Рішення № 22614409, 11.04.2012, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2-1205/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2012 Солом'янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Оксюти Т.Г.

при секретарі Прохоровій К.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «УкрСиббанк»звернувся з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідач ОСОБА_1 заперечуючи проти вимог ПАТ «УкрСиббанк»звернувся з зустрічною позовною заявою про визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.04.2012 року позовну заяву ПАТ «УкрСиббанк»до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки було залишено без розгляду.

В частині розгляду позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним розгляд справи продовжено.

ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовує тим, що 20.12.2006 року між ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11099942000, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав в банку кредит в іноземній валюті в розмірі 150000 доларів США 00 центів, зі сплатою процентів за користування кредитом 11,8% річних, з кінцевим терміном повернення 20.12.2016 року.

Майновим поручителем, згідно п.п. 1.4 вказаного договору, виступив ОСОБА_1, з яким 20.12.2006 року ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №39594.

Відповідно до умов вказаного договору іпотеки ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк»нерухоме майно трикімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначив, що ПАТ «УкрСиббанк»уклав договір про надання споживчого кредиту з ОСОБА_2, порушивши ст. 203 ЦК України та приховав від ОСОБА_1 інформацію, яку був зобовязаний повідомити йому перед укладанням договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки.

Згідно п.п. 1.4 договору про надання споживчого кредиту від 20.12.2006 року, кредит надавався позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не повязаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обовязків найманого працівника), а саме: на поточні потреби.

В той же час, згідно п. 44 Положення Національного Банку України «Про кредитування»від 28.09.1995 року №246, банк надає кредит фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг.

Тобто, при наданні даного кредиту, ПАТ «УкрСиббанк»мав обовязково перевірити цільове призначення кредиту у конкретному вираженні (назва товару, послуги тощо) та отримати всі документи, що підтверджують вартість цього призначення.

ПАТ «УкрСиббанк»порушив дані норми Положення, оскільки цільове призначення кредиту не було визначено, не були отримані від позичальника ОСОБА_2, жодні документи на підтвердження необхідності такого кредиту.

Особа позичальника ОСОБА_2 не була перевірена належним чином, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позичальник не надав належних доказів своєї платоспроможності, з огляду на наступне.

Обов'язок банку надати повну та вичерпну інформацію про договір, що укладається, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів», ЦК України, Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

На підставі п. 2.4 Правил банк зобовязаний отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з повною та вичерпною інформацією по кредиту.

ПАТ «УкрСиббанк»не було надано позивачу такої інформації та не було ознайомлено позивача з такими умовами, інакше позивач не став би майновим поручителем даного правочину.

Позивач був впевнений, що ПАТ «УкрСиббанк» виконав всі покладені на нього законом обовязки, перевірив особу позичальника, що всі кредитні зобовязання стосуються виключно ОСОБА_2 і майнове поручительство позивача є лише формальністю для отримання кредиту, яка не створює для нього жодних юридичних наслідків.

Також, зазначив, що ОСОБА_2 зі своєї сторони ввів його в оману щодо мети кредиту та подальшого його повернення.

Позивач і відповідач ОСОБА_2 перебували у дружніх стосунках з 2000 року.

ОСОБА_2 повідомив позивачу, що йому терміново необхідні гроші на операцію смертельно хворого батька та зазначив, що він має змогу отримати кредит в сумі 150000 доларів США в банку, за умови, якщо банк отримає в заставу квартиру.

Оскільки квартира ОСОБА_2 не була приватизованою, він запропонував ОСОБА_1 посприяти йому в отриманні кредиту, зазначивши, що такою заставою може стати квартира позивача.

У звязку з тим, що ОСОБА_1 з 2000 року перебував з ОСОБА_2 у дружніх стосунках, він погодився йому допомогти.

Як стало пізніше відомо позивачу, на момент отримання ОСОБА_2 кредиту у банку, останній не мав законних джерел доходів та єдиним заробітком для нього вже тоді стала шахрайська діяльність.

