Постанова № 22608438, 11.04.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2012 № 24/92

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

при секретарі:Рибарук М.М.

за участю представників:

позивача: не з'явились;

відповідача: не з'явились;

третьої особи:не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Арсенал-Страхування”

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.06.2011р.

у справі №24/92 (суддя Шевченко В.Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Арсенал-Страхування”

до Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта”

третя особаОСОБА_2

простягнення 7134,64 грн.

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „Арсенал-Страхування” (далі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” (далі - відповідач)страхового відшкодування у сумі 7134, 64 грн. в порядку регресу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2011р. у справі №24/92, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі залучено як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 (далі третя особа).

Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про їх необґрунтованість, просив суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на наступні обставини:

- позивач має право предявити регресний позов безпосередньо до винуватця ДТП ОСОБА_2 (третя особа у справі);

- в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідач був повідомлений своїм страхувальником (винуватцем ДТП) та/або постраждалою особою про настання страхового випадку протягом 3-х днів з дати, коли відбулась ДТП, як це передбачено Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”;

- позивачем неправомірно застосовані норми Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, оскільки договір між позивачем і його страхувальником укладався на підставі Закону України „Про страхування”;

- на час звернення позивача до суду договір страхування наземного транспорту №59/08-Тз від 21.01.2008р., укладений між позивачем і особою, якій було завдано майнової шкоди (збитки), та поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВА/2963637, укладений між відповідачем і ОСОБА_2 (винуватцем ДТП), вже припинили свою дію.

Третя особа відзиву на позов не надала, свою позицію у спорі не визначила, явку повноважного представника у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечила, у звязку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2011р. у справі №24/92 в позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2011р. у справі №24/92 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно зясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- норми пп.38.1.1 п.38.1 ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” підлягають застосуванню не до позивача, а до відповідача, тобто саме відповідач після виплати позивачу страхового відшкодування в порядку регресу отримає право звернутись з регресним позовом до свого страхувальника, який не повідомив його про настання страхової події (в даному випадку ДТП);

- відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування” до позивача перейшло право вимоги до винної в завданні збитків особи в межах фактично понесених затрат;

- в матеріалах справи наявні належні докази, які свідчать про обґрунтованість вимог позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2012р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.02.2012р.

Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2012р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Борисенко І.В.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.02.2012р. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів позивача, наведених у скарзі, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, зазначаючи про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та обєктивним зясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання 27.02.2012р. не зявились, про причини незявлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

У звязку з незявленням представників позивача та третьої особи, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2012р. розгляд справи було відкладено на 19.03.2012р.

Однак, у звязку з перебуванням головуючого судді (доповідача) Зубець Л.П. на лікарняному, справу №24/92 було знято зі складу справ, призначених до розгляду в судовому засіданні на 19.03.2012р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2012р. справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.04.2012р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2012р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Новікова М.М., Мартюк А.І.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання 02.04.2012р. не зявились, про поважність причин незявлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило. Позивач не надав витребувані ухвалою суду від 26.03.2012р. пояснення та докази по справі.

У звязку з незявленням представників позивача та третьої особи, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 11.04.2012р.

10.04.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі та заява, в якій він зазначав про те, що повністю підтримує апеляційну скаргу і просить суд розглянути справу у відсутність представника позивача у звязку з неможливістю забезпечити явку останнього у судове засідання, призначене на 11.04.2012р.

Колегія суддів залучила до матеріалів справи надані пояснення та вирішила задовольнити заяву про розгляд справи без участі представника позивача.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 11.04.2012р. не зявились, про поважність причин незявлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судове засідання не була визнана судом обовязковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату та час судового засідання, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

21.01.2008р. між Закритим акціонерним товариством „Страхова компанія „Арсенал-Днепр”, правонаступником якого є позивач, як страховиком, та ОСОБА_3, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №59/08-Тз (том справи 1, аркуші справи 9-13), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, повязані з володінням, розпорядженням або користуванням транспортними засобами, перелік яких наведений у Додатку №1, який є невідємною частиною цього договору. За умовами цього договору страховик бере на себе зобовязання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені у п.4.2, які носять ознаки ймовірності та випадковості. До страхових ризиків можуть відноситися: викрадення, збитки внаслідок ДТП, збитки внаслідок інших подій (п.п.1.1, 4.1, 4.2 договору).

Згідно з додатком №1 до вказаного договору було застраховано автомобіль марки „Citroen C2” 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

17.12.2008р. на вул. Набережна ім. Леніна у м. Дніпропетровську сталась дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю автомобіля марки „Citroen” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) та автомобіля марки “Daewoo Racer” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_2 (том справи 1, аркуш справи 16).

