Ухвала суду № 22587852, 25.01.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Лагутін А.А.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2012 року справа №2а-6576/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Блохіна А.А., Юрко І.В., секретарі судового засідання Поляковій К.М, за участі представника відповідача : Артюхової Л.Т., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року у справі № 2а-6576/10/1270 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Транспеле» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 02.09.2010 року звернувся до суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську та з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 20.08.2010 року за № 0000672360/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року позовні вимоги задоволені. Визнані протиправними дії Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську в частині винесення податкового повідомлення рішення від 20.08.2010 року № 0000672360/0. Скасовано податкове повідомлення рішення від 20.08.2010 року № 0000672360/0.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати повністю постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що, на його думку, при винесені рішення у справі судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, а саме п.1.8 ст. 1, п.п 7.7.2 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.159 КАС України. Апелянт вказує, що суд, приймаючи оскаржуване рішення у справі, виходив лише з наявності первинних документів у позивача, при цьому судом взагалі не встановлено, за якими саме господарськими операціями було сформовано спірний податковий кредит, не дав будь якої правової оцінки таким операціям, враховуючи їх специфіку, характер угод, не зясував правомірність, реальність здійснення угод. Апелянт вважає, що судом не враховано ту обставину, що право на відшкодування ПДВ з бюджету передбачає обовязкову наявність такої підстави, як сплати платником податку у звітному періоді відповідних сум до бюджету.

Представник позивача у судове засідання не зявився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні проти підтримав доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника відповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем було подано до Ленінської МДПІ у м. Луганську податкові декларації з податку на додану вартість за січень 2010 р. на суму 156646 грн., за лютий 2010 р. на суму 34911 грн., за березень 2010 р. на суму 172574 грн., за квітень 2010 р. на суму 74000 грн., за травень 2010 р. на суму 214227 грн. та за червень 2010 р. на суму 20799 грн., у яких було відображені суми, що підлягали бюджетному відшкодуванню у загальному розмірі 673157,00 грн. Вказані операції відображено у відповідних податкових деклараціях з ПДВ та віднесено до податкового кредиту, про що свідчать додатки за № 5 розшифровки у розрізі контрагентів (т.1, а.с. 159-187, т. 5 а.с. 167-171).

Податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Компанія «Транспеле» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за період з січня по червень 2010 року, які виникли за рахунок взаємного значення з ПДВ, що були задекларовані за період з січня по травень 2010 року, про що було складено акт № 615/23-616/13378964 від 19.08.2010 року.

Перевіркою встановлені порушення п.1.8, ст.1 пп.7.7.2, п.7.7, пп.7.3.1, п.7.3 ст.7 Закону № 168, а саме: позивачем було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за січень 2010 р. на суму 156646,00 грн.; за лютий 2010 р. на суму 34911,00 грн.; за березень 2010 р. на суму 172574,00 грн.; за квітень 2010 р. на суму 74000,00 грн.; за травень 2010 р. на суму 214227,00 грн.; за червень 2010 р. на суму 20799,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 20.08.2010 року було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000672360/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з січня по червень 2010 року на загальну суму 673157,00 грн.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Факт фактичної сплати отримувачем товарів (послуг), тобто позивачем, підтверджується довідками Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську: за № 207/23-616/13378964; № 283/23-616/13378964; № 384/23-616/13378964; № 502/23-616/13378964; № 580/23-616/13378964, якими податковим органам не було спростовано

правомірність формування податкового кредиту за період з січня по червень 2010 року на загальну суму 673157,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, факти здійснення господарських операцій позивача з контрагентами у зазначений період підтверджується відповідними договорами на поставку товарно-матеріальних цінностей та виконання відповідних послуг, а саме договори: з ТОВ «Транс-Сервіс» (від 03.01.2005 року, 09.04.2002 року), з ТОВ «Вольво Україна» (від 22 червня 2008 року № ГО-2008), з ТОВ «ЛАА Транс» (від 02.01.2003 року, від 01.04.2010 року), з ЗАТ «Укргаз-Енерго» (від 01.04.2010 року № 15п-218 п 1), з ТОВ «НК-Артеміда-Ойл» (від 01.04.2009 року), з ВАТ «Лисичанськнафтопродукт» (від 07.06.2009 року), з ТОВ «Континент Нафто Трейд» (від 28.12.2009 року), з ТОВ «Ойл Карт Центр» (від 01.04.2005 року), зазначені господарські договори не суперечать вимогам цивільного та господарського законодавства щодо їх змісту та порядку укладення (том 1, аркуші справи 128-153).

