Ухвала суду № 22561354, 12.12.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Абдукадирова К.Е.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2011 року справа №2а/0570/15380/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Казначеєва Е.Г.

суддів Яманко В.Г. , Васильєва І. А.

за участю секретаря судового засідання Белікова Д. Л., представника позивача ОСОБА_2 - за довіреністю від 16.09.2011 року, представника відповідачів ОСОБА_3 - за довіреністю від 16.09.2011 року та довіреністю від 16.09.2011 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Першотравневому районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року по справі № 2а-0570/15380/2011 за позовом за позовом Державної податкової інспекції у Першотравневому районі до Малого підприємства «Солярис», фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Маріуполь, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя про стягнення з Малого підприємства «Солярис» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 362 410,00 грн. на користь Державного бюджету України,-

ВСТАНОВИЛА:

Державна податкова інспекція у Першотравневому районі звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Малого підприємства «Солярис» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя про стягнення з Малого підприємства «Солярис» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 362410,00 грн. на користь Державного бюджету України.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального права, апеляційну скаргу обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції без зі скасуванню.

Представник відповідачів вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції без змін.

Від третьої особи Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Представник третьої особи Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя у судове засідання не зявився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлені належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач-1 Мале підприємство «Солярис» 01.04.1996р. зареєстроване як юридична особа Першотравневою районною державною адміністрацією Донецької області, за н ЄДРПОУ за номером 24314950, з 01.04.1996р. перебуває на податковому обліку у Мангуській МДПІ (а.с. 5- 11, 159 - 170, том 1).

Відповідач-2 ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем, який 02.09.2010р. зареєстрований виконавчим комітетом Маріупольської міської ради за ідентифікаційним номером НОМЕР_1 (а.с. 158, том 1), перебуває на податковому обліку у Жовтневій МДПІ м. Маріуполя з 03.09.2010р., що підтверджується довідкою зустрічної звірки Жовтневої МДПІ м. Маріуполя від 12.05.2011р. № 1087/17-2/НОМЕР_1 (а.с. 64, 65, том 1).

Позивачем Державною податковою інспекцією у Першотравневому районі Донецької області було проведено планову перевірку Малого підприємства «Солярис» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.12.2010р..

За результатами перевірки податковим органом складено акт перевірки від 13.05.2011 № 234/23-24314950 (а.с. 12 - 55, том 1).

Відповідно до висновку акту перевірки, встановлено порушення вимог МП «Солярис»: п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР „Про податок на прибуток підприємства'' в редакції Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР із змінами та доповненнями, встановлено його заниження всього у сумі 354255грн., у тому числі за 2 квартал 2009 року в сумі 12703 грн., за 3 квартал 2009 року в сумі 18320 грн., за 4 квартал 2009 року в сумі 16933 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 47525грн, за 2 квартал 2010 року в сумі 75713грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 71888грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 1111173грн., та порушення вимог частини 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215,.ст.228 Цивільного кодексу України, по угодам укладеними з СПД ОСОБА_6 на загальну суму 690070грн., СПД ОСОБА_4 на загальну суму 362410грн., СПД ОСОБА_7 на загальну суму 376990грн, які мають ознаки нікчемності (а.с..55 т.1).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, між відповідачами фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (продавцем) та МП «Солярис» (покупцем) було укладено договір б/н від 10.09.2010р. (а.с. 56, том 1). Відповідно до змісту договору предметом договору є придбання товарів згідно специфікацій (накладних), на умовах отримання товару зі складу продавця.

Зазначений договір був виконаний сторонами, відповідачем-2 було поставлено товар на суму 362 410,00 грн., а МП «Солярис» було сплачено кошти в сумі 362 410,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, рахунками-фактурами (а.с. 73 - 110, том 1), виписками із банківського рахунку (а.с. 147 - 157, 171-196 том 1).

13.09.2010р. ФОП ОСОБА_4 з МП «Солярис» була укладена додаткова угода до договору б/н від 10.09.2010р. (а.с. 57, том 1), відповідно до якої покупець здійснює оплату перерахуванням грошей на рахунок продавця № НОМЕР_2 в ПАТ «УкрСиббанк».

Відповідно до матеріалів спарави, ФОП ОСОБА_4 на підставі анкети-заяви на відкриття корпоративного карткового рахунку (а.с. 22, том 2) було укладено з відділенням № 431 ПАТ «УкрСиббанк» договір від 10.09.2010р. № 2938706 КПК про відкриття карткового рахунку та видачу платіжної картки (корпоративної) (а.с. 58 - 60, том 1). Предметом договору є відкриття банком клієнту картрахунку № НОМЕР_3 та видача клієнту картки.

