Постанова № 22556693, 10.04.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2012 року           Справа № 5021/1324/2011

Колегія суддів у складі:

головуючого судді - Могилєвкіна Ю.О. суддів - Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі –Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Писаренко О.О.

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - Уманець Н.О.

розглянувши апеляційну скаргу позивача (вх. № 4578С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 29.08.11 року у справі № 5021/1324/2011

за позовом - Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В.", м. Київ

до - 1) ТОВ "ТВ-Транс", м. Київ;

2) ТОВ "В.І. Технолоджіс", м. Суми

про визнання недійсним договору №7 від 07.04.2010 р. про повну передачу (відчудження) майнових прав інтелектуальної власності на програмний продукт "Склад",-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним договір № 7 від 07.04.2010 р. про повну передачу (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на програмний продукт "Склад", укладений між ТОВ «ТВ-Транс»(1-й відповідач) та ТОВ "В.І. Технолоджіс" (2-й відповідач), посилаючись на те, що зміст спірного договору суперечить ч. 1 ст. 203,ст.ст. 319, 627 ч. 3 ст. 509 ЦК України, вважає, що зазначений договір був укладений ТОВ "ТВ-Транс" з метою уникнення від сплати стягнутої судом заборгованості і штучного визнання його банкрутом, без сплати іншим кредиторам боргу.

Рішенням господарського суду Сумської області від 29.08.11 року у справі №5021/1324/2011 (суддя Коваленко О.В.) в задоволенні позову відмовлено, клопотання представника позивача про винесення окремої ухвали стосовно керівника УПФУ Голосіївського району м. Києва -задоволено. В задоволенні клопотань представника позивача про накладення штрафу на керівника УПФУ Голосіївського району м. Києва та про призначення експертизи - відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що договір №7 про повну передачу (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на програмний продукт «Склад»від 07.04.2010 року укладений в письмовій формі, містить всі істотні умови, підписаний директором ТОВ “В.І.Технолоджіс”, який діє на підставі Статуту та директором ТОВ «ТВ-Транс», який діє на підставі Статуту. На виконання умов договору кожна із сторін здійснила дії, зокрема, другий відповідач передав, а перший відповідач прийняв усі майнові права інтелектуальної власності та твір, що підтверджується Актом прийому-передачі твору до Договору №7 від 07.04.2010 року.

Господарський суд першої інстанції зазначив, що ст. 232 ЦК України не може застосовуватися в даному випадку та дійшов до висновку про те, що позивачем не подано доказів наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків та які є підставою для визнання договору недійсним. Позивач не є стороною оспорюваного договору, доказів, які підтверджують порушення прав позивача у зв’язку з укладенням оспорюваного договору, позивачем подано не було. Тобто, на момент укладення вказаного договору, права позивача не порушувалися, доказів же в підтвердження того, що укладена сторонами угода суперечить чинному законодавству не надано.

Позивач з обставинами, викладеними в рішенні не погодився, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

Позивач вважає, що судом першої інстанції не враховані порушення першим та другим відповідачами вимог, передбачених ст.ст. 203, 319, 627, 509 ЦК України і тому укладений між ТОВ "ТВ-Транс" та ТОВ "В.І. Технолоджіс" договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 232, 234 ЦК України.

Позивач посилається на фіктивність укладеного між відповідачами спірного договору, оскільки, як він вважає, договір був укладений внаслідок зловмисної домовленості та при порушенні імперативних норм закону. За вказаних обставин, позивач заінтересований у визнанні спірного договору недійсним, оскільки станом на дату його укладання, перший відповідач є боржником позивача, та не сплатив борг у 580152,50 євро ( 6145233,77 грн.) за рішенням №30/384 господарського суду м. Києва від 25.12.2008р. та має інший, визнаний ним самим, борг перед позивачем (несплачений в зв’язку з виходом позивача зі складу учасників першого відповідача) у сумі 2200000,00 грн.

Позивач зазначає, що всього майна першого відповідача на дату спірного договору недостатньо для задоволення вимог одного лише позивача, борги першим відповідачем не сплачено до теперішнього часу. В той же час, перший відповідач прийняв зобов’язання сплатити другому відповідачу 5900000 грн. і штраф 413000,00 грн. щоденно за спірним договором (за актом звірки від 09.06.2010 р. - 23246000,00 грн., а в третейському суді –109563000,00 грн.), в зв’язку із збитковою господарською діяльністю розпочата процедура ліквідації юридичної особи першого відповідача, що підтверджується витягом з державного реєстру, за якою перший відповідач перебуває у стані ліквідації юридичної особи.

