Постанова № 22608603, 09.04.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2012 р. Справа № 5019/222/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. , суддя Савченко Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Рівненської області від 24.02.2012 р. у справі № 5019/222/12

за позовом заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення в сумі 5723 грн. 08 коп. та розірвання договору оренди

за участю представників:

прокурора - Рункевич І.В.,

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - Когана Є.Й.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора м.Рівне звернувся до господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1про стягнення з відповідача 5371,74 грн. заборгованості по орендній платі, 351,34 грн. пені, та розірвання договору оренди.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.02.2012 року (суддя Мамченко Ю.А.) позов задоволено повністю.

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідач сплату орендної плати здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі. Станом на 27.01.2012 року його заборгованість по орендній платі до державного бюджету становила 5371 грн. 74 коп., у звязку з чим на підставі п.3.6, п.5.3. договору, ч.ч. 1-3 ст.193, ч.1 ст.283 ГК України, ч. 1, 2 ст. 509, ст. 759, ч. 3 ст. 760 ЦК України суд прийняв рішення про стягнення з орендаря вказаної суми боргу та на підставі ч.1 ст.546, ст.610, ч.1 ст.549 ЦК України, п.3.7 договору стягнув з відповідача пеню в сумі 351 грн. 34 коп. Окрім того, розірвання договору оренди та зобовязання відповідача повернути окреме індивідуально визначене нерухоме майно суд обґрунтував положеннями ч. 3 ст. 18, ч. 3 ст. 26, ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України, п. 5.10 договору.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати в частині розірвання договору оренди та зобовязання повернути обєкт оренди. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що судом не прийнято до уваги виключний перелік підстав, з яких наймодавець вправі вимагати розірвання договору, що визначені у ст. 783 ЦК України, серед яких відсутня підстава розірвання договору у звязку з несплатою орендної плати. Окрім того, позивачем не доведено істотність порушення умов договору, що вимагається ч. 2 ст. 651 ЦК України. Вважає, що у звязку зі сплатою заборгованості після винесення судом оскаржуваного рішення, відсутні підстави для розірвання договору. Порушення судом норм процесуального права, вбачає у розгляді справи без його участі.

Прокурором надано відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Представник позивача, прокурор та відповідач у судовому засіданні підтримали свої доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 24.02.2012 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що 14.02.2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (орендодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди державного майна №889-2011 (далі в постанові - договір), відповідно до п.1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме: частину приміщення столярного цеху, площею 282,4 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1.

Сторони в договорі також обумовили, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта прийому-передачі вказаного майна (п.2.1. договору). Акт прийому-передачі нерухомого майна було підписано сторонами 14.02.2011 року (а.с.10).

Згідно з вимогами частин 1, 5 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.3.1 договору орендна плата визначається на підставі "Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна", затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 року №786 (зі змінами) (далі - методика) та за результатами конкурсу і становить без ІІДВ за базовий місяць оренди - грудень 2010 року - 2315 грн.25 коп. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.3.договору).

Сторони погодили, що орендна плата перераховується не пізніше 12 числа місяця у наступному співвідношенні: 100% до державного бюджету на рахунок відділення Держказначейства в м. Рівне (п.3.6 договору).

Обовязок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату передбачено п. 5.3 договору оренди.

Колегія суддів прийшла до висновку, що вирішуючи позов, суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин положення ст. 283 ГК України щодо законодавчого визначення поняття договору оренди з урахуванням положень ч. 3 ст. 760 ЦК України, а також положення ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України щодо обовязку учасників господарських відносин виконувати зобовязання належним чином, ч. 3 ст. 18, ч. 1, ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які визначають обовязок орендаря вносити орендну плату незалежно від результату господарської діяльності у строки, визначені в договорі, своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в порушення наведених норм та положень договору, відповідач сплату орендної плати здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі. Станом на 27.01.2012 року заборгованість відповідача по орендній платі до державного бюджету становить 5371 грн. 74 коп. В матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості в розмірі 5371 грн. 74 коп..

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Отже, для застосування до боржника відповідальності у виді пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Відповідно до п.3.7 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до Державного бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності достатніх підстав для стягнення з відповідача за період з 12.10.2011 року по 24.01.2012 року заборгованості по орендній платі в сумі 5371 грн.74 коп. та пені у розмірі 351 грн. 34 коп., строк нарахування якої не суперечить положенню ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з ч.3 ст.291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 783 ЦК України чітко встановлено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

- наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

- наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

- наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

- наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обовязок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Водночас, орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з ч.3 ст.26 якого, підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобовязань. При цьому, вказаною нормою, на відміну від ст.783 ЦК України, не визначено вичерпний перелік договірних зобов'язань, порушення яких тягне за собою розірвання договору оренди державного майна. Не містить вказаних умов і спірний договір.

За таких обставин, не мають істотного значення для даної справи доводи апелянта про вичерпність підстав для розірвання договору оренди, визначених ст. 783 ЦК України.

Положення ч.3 ст.291 Господарського кодексу України узгоджуються з приписами ч.2 ст.651 ЦК України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

В силу положень ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст.10, ст. 19 Закону, ч. 1 ст. 759, ст. 762 ЦК України, ч.1 ст.283 ГК України договір оренди, в тому числі договір оренди державного майна є платним, й орендна плата визначена законом, як його істотна умова.

Отже, укладаючи договір оренди, держава в першу чергу розраховує на отримання плати за користування належним їй майном.

Враховуючи тривалість заборгованості із орендної плати, несистематичність її сплати, що не заперечується самим відповідачем, судова колегія прийшла до висновку, що такі порушення умов договору оренди є істотними, що значною мірою позбавило державу на отримання орендної плати у визначеному договором розмірі та в обумовлений сторонами в договорі строк, тобто призвело до позбавлення можливості отримання очікуваних результатів виконання договору. За вказаних обставин, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованими та доведеними прокурором факти порушення прав та інтересів держави, як підстави для розірвання договору оренди.

У наведеному контексті вірним є зроблений на підставі ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 5.10 договору висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині зобовязання відповідача повернути окреме індивідуально визначене нерухоме майно - частину приміщення будівлі столярного цеху.

Не може бути прийнята до уваги, як підстава для скасування рішення місцевого суду сплата заборгованості із орендної плати відповідачем після винесення рішення у справі, оскільки, виходячи із змісту ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд дає оцінку законності прийнятого рішення станом на час його прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону, орендар за користування обєктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, тому, не заслуговують на увагу доводи апелянта й щодо неспроможності вчасно та у визначеному розмірі сплачувати орендну плату через труднощі у веденні вибраного ним виду господарської діяльності.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправомірно вирішено спір у відсутність відповідача відхиляються апеляційним судом, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 64 ГПК України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Вказана ухвала від 17.02.2011 року надіслана на адреси сторін в цей же день, що підтверджується штампом канцелярії суду на звороті у лівому нижньому куті цієї ухвали з відміткою про її відправку сторонам згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України № 75 від 10 грудня 2002 року.

Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 18), ухвала від 17.02.2011 року надсилалась судом першої інстанції відповідачу за його місцем проживання, зазначеним у витягу з ЄДРПОУ (а.с.20) та повернута поштовою установою до суду з позначкою "за закінченням терміну зберігання".

Поряд з тим, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місце проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами звязку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в довідці ЄДРПОУ та свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 24.02.2012 р. у справі № 5019/222/12 залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Савченко Г.І.