Ухвала суду № 22594317, 09.02.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2012 року справа №2а/0570/12454/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.

суддів Дяченко С.П., Шишова О.О.

секретар судового засідання Казакова Т.М.

за участі позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року у справі № 2а/0570/12454/2011 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000391743-223, №0000401743-250 від 17.07.2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець (далі ФОП) ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції (далі Шахтарська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000391743-229, № 0000401743-250 від 14.07.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.10.2010р. по 31.10.2010р. та податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. був складений акт № 587/17-111-1/НОМЕР_1 від 30.06.2011 року, яким зафіксовані порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”; ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, п.п. 7.1 ст. 7, п.п. “Б” п. 20.2. ст. 20, п. 22.10 ст. 22 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”; додатку 7 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю. На підставі цього акту були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000401743-250 від 14.07.2011 року, яким було визначено суму податкового зобовязань з податку на додану вартість у сумі 43.200,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції) у розмірі 10.801,00 грн. та № 00003191743229 від 14.07.2011р., яким було визначено суму податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб, що є субєктами підприємницької діяльності у сумі 32.375,00 грн.

Позивач не згоден із зазначеними податковими повідомлення-рішеннями в повному обсязі. Посилаючись на Закон України “Про податок на додану вартість”, Цивільний кодекс України вважає, що податковим органом неправомірно зроблено висновок про те, що договір між ним та ТОВ “ЛТГ “Егіда” від 30.09.2010р. має ознаки нікчемності.

У позивача наявні податкові накладні, що підтверджують його право на формування податкового кредиту та первинні документи на підтвердження права на включення відповідних сум до складу ватрат за проведеними господарськими операціями з ТОВ “ЛТГ “Егіда”. Крім того, в наявності маються документи, що підтверджують подальше фактичне здійснення господарських операцій з продажу товару, який був отриманий від вказаної особи. У звязку з цим просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000391743-229, № 0000401743-250 від 14.07.2011 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного від 14 листопада 2011 року у справі № 2а/0570/12454/2011 позов задоволено повністю, скасовані податкові повідомлення-рішення Шахтарської ОДПІ від 14.07.2011 року № 0000391743-229 і № 0000401743-250.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду ухвалену з додержанням норм матеріального та процесуального права, просив залишити її без змін. Представник відповідача до апеляційного суду не прибув.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач ОСОБА_2 зареєстрований виконавчим комітетом Шахтарської міської ради як фізична особа підприємець, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Шахтарською ОДПІ у період з 16.06.2011 року по 22.06.2011 року була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_2 з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.10.2010р. по 31.10.2010р. та податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.

За результатами перевірки був складений акт №287/17-111-1/НОМЕР_1 від 30.06.2011 року (далі - Акт перевірки).

У цьому акті були зафіксовані порушення:

·п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податок на додану варітьсь за жовтень 2010 року на суму 43.200,00 грн.;

·ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, п.п. 7.1 ст. 7, п.п. Б п. 20.2. ст. 20, п. 22.10 ст. 22 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”; додатку 7 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2010 рік у сумі 32.375,00грн.

У Акті перевірки зазначено, що згідно ч.1, 3, 5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України правочин між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ “ЛТГ “Егіда” є нікчемним як такий, що не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Зокрема, в ході проведення даної перевірки податковою інспекцією було встановлено, що позивачем у жовтні 2010 року за договором від 30.09.2010р. були придбані у ТОВ “ЛТГ Егіда” товари, за результатами чого позивач сформував податковий кредит у сумі ПДВ 43.200,00 грн.

Також, позивачем до складу валових витрат у жовтні 2010р. включена сума у розмірі 32.375,00 грн., сплачена позивачем за придбаний товар у ТОВ “ЛТГ Егіда”.

Як вбачається з Акту перевірки, до Шахтарської ОДПІ надійшов акт Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції м. Луганська від 11.04.2011р. № 591/23-708/37234657 про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента ТОВ “ЛТГ “Егіда” з питань підтвердження отриманих від платника податків ФОП ОСОБА_2 відомостей за жовтень 2010 року. Вказану перевірку здійснити неможливо у звязку з тим, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

В даному акті зазначено, що згідно довідки №12507/7/26 від 02.02.3010р. відділу податкової міліції Ленінської МДПІ у м. Луганську про встановлення фактичного місцезнаходження платника податків державному реєстратору направлено повідомлення за № 59313/29-005 від 08.12.2010р. про відсутність платника податків за місцем знаходженням за формою 18-ОПП, на теперішній час він має 7 стан. Податкова звітність з моменту реєстрації не подавалась, довідка за формою 1ДФ не надавалась. У ТОВ “ЛТГ “Егіда” відсутні необхідні умови для здійснення відповідної господарської діяльності: відсутні основні фонди, трудові ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності.

