Ухвала суду № 22561499, 20.12.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Твердохліб Р.С.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2011 року справа №2а-547/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Чумака С.Ю.

суддів <Суддя учасник колегії >

Ляшенко Д.В. та Ястребової Л.В.,

при секретарі Полторацькій С.С.,

за участю представника позивача Чесебієва А.П. та представника відповідача Гавриша М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Рубіжанської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року у справі № 2а-547/11/1270 за позовом Рубіжанського учбово-виробничого підприємства № 2 Українського товариства сліпих до Рубіжанської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 9 грудня 2010 року № 0001072301/0,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 9 грудня 2010 року № 0001072301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 252531 гривня, з яких за основним платежем на суму 168354 грн та 84177 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позову зазначив, що у нього були всі правові підстави для формування та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Оптторг-Т» за жовтень 2008 року та лютий-червень 2009 року, а висновки акту перевірки щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та вказаним контрагентом носять характер припущень та спростовуються наявними первинними документами, які підтверджують реальний характер цих відносин, у звязку з чим вказане повідомлення-рішення є неправомірним, прийнято з порушенням норм діючого законодавства, є таким що порушують законні права та охоронювані інтереси позивача і підлягають визнанню недійсними.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволені. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідачем не доведено, а висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам справи

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що позивач, як субєкт владних повноважень при проведенні перевірки діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах наданих органами державної податкової служби України повноважень, його висновки щодо нікчемності правочинів, які укладені позивачем із ТОВ «Оптторг-Т», зроблені правомірно, у звязку з чим підстав для скасування оскаржуваного повідомлення-рішення не було.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матерілами справи, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за жовтень 2008 року, лютий-червень 2009 року, за результатами якої складено акт №1281/2301/25367730 від 29 листопада 2010 року (т. № 1 а.с. 33-52).

Згідно висновків акта перевірки № 1281/2301/25367730 від 29 листопада 2010 року встановлено порушення позивачем п.п 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР ( далі Закон № 168) за рахунок відсутності документів, які б підтвердили фінансово-господарські відносини з ТОВ «Торгово-комерційна фірма «Оптторг-Т», а саме: документів, по яких відбувався рух товару від продавця (постачальника) до покупця, їх транспортування, а також документів, що підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження ТМЦ (послуг); будь-яких документів, підтверджуючих їх використання в господарській діяльності; підтверджуючих документів про розрахунки з ТОВ «Торгово-комерційна фірма «Оптторг-Т» за отримані матеріали (послуги); не надано податкових накладних отриманих від ТОВ «Торгово-комерційна фірма «Оптторг-Т», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 168354 грн, в тому числі по періодах: за жовтень 2008 року на суму 36800 грн, лютий 2009 року на суму 36221 грн, березень 2009 року на суму 9333 грн., квітень 2009 року 28500 грн, травень 2009 року на суму 30000 грн та червень 2009 року на суму 27500 грн.

На підставі акта позапланової виїзної перевірки позивача відповідачем на підставі пункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) було винесено податкове повідомлення-рішення від 9 грудня 2010 року № 0001072301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 252531 грн, з яких за основним платежем 168354 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 84177 грн. (т. № 1 а.с. 20).

До 1 січня 2011 року платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Відповідно до статті 1 Закону № 168 податкове зобовязання загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим законом.

Податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п.1.7 ст.1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету Уукраїни (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону № 168, згідно якого сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визнається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (п.п.7.4.4 п.7.4. ст.7 Закону № 168).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та яка згідно підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону У№ 168 є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем укладено договір № 020201 від 2 лютого 2009 року відповідно до якого з ТОВ «Торгово-комерційна фірма «Оптторг-Т» продає Рубіжанському учбово-виробничому підприємству №2 Українського товариства сліпих на умовах EWX, м. Луганськ (в редакції Інкотермс 2000 року) продукцію в обсягах та кількості, зазначених в специфікаціях, які є невідємною частиною договору, а саме деревяні піддони та ліс кругляк (т. № 1 а.с. 127).

