Рішення № 22622590, 09.04.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-48/2439-201209.04.12

За позовомПрокурора міста Сєвєродонецька в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецьктепло»простягнення 26 351,86 грн.Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від прокуратури:не зявивсявід позивача:Єремєєнко О.М.від відповідача:не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор міста Сєвєродонецька звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецьктепло»(надалі ТОВ «Сєвєродонецьктепло») про стягнення 26 351,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. у справі №41/488 з ТОВ «Сєвєродонецьктепло»стягнуто заборгованість у розмірі 496 034,97 грн. та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобовязання у розмірі 11 585,47 грн. за період з 31.07.2011 р. по 23.09.2011 р. (55 днів прострочки), у звязку із чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення пені у розмірі 26 351,86 грн. за період з 24.09.2011 р. по 26.01.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.02.2012 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 21.03.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2012 р. у звязку із неявкою представників сторін та невиконанням ними вимог ухвали суду від 29.02.2012 р. розгляд справи відкладено до 09.04.2012 р.

Представник прокуратури, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 09.04.2012 р. не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

В судове засідання 09.04.2012 р. представник позивача зявився, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 09.04.2012 р. не зявився, вимог ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Належне повідомлення прокуратури про час та місце розгляду справи підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №18552810 (№00152240) згідно якого ухвала суду від 21.03.2012 р. отримана прокуратурою 27.03.2012 р.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 15 кв. 6, на яку було відправлено ухвалу суду від 21.03.2012 р. підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №13502534.

Крім того, судом додатково було надіслано ухвалу суду від 21.03.2012 р. за адресою відповідача: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр-т. Космонавтів, 9 А.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що прокурор та відповідач повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання прокурор та відповідач були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.07.2009 р. між Сєвєродонецькою міською радою (концесієдавець) та ТОВ «Сєвєродонецьктепло»(концесіонер) укладено концесійний договір №2 на обєкт комунальної власності територіальної громади м. Сєвєродонецька Луганської області, цілісний майновий комплекс КП «Сєвєродонецьктеплокомуненерго»відповідно до п. 1 якого концесієдавець надає концесіонерові строком на 30 (тридцять) років право на управління (експлуатацію) обєктом концесії та його істотне поліпшення з метою задоволення громадських потреб у сфері забезпечення послугами з централізованого опалення та гарячого водопостачання всіх категорій споживачів в м. Сєвєродонецьку, а концесіонер зобовязаний сплачувати концесієдавцю концесійні платежі та виконувати інші умови цього договору.

Відповідно до п. 7.3 Договору концесіонер зобовязаний виконувати умови даного договору.

Проте, відповідач в порушення умов Договору зобовязання щодо вчасного внесення концесійних платежів належним чином не виконав у звязку із чим на підставі рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2011 р. у справі №52/179, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 р. концесійний договір №2 було достроково розірвано.

Оскільки, на момент розірвання Договору у відповідача існувала заборгованість по внесенню концесійних платежів у розмірі 496 034,97 грн. позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. у справі №41/488 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Сєвєродонецьктепло»на користь Сєвєродонецької міської ради 496 034,97 грн. концесійних платежів та 11 585,47 грн. пені., в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення господарського суду набрало законної сили та не було оскаржене жодною із сторін до апеляційної чи касаційної інстанції.

Спір у справі виник у звязку із несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобовязання по внесенню концесійних платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Наявність грошового зобовязання відповідача (виникло за концесійним договір №2 від 17.07.2009 р.) по внесенню концесійних платежів у розмірі 496 034,97 грн. підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. у справі №41/488, а тому відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Згідно ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобовязання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності»встановлено, що припинення договору оренди не звільняє сторони від виконання зобов'язань за договором, що на момент його припинення залишилися невиконаними, якщо інше не передбачено домовленістю сторін чи не випливає із суті таких зобов'язань.

За таких обставин, розірвання договору не звільняє концесіонера від обовязку сплатити штрафні санкції, що встановлені договором, за невиконання (неналежне виконання) зобовязань по внесенню вказаних концесійних платежів, оскільки припинення зобовязань за договором не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань, які мали місце до розірвання договору.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 26 351,86 грн., яка нарахована за період з 24.09.2011 р. по 26.01.2012 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обовязку по внесенню концесійних платежів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобовязання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобовязань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 30.2 Договору за порушення строків внесення концесійних платежів концесіонер сплачує концесієдавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми концесійного платежу за кожний день прострочення.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Період нарахування пені у даній справі не є тотожним періоду нарахування пені, що була стягнута за рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. у справі №41/488, а сукупний період нарахування пені (у даній справі та справі №41/488) не перевищує 6-ти місяців.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобовязання, то вимоги позивача про стягнення пені нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визнаються судом обґрунтованими та задовольняються у розмірі 26 351,86 грн. відповідно до наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Стаття 361 Закону України «Про прокуратуру»передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави»є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сєвєродонецька міська рада представляє інтереси територіальної громади м. Сєвєродонецька Луганської області.

Враховуючи викладене, прокурор м. Сєвєродонецька Луганської області згідно діючого законодавства наділений правом звернутись до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави.

За таких обставин, позовні вимоги прокурора м. Сєвєродонецька Луганської області про про стягнення з ТОВ «Сєвєродонецьктепло»пені у розмірі 26 351,86 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги прокурора м. Сєвєродонецька в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецьктепло»(01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 15 кв. 6; ідентифікаційний код 36304403) на користь Сєвєродонецької міської ради (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Леніна, 32; ідентифікаційний код 26204220) пеню у розмірі 26 351 (двадцять шість тисяч триста пятдесят одна) грн. 86 коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецьктепло»(01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 15 кв. 6; ідентифікаційний код 36304403) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 609 (одна тисяча шістсот девять) грн. 50 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В.Бойко

Дата підписання повного тексту рішення 11.04.2012 р.