Згідно з постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.01.2009р. по справі №3-176/09 ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_2 п.п.12.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи 1, аркуш справи 17).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки „Citroen” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), який був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №59/08-Тз від 21.01.2008р.

Відповідно до висновку спеціаліста автотоварознавця №ZU291208 від 16.03.2010р. вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу становить 7509,06 грн. (том справи 1, аркуші справи 18-20).

Згідно зі страховим актом №59/08-Тз-2-1 від 29.12.2008р. та додатками до нього позивач визнав ДТП, яка сталась 17.12.2008р., страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування у загальній сумі 6913,20 грн., що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями №195 від 16.02.2009р. №226 від 18.02.2009р. (том справи 1, аркуші справи 42-45). Окрім того, позивачем було понесено витрати, повязані з проведенням експертизи, у розмірі 100,00 грн., з одержанням довідки ДАІ у сумі 83,00 грн. та сплачено вартість відправлення телеграм з повідомленням про час і місце проведення експертизи у розмірі 38,44 грн., що підтверджується рахунком №0201 від 02.01.2009р., платіжним дорученням №8 від 19.01.2009р., банківською випискою від 25.12.2008р. та касовим (фіскальним) чеком від 26.12.2008р. (том справи 1 аркуші справи 46-48, 50).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, яким керував винуватець ДТП, застрахована відповідачем за полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВА/2963637 (том справи 1, аркуш справи 52), позивач звернувся з позовом про стягнення суми виплаченого ним страхового відшкодування та додаткових витрат в порядку регресу саме до відповідача.

Господарський суд міста Києва відмовив в позові повністю, зазначивши про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. Зокрема, суд зазначив наступне:

- оскільки ані страхувальник, ані водій, що спричинив ДТП, не повідомили відповідача у строки, визначені у п.п.33.1.2 п.33.1 ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” про настання ДТП, то відповідно до приписів п.п.38.1.1 п.38.1 ст. 38 названого Закону позивач не набув право регресного позову саме до відповідача.

- заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача додаткових витрат, а саме: витрат на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 100,00 грн., витрат, повязаних з одержанням довідки ДАІ, в сумі 83,00 грн. та 38,44 грн., сплачених за відправку телеграм з повідомленням про місце і час проведення експертизи, задоволенню не підлягають, оскільки здійснені позивачем для визначення розміру відшкодування потерпілому і є похідними від основної вимоги.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВА/2963637 відповідачем застрахована відповідальність власника транспортного засобу, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_2 встановлена в постанові Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.01.2009р. по справі №3-176/09.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки “Daewoo Racer” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВА/2963637), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки „Citroen” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВА/2963637), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів №59/08-Тз від 21.01.2008р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Апеляційний господарський вважає помилковим твердження місцевого господарського суду про те, що винуватцем ДТП (страхувальником відповідача) було порушено вимоги пп.33.1.2 п.33.1 ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, а саме не повідомлено у встановленому порядку і строки відповідача, як свого страховика, про настання страхового випадку, у звязку з чим позивач, як страховик, який виплатив страхове відшкодування застрахованій ним особі, що зазнала матеріальних збитків в результаті ДТП за участю страхувальника відповідача, не набув право звертатись з вимогами до відповідача про стягнення виплаченого ним страхового відшкодування в порядку регресу, з наступних підстав.

Насамперед, необхідно зазначити про те, що в ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, про яку зазначає суд першої інстанції у своєму рішенні, наведені обовязки учасників ДТП щодо повідомлення про страховий випадок.

При цьому, поза увагою місцевого господарського суду залишились загальні положення про відшкодування шкоди, визначені главою 82 Цивільного кодексу України, та норми ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, в пп. „г” пп.38.1.1 п.38.1 якої передбачено, що за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду і не повідомив страховика.

Тобто, неповідомлення страхувальником відповідача про настання страхового випадку не звільняє відповідача від виплати страхового відшкодування в порядку регресу та надає йому право пред'явлення регресного позову до свого страхувальника.

Виходячи зі змісту ст. 993, ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування”, відшкодуванню шкоди в порядку регресу має передувати звернення страховика зі зворотною (регресною) вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки.

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку позивачем, як страховиком) зворотної (регресної) вимоги до відповідача (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. у справі №7/088-11).

Згідно з ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

На вимогу суду апеляційної інстанції позивачем було надано копію претензії вих.№08/009-11 від 08.10.2009р., з якою позивач звернувся до відповідача з приводу виплати страхового відшкодування в порядку регресу (том справи 1, аркуші справи 160-164).

У відповідь на претензію позивача відповідач в листі №09-06-04/27667 від 06.11.2009р. зазначив про необхідність надання позивачем документів, які б підтверджували розмір заподіяних збитків (том справи 1, аркуш справи 165).

