доход у вигляді відповідної оплати за надання послуг.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте, відповідачем, в супереч вимог вищевказаних норм права, не доведено належними та допустимими доказами, по - перше, факту отримання позивачем від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 80 000 грн., сплачених останньою як якості винагороди, так і в якості розрахунку за фактично виконані ремонтні роботи, а наявними в матеріалах справи доказами підтверджено лише факт отримання позивачем від вищевказаної особи грошових коштів в сумі 47 760 грн. 00 коп., частина з яких була ним витрачена на придбання будівельних матеріалів, по - друге, зважаючи на те, що позивачем не було надано ОСОБА_2 послуг по виконанню ремонтних робіт, колегія суддів вважає, що відповідач дійшов передчасного та хибного висновку про отримання позивачем від гр. ОСОБА_2 винагороди у готівковій формі в розмірі 80 000 грн. 00 коп. Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність з боку позивача як порушень ЗУ "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", так і ЗУ "Про порядок погашення зобовязань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами", а також про безпідставність застосування до нього штрафних санкцій, визначених рішенням № 00002571702 від 14.09.10р. та податковим повідомлення - рішенням № 0003241702/1 від 30.11.10р.

У відповідності до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Колегія суддів зазначає, що ДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень за правилами ч.2 ст.71 КАС України, а викладені в акті перевірки № 8421/1702/НОМЕР_1 від 17.08.10р. судження суб'єкта владних повноважень не знайшли свого підтвердження доказами.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002561702/0 від 14.09.2010 року, колегія суддів відзначає наступне.

Як вже встановлено колегією суддів, за наслідками процедури оскарження позивачем рішень контролюючих органів, сума податкового зобов'язання, визначеного податковим повідомленням рішенням від 14.09.2010 року № 0002561702/0 про сплату податку з доходів фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності у розмірі 6000,00 грн., була зменшена. Державною податковою інспекцією було складено та направлено на адресу позивача нове податкове повідомлення-рішення від 30.11.2010 року № 0003241702/1 про стягнення штрафних фінансових санкцій у розмірі 3915,00 грн.

Відповідно до п.п. б. п. 6.1 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платником податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України № 253 від 21.06.2001 року (діяв на момент виникнення спірних правовідносин), податкове повідомлення вважається відкликаним, якщо податковий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (штрафних (фінансових) санкцій) внаслідок їх адміністративного оскарження.

Згідно з п. 6.3 цього ж Порядку (діяв на момент виникнення спірних правовідносин), у випадках, визначених підпунктом "б" пункту 6.1 цього Порядку, податкове повідомлення вважається відкликаним з дня прийняття податковим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового зобов'язання (штрафних (фінансових) санкцій).

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2011р. по справі № 2а-15767/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Гуцал М.І.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.