В ході судового розгляду справи судом також встановлено, що поставки товарів від ТОВ «Торгово-комерційна фірма «Оптторг-Т» до Рубіжанського учбово-виробничого підприємства №2 Українського товариства сліпих за жовтень 2008 року було здійснено на підставі усного договору.

Операції з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей з ТОВ «Торгово-комерційна фірма «Оптторг-Т» оформлені податковими та видатковими накладними, а оплата за придбані товарно-матеріальні цінності підтверджена квитанціями до прибуткових касових ордерів (т. № 1 а.с. 129-188).

Всі вищезазначені податкові накладні включені позивачем до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за жовтень 2008 року, лютий-червень 2009 року (т. № 2 а.с. 4-5; 9-10; 17-19; 23-25; 29-31; 215-216;).

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надані докази, які підтверджують факт використання Рубіжанським учбово-виробничим підприємством №2 Українського товариства сліпих товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Торгово-комерційна фірма «Оптторг-Т», в межах господарської діяльності підприємства (т. № 2 а.с. 32-150).

Рубіжанським учбово-виробничим підприємством №2 Українського товариства сліпих до Рубіжанської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області подавались податкові деклараціі з податку на додану вартість за жовтень 2008 року, лютий 2009 року, березень 2009 року, квітень 2009 року, травень 2009 року та червень 2009 року, в яких згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до складу податкового кредиту включено податок на додану вартість за жовтень 2008 року на суму 36800,00 грн., за лютий 2009 року на суму 36221,00 грн., за березень 2009 року на суму 9333,00 грн., за квітень 2009 року 28500,00 грн., за травень 2009 року на суму 30000,00 грн. та червень 2009 року на суму 27500,00 грн. (т.2 а.с. 1-3; 6-8; 11-13; 14-16; 2022; 26-28) за податковими накладними від 02 жовтня 2008 року №021007, від 22 жовтня 2008 року №221003, від 28 жовтня 2008 року №281001 (т.1 а.с.144-150), від 06 лютого 2009 року №060202, від 10 лютого 2009 року №100202, від 27 лютого 2009 року 270201 (т.1 а.с.135-137), від 27 березня 2009 року 270301 (т.1 а.с.151), від 02 квітня 2009 року №020401, від 06 квітня 2009 року №060401, 09 квітня 2009 року №090401, від 15 квітня 2009 року №150402 (т.1 а.с.158-161), від 07 травня 2009 року №070501, від 18 травня 2009 року №180501, від 22 травня 2009 року №220501, від 26 травня 2009 року №260501, від 29 травня 2009 року №290502 (т.1 а.с.168-172), від 03 червня 2009 року №030601, від 05 червня 2009 року №050601, від 11 червня 2009 року №110602, від 12 червня 2009 року №120602 (а.с.181-184), отриманими від ТОВ «Торгово-комерційна фірма «Оптторг-Т».

Таким чином, судом першої інстанції правильно зазначено про правомірність формування Рубіжанським учбово-виробничим підприємством №2 Українського товариства сліпих податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2008 року на суму 36800,00 грн., за лютий 2009 року на суму 36221,00 грн., за березень 2009 року на суму 9333,00 грн., за квітень 2009 року 28500,00 грн., за травень 2009 року на суму 30000,00 грн. та червень 2009 року на суму 27500,00 грн. по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Торгово-комерційна фірма «Оптторг-Т» у повній відповідності з вимогами Закону № 168.

Посилання відповідача на не надання документів, підтверджуючих правомірність формування податкового кредиту позивачем на загальну суму податку на додану вартість 168354,68 грн. за перевіряємий період судом правильно не взяті до уваги, оскільки однією з підстав для виключення сум з податкового кредиту слугував висновок податкового органу про порушення п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки на час проведення перевірки платником податків не були налані податкові накладні за перевіряємий період видані ПП «Оптторг-Т».