На підставі анкети-заяви відповідача-2 (а.с. 61, том 1), було випущено міжнародну платіжну картку до корпоративного карткового рахунку № НОМЕР_3 в рамках вищевказаного договору від 10.09.2010р. № 2938706 КПК та відкрито картковий рахунок № НОМЕР_2. Відповідно до розділу 2 Правил, клієнт може використовувати дану картку для видачі готівки через банкомат, для оплати товарів та послуг

Відповідно до розділу 2 договору від 10.09.2010р. № 2938706 КПК, зарахування (поповнення) коштів на картрахунку Клієнта здійснюється з його поточних рахунків. Крім того, поповнення картрахунку може здійснюватися за рахунок готівки, що вноситься в касу в встановленому порядку до каси Банку, яка була повернена довіреною особою Клієнта в касу Клієнта як невикористана. Кошти з картрахунку використовуються для розрахунків за операціями, пов'язаними з використанням карток.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що недійсність правочину полягає в тому, що МП «Солярис» уклав на погляд позивача незаконну додаткову угоду з ФОП ОСОБА_4 з метою проведення розрахунків не по рахункам відкритим для підприємницької діяльності, а на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2, тобто, на рахунок, що використовується лише фізичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю, з цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 7.7., 7.8. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валют, затвердженої Постановою Правління Нацбанку України від 12.11.2003р. № 492 (далі - Інструкція 492),поточні рахунки фізичних осіб забороняється використовувати для проведення операцій, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 3.1. Правил користування міжнародною платіжною картою, зарахування (поповнення) коштів на картковому рахунку виконується за номером Картрахунку (зазначеному в анкеті-заяві) з урахуванням номеру аналітичного рахунку (у разі його наявності) і може здійснюватися шляхом внесення готівки в касу Банку або перерахуванням з рахунків в інших банках за допомогою переказу коштів в інших поточних чи депозитних рахунків фізичної особи, а також з рахунків інших осіб за їх дорученням у відповідності з вимогами чинного законодавства України.

Платіжною карткою у розумінні Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.04.2010р. № 223, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.07.2010р. за № 474/17769, є спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для здійснення платіжних операцій з рахунку платника або банку, а також інших операцій, установлених договором

Як вбачається із виписки з банківського рахунку № НОМЕР_3 (арк. справи 19, том 2) за «Кредитом» даного рахунку відображається надходження коштів від МП «Солярис», за «Дебетом» - списання коштів з рахунку. Таким чином операції щодо надходження коштів від МП «Солярис» відображаються на картковому рахунку № НОМЕР_2 (арк. справи 20, том 2) та відображаються в рахунку № НОМЕР_3 як «поповнення карткового рахунку № НОМЕР_2» (арк. справи 147 - 157, том 1), Тобто, операції відображаються на поточному рахунку № НОМЕР_3, який відкритий відповідачу-2 як суб'єкту підприємницької діяльності

Разом з тим картковий рахунок № НОМЕР_2 використовується відповідачем-1 виключно для здійснення платіжних операцій, а також інших операцій, установлених договором (зокрема, видача готівки з банкомату), з огляду на що, дана карта не призначена для надходження на її рахунок коштів від інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно із п. 14 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р. № 679-ХІУ здійснення валютного контролю за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, відноситься до повноважень Національного банку України.

Відповідно до викладеного та беручи до уваги те, що картковий рахунок № НОМЕР_2 (аналітичний) використовується клієнтом як його особистий рахунок разом з Картрахунком, та відображення операцій на картковому рахунку № НОМЕР_2, здійснюється з урахуванням результатів операцій на Картрахунку № НОМЕР_3, колегія суддів зазначає, що відповідні нарахування відповідача -1 здійснювались на картковий рахунок відповідача-2 № НОМЕР_3 з подальшим переказом на Картрахунок № НОМЕР_3, тобто в межах та відповідно до умов вищезазначеного договору відповідача-2 з банком.

Вищевикладене підтверджується в акті ДПІ у Першотравневому районі, а саме у бухгалтерському обліку МП «Солярис» розрахунки з ФОП ОСОБА_4 відображені як: Д-т рах. №63 - К-т рах. 31 і Д-т рах. №20 - К-т рах. 63, однак грошові кошти за товари, надані ФОП ОСОБА_4, були переадресовані на картрахунок для фізичній особі - громадянину ОСОБА_4

Позивачем в свою чергу не надано доказів порушення з боку відповідачів чи банку правил використання банківських рахунків чи порядку здійснення розрахунків.

