Ухвала суду № 22560281, 19.12.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Горпенюк О.А.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2011 року справа №2а-8475/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Міронової Г.М.

суддів Юрко І.В. , Блохін А. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року у справі № 2а-8475/11/1270 за позовом Приватного підприємства «Виробнича фірма «Агротех» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000272320/0 від 15 вересня 2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 22.09.2011 року звернувся до суду з даним позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, мотивуючи свої вимоги тим, що податкове повідомлення рішення відповідача прийняте з порушенням норм чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволені.

Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення рішення Ленінської міжрайонної податкової інспекції у м. Луганську № 0000272320/0 від 15 вересня 2011 року.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що станом на 04.10.2011 року ПП «ВФ «Агротех» не є платником податку на додану вартість з 02.06.2011 року, за місцезнаходженням не перебуває. Апелянт вказує, що проведеним аналізом вбачається відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Крім того, апелянт зауважує на відсутності реальної можливості поставок товарів від ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», що придбані у ТОВ «Сучасне будівництво та архітектура».

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за запитом податкового органу № 25057/7/23-223 від 17.06.2011 року у позивача витребувані пояснення та документи щодо взаємовідносин з ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс».

Позивачем 13.07.2011 року до Ленінської МДПІ у м. Луганську надано відповідь на запит з документами, які були витребувані.

Податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «ВФ «Агротех», з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес Сервіс А-Плюс», за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р., за результатами якої складено акт від 19.08.2011 р. № 520/23/32538804.

Перевіркою встановлено порушення позивачем - п. 198.2, п. 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 01.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого за період з 01.04. по 30.04.2011 р .завищено податковий кредит в сумі 194094,00 грн.; - ПП «ВФ «Агротех» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 194094,00 грн., внаслідок укладення з ТОВ «Бізнес Сервіс А Плюс» нікчемних правочинів, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 194094,00 у т.ч.: за квітень 2011 року заниження на суму 194094,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки винесено податкове повідомлення рішення від 15.09.2011 року № 0000272320/0.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відмови податковому органу у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Бізнес Сервіс А Плюс» укладено договір купівлі продажу № БС-03/011 від 03.01.2011 р.

Про виконання умов договору свідчать наступні документи: податкова накладна від 26.04.2011 р. № 26044 на суму 226944,00 грн., видаткова накладна № БС-26042 від 26 квітня 2011 р. на суму 226944,00 грн., податкова накладна від 12.04.2011 р. № 12041 на суму 937622,40 грн., видаткова накладна № БС-12041 від 12.04.2011 р. на суму 937622,40 грн..

Оплату ПП «ВФ «Агротех» згідно умов договору від 03.01.2011 р. № БС-03/011 підтверджує виписка банку з рахунку ПП «ВФ «Агротех».

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що товар згідно договору від 03.01.2011 року № БС-03/011 транспортувався водіями та на транспорті ПП «ВФ «Агротех».

Після надходження товару, металопрокат знаходився в складських приміщеннях, які ПП «ВФ «Агротех».

Так, надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій за договором № БС-03/011 від 03.01.2011 р., відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо застосованих податковим органом норм цивільного законодавства, то системний їх аналіз свідчить про наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами:

Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договорів купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майна держави не було, оскільки правовідносини склалися між фізичною особою підприємцем та приватним підприємством та майно держави в цьому правочині не було предметом купівлі-продажу, а порушення податкового обліку не є ознакою нікчемності угоди.

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді стягнення отриманого за правочином в дохід держави.

Правові наслідки нікчемного правочину статтею 228 Цивільного кодексу України не передбачені. Такі санкції встановлені лише статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Санкції, встановлені цією нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) чи за факт неправильного відображення результатів господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно приписів ст.216 Цивільного Кодексу України оскільки дійсність чи недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Проте, суд з власної ініціативи, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи, має право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосуватися у кожному окремому випадку. При цьому пропозиції або бажання сторін не мають правового значення.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів договору № БС-03/011 від 03.01.2011 р., укладеного між позивачем та ТОВ «Бізнес Сервіс А Плюс». Також вказані правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність зазначеного правочину, а позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат оплаті вартості придбаного товару.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську у справі № 2а-8475/11/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року у справі № 2а-8475/11/1270 за позовом Приватного підприємства «Виробнича фірма «Агротех» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000272320/0 від 15 вересня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.