Крім того, відповідач у Акті перевірки зазначив, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, які б підтверджували перевезення товару, довіреності на одержання товару, сертифікати якості на товар (а.с. 22).

Виходячи з наведеного, відповідач у Акті перевірки дійшов висновку, що господарські операції з цим контрагентом не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень на іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення такої діяльності.

Тому відповідно до п. 1, 2 ст. 215, ч. 1,3, 5 ст. 203 ЦК України зазначений договір є нікчемним. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний договір не створює юридичних наслідків крім тих, що повязані з його недійсністю.

З наведених підстав відповідач встановив порушення вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”; ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, п.п. 7.1 ст. 7, п.п. Б п. 20.2. ст. 20, п. 22.10 ст. 22 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”; додатку 7 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю спричинило заниження податку на додану вартість за жовтень 2010 року у розмірі 43.200,00 грн. та податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2010 рік у сумі 32.375,00 грн.

На підставі вказаного вище Акту перевірки, згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п.121.1 ст. 121, п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, з урахуванням підрозділу 10 розділу ХХ “Прикінцеві положення” Податкового кодексу України відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000401743-250 від 14.07.2011 року, яким було визначено суму податкового зобовязань з податку на додану вартість у сумі 43.200,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції) у розмірі 10.801,00 грн. та №00003191743229 від 14.07.2011р., яким було визначено суму податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб, що є субєктами підприємницької діяльності у сумі 32.375,00 грн. Позивач оскаржує дані податкові повідомлення-рішення у повному обсязі.

Суд вважає, що позовні вимоги про скасування даних повідомлень-рішень підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ “ЛТГ Егіда” (постачальник) був укладений договір від 30.09.2010 року.

Згідно цього договору постачальник зобовязаний поставити товар протягом дії договору, а покупець прийняти та сплатити за вугілля марки ТР у кількості 540 тонн за ціною 480,00 грн. за тону на загальну суму 259.200,00 грн.

Витрати по постачанню покладені на постачальника, продукція сплачується по договірним цінам. Покупець зобовязується оплатити товар не пізніше 3 днів з моменту поставки. Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до закінчення розрахунків.

30.09.2010 року між позивачем та ТОВ “ЛТГ Егіда” була укладена додаткова угода до договору від 30.09.2010р., згідно якої відвантаження вугільної продукції здійснюється зі складу Постачальника, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (база №3).

На підтвердження виконання цього договору позивачем були надані:

·накладні №81 від 12.10.2010р. на суму 225.600,00 грн., у тому числі ПДВ 37.600,00 грн., № 85 від 18.10.2010р. на суму 33.600,00 грн., у тому числі ПДВ 5.600,00 грн.;

·податкова накладна від 18.10.2010р. № 181001 на суму 259.200,00 грн., у тому числі ПДВ 43.200,00 грн.

·квитанції до прибуткових касових ордерів на суму 259.000,00 грн.: б/н від 01.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 02.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 04.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 05.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 06.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 07.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 08.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 09.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 11.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 12.10.2010. на суму 10.000,00 грн., б/н від 13.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 14.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 15.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 16.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 18.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 19.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 20.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 21.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 22.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 23.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 25.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 26.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 27.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 28.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 29.10.2010р. на суму 10.000,00 грн., б/н від 30.10.2010р. на суму 90.000,00 грн.;

·договір тимчасового користування нежитловим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, строком дії з 01.01.2010р.-31.12.2010р.;

·свідоцтво про реєстрацію машини (навантажувач) №03855 ТК, з використанням якого відбувалося переміщення товару.

На підтвердження товарного характеру угоди позивач пояснив, що в подальшому отриманий від ТОВ “ЛТГ Егіда” товар за договором від 30.09.2010 року був реалізований: ТОВ “Тандем-ДС” та ТОВ “Інтербіс” за договорами без номеру та 04.10.2010р. № 04-10/2010 відповідно.

