Ухвала суду № 22642468, 20.12.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2011 р.справа № 2а-6847/09

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді:Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання:Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у справі №2а-684709/0470 за позовом Публічного акціонерного товариства «Євраз Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську, Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області за участю прокуратури м.Дніпропетровська про стягнення бюджетної заборгованості,-

в с т а н о в и В :

Відкрите акціонерне товариство «Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Євраз-Дніпропетровський металургійний завод ім..Петровського) звернулося до суду з позовом, в якому просило, з урахуванням заяви по зменшення позовних вимог, стягнути з державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість по декларації з ПДВ за січень 2006 року в сумі 13882358,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено. Постанова суду мотивована тим, що позивач має право на бюджетне відшкодування у вказаній сумі, а бездіяльність СДПІ, яка полягала у ненаданню висновку про бюджетне відшкодування, є протиправною та перешкоджає позивачу у реалізації його прав, які визначено Законом України «Про податок на додану вартість».

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач, з огляду на приписи Закону України «Про податок на додану вартість», не має право на звернення до суду з позовом про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Крім цього, в апеляційній скарзі СДПІ вказує на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, який на думку заявника, становить один рік, що передбачено ст..99 КАС України, в редакції яка діяла на час звернення з позовом до суду.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за результатами невиїзної (камеральної) перевірки з питань визначення достовірності нарахування ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім.Петровського»бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2006 року складено довідку №292-1/08-02/3-46-05393056 від 19.10.2006 року. Зазначеною довідкою визначений залишок бюджетного відшкодування на дату її складання в сумі 13882358,10 грн., проте у зв'язку з отриманням інформації по зустрічних перевірках по ланцюгах постачання, у зв'язку з судовими оскарженнями угод по постачальниках товарів, придбання яких, на думку перевіряючих, є причиною виникнення у ВАТ «ДМЗ ім.Петровського»від'ємного значення ПДВ у грудні 2005 року, що привело до декларування ПДВ до відшкодування з бюджету у січні 2006 року, та тим, що не встановлено надмірної сплати ПДВ до бюджету постачальниками товарів в ланцюгах постачання, з метою упередження безпідставного відшкодування ПДВ з бюджету, суму податку на додану вартість заявлену до відшкодування по декларації, як зазначено в Довідці, слід вважати не підтвердженою.

Тобто, позиція податкового органу полягала у тому, що право платника на бюджетне відшкодування залежить від належного виконання своїх обовязків, у тому числі сплата податку до бюджету, постачальниками товарів по ланцюгу до виробника і у разі не встановлення податковим органом фактичної сплати податку до бюджету всіма постачальниками по ланцюгу, покупець не набуває права на бюджетне відшкодування сум ПДВ, сплачених у вартості поставленого товару.

Не підтвердження податковим органом заявленої суми до бюджетного відшкодування, що фактично позбавило підприємство право на бюджетне відшкодування, стало підставою для звернення позивачем з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на бюджетне відшкодування у вказаній сумі, а позиція податкового органу щодо залежності права платника на бюджетне відшкодування від належного виконання вимог податкового законодавства постачальниками такого платника, не узгоджується з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок набуття платником права на бюджетне відшкодування.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

За правилами пп.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді, пп. 7.7.2 Закону (168/97-ВР) сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до пп..7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону про ПДВ, протягом 30 днів наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну (камеральну) перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобовязаний у пятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Отже, вказаними нормами права визначено як підстави для бюджетного відшкодування так і повноваження податкового органу (права та обовязки) в разі подання платником декларації з зазначенням сум бюджетного відшкодування.

Податковим органом, з огляду на складену Довідку №292-1/08-02/3-46-05393056 від 19.10.2006 року, не заперечувався розмір бюджетного відшкодування в сумі 13882358,10грн., який заявлено позивачем до бюджетного відшкодування.

Вказані обставини підтвердив і представник СДПІ у судовому засіданні.

Натомість, суму податку на додану вартість заявлену до відшкодування, з огляду на позицію податкового органу, слід вважати не підтвердженою. Висновки, які зроблено в Довідці, обґрунтовані тим, що проводяться перевірки по ланцюгах постачання та встановлення надмірної сплати ПДВ до бюджету постачальниками товарів в ланцюгах постачання.

Такі висновки податкового органу суд першої інстанції обґрунтовано визнав безпідставними.