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що відсутність податкових накладних за перевіряємий період виданих ТОВ «Оптторг-Т» викликано обєктивними обставинами, а саме їх помилковим знищенням, що підтверджується листом від 10 червня 2010 року № 142 яким відповідач був повідомлений про помилкове знищення витребуваних документів, наказом № 33-П від 9 червня 2010 року «Про утворення комісії для встановлення переліку відсутніх документів» та наказом №35-П від 10 червня 2010 року «Про відновлення документів» (т. № 1 а.с. 67, 68, 69).

Про те, що спірні податкові накладні до їх знищення були в наявності у позивача на час формування податкового кредиту в деклараціях за жовтень 2008 року, лютий-червень 2009 року свідчать листи від 19 лютого 2009 року № 19, від 15 червня 2009 року №108-110, від 08 вересня 2009 року №191-192 згідно яких документи, що підтверджують господарські відносини з контрагентом ТОВ «Торгово-комерціна фірма «Оптторг-Т» та податкові накладні надавалися до Рубіжанської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області (т. № 1 а.с. 27-32).

Посилання відповідача на те, що за результатами цих листів податковим органом будь-яких довідок не складалось, а тому вони не можуть прийматись в якості доказу наявності у позивача вказаних податкових накладних, є безпідставними, оскільки позивач не може нести відповідальність за бездіяльність податкового органу в цьому питанні.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем суду надані відновлені податкові накладні і жодних заперечень з боку відповідача їх зміст не викликав. Відповідачем також не доведено суду, що ці податкові накладні складені з порушенням норм діючого законодавства чи не відповідають реальному змісту господарських операцій, за наслідками яких вони видані.

З огляду на те, що первинні бухгалтерські документи були відновлені позивачем після їх помилкового знищення суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування податкового кредиту у спірних податкових періодах.

Щодо доводів відповідача стосовно відсутності у позивача доказів транспортування придбаного товару суд зазначає, що умовами договору № 20201 від 2 лютого 2009 року, укладеному з ТОВ «Торгово-комерційна фірма «Оптторг-Т», передбачено, що поставка товару автотранспортом проводиться на умовах EXW у відповідності з Інкотермс-2000. Даний термін не передбачає обовязкової наявності договорів перевезення та страхування. Продавець зобовязаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинним на час здійснення спірних господарських операцій законодавством не передбачалось будь-якого виключного переліку документів, які підтверджували б або спростовували реальність цих операцій чи їх нікчемність.

Стосовно посилання відповідача на постанову Жовтневого районного суду м. Луганська від 01 лютого 2009 року про закриття кримінальної справи у відношенні ОСОБА_6 за частиною 1 статті 205 КК України на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року суд першої інстанції правильно зазначив, вказана особа притягувалась до кримінальної відповідальності за створення субєкта господарювання з метою прикриття незаконної діяльності. В постанові про закриття кримінальної справи відсутнє посилання на те, що за період існування ПП «ВКФ «Оптторг-Т» видані внаслідок ведення господарської діяльності фінансові та податкові документи є недійсними. Крім того, зазначеною постановою суду надана оцінка факту створення ПП «ВКФ «Оптторг-Т» з метою прикриття незаконної діяльності, але відсутня правова оцінка господарської діяльності підприємства за весь час після його створення. Також колегія суддів зазначає, що постанова про закриття кримінальної справи не встановлює недійсності господарських договорів, укладених ПП «ВКФ «Оптторг-Т» з іншими господарюючими субєктами. Зазначеною постановою встановлена вина фізичної особи, яка без належного встановлення у постанові обставин, що впливають на діяльність і відповідальність юридичної особи, не може впливати на результати господарської діяльності контрагента підприємства. Взагалі постанова про закриття кримінальної справи не містить посилання на господарські взаємовідносини ПП «ВКФ «Оптторг-Т» з Рубіжанським учбово-виробничим підприємством № 2 Українського товариства сліпих, тому не є належним доказом в даній справі.

Частиною 4 статті 72 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обовязковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою, тому за відсутності доведених обставин щодо вчинення ОСОБА_6 протиправної діяльності щодо надання недостовірних документів саме Рубіжанському учбово-виробничому підприємству №2 Українського товариства сліпих, вказана постанова про закриття кримінальної справи не може бути доказом неправомірного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «ВКФ «Оптторг-Т».