На підтвердження виконання цих договорів позивачем були надані:

·специфікації №1 та № 2 до договору, укладеного між позивачем та ТОВ “Тандем-ДС”;

·накладна №19 від 27.10.2010р.; видаткові накладні №19 від 13.10.2010р., №20 від 14.10.2010р., податкові накладні: № 65 від 27.10.2010р., № 61 від 04.10.2010р., №64 від 14.10.2010р., №63 від 12.10.2010р., № 62 від 05.10.2010р.;

·картки складського обліку від 18.10.2010р. №12, від 12.10.2010р. № 11;

·виписки руху коштів з банківського рахунку від 27.10.2010р., 04.10.2010р., 13.10.2010р.;

·акти приймання-передачі: від 13.10.2010р., від 14.10.2010р.;

·залізничні квитанції про приймання вантажу №50995780 від 27.10.2010р., №50995706 від 13.10.2010р., № 50995716 від 14.10.2010р.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює наведені вище докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При оцінці наведених вище доказів суд враховує, що згідно ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян” (чинний на момент проведення спірних господарських операцій) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Декрету, громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат i сплаченого податку за звітний рiк або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).

Додатком 7 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, із змінами та доповненнями, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 21.04.1993р. № 12 (який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.06.1993р. за № 64, внесені зміни наказом ДПА України від 16.07.2003р. № 352, зареєстрованого Мінюстом України 08.08.2003р. за №701/802) передбачено, що до декларації про доходи, одержані за звітний період, включається тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого у цьому періоді валового доходу в будь-якій не грошовій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Підпунктом „Б” пункту 20.2 ст. 20 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, з урахуванням п.22.10 ст. 22 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” (чинний у періоді, що перевірявся) встановлено, що особи, які несуть фінансову відповідальність за порушення цього Закону при порушенні правил сплати податку з чистого річного оподаткованого доходу платника податку є таких такий платник податку.

Відповідно до п.п. 9.12.1. ст. 9 того самого Закону оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

З аналізу наведених норм вбачається, що при визначенні обєкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб належним доказом виникнення права на включення сум до валових витрати є первинні документи, які підтверджують понесення платником податку таких витрат. Судом встановлена та відповідачем не заперечується наявність таких документів у позивача.

Що стосується оподаткування податком на додану вартість, згідно п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.7.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.7.5.1 п.7.5. ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 наведеного вище Закону не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, згідно норм діючого на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства України можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податку залежить лише від настання однієї з перелічених вище подій та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Судом встановлено, що у позивача наявні податкові накладні, що підтверджують його право на формування податкового кредиту за проведеними господарськими операціями. Даний факт також встановлений податковим органом в ході проведення перевірки і не спростовується в ході розгляду справи.

Правова позиція відповідача ґрунтується не на відсутності наведених документів, а на тому, що первинні документи, складенням яких супроводжується господарські операції з ТОВ “ЛТГ Егіда”, порушують публічний порядок, встановлений Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та не підтверджують постачання товарів від нього.

З цього приводу слід зазначити, що Акт перевірки містить посилання на те, що згідно ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, як вже зазначалося, у Акті перевірки відповідач посилається на ч. 1 ст. 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Суд вважає, що посилання відповідача на порушення зазначених вище норм Закону „Про ПДВ”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” з посиланням на приписи Цивільного кодексу України є неправомірними. Безпосередньо у наведених законах та підзаконних нормативних актах до них врегульовані питання щодо документів, необхідних для ведення податкового обліку та визначення обєкту оподаткування. У позивача такі документи наявні. Тому ним не порушені загальні вимоги до формування податкового кредиту та обліку витрат учасники господарської операції з придбання товару були платниками ПДВ, суми податку підтверджувалися належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що не заперечується сторонами.

Посилання відповідача на ст. 216 ЦК України у контексті його впливу на оподаткування позивача є помилковими, оскільки частиною 2 статті 1 того самого кодексу передбачено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, приписи наведених вище норм ЦК України щодо відсутності юридичних наслідків та недійсності правочину з моменту його вчинення не можуть безпосередньо впливати на порядок ведення податкового обліку платником податку.