Позивач не знав та не міг знати таких обставин, і був впевнений, що ПАТ «УкрСиббанк» перевірив всі обставини кредитного договору, і те, що ОСОБА_2 дійсно бере гроші на лікування батька і буде повертати їх з доходів, які начебто отримує.

Так, вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2010 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України та призначено йому покарання за ч. 3 ст. 190 КК України у виді 5 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 190 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 було визначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.

Отже, у звязку з тим, що ОСОБА_2 ввів в оману позивача, а відповідач ПАТ «УкрСиббанк»порушив численні обовязкові норми законодавства при наданні кредиту просив позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги свого довірителя підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Правонаступником усіх прав та обовязків АКІБ «УкрСиббанк»є ПАТ «УкрСиббанк».

Представник ПАТ «УкрСиббанк»в судові засідання 27.01.2011 року, 24.02.2012 року, 22.03.2012 року та 10.04.2012 року не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки.

Представник відповідача ПАТ «УкрСиббанк»не надав суду жодного доказу поважності причин неявки в судові засідання, а тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, оскільки перебуває в місцях позбавлення волі, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду пояснення в яких проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що викладене в позові не відповідає дійсним обставинам справи.

Вислухавши думку представника позивача, врахувавши письмові пояснення відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи суд приходить висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 20.12.2006 року між ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11099942000, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав в банку кредит в іноземній валюті в розмірі 150000 доларів США 00 центів, зі сплатою процентів за користування кредитом 11,8% річних, з кінцевим терміном повернення 20.12.2016 року.

Майновим поручителем, згідно п.п. 1.4 вказаного договору, виступив ОСОБА_1, з яким 20.12.2006 року ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №39594.

Відповідно до умов вказаного договору іпотеки ОСОБА_1, в забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобовязань за кредитним договором, передав в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк»нерухоме майно трикімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_1 просив визнати договір про надання споживчого кредиту №11099942000 від 20.12.2006 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_2 недійсним.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_2 ввів його в оману щодо отримання кредиту, а ПАТ «УкрСиббанк»приховав від нього інформацію, яку був зобовязаний повідомити йому перед укладанням договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки, на що слід зазначити наступне.

Згідно п.п. 1.4 договору про надання споживчого кредиту від 20.12.2006 року, кредит надається позичальнику ОСОБА_2 для його особистих потреб (безпосередньо не повязаних з підприємницькою діяльністю або виконання обовязків найманого працівника), а саме: на поточні потреби під заставу трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, кредит у назві іменується споживчим.

В той же час, згідно п. 44 Положення Національного Банку України «Про кредитування»від 28.09.1995 року №246, банк надає кредити фізичним особам, у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів та послуг.

Тобто, при наданні вказаного кредиту ПАТ «УкрСиббанк»повинен був перевірити цільове призначення кредиту у конкретному вираженні (назва товару, послуги тощо) та отримати необхідні документи, що підтверджують вартість цього товару.

Проте, відповідачем ПАТ «УкрСиббанк»норми вказаного Положення виконанні не були, оскільки цільове призначення кредиту не було визначено, не були отримані від позичальника ОСОБА_2 документи на підтвердження необхідності такого кредиту.

Згідно п. 20 Положення Національного Банку України «Про кредитування», комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик повернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Враховуючи, що договір про надання споживчого кредиту від 20.12.2006 року був підписаний сторонами, і був наданий кредит, ПАТ «УкрСиббанк»підтвердив факт виконання покладених на нього законом обовязків, а саме: факт перевірки особи позичальника, джерел його доходів, їх надійність та достатність для надання такого кредиту.

Встановлено, що особа позичальника ОСОБА_2 не була перевірена належним чином, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, позичальник не надав доказів своєї платоспроможності, а саме: довідки про доходи за останні 6 місяців; цільове призначення кредиту не було перевірено взагалі, тобто, фактично кредит був наданий особі, яка не мала права на одержання такої суми кредиту.

