Постанова № 22608593, 04.04.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2012 р. Справа № 5/5007/75/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Юрчук М.І. , судді Василишин А.Р.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Кизенко Д.О.

відповідача - Товянська І.О.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Селянського (фермерського) господарства "Йосипівське" на рішення господарського суду Житомирської області від 31.01.12 р. у справі № 5/5007/75/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз", (м.Київ)

до Селянського (фермерського) господарства "Йосипівське", (с.Йосипівка, Малинський р-н, Житомирська обл. )

про стягнення в сумі 128 593 грн. 25 коп.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 31.01.2012р. у справі №5/5007/75/11 (суддя Ляхевич А.А.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Нафтогаз” до Селянського (фермерського) господарства “Йосипівське” Відкритого акціонерного товариства “Івано-Долинський спецкар’єр” про стягнення в сумі 128593 грн. 25 коп. –задоволено частково.

Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Йосипівське" (11620, Житомирська область, Малинський район, с.Йосипівка, ідентифікаційний код 32550245) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" (01033, м.Київ, вул.Саксаганського, буд.57, ідентифікаційний код 36134497): 79446,10 грн. основного боргу; 7864,09 грн. пені; 21609,03 грн. штрафу; 12684,03 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами; 2571,87 грн. витрат по сплаті судового збору. В частині 6990,00 грн. основного боргу припинено провадження у справі.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Житомирської області від 31.01.2012 р. у справі №5/5007/75/11 відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить прийняти скаргу до провадження, частково скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 31.01.2012 р. у справі №5/5007/75/11 в частині стягнення штрафу у розмірі 25% за прострочення більш ніж на 10 календарних днів взаєморозрахунків в сумі 21609,03 грн. та стягнення пені в сумі 1147,00 грн. та відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

В апеляційній скарзі Селянське (фермерське) господарство “Йосипівське” посилається на ту обставину, що правова природа штрафних санкцій передбачених п.8.2 Договору є однорідною: пеня і штраф визначений як один вид забезпечення виконання зобов'язання, оскільки згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. В даному випадку мова йде про одне порушення, а саме - несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, і відповідальність у вигляді пені і штрафу передбачені саме за це порушення.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним законом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з п.п. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, стягнувши одночасно пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у спірний період, від несплаченої суми за кожний день прострочення в сумі 7864,10 грн. і штраф 25% за прострочення більш ніж на 10 календарних днів взаєморозрахунків в сумі 21609,03 грн. господарський суд не взяв до уваги норми Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". З огляду на вищевикладене, судом необгрунтовано не прийнято до уваги заперечення відповідача щодо стягнення штрафу 25% за прострочення більш ніж на 10 календарних днів взаєморозрахунків в сумі 21609,03 грн.

Скаржник також вважає, що господарським судом Житомирської області порушено приписи ч.6 ст.232 ГК України і неправильно визначено суму пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2012р. у даній справі апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства “Йосипівське”прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

Представник відповідача - Селянського (фермерського) господарства "Йосипівське" Товянська І.О. підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та надала пояснення на обгрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 31.01.12 р. у справі №5/5007/75/11 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати і винести нове рішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесу-ального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 07 квітня 2011 року між сторонами у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" (постачальник) та Селянським (фермерським) господарством "Йосипівське" (покупець) укладено договір №4035 (а.с.13-19), за яким постачальник зобов"язується передати, а покупець - прийняти й оплатити нафтопродукти (товар) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов договору, додатків та/або видаткових накладних, що є невід"ємними частинами цього договору (надалі - додатки) (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.1. договору, кожен додаток є окремим правочином, укладеним у рамках договору. Кожен наступний додаток не скасовує і не припиняє дію попередніх додатків ні в цілому, ні в частині, якщо тільки в ньому не зазначено інше.

Згідно п.2.2. договору, під умовами поставки розуміється умови поставки, зазначені у відповідному додатку до даного договору, відповідно до "ІНКОТЕРМС" (Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів), у редакції 2010 року, з урахуванням особливостей, зазначених у даному договорі і відповідних додатках до нього.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що одиниця виміру кількості товару та кількість поставки кожної партії товару, що поставляється за договором, визначається в додатках та/або видаткових накладних.

У відповідності до п.4.1. договору, ціна товару, що поставляється, встановлюється на момент виписки рахунку та/або складання додаткової угоди.