Позивач вважає, що спірний договір, специфікація та акт приймання - передачі Твору до нього вчинені без реального виконання, виключно на папері, оскільки сторони підписали вищевказаний Акт, за яким другий відповідач начебто розробив і передав, а перший відповідач прийняв комп'ютерну програму „Склад" об’ємом в 57 мегабайт, технічну документацію та майнові права інтелектуальної власності на неї в день укладення спірного договору, тобто 07.04.2010 р. Але це фізично неможливо, що дає підстави вважати, що комп'ютерна програма по факту не розроблялася.

Крім того, першим відповідачем подано на реєстрацію до Державного департаменту інтелектуальної власності України спірний договір, і в додатку до нього - „Руководство оператора компьютерной программой „Склад", яке не має відношення до спірного договору, тобто, подана на реєстрацію комп'ютерна програма суперечить договору. Позивач вказує, що ціна розробки комп’ютерної програми „Склад" за спірним договором становить 5900000,00 грн. (п.4.2). Найкращі аналогічні програми „1С Управління торгівельним підприємством", „1С Управління автотранспортом для України", „ИС-ПРО. Управління підприємством" продаються сотнями продавців в Україні; ринкова ціна програм для аналогічних цілей - від 10000,00 грн. до 25000,00 грн. Укладення договору за таких обставин є явно недобросовісним, чим свідомо спричинено несприятливі наслідки для першого відповідача при порушенні ст.ст. 92, 509 та 232 ЦКУ.

Позивач зазначає, що згідно балансу першого відповідача станом на 31.12.2009 р. у нього було грошових коштів в національній валюті лише 29000,00 грн., в іноземній - лише 70 000,00 грн. (рядки балансу 230 і 240 відповідно), відсутність коштів на рахунках першого як на дату укладення спірного договору, так і після його укладення підтверджується матеріалами справи. Через це він неминуче не міг її оплатити, що спричинило за п. 7.5. договору сплату штрафу 413 000,00 грн. щоденно. Очевидно, що за таких обставин директор першого відповідача, вчиняючи спірний договір, діяв усвідомлюючи неможливість його виконання і гарантоване введення у несприятливі витрати і штраф.

Позивач зазначає, що директор першого відповідача, при документально підтвердженому незадовільному фінансовому стані, уклав 07.04.2010 р. спірний договір із штрафом в 7 разів більше - 17346000.00 грн., який визнав 15.04.2010 р. у відповіді на претензію та в акті звірки від 09.06.2010 р. У грудні 2010 р. відповідач визнав борг за спірним договором у третейській справі –в сумі 109 563 000,00 грн. (що в 18 разів більше всього його майна). Такі дії свідчать про завідомо зловмисне спричинення відповідачу несприятливих наслідків і збитків, та суперечать ст.ст. 92, 509, 232 ЦКУ, що є підставою недійсності укладеного договору.

ТОВ "В.І. Технолоджіс" з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, подав заперечення на апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, законним, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу другий відповідач зазначає, що на момент укладання договору, ТОВ «ТВ-ТРАНС»оскаржувало рішення господарського суду м. Києва по справі № 30/384 у Вищому господарському суді України, яким це рішення в подальшому було скасоване, про що свідчить постанова Вищого господарського суду України по справі № 30/384 від 14 вересня 2010 року. Відносно іншого боргу, який, як би має перед позивачем перший відповідач, рішення № 38/125 прийнято лише 09.12.2010 року, на даний момент не вступило у законну силу, а переглядається Київським апеляційним господарським судом, про що свідчить ухвала про прийняття апеляційної скарги ТОВ «ТВ-РАНС»до розгляду. Посилання позивача на те, що даний борг є визнаним першим відповідачем, не відповідають дійсності, оскільки перший відповідач заперечує проти рішення господарського суду м. Києва по справі № 38/125 у Київському апеляційному господарському суді, та по даній справі призначена повторна експертиза.

Другий відповідач стверджує, що на дату укладання спірного договору вимоги позивача на суму 16045149,87 грн., не були підтвердженими та безспірними. На дату укладання договору 07.04.2010 року існувало лише рішення Господарського суду м. Києва по справі №30/384, яке переглядалося Вищим господарським судом України, а в подальшому взагалі було скасоване.

Другий відповідач вважає, що чинне законодавство не передбачає обмежень щодо укладання правочинів з особами, які мають інших кредиторів. Права позивача не порушені, тож він не має правових підстав для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору, оскільки не є заінтересованою особою, так як укладання даного договору не впливає на його права та обов'язки, не позбавляє його будь-якого права, тощо.

Другий відповідач зазначає, що посилання позивача на те, що єдиною причиною укладання договору було позбавлення його права на задоволення його вимог, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу другий відповідач зазначає, що договір, спірність якого є предметом розгляду справи, укладений відповідно до чинного законодавства України, юридичні особи, що укладали договір мали необхідний обсяг повноважень; волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинено у письмовій формі; правочин був спрямований на настання правових наслідків, а саме: було передано програмне забезпечення та в подальшому проведена його державна реєстрація.