Саме з урахуванням вимог відповідача про надання додаткових документів вже після виплати страхового відшкодування позивачем було замовлено проведення автотоварознавчого дослідження, за результатами якого складено висновок спеціаліста №ZU291208 від 16.03.2010р.

Позивач з листом вих.№180310-14 від 18.03.2010р. направив на адресу відповідача висновок спеціаліста автотоварознавця №ZU291208 від 16.03.2010р., а також просив розглянути його претензію та сплатити в порядку регресу страхове відшкодування (том справи 1, аркуші справи 166-167).

Однак звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування, грошові кошти перераховані не були. Про прийняття відповідачем рішення щодо відмови у задоволенні претензії позивача останній не повідомлявся.

На вимогу суду апеляційної інстанції позивач надав копії листування між позивачем та Закритим акціонерним товариством „Перший Український Міжнародний банк” - вигодонабувачем за договором страхування наземного транспорту №59/08-Тз від 21.01.2008р., з яких вбачається, що виплата страхового відшкодування фізичній особі підприємцю ОСОБА_4 (особі, яка здійснювала ремонтно-відновлювальні роботи пошкодженого транспортного засобу) здійснювалось за згодою вигодонабувача (том справи 1, аркуші справи 170-173).

Під час вирішення спору у справі №24/92 питання щодо звернення позивача з претензією до відповідача та погодження здійснення страхової виплати з вигодонабувачем за договором страхування наземного транспорту №59/08-Тз від 21.01.2008р. місцевим господарським судом взагалі не зясовувалось.

Отже, колегією суддів було встановлено, що відповідно до полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВА/2963637 саме відповідач є особою, відповідальною за збитки, завдані страхувальнику позивача в результаті ДТП, яка мала місце 17.12.2008р., а позивач, виплативши страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів №59/08-Тз від 21.01.2008р., отримав право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Заявлена позивачем до стягнення в порядку регресу сума страхового відшкодування у розмірі 6913,20 грн. покривається лімітом відповідальності, встановленим у полісі відповідача №ВА/2963637 (том справи 1, аркуш справи 52).

Доказів, які б свідчили про сплату відповідачем на користь позивача страхового відшкодування суду не надано.

Враховуючи відмову відповідача від виплати страхового відшкодування в добровільному порядку за відсутності правових підстав для цього, колегія суддів вважає нормативно та документально обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача в порядку регресу 6913,20 грн. страхового відшкодування, у звязку з чим позов в цій частині вимог підлягає задоволенню.

Що ж до решти вимог позивача, а саме про стягнення з відповідача додаткових витрат у сумі 100,00 грн. на проведення автотоварознавчого дослідження, у сумі 83,00 грн. на одержання довідки ДАІ та 38,44 грн. на відправлення відповідачу телеграм з повідомленням про місце і час проведення експертизи, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто, вищевказаною правовою нормою чітко передбачено перехід до страховика (в даному випадку позивача у справі) права вимоги безпосередньо в межах виплати страхового відшкодування. Натомість додаткові витрати позивача не є страховою виплатою, а повязані з визначенням розміру відшкодування потерпілій особі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача додаткових витрат у загальному розмірі 221,44 грн.

Загалом, за результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги позивача частково підтвердились під час розгляду справи, що в свою чергу свідчить про неповне зясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2011р. у справі №24/92 - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 6913,20 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, з прийняттям нового рішення в цій частині вимог про задоволення позову. В іншій частині рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін.

Враховуючи часткове задоволення як позову, так і апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: на позивача у сумі 32,36 грн. (з них: 03,16 грн. державного мита за подання позову; 07,32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 21,88 грн. судового збору за подання апеляційної скарги), на відповідача у сумі 1011,39 грн. (з них: 98,84 грн. державного мита за подання позову; 228,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 683,87 грн. судового збору за подання апеляційної скарги).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 75, 77, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Арсенал-Страхування” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2011р. у справі №24/92 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Арсенал-Страхування” (юр.адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 15-А; факт.адреса: 49070, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 17, пов. 5, код ЄДРПОУ 33908322) 6 913,20 грн. (шість тисяч девятсот тринадцять гривень 20 копійок) - страхового відшкодування в порядку регресу, 98,84 грн. (девяносто вісім гривень 84 копійки) державного мита, 228,68 грн. (двісті двадцять вісім гривень 68 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити”.

3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Арсенал-Страхування” (юр.адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 15-А; факт.адреса: 49070, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 17, пов. 5, код ЄДРПОУ 33908322) 683,87 грн. (шістсот вісімдесят три гривні 87 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи №24/92 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддяЗубець Л.П.

СуддіНовіков М.М.

Мартюк А.І.