Що стосується інших доводів відповідача, з аналізу акту перевірки Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції м. Луганська №591/23-708/37234657 від 11.04.2011 року, Акту перевірки, на підставі якого прийняті спірні повідомлення-рішення та заперечень відповідача проти позову вбачається, що обставинами, які на думку відповідача свідчать про нікчемність договору між позивачем та ТОВ “ЛТГ Егіда”, його спрямованість на порушення публічного порядку є те, що: неможливе проведення зустрічної перевірки контрагента ТОВ “ЛТГ “Егіда”з питань підтвердження отриманих від платника податків ФОП ОСОБА_2 відомостей за жовтень 2010 року у звязку з тим, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою; на теперішній час підприємство має 7 стан; податкова звітність з моменту реєстрації не подавалась, довідка за формою 1ДФ не подавалась; у ТОВ “ЛТГ “Егіда” відсутні необхідні умови для здійснення відповідної господарської діяльності - відсутні основні фонди, трудові ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності.

Також, відповідач посилається на відсутність документів, які підтверджують транспортування вугілля, а саме: товарно-транспортні накладні, довіреності та отримання вугілля, сертифікати якості на товар не були надані.

Суд вважає, що частина з цих обставин спростовується зібраними у справі доказами, у той час як інша частина не може беззаперечно свідчити про те, що спірні господарські операції фактично не проводилися.

В Акті перевірки відповідач також посилається на деталізовану інформацію по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, відповідно якої виявлено розбіжності показників податкового кредиту з контрагентом ТОВ “ЛТГ “Егіда” за жовтень 2010 року.

З цього приводу суд зазначає, що законодавством, що діяло на час вчинення правочинів, не передбачалось відповідальність субєкта господарювання за невиконання його контрагентами своїх податкових зобовязань та не покладався обовязок з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобовязань до бюджету, знаходження або незнаходження їх за юридичною адресою та наявність або відсутність у них основних фондів, технічного персоналу, складських приміщень та транспортних засобів.

Згідно з положеннями Закону України “Про податок на додану вартість” обовязок щодо визначення обєкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку продавця товару. Обовязок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку покупця.

Також, відповідно до ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування” (який діяв на час спірних правовідносин) відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому відсутність декларування контрагентом позивача податкових зобовязань з ПДВ не може автоматично тягнути для позивача несприятливі наслідки у вигляді позбавлення права на податковий кредит.

Що стосується відсутності ТОВ “ЛТГ “Егіда” за місцем знаходженням суд зазнає, що відповідно до частин 1, 3 статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Матеріали справи містять витяг з Єдиного державного реєстру станом на 07.09.2011 року, який містить відомості щодо ТОВ “ЛТГ Егіда” (Т.1 а.с.153). З нього вбачається, що на момент проведення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі відсутні відомості, на підставі яких можливо було б ставити під сумнів цивільну правоздатність вказаного підприємства або дізнатися про відсутність вказаної особи за юридичною адресою.

Як зазначено у акті перевірки Луганської міжрайонної державної податкової інспекції м. Луганська від 11.04.2011р. №591/23-708/37264657, ТОВ “ЛТГ Егіда” з 27.08.2010 року зареєстровано як платник ПДВ. Відповідне свідоцтво анульоване лише 28.01.2011 року. Отже, останній на момент видачі податкових накладних позивачеві був вправі здійснювати таке.

З приводу відсутності у ТОВ “ЛТГ Егіда” основних засобів та виробничих потужностей слід зазначити, що спірним договором не передбачено, що придбаний товар мав бути виготовлений саме на виробничих потужностях цього підприємства або зберігатися у належних йому складських приміщеннях. Відповідачем згідно з приписами ст. 71 КАС України не доведено, що продаж вказаного товару вимагав від контрагента позивача наявності власних виробничих потужностей та певних основних засобів.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у позивача документів на підтвердження реальності перевезення вугілля від ТОВ “ЛТГ “Егіда”.

В судовому засіданні позивач пояснив, що відповідно до додаткової угоди від 30.09.2010 року до договору між ним та ТОВ “ЛТГ “Егіда” відвантаження продукції здійснювалось зі складу постачальника (ТОВ “ЛТГ “Егіда”), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (база №3).

У той самий час, позивач відповідно до договору тимчасового користування нежитлового приміщення, що діяв з 01.01.2010р. до 31.12.2010р., також орендував проммайданчик площею 600 м2 за зазначеною вище адресою, тому за допомогою машини (навантажувача) №03855 ТК самостійно здійснював перевантаження отриманої продукції за спірними договором з проммайданчика постачальника на орендуємий ним проммайданчик, обидва з яких які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на навантажувач №03855 ТК за позивачем підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію машини.

З урахуванням цього в даному випадку законодавством не передбачено наявність обовязкових документів, які підтверджують транспортування вугілля, як-то товарно-транспортних накладних, дорожніх листів.