Відповідно до викладеного колегія суддів погоджується з висновком сулду першої інстанції, що відповідач-2 ФОП ОСОБА_4 не використовував безпосередньо картковий рахунок для здійснення розрахункових операцій з МП «Солярис», відповідно до чого доводи позивача про порушення МП «Солярис» вимог п. 7.8. Інструкції 492 є безпідставність.

Окрім того відповідно до довідки Жовтневої МДПІ м. Маріуполя про результати проведеної зустрічної звірки від 12.05.2011р. № 1087/17-2/НОМЕР_1 (а.с. 64 - 70, том 1), ФОП ОСОБА_4, проведеною з метою документального підтвердження господарських операцій на підставі наданих ОСОБА_4 документів (книга обліку доходів та витрат, виписки з банківського рахунку, договір від 10.09.2010р. з МП «Солярис» з додатковою угодою, рахунки-фактури, накладні, довіреності) встановлено, що 03.09.2010р. виручка від реалізації складає 498 510,00 грн., розбіжності в сумі 19 800,00 грн. виникла за рахунок не включення до звіту платника єдиного податку суми, отриманої на р/р № НОМЕР_3 від МП «Солярис» внаслідок арифметичної помилки, про що ФОП ОСОБА_4 надані пояснення (а.с. 71, том 1). За результатами зустрічної звірки встановлено, що фінансово-господарські відносини між МП «Солярис» та ФОП ОСОБА_4 підтверджуються повністю. Зазначене також підтверджується поясненнями Жовтневої МДПІ м. Маріуполя (арк. справи 38, том 2).

Крім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не наділений повноваженнями щодо встановлення факту порушення відповідачем-2 умов здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню, з наступних підстав.

Згідно із абз. 2 ст. 4 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000р. № 1775-ІІІ, реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Статтею 6 наведеного Закону встановлено, що орган ліцензування: забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування; затверджує ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування, крім випадків, передбачених цим Законом; видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними; здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов; видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності; формує і веде ліцензійний реєстр.

Орган ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, що здійснює передбачені цією статтею повноваження, може делегувати їх своїм структурним територіальним підрозділам.

Повноваження органу ліцензування не можуть бути делеговані іншим особам, у тому числі створеним органом ліцензування, крім випадку, передбаченого цим Законом. У разі якщо Кабінет Міністрів України визначає органом ліцензування Раду міністрів Автономної Республіки Крим відповідні повноваження за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим можуть передаватися відповідним міністерствам та республіканським комітетам Автономної Республіки Крим.

Орган ліцензування не може доручати іншим особам визначати спроможність суб'єктів господарювання виконувати ліцензійні умови згідно з поданими документами.

Частинами 2, 4 ст. 22 Закону № 1775, передбачено, що до суб'єктів господарювання за провадження господарської діяльності без ліцензії застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законом. Рішення про стягнення штрафів, приймаються органом, на який згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензій.

Пунктом 4 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990р. №509-ХІІ передбачено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів.

Виходячи з аналізу зазначених норм, колегія суддів приходить до висновку, що прийняття рішення та встановлення факту здійснення без ліцензійної діяльності субєктом підприємницької, здійснюється виключно органами ліцензування та делегування зазначених повноважень на інші органи нормами законодавства не передбачено, відповідно до наведених норм податковий орган такого права позбавлений, оскільки не є контролюючим органом з питань наявності ліцензій. Окрім того Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», не передбачає стягнення в бюджет коштів, отриманих у результаті здійснення безліцензійної діяльності.

Рішення органу ліцензування, щодо порушення відповідачем-2 умов здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню в матеріалах справи відсутнє, таким чином висновок позивача щодо встановлення факту порушення відповідачем умов здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню не відповідає вимогам законодавства.

Колегія суддів зазначає, що загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність вчинених відповідачами правочинів не знайшло свого підтвердження доказами та матеріалами справи. Матеріалами справи спростовується твердження позивача про намір Малого підприємства «Солярис» включення до валових витрат, витрат на придбання медичних засобів, не підтверджених первинними документами, а ФОП ОСОБА_4 наміру укладення угоди з метою отримання доходу на картковий рахунок фізичної особи-громадянина.

На підставі вище значного колегія судів погоджує висновок суду першої інстанції, щодо безпідставності заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене в даній ухвалі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та залишає постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 197, 198, 197, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Першотравневому районі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року по справі № 2а-0570/15380/2011 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року по справі № 2а-0570/15380/2011 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 16 грудня 2011 року

Головуючий суддя Е.Г. Казначеєв

Судді: В.Г. Яманко

І.А.Васильєва