Також не заслуговує на увагу посилання відповідача на постанову Луганського окружного адміністративного суду у справі № 2а-28632/09/1270 від 31 березня 2010 року відповідно до якої визнано недійсним запис про державну реєстрацію від 9 липня 2008 року та припинено юридичну особу ТОВ «Оптторг-Т» з огляду на таке.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що можливе порушення норм Податкового Кодексу України контрагентами позивача породжує негативні наслідки саме для цих підприємств і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, оскільки останній виконав усі передбаченні законом умови щодо отримання такого відшкодування, та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинне законодавство не встановлює обовязок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець несе обовязок по сплаті цього податку до бюджету. З урахуванням вимог Податкового Кодексу України покупець сплачує суму ПДВ в ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи не надходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Посилання відповідача на нікчемність даного договору з підстав ст. 228 Цивільного Кодексу України суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним і податковий орган не наділений законодавством в односторонньому порядку вирішувати чи є правочин нікчемним, чи ні. Якщо ж податковий орган вважає зазначений договір таким, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, останній може бути визнаний судом недійсним відповідно до вимог частини 3 статті 228 ЦК України.

Крім того, з розяснень, викладених в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними правочинами в сенсі статті 228 ЦК України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин це такий правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне та очевидне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Договори між позивачем та зазначеними вище контрагентами, які відповідачем в акті перевірки зазначаються як нікчемні, не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 ЦК України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку. Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними лише в судовому порядку. Відповідач же з позовами про визнання вказаних договорів недійсними до суду не звертався.

Колегія суддів вважає необхідним також зазначити, що кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку на ухилення від сплати податків). Відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів наявності вини (умислу) в позивача чи посадових осіб ТОВ «Оптторг-Т».

Крім того, відповідачем суду не доведено наявність якихось негативних судових рішень в порядку кримінального судочинства стосовно посадових осіб позивача або його контрагентів.

Таким чином, висновки податкового органу в акті перевірки щодо наслідків недійсності правочину суперечать вимогам діючого законодавства, оскільки останнє передбачає, що недійсність правочину може бути встановлена тільки судом.

Суд зазначає, що за не доведення факту невиконання чи неналежного виконання обовязку позивача по сплаті податків, зборів та інших обовязкових платежів, приховування чи заниження обєктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій за договорами між позивачем та ТОВ «Оптторг-Т», у відповідача відсутні підстави стверджувати, що саме ці договори якимось чином порушують публічний порядок, а отже в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Крім того, законодавством України передбачено персональну відповідальність платника податків за порушення, допущенні при веденні податкового обліку. У разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для притягнення до відповідальності платника податків який має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат. Отже, за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару ( послуги). Крім того, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обовязку щодо сплати податків вступає у звязку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

За таких обставин позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливе неналежне ведення податкового обліку та порушення податкового законодавства ТОВ «Оптторг-Т».

Судом першої інстанції правильно не прийняті до уваги доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, які за своєю суттю є доводами про нікчемність укладених правочинів, які не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є лише припущеннями відповідача і фактичними обставинами справи не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

З огляду на реальний характер операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит, що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення Рубіжанської обєднаної державної податкової інспекції Лугнської області від 09 грудня 2010 року №0001072301/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 252531,00 грн. з яких за основним платежем 168354,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 84177,00 грн.

Відповідач підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення зазначив пп. 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового Кодексу України, згідно якого контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Аналогічні вимоги містяться в підпункті «б» пункту 2.1 розділу ІІ Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 985, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за N 1440/18735.

Оскільки дані перевірки результатів діяльності позивача, викладені в акті перевірки від 29.11.2010 року не свідчать про завищення сум податкового кредиту за жовтень 2008 року, лютий-червень 2011 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу грошового зобовязання з податку на додану вартість за вказані періоди, а тому правильно визнав оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та скасував його.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтованою, апеляційна скарга позивача, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

Повний текст складено 26 грудня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Рубіжанської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року у справі № 2а-5472/11/1270 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В. Ястребова