Також, як вже зазначалось раніше, факт отримання вугілля від постачальника, підтверджується також подальшим продажем вугілля контрагентам - ТОВ “Тандем-ДС” та ТОВ “Інтербіс”. Це підтверджується специфікацією №1 та № 2 до договору, укладеного між позивачем та ТОВ “Тандем-ДС”; накладною №19 від 27.10.2010р.; видатковими накладними №19 від 13.10.2010р., №20 від 14.10.2010р.; податковими накладними №65 від 27.10.2010р., № 61 від 04.10.2010р., №64 від 14.10.2010р., №63 від 12.10.2010р., №62 від 05.10.2010р.; картками складського обліку від 18.10.2010р. №12, від 12.10.2010р. № 1; виписками з банківського рахунку від 27.10.2010р., 04.10.2010р., 13.10.2010р.; актами приймання-передачі: від 13.10.2010р., від 14.10.2010р.; залізничними квитанціями про приймання вантажу №50995780 від 27.10.2010р., № 50995706 від 13.10.2010р., № 50995716 від 14.10.2010р.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що в ході проведення перевірки позивачем не надано документів на підтвердження реалізації цим контрагентам саме тієї продукції, яку він придбав у ТОВ “ЛТГ “Егіда”. Відповідач такого висновку дійшов шляхом співставлення марок вугілля, яке зазначене у документах щодо придбання його позивачем у ТОВ “ЛТГ Егіда” (марка “ТР”) та при продажу вугільної продукції (вугілля марки “Т”).

Система класифікації вугілля, що діє в Україні відповідно до Державного стандарту України “Вугілля буре, камяне та антрацит 3472-96” (ДСТУ-3472-96) передбачає поділ вугілля на 9 марок - Б, Д, ДГ, Г, Ж, ДС, ПС, П, А. Цей перелік є вичерпним. З них “П” (пісний) російською мовою перекладається як “Т”(тощий) що становить передбачену договорами з позивачем марку вугілля.

У наведеній класифікації марок вугілля відсутня така марка, як “ПР” (“ТР” рос.). Літера “Р” визначає, що вугілля є рядовим, тобто не збагаченим. Показники якості вугілля визначаються у договорі.

Як вбачається п.1 з договору між позивачем та ТОВ “Тандем-ДС” (Т.1 а.с.69), його предметом є купівля-продаж вугілля марки “Т”. Після цього у лапках зазначено “ТР 0-70 енергетич. по ДСТУ 3472-96”. Показники якості вугілля за цим договором визначені у додатку №2 до нього (Т.1 а.с.72). Аналогічні показники якості передбачені у додатку №1 до договору між позивачем та ТОВ “Інтербіс” (Т.1 а.с. 82).

Такими чином, вугілля, що продавалося позивачем за даними договорами є вугіллям марки “Т”, рядовим, яке має відповідати визначеним у договорах показникам якості.

Судом не встановлено наявності спору між позивачем та ТОВ “Інтербіс”, ТОВ “Тандем-ДС” щодо якості вугілля. Таку саме марку вугілля (“Т”, рядовий) позивач придбавав за договором з ТОВ “ЛТГ “Егіда”. Матеріалами справи не підтверджується те, що вугілля, яке постачалося позивачем та придбавалося ним, було різним за показниками якості або маркою.

Зважаючи на наведене, а також на наявність документів, які підтверджують реальність господарських операцій за спірним договором, суд першої інстанції правильно вважав обґрунтованими вимоги позивача про скасування податкових повідомлень-рішень №0000391743-229, №0000401743-250 від 14.07.2011 року, через що вони підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, що позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення лише частково, в сумі 43.200 грн., а місцевий суд в порушення норм процесуального права скасував податкове повідомлення-рішення в сумі 54001 грн., не заслуговують на увагу, оскільки в резолютивній частині позовної заяви міститься вимога про скасування податкового повідомлення-рішення №0000401743-250 від 14.07.2011 року у повному обсязі, і саме це випливає з тексту позову.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, постанова місцевого суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, зміні або скасуванню не підлягає, а апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

В повному обсязі ухвала виготовлена 14 лютого 2012 року.

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Шахтарська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року у справі № 2а/0570/12454/2011 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000391743-223, №0000401743-250 від 17.07.2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий:І.В.Сіваченко

Судді:С.П.Дяченко

О.О.Шишов