В пункті 5.1. договору визначено, що поставка товару в межах даного договору, може здійснюватись в порядку і в терміни, передбачені в додатках до даного договору, на наступних умовах поставки:

а) EXW - резервуари нафтобази, вказаної у відповідному додатку до даного договору; і/або

б) FCA - станція або пункт відправлення, вказані у відповідному додатку до даного договору; і/або

в) FCA - естакади наливу на території, вказаній у відповідному додатку до даного договору; і/або

г) CPT - станція або пункт призначення, вказані у відповідному додатку до даного договору.

Сторони можуть погодити й інші умови поставки партії товару у відповідному додатку до даного договору.

Відповідно до п.5.1.1. договору, у тлумаченні умов поставок товару за даним договором мають силу міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" у редакції 2010 року, в частині, що не суперечить умовам даного договору і додаткам до нього.

Умови поставок кожної партії товару узгоджується сторонами у відповідних додатках (п.5.1.2. договору).

Згідно п.7.1. договору покупець зобов"язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару, якщо інше не передбачено сторонами в додатках - до даного договору. У випадку, якщо товар було поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов"язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом одного банківського дня з моменту його отримання. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.7.4. договору).

Відповідно до п.8.2. договору, у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором і відповідними додатками до нього, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.

Крім того, в пункті 8.2. договору обумовлено, що у випадку, якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 10 календарних днів, покупець зобов"язаний сплатити штраф у розмірі 25% від суми заборгованості, протягом 3-х днів з дня одержання відповідної письмової вимоги постачальника.

У відповідності до п.12.6. договору, договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і проставленням печаток сторін та діє до кінця календарного року, у якому було підписано договір.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до умов договору №4035 від 07.04.2011 р. позивач виконав свої зобов"язання у повному обсязі, поставивши в квітні - травні 2011 року нафтопродукти за видатковими накладними (а.с.20,23,26):

- №РН-040809 від 08.04.2011 р. на суму 68075,50 грн. (ТТН - а.с.21);

- №РН-042908 від 29.04.2011 р. на суму 13792,00 грн. (ТТН - а.с.24);

- №РН-050508 від 05.05.2011 р. на суму 4568,60 грн. (ТТН- а.с.27), на загальну суму 84436,10 грн.

В свою чергу, відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманих коштів належним чином відповідно до умов договору не виконав. Щодо сплати заборгованості в сумі 84436,10 грн. позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№1340/10 від 04.10.2011 р. (а.с.9-11), проте, вимогу відповідач залишив без відповіді та без задоволення, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В той же час, судом враховується, що як встановлено частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст.216, ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таке право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Більше того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов’язання передбачено приписами ч.2 ст.231 ГК України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, а стаття 536 Цивільного кодексу України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 536 даного Кодексу, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі, встановленому договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, у договорі сторони вправі вказати розмір процентів, які будуть нараховуватись в разі користування платником чужими грошовими коштами, яке безперечно має місце і у випадку прострочення оплати товару.

Так, частина 3 статті 692 Цивільного кодексу прямо встановлює, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За таких обставин, у справі, що розглядається, відсутній предмет спору в частині стягнення 6990,00 грн. основного боргу за договором №4035 від 07.04.2011 р.

Враховуючи викладене, провадження у даній справі в частині стягнення 6990,00грн. обгрунтовано припинено судом першої інстанції відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Що ж до позовних вимог в частині стягнення 79446,10 грн. основного боргу, то вони є підтверженими поданими до справи належними доказами, повністю законними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню господарським судом.

Доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, оскільки скаржником помилково тлумачиться зміст п.8.2 договору як такий, що порушує положення статті 61 Конституції України щодо неприпустимості застосування двічи за одне і те саме порушення відповідальності одного виду. Положеннями статті 549 ЦК України законодавець розмежував різні види неустойки, які можуть бути застосовані у разі порушення виконання зобов"язань.

Посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Степаненка Андрія Миколайовича щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22,23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, чистини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв"язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) від 10.11.2011р. №15-рп/2011 не враховується апеляційним судом, зміст висновків Конституційного Суду стосується договірних відносин у сфері споживчого кредитування та захисту прав споживачів, у той час ,як правові відносини у цій справі виникли між суб"єктами господарювання , які, відповідно до загальних принципів підприємництва, діють на власний ризик та несуть тягар відповідальності за невиконання взятих на себе зобов"язань (ст.ст.42,43,44 Господарського кодексу України).

Колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Йосипівське» на рішення господарського суду Житомирської області від 21.02.2012 р. у справі №5/5007/75/11 – залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін.

Справу №5/5007/75/11 повернути до господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Василишин А.Р.