Господарські правовідносини з контрагентом позивача ВАТ «Лисичанськнафтопродукт» за грудень 2009 року підтверджується видатковою накладною від 03.12.2009 року № 0000010721, податковою накладною № ОС-0012128 від 03.12.2009 року, платіжним дорученням № 3237 від 02.12.2009 року на суму 159217,77 грн. та іншими аналогічними первинними документами, які містяться в матеріалах справи (том 2, аркуші справи 1-48). Господарські правовідносини з ТОВ «Вольво Україна» підтверджуються видатковою накладною від 30.12.2009 року, податковою накладною від 30.12.2009 року № 80103957, платіжним дорученням № 3477 від 29.12.2009 року та іншими аналогічними первинними документами, які містяться в матеріалах справи (том 2, аркуші справи 49-125, 126-130). Господарські правовідносини з контрагентом позивача з ТОВ «Континет Нафто Трейд» за січень 2010 року підтверджується: видатковою накладною № 1746 від 31.01.2010 року, рахунком-фактурою від 25.01.2010 року за № 2528, № 4609 від 08.02.2010 року, № 1375 від 18.01.2010 року, № 1377 від 18.01.2010 року, № 4396 від 08.02.2010 року, податковою накладною № 230 від 31.01.2010 року на суму 819653,15 грн., платіжними дорученнями від 12.02.2010 року № 339, від 17.02.2010 року № 407, від 17.02.2010 року № 409 та іншими первинними документами, які містяться в матеріалах справи (том 2, аркуші справи 131-153). Господарські операції із зазначеними контрагентами позивача за січень 2010 року підтверджуються матеріалами справи (том 2, аркуші справи 131-224). Господарські операції із зазначеними контрагентами позивача за лютий 2010 року підтверджуються матеріалами справи (том 3, аркуші справи 1-151). Господарські операції із зазначеними контрагентами позивача за березень 2010 року підтверджуються матеріалами справи (том 3, аркуші справи 152-312). Господарські операції із зазначеними контрагентами позивача за квітень 2010 року підтверджуються матеріалами справи (том 4, аркуші справи 1-201) та господарські операції із зазначеними контрагентами позивача за травень 2010 року підтверджуються матеріалами справи (том 5, аркуші справи 2-155, 162-166, 172-178, 181-189).

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правильно визначив коло нормативно-правових актів, що регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року № 13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», (надалі - Закон № 168) зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін. у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Долучені до матеріалів справи податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». Суд зазначає, що відповідач в акті перевірки не встановив порушення позивачем норм підпунктів 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168 при формуванні податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 передбачає, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Таким чином, лише відсутність документів первинного обліку - податкових накладних, розрахункових, платіжних документів, тощо позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податку на додану вартість у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо застосованих податковим органом норм цивільного законодавства, то системний їх аналіз свідчить про наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами:

Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договорів купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майна держави не було.

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді стягнення отриманого за правочином в дохід держави.

Правові наслідки нікчемного правочину статтею 228 Цивільного кодексу України не передбачені. Такі санкції встановлені лише статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно приписів ст. 216 Цивільного Кодексу України оскільки дійсність чи недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Проте, суд з власної ініціативи, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи, має право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосуватися у кожному окремому випадку. При цьому пропозиції або бажання сторін не мають правового значення.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами.

Також правочини між вказаними особами не визнавався недійсними у судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність зазначених правочинів, а позивачем надано достатній об'єм документів, на підтвердження виконання умов договорів.

Крім того, за ініціативою суду в адміністративній справі № 2а-6576/10/1270 було призначено судову економічну експертизу та на вирішення експерта було поставлено питання: чи підтверджено первинними документами, а також регістрами бухгалтерського та податкового обліку товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Транспеле» висновок акту Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську від 19.08.2010 року № 615/23-616/13378964, який було складено за результатами перевірки щодо порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту та відповідних сум бюджетного відшкодування за період з січня по червень 2010 року.

Відповідно до висновку експерта № 496/24-5192/25 від 28.11.2011 року висновки акту Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську від 19.08.2010 року № 615/23-616/13378964 щодо порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту та відповідних сум бюджетного відшкодування за період з січня по червень 2010 року документально не підтверджені.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Стосовно питання про відшкодування вартості проведення судової економічної експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

На підставі того, що судову економічну експертизу в адміністративній справі № 2а-6576/10/1270 було призначено за ініціативою суду та апеляційним судом не спростовано висновків суду першої інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства України, вартість витрат на проведення судової економічної експертизи компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську у справі № 2а-6576/10/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року у справі № 2а-6576/10/1270 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Транспеле» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Стягнути на підставі рахунку № 1316 від 29.09.2011 року з Державного бюджету України на користь Донецького НДІ судових експертиз, (ЄДРПОУ 02883147, МФО 834016, р/рахунок 31254272210005 в ГУДКУ у Донецькій області, адреса: 83087, м. Донецьк, вул. Дубравна, 1б, індивідуальний податковий номер 28831405665, свідоцтво про реєстрацію платника податку 100284510) вартість проведеної судової економічної експертизи у сумі 7614,00 грн. (сім тисяч шістсот чотирнадцять грн..).

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 1 лютого 2012 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.