Постанова № 2267296, 27.05.2008, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

Справа№22-а-3511/2008                                                                           Головуючий 1 інстанції: П"янова Я.В.

Категорія:    36                                                                                      Доповідач: Бенедик А.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

  27 травня 2008 рокум. Харків

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого  судді -                               Шевцової Н.В.

суддів:                                                       Бенедик А.П.

                                                                  Кононенко З.О.

за участю секретаря

судового засідання                                  Маймуліної А.В.

представник позивача:                            Івакіна І.О.

представника відповідача:                      Криженко О.М.

представника відповідача:                      Симонов А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м.  Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою  Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від13.03.2008 року по справі№2а-1562/2008

за позовом  Приватної фірми "Валькірія"

до                 Державної податкової інспекції Ленінського району м. Харкова

про               визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,  

                                                                    ВСТАНОВИЛА:

             Позивач, ПФ «Валькірія», звернувся до суду з адміністративним позовом, в

якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ уЛенінському районі м. Харкова № 0000281620/0 від 27.07.2007 року;  № 0000281620/1 від 05.10.2007 року, як такі, що  суперечать чинному законодавству та дійсним обставинам справи.

             В обґрунтування позовних вимог  позивач посилався на те, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.Пункт 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність, як діяльність, спрямовану на отримання доходу. Згідно Статуту підприємства, продаж товарів, у тому числі і через посередників (комісіонерів), віднесений до основного виду діяльності ПФ «Валькірія».

Оскільки послуги комісіонера безпосередньо пов 'язані з продажем товарів, що в свою чергу приносить підприємству дохід, то отримання таких послуг безумовно пов 'язане з його господарською діяльністю. Нарахування і виплата комісійних винагород, а так само інших компенсацій витрат комісіонера, пов'язаних з виконанням доручень комітента, передбачена умовами договорів комісії, укладеними між комітентом ПФ «Валькірія» і фірмами контрагентами - комісіонерами, зокрема тими, які наведені в акті перевірки від 17.07.07р. № 1611/16-004/25460688. Комісійна винагорода, за своєю природою є сплатою за послуги, що в свою чергу, згідно пп.3.1.1 п.3.1 ст.З Закону про ПДВ, відноситься до об'єктів обкладення ПДВ.  Розмір комісійної винагороди визначається сторонами договору комісії, а не регулюється державою на законодавчому рівні, у зв'язку з чим не може бути об'єктом регулювання податковими органами.

             Відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, заперечував проти позову, посилаючись на норми Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року та Закону України "Про державну податкову службу в Україні", просив відмовити у задоволенні позову.

             Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2008 року позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ Ленінського району м. Харкова № 0000281620/0 від 27.07.2007 року;  № 0000281620/1 від 05.10.2007 року.

             Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову ПФ "Валькірія", посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

             В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме п.п. 7.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"  та п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

             Позивач, ПП "Валькірія" надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на ухвалення судом першої інстанції постанови з дотриманням норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

             Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,  перевіривши  рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

             Судом першої інстанції встановлено, щовідповідно до Статуту приватної фірми «Валькірія», продаж товарів, у тому числі і через посередників (комісіонерів), віднесений до основного виду діяльності ПФ «Валькірія».

              Також встановлено, що фахівцями ДПІ Ленінського району м. Харкова проведена   виїзна   позапланова   перевірка   приватної  фірми   "Валькірія"   з  питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в установі банку за травень 2007 року. Перевірка проводилась з 25.06.2007 року по 10.07.2007 року.

             За результатами перевірки складено акт № 1611/16-004/25460688 від 17.07.2007 року.

             Згідно зазначеного акту приватна фірма "Валькірія" надала до ДПІ у Ленінському

районі м. Харкова податкову декларацію з ПДВ за травень 2007 року, в якій задекларувала від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту.

             За результатами перевірки встановлено, що ПП "Валькірія", в порушення п. п. 7.4.1  п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податкового кредиту безпідставно завищена в розмірі 1233333,00 грн., оскільки отримана по договору комісії комісійна винагорода не використовується в подальшому в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

             Акт перевірки посадовими особами позивача не підписаний.

             19.07.2007 року ПФ "Валькірія" направила до ДПІ Ленінського району м. Харкова заперечення до акту перевірки, в якому викладено правову позицію щодо порушень, зазначених у акті, посилаючись при цьому на норми Закону України "Про податок на додану вартість".

             Згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та з посиланням на п.п. 7.7.5 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та за висновками акту перевірки начальником ДПІ Ленінського району м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.07.2007 р. № 0000281620/0, яким Приватній фірмі "Валькірія" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1233333,00 грн.

             За результатами   розгляду повторної скарги ДПІ  Ленінського  району  м.  Харкова рішення - повідомлення залишилось без змін.

             Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що продаж товарів, у т.ч. через посередника, відповідно до Статуту ПФ "Валькірія", віднесений до його основної діяльності, відповідачем не заперечувався факт виконання комісіонером договору та перерахування позивачем коштів комісіонеру; відповідачем не зазначено, яку саме норму податкового законодавства порушив позивач, формуючи податковий кредит з фактичного обсягу вартості послуг комісіонера, не надав доказів, підтверджуючих достовірність іншого методу визначення розміру комісійної винагороди; п.п.5.3.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" наданий вичерпний перелік випадків не віднесення витрат до складу валових витрат, до яких комісійна винагорода не відноситься;  у п.п.5.3.9 ст.5 цього Закону зазначено, що до складу валових витрат не відносяться збиткові операції з продажу товарів пов'язаним особам та витрати, не підтверджені первинними документами, в той час як сторони даної угоди не є пов'язаними особами та всі витрати підтверджені документально.

             Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

             Відповідно до положення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

              Згідно з п. 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», господарська діяльність  це будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

              Згідно з п.п 1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

              Відповідно до 1.20.2. вищевказаного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

              Підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 1233333,00 грн.  є встановлені під час виїзної позапланової перевірки порушення ПФ "Валькірія" п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме, що сума податкового кредитуу квітні 2007 р. безпідставно завищена, оскільки отримана по договору комісії послуга (комісійна винагорода) не використовується в подальшому в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

              Встановлено, що згідно угоди купівлі-продажу №97 від 01.04.04р. ПФ "Валькірія"  придбано у ТОВ фірми „Пранк" товарів на суму 20 млн.грн., які згідно угоді комісії №75 від 30.12.05р. відвантажено ТОВ фірми „Тагіт" на суму 21 млн.грн.,  намагаючись отримати прибуток в сумі 1 млн.грн.

              При цьому колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги  той факт, що перевіркою встановлено, і це зазначено в акті, що позивач, ПФ "Валькірія" за придбаний товар на суму 20 мл. грн.. розрахувався з постачальником, ТОВ фірма "Пранк",готівкою лише на суму 12 млн. грн., а залишок на суму 8 млн. грн.. сплатив векселями.

               Факт такого розрахунку з постачальником підтвердив у судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги представник позивача.

              Відповідно до п. 4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" для цілей оподаткування векселі /крім податкових векселів/, видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту  або податкового зобов’язання з цього податку, крім податкових векселів.

              Отже, при вексельних розрахунках кошти не потрапляють у бюджет, що унеможливлює їх повернення з бюджету в якості відшкодування податку на додану вартість.  

              Крім того, згідно з п.п.7.7.1.   п.7.7.  ст..7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов"язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми,  розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом  для відповідного податкового періоду.

               При від'ємному значенні суми, розрахованої  згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, така  сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності – зараховується  до складу податкового кредиту  наступного податкового періоду.

               Відповідно до п. "а" п.п.7.7.2.  п.7.7. ст.. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій  отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

              Задовольняючи позов, суд першої інстанції також посилається на норми п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими передбачено, що до витрат, не зв'язаних з веденням господарської діяльності віднесений вичерпний перелік витрат, а саме, витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків..; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб, та посилання на норми п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» яким передбачено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником.

              Колегія суддів вважає доцільним зазначити, що цими нормами закону регламентовані правила віднесення витрат підприємства до складу валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток. Оскільки  предметом спору є податкові повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, посилання на норми матеріального права, що регламентують правила оподаткування іншими податками, ніж ті, стосовно яких виник спір, наведені недоречно.

             Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції  є такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, постановлена з порушенням норм матеріального права , що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, постанова суду – скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні  позову.

             Керуючись ст.. ст.. 160, 195, п.3 ст. 198, п.4 ст. 202, п.2 ст. 205, ст.. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

                                                                 ПОСТАНОВИЛА:

             Апеляційну скаргу  Державної податкової інспекції у Ленінському районі

м. Харкова  задовольнити.

             Постанову Харківського окружного адміністративного суду від13.03.2008 року по справі№2а-1562/2008-   скасувати.

             Прийняти нову постанову, якою в задоволенніпозову приватної фірми "Валькірія" до Державної податкової інспекції Ленінського району м. Харкова про  визнання нечинними податкових повідомлень-рішень  № 0000281620/0 від 27.07.2007 року,  № 0000281620/1 від 05.10.2007 року  - відмовити. 

             Постанова набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання постанови у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

                       Головуючий                                   підпис                        Н.В. Шевцова

                        Судді:                                                підпис                        А.П. Бенедик

                                                                                  підпис                        З.О. Кононенко

З ОРИГІНАЛОМ  ЗГІДНО: 

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду                                                                                     А.П. Бенедик