Ухвала суду № 22560315, 19.12.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кірієнко В.О.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2011 року справа №2а/0570/9786/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Міронової Г.М.

суддів Юрко І.В. , Блохін А. А.

при секретарі судового засідання Діденко О.С., за участю представника позивача: ОСОБА_2, представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Торезі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2011 року у справі № 2а/0570/9786/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс» до Державної податкової інспекції в м. Торезі Донецької області про визнання неправомірним та скасування податкових повідомлень - рішень від 20.05.2011 року № 0000102310, № 0000092310, № 0000012311,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що спірні податкові повідомлення - рішення були винесені відповідачем на підставі акту позапланової виїзної перевірки від 06.05.2011 року № 330/23-2/31843321 з питань законності та достовірності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість по декларації за лютий 2011 року, де було зроблено висновок про порушення абз. «а» п. 200.4, п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, тобто завищення суми, заявленої до бюджетного відшкодування по декларації за лютий 2011 року у розмірі 1064836, 00 грн., пп. 7.4.1, гш. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, тобто завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту по декларації за лютий 2011 року на суму 96680.00 грн.

Позивач не згоден з висновком податкового органу та вважає, що прийняті податкові повідомлення - рішення є незаконними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, в результаті чого призводять до порушення законних прав та інтересів платника податків.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2011 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнані неправомірними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Торезі від 20.05.2011 року № 0000012311, від 20.05.2011 року № 0000092310, від 20.05.2011 року № 0000102310.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати повністю постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції при винесенні рішення порушені норми матеріального права, а саме невірно застосовано п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4, п.п.7.7.2 абз. «а» п.7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст.198, абз. «а» п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України, ст.ст. 203, 215, 228, 236 Цивільного кодексу України; не враховано норми п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78, п.200.11 ст.200 ПК України, п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства; не застосовано норми п.2 ст.3, п.1, п.2 ст.9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушені також норми процесуального права, а саме: ст.ст. 11, 69, 79, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до ухвалення, на його думку, незаконної постанови про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що, враховуючи норми а.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168, господарські операції позивача з його контрагентами піддаються сумніву стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, які економічно необхідні для виконання господарської діяльності.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем подано до ДПІ в м. Торезі податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2011 року та розрахунок суми бюджетного відшкодування, відповідно до яких сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, складає 2717454,00 грн. Згідно довідки щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду складається із сум податку на додану вартість, які виникли в червні 2010 року - 64892,00 грн., липень 2010 року - 76799,00 грн., грудень 2010 року - 687207,00 грн., січень 2011 року - 2065985,00 грн.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вуглересурс» з питань законності та достовірності декларування заявленого відшкодування з бюджету податку на додану вартість на розрахунковий рахунок по декларації за лютий 2011 року в сумі 2717454,00 грн., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період за червень, липень, грудень 2010 року та січень 2011 року відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої складено акт від 06.05.2011 року № 330/23-2/31843321.

Перевіркою встановлені порушення позивачем пп. 7.7.2 абз. «а», пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, п. 5.12.6 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 166, п. 200.3, абз. «а» п. 200.4. п. 200.14 ст. 200 Податкового Кодексу України № 2755-УІ від 02.12.2010 року - завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за лютий 2011 року на суму 1064836,00 грн.

ДПІ у м. Торезі прийшла до висновку про неможливість підтвердження заявлено суми бюджетного відшкодування за лютий 2011 року на суму 1190672,00 грн.. що пов'язано з неотриманням відповіді на запити щодо проведення зустрічних перевірок. Крім того, виявлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за лютий 2011 року на суму 96680,00 грн., чим порушено пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 ЗУ від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки податковим органом були винесені податкові повідомлення - рішення № 00012311 від 20.05.2011 року форми «В4», яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 96680,00 грн. (без урахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1,00 грн.) за 2 міс. 2011 року, № 0000102310 від 20.05.2011 року форми «В2», яким збільшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 579294.00 грн. за 2 міс. 2011 року, № 000002310 від 20.05.2011 року форми «В1», яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 1064836,00 грн. (без урахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1,00 грн.).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

-залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах;

- залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Згідно з п.п. 7.7.3 цього пункту, платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів. Отже, положення підпункту «а» підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» надають право платнику податку заявити до бюджетного відшкодування частину відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) не лише у попередньому податковому періоді, а у податкових періодах, що передували цьому періоді, у випадку, якщо ці суми податку на додану вартість не були ним заявлені до відшкодування у попередніх податкових періодах.

Порядок повернення з бюджету сум бюджетного відшкодування, встановлений пп.7.7.5 7.7.8 п. 7.7 ст. 7 Закону, не передбачає можливості погашення сум бюджетного відшкодування у разі, якщо такі суми не були своєчасно заявлені до відшкодування.

Зазначене стосується також і залишків відємного значення між сумою податкових зобовязань і податкового кредиту податкових періодів, що передували попередньому періоду, та в яких сформувалися суми, що підлягали відшкодуванню в наступному податковому періоді, але не заявлялися до відшкодування у тих наступних податкових періодах, за якими вони виникли.