Відповідно до ст.. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У п.1.3. ст..1 Закону №168/97 ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону №168/97 ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем чи його постачальниками, у разі фактичного здійснення господарської операції, не пливає на формування податкового кредиту покупцем і виникнення права на бюджетне відшкодування.

Таким чином, відповідно до положень Закону про ПДВ, сума ПДВ, що включена до ціни товару (робіт, послуг) є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець товару несе обовязок по сплаті цього податку до бюджету, а отже, право платника на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту і як наслідок право на бюджетне відшкодування, не може бути поставлено в залежність від сплати сум ПДВ до бюджету підприємствами-постачальниками товару (робіт, послуг).

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, також свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього субєкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім цього, як встановлено у судовому засіданні, до теперішнього часу, проведенням зустрічних перевірок, податковим органом не встановлено будь-яких порушень, які б могли вплинути на розрахунок бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, що заявлено позивачем у поданій декларації.

Як вбачається з апеляційної скарги СДПІ не спростовує висновки суду першої інстанції щодо наявності у позивача право на бюджетне відшкодування у вказаній сумі, не спростовує і висновки суду відносно неправомірності позиції податкового органу щодо залежності права платника на бюджетне відшкодування від належного виконання вимог податкового законодавства постачальниками такого платника.

В той же час, на думку СДПІ позивач не має право на звернення до суду з вимогами про стягнення сум бюджетного відшкодування. Такі доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що Законом України «Про податок на додану вартість», в редакції який діяв на час звернення з позовом до суду, не передбачалось право платника стягувати такі суми у судовому порядку.

З такими доводами апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Правовідносини щодо повернення з бюджету податків, зборів (обовязкових платежів) з підстав, передбачених законом, виникає між платником податків, зборів (обовязкових платежів) та державою в особі відповідного органу державної податкової служби, на який згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні»покладені повноваження по здійсненню контролю за своєчасною та правильною сплатою до бюджету податків, зборів (обовязкових платежів), та відповідного територіального органу Державного казначейства України з огляду на запроваджену Бюджетним кодексом України казначейську форму обслуговування Державного бюджету.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Встановлений підпунктами 7.7.4 7.7.8 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»порядок дій платника податку, податкового органу та органу Державного казначейства України по отриманню (виплаті) бюджетного відшкодування не означає, що в разі виникнення спору щодо права платника податку на отримання бюджетного відшкодування юридичним засобом захисту порушеного права в суді є інший, ніж позов про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування, оскільки право платника податку на отримання бюджетного відшкодування не ставиться в залежність від тієї обставини, чи був податковим органом поданий територіальному органу Державного казначейства України відповідний висновок.

Визначений Законом порядок взаємодії органів державної податкової служби та державного казначейства при розгляді заяви платника податку про бюджетне відшкодування надмірно сплаченого податку стосується компетенції лише цих органів і не може вплинути на право платника щодо стягнення сум бюджетної заборгованості з Державного бюджету України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем вірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Крім цього, в апеляційній скарзі СДПІ вказує на порушення позивачем строків звернення до суду з відповідним позовом. Така позиція обґрунтовується тим, що строк звернення до суду визначався ст..99 КАС України, в редакції яка діяла на час звернення позивачем з позовом до суду, та становив один рік.

З такими доводами апеляційної скарги суд апеляційної інстанції також не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 99 КАС України (в редакції від 06.07.2005 р.) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, вказаною нормою права було визначено те, що позов подається до суду в межах строку звернення, встановленого КАС України або іншими законами. Тобто, строк звернення до адміністративного суду, який визначено ст..99 КАС України, може бути встановленого іншими законами.

Згідно з преамбулою Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинним на час прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень, цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Отже, спеціальним Законом, на час звернення позивачем з позовом до суду, був Закон №2181 ІІІ, яким і встановлені загальні строки давності, у тому числі строки давності повернення надмірно сплачених податків, зборів (обовязкових платежів) або на їх відшкодування.

Так, відповідно до пп.15.2.1 п.15.3 ст.15 Закону №2181-ІІІ, заяви на повернення надмірно сплачених податків, зборів (обовязкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Таким чином, позиція СДПІ щодо застосування строку звернення до суду в один рік, є помилковою.

Будь-яких інших доводів, з якими б СДПІ повязувала незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі зясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване судове рішення, у звязку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровску - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року у справі №2а-6847/09/0470 без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

Головуючий:Я.В. Семененко

Суддя:Н.А. Бишевська

Суддя:І.Ю. Добродняк