У відповідності з вимогами п. 2 Закону України «Про захист прав споживачів»та пунктів 2.1, 2.2, 2.5 Правил перед укладанням договору про надання кредиту банк зобовязаний у письмовій формі повідомити позичальника про умови кредитування, орієнтовну та сукупну вартість кредиту шляхом надання йому складеного бюлетеня, довідки або повідомлення в яких має бути обовязково зазначено: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови-мету, для якої споживчий кредит може бути використаний; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відомостей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговування та повернення, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомостей про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

На виконання вимог п. 2.4 Правил, банк повинен був отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Проте, відповідачем ПАТ «УкрСиббанк»не було виконано умов щодо надання позивачу такої інформації та не було ознайомлено його з такими умовами.

Крім того, як пояснила в судовому засіданні представник позивача, зі слів ОСОБА_2, гроші необхідні були йому на операцію хворого батька, при цьому зазначивши, що він має змогу отримати кредит в сумі 150000 доларів США 00 центів в банку, за умови, якщо банк отримає в заставу квартиру.

Оскільки квартира ОСОБА_2 не була приватизованою, він запропонував ОСОБА_1 посприяти йому в отриманні кредиту, зазначивши, що такою заставою може стати квартира позивача.

У звязку з тим, що ОСОБА_1 з 2000 року перебував з ОСОБА_2 у дружніх стосунках, він погодився йому допомогти.

При цьому, ОСОБА_2 запевнив позивача у тому, що на момент отримання кредиту він мав свій власний бізнес, а саме: юридичну фірму «Інвікті», з прибутку якої він пообіцяв сплачувати кредит, на що слід зазначити наступне.

Встановлено, що вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2010 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України та призначено йому покарання за ч. 3 ст. 190 КК України у виді 5 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 190 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 було визначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.

Даним вироком було встановлено, що згідно матеріалів звітної та реєстраційної справ ТОВ «Інвікті»в ДПІ у Печерському районі м. Києва подавало податкові декларації за період до 12.02.2007 року та за період до 19.06.2007 року, які містили інформацію про відсутність доходів підприємства.

Згідно листа Головного управління статистики у м. Києві №06/27-659 від 30.01.2010 року, ТОВ «Інвікті»фінансову звітність за 2007-2009 роки до Головного управління статистики в м. Києві не подавало.

Відповідно до листа в.о. начальника відділення 764 АТ «УкрСиббанк»№135-22-16/52 від 05.02.2010 року, по рахунку ТОВ «Інвікті» в АТ «УкрСиббанк»за час його існування оборотів не було.

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вказаним вироком було встановлено, що ОСОБА_2 своїми шахрайськими діями, шляхом введення в оману, неодноразово заволодівав чужим майном в великих розмірах, а в даному випадку і майном позивача.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливості її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталася після виконання хоча б однією зі сторін зобовязань, які виникли з правочину, і не повязане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 20 цієї ж Постанови правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно п. 26 Постанови, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2, укладаючи з ПАТ «УкрСиббанк»договір про надання споживчого кредиту, свідомо вводив позивача в оману щодо обставин такого кредиту, мав на меті заволодіти грошовими коштами, за рахунок заставленого майна позивача та замовчував існування обставин, які могли би перешкодити вчиненню правочину.

На підставі викладеного, договір про надання споживчого кредиту №11099942000, укладений 20.12.2006 року між ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_2 підлягає визнанню судом недійсними.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення в рівних частинах з ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_2 на користь позивача суми сплаченого судового збору 8,50 грн. та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Положенням Національного Банку України «Про кредитування», Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 203, 215, 230, 1054 ЦК України, ст.ст.10, 27-30, 60, 61, 208, 209, 212, 214-216, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11099942000 укладений 20.12.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_2.

Стягнути в рівних частинах з ПАТ «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750, місцезнаходження якого за адресою: м. Харків, пр. Московський, 60 та ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1, місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3, адреса перебування в місцях позбавлення волі: АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 понесені ним судові витрати, які складаються з суми судового збору 8,50 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Соломянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня наступного після проголошення рішення.