Отже, Закон не обмежує право платника податку заявити до повернення суму бюджетного відшкодування часовими межами певного податкового періоду, тобто не ставить право платника податку на отримання бюджетного відшкодування в залежність від того, в якому звітному податковому періоді у платника виникло право на податковий кредит у розмірі суми бюджетної заборгованості. Єдиною підставою для отримання бюджетного відшкодування згідно зазначеного пп.7.7.2 п.7.7 вказаної статті є фактична сплата ПДВ отримувачем товарів (робіт, послуг) постачальникам таких товарів (робіт, послуг), яка позивачем здійснена з отриманням податкових накладних, що підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Монтаж-демонтаж проект» укладено договір купівлі-продажу № 01/09-1 від 01.09.2010 року. На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Монтаж-демонтаж проект» було виписано наступні видаткові та податкові накладні від 16.09.2010 року № 160917 на суму 149732, 81 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 24955,47 грн., від 15.09.2010 року № 150923 на суму 164386,20 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 27397,70 грн., від 14.09.2011 року № 140918 на суму 166944.00 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 27824,00 грн., від 13.09.2011 року № 130924 на суму 168955.20 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 28159,20 грн.

Загальна суму ПДВ у розмірі 108336.37 грн. була задекларована позивачем у декларації за грудень 2010 року по взаємовідносинам із ТОВ «Монтаж-демонтаж проект».

За січень 2011 року по взаємовідносинам із ТОВ «Монтаж-демонтаж проект» позивачем була задекларована сума ПДВ у розмірі 188454.95 грн.

Також позивачем було укладено договір купівлі - продажу з ТОВ «Юрторгпак» за № 06/12-10 від 06.12.2010 року. На виконання умов угоди ТОВ «Юрторгпак» виписало у грудні 2010 року, січні 2011 року податкові накладні за № 0812011 від 08.12.2010 року на суму 178587,82 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 29764. 64 грн.. за № 1412013 від 14.12.2010 року на суму 213710,09 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 35618,35 грн.. за № 1512033 від 15.12.2010 року на суму 190004.09 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 31667,35 грн.. від 17.01.2011 року № 167 на суму 116100.36 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 19350,06 грн., від 19.01.2011 року № 189 на суму 151920,54 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 25320,09 грн., від 25.01.2011 року № 275 на суму 117720 з урахуванням ПДВ у розмірі 19620,00 грн. та видаткові накладні: від 08.12.2010 року № 0812-008, від 14.12.2010 року № 1412-007, від 15.12.2010 року № 15120-012, від 17.01.2011 року № 1701-011. від 19.01.2011 року № 1901-011. від 25.01.2011 року № 25001-004.

За січень 2011 року по взаємовідносинам із ТОВ «Юрторгпак» позивачем була задекларована сума ПДВ у розмірі 161340,49 грн., за лютий 2011 задекларована сума ПДВ у розмірі 96680,38 грн.

Факт використання придбаної продукції у своїх контрагентів у господарській діяльності підтверджується наказами від 12.01.2010 року за № 9 та від 18.01.2011 року № 10 про створення комісії по вводу в дію основних фондів та списанню товарно-матеріальних цінностей і основних фондів, актами від 30.09.2010 року, від 30.11.2010 року, від 31.12.2010 року, від 31.01.2011 року, від 01.03.2011 року про використання матеріальних цінностей та лімітними картами на видачу матеріалів.

Перевезення товару здійснювалось за допомогою шляхових листів вантажного автомобіля, що наявні в матеріалах справи.

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правильно визначив коло нормативно-правових актів, що регламентують спірні правовідносини.

Так, надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій за договорами, відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо застосуваних податковим органом норм цивільного законодавства, то системний їх аналіз свідчить про наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами:

Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договорів купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майна держави не було, оскільки правовідносини склалися між фізичною особою підприємцем та приватним підприємством та майно держави в цьому правочині не було предметом купівлі-продажу, а порушення податкового обліку не є ознакою нікчемності угоди.

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями, встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину.

Сторони не заперечували того факту, що угоди між позивачем та його контрагентами в судовому порядку не були визнані нікчемними або недійсними.

Правові наслідки нікчемного правочину статтею 228 Цивільного кодексу України не передбачені. Такі санкції встановлені лише статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Санкції, встановлені цією нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) чи за факт неправильного відображення результатів господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За частиною 1 статті 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Так, акт перевірки позивачем був складений 22 грудня 2010 року, договори укладені та виконані протягом серпня - грудня 2008 року та березень - травень 2009 року позов ДПІ був поданий 30 червня 2011 року, тобто з порушенням річного строку відносно спірних господарських операцій.

Згідно приписів ст. 216 Цивільного Кодексу України оскільки дійсність чи недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Проте, суд з власної ініціативи, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи, має право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосуватися у кожному окремому випадку. При цьому пропозиції або бажання сторін не мають правового значення.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів договорів купівлі-продажу № 01/09-1 від 01.09.2010 року, № 06/12-10 від 06.12.2010 року укладених між позивачем та контрагентами. Також вказані правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Відповідач, встановлюючи факти нікчемності укладених між ТОВ «Вуглересурс» та його контрагентів правочинів, фактично керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, що є недопустимим. Його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена жодними належними та допустимими доказами, в тому числі і усними поясненнями.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність зазначеного правочину, а позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких суд дійшов висновку про зв'язок витрат оплати вартості придбаного товару.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Торезі Донецької області у справі № 2а/0570/9786/2011 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2011 року у справі № 2а/0570/9786/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглересурс» до Державної податкової інспекції в м. Торезі Донецької області про визнання неправомірним та скасування податкових повідомлень - рішень від 20.05.2011 року № 0000102310, . № 0000092310, № 0000012311 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 23 грудня 2011 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.