Ухвала суду № 22560298, 19.12.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Мазур Ю.Ю.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2011 року справа №2а-7764/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Міронової Г.М.

суддів Юрко І.В. , Блохін А. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року у справі № 2а-7764/11/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форм» до Стахаоівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2011 року № 0000652301 форми «В1» та податкового повідомлення рішення від 25.08.2011 року № 0000642301 форми «Р»,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 05.09.2011 року звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що податкові повідомлення-рішення є незаконним та підлягають скасуванню, а висновки акту перевірки від 10.08.2011 № 236/23-32540326 - є надуманими та такими, що не відповідають нормам, податкового законодавства, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин. Позивачем зазначено, що на момент укладення договору, що викликає сумнів у відповідача щодо реальності його виконання, ПП «Епос-Транзит» та TOB «Форм» мали статус платників податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, тому формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених ПП «Епос-Транзит», є правомірним.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволені повністю.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області від 25.08.2011 року N 0000642301 форми «Р», яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Форм» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 76 969,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 19 242,00 грн.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Стахановської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області від 25.08.2011 року N 0000652301 форми «В1», яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Форм» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 28 945,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 7236,00 грн.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт вважає, що постанова судом першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що у ПП «Епос-Транзит», контрагента позивача відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Апелянт вважає, що товари на виконання договору № 01/03-02 від 01.10.2009 року фактично не поставлялись та відповідно придбання таких товарів не відбувалось. Апелянт вказує, що ним правомірно зроблено висновок про завищення позивачем суми податкового кредиту на 105914 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобовязання і сумою податкового кредиту на 76969 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у квітні 2010 року на 33 грн., у червні 2010 року на 28912 грн.

За нормами частини другої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 29 липня 2011 року по 04 серпня 2011 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Форм» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодів за квітень 2010 року, червень 2010 року, за результатами якої було складено акт від 10 серпня 2011 року № 236/23-32540326.

Перевіркою встановлено.ю що в порушення п.п. 7.7.1 п. 7.7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Форм» завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за квітень, червень 2010 року в сумі 28 945, 00 грн. та занижено суму ПДВ на суму 76 969, 00 грн.

На підставі акта перевірки від 10.08.2011 року № 236/23-32540326 Стахановською ОДПІ Луганської області винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 25 серпня 2011 року № 0000642301, яким збільшено суму грошового зобовязання ТОВ «Форм» на податок на додану вартість за основним платежем 76 969 грн. 00 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 19 242,00 грн. та винесено податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 25 серпня 2011 року № 00006542301, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 28945,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 7236,00 грн.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та його контрагентом - ПП «Епос-Транзит» укладено договір від 01.03.2010 року № 01/03-02 на поставку вугілля кам'яного. Придбаний товар в подальшому реалізовано TOB «Форм» на адресу TOB «Авістапрмторг» за договором від 30.11.09 року р. № 2009-30/11-1.

На виконання угоди, укладеної між TOB «Форм» та ПП «Епос-Транзит» позивачем отримано товар, на що оформлено податкові накладні від 21.03.10 р. № 480.1, від 29.03.11 р. № 488.4, від 02.04.10 р. № 492.4, від 09.04.11 р. № 499.9, від 13.04.10 р. № 503, від 21.04.11 р. № 511.2.

Крім того, реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Епос-Транзит» підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а саме: договором, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями (на підтвердження оплати за отриманий товар), документами, що підтверджують факт транспортування придбаного кам'яного вугілля, документи на підтвердження подальшої реалізації такого вугілля.

На момент укладення договору, ПП «Епос-Транзит» та TOB «Форм» мали статус платників податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, тому формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених ПП «Епос-Транзит», є правомірним.

Так, надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій за договором від 01.03.2010 № 01/03-02, відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо застосованих податковим органом норм цивільного законодавства, то системний їх аналіз свідчить про наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами:

Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договорів купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майна держави не було, оскільки правовідносини склалися між фізичною особою підприємцем та приватним підприємством та майно держави в цьому правочині не було предметом купівлі-продажу, а порушення податкового обліку не є ознакою нікчемності угоди.

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді стягнення отриманого за правочином в дохід держави.

Правові наслідки нікчемного правочину статтею 228 Цивільного кодексу України не передбачені. Такі санкції встановлені лише статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Санкції, встановлені цією нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) чи за факт неправильного відображення результатів господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За частиною 1 статті 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Так, акт перевірки позивачем був складений 22 грудня 2010 року, договори укладені та виконані протягом серпня - грудня 2008 року та березень - травень 2009 року позов ДПІ був поданий 30 червня 2011 року, тобто з порушенням річного строку відносно спірних господарських операцій.

Згідно приписів ст.216 Цивільного Кодексу України оскільки дійсність чи недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Проте, суд з власної ініціативи, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи, має право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосуватися у кожному окремому випадку. При цьому пропозиції або бажання сторін не мають правового значення.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів договору від 01.03.2010 № 01/03-02, укладеного між позивачем та ПП «Епос-Транзит». Також вказані правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність зазначеного правочину, а позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат оплаті вартості придбаного товару та його поставки.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області у справі № 2а-7764/11/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2011 року у справі № 2а-7764/11/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форм» до Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції Луганської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2011 року № 0000652301 форми «В1» та податкового повідомлення рішення від 25.08.2011 року № 0000642301 форми «Р», - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.