Таким чином, на думку другого відповідача, посилання позивача на ст. 203 ЦК України безпідставне.

Другий відповідач зазначив, що для визнання недійсним правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність збитків та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками. Дані обставини не встановлені. Збитки повинні бути спричиненні саме довірителю, а не третій особі, про що вказує в позовній заяві позивач.

Другий відповідач наполягає на тому, що ТОВ «ТВ-ТРАНС»та ТОВ «В.І. Технолоджіс»уклали договір свідомо, ТОВ «В.І.Технолоджіс»були передані вихідні коди та документація щодо програмного забезпечення. Даний договір зареєстровано у Державному департаменті інтелектуальної власності. Жодна зі сторін договору не оспорює його дійсність. Позивач не є стороною договору, тож відповідно до змісту статті 232 ЦКУ він не є постраждалою стороною (довірителем). За вказаних обставин позивач не може вимагати визнання договору недійсним відповідно до статті 232 ЦК України, а тому позовні вимоги є безпідставними та не можуть підлягати задоволенню.

Позивачем по справі заявлено клопотання про призначення судової експертизи у галузі інтелектуальної власності та об'єктів інтелектуальної власності, що являють собою комп'ютерну програму.

ТОВ "В.І. Технолоджіс" (другий відповідач) проти призначення судової експертизи не заперечував і в судовому засіданні надав згоду про сплату грошових коштів за проведення експертизи.

Враховуючи на те, що між Позивачем та ТОВ "В.І. Технолоджіс" (другим відповідачем) не досягнуто згоди відносно фактичного виконання робіт, а також якості та вартості виконаних робіт згідно укладеного між ТОВ "ТВ-Транс" та ТОВ "В.І. Технолоджіс" договору № 7 від 07.04.2010 р. і те, що встановлення та роз'яснення вказаних питань потребують спеціальних знань, ухвалою судової колегії від 12.12.2011 року була призначена судова експертиза, проведення котрої доручено спеціалістам Харківського науково-дослідного інституту ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса. Для проведення експертизи судовою колегією було запропоновано перелік питань, відповіді на котрі повинні були надаватися експертом.

В зв’язку з отриманням висновку комплексної судової експертизи, ухвалою судової колегії від 22.03.2012 року провадження у справі поновлено.

ТОВ «ТВ-Транс»(перший відповідач) вдруге в судове засідання свого представника з відповідними повноваженнями (довіреністю) не направив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи за поданою апеляційною скаргою.

Однак після поновлення провадження у справі, 30.03.2012 року від ТОВ «ТВ-Транс»(перший відповідач) надійшла касаційна скарга на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2011 року про зупинення провадження по справі №5021/1324/2011 у зв’язку з призначенням експертизи.

02.04.2012 року позивач звернувся до суду з заявою про стягнення судових витрат у сумі 5159,00 грн. (за проведення судової експертизи) з ТОВ «ТВ-Транс»(перший відповідач), оплата була проведена самим позивачем відповідно до вимог ухвали від 15.02.2012 року, якою обов’язок з оплати було покладено на позивача у зв’язку з тим, що ТОВ «ТВ-Транс»(перший відповідач) не забезпечив оплати за проведення експертизи.

Справа розглядалась з використанням засобів технічної фіксації судового процесу.

02.04.2012 року (в день судового засідання) від ТОВ «ТВ-Транс»(перший відповідач) надійшло клопотання з вимогою негайно направити справу до ВГСУ у зв’язку з поданням касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі в зв’язку з призначенням експертизи.

Судова колегія вважає, що зазначене клопотання є безпідставним і задоволенню не підлягає, оскільки подання касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Зазначена касаційна скарга подана після поновлення провадження по справі ухвалою судової колегії від 22.03.2012 року в зв’язку з отриманням висновку судової експертизи, яка призначена за згодою представників сторін, що приймали участь в судовому засіданні.

У п. 4.2 роз’яснень Вищого господарського суду України наданих постановою від 24.10.2011 р. №11 «Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України»зазначено, що подання касаційної скарги на ухвалу місцевого або апеляційного господарського суду не перешкоджає продовженню розгляду справи відповідним судом, за винятком випадку, коли касаційною інстанцією витребовуються усі матеріали справи.

Представником другого відповідача перед судовим засіданням (02.04.2012 року) надано клопотання про виклик у судове засідання експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса Стороженко С.В., для дачі пояснень з приводу проведеної ним експертизи по справі №5021/1324/2011. У вказаному клопотанні другий відповідач посилається на некомпетентність проведеної експертизи, висновки якої не відповідають дійсності та не містять аналізу всіх матеріалів справи та суперечать їм.

Представник позивача проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на дослідження експертом всіх документів, які є в матеріалах справи та відсутність технічного завдання, програмами та методики випробувань, інструкції системного програміста, інструкції оператора, відомості експлуатаційних документів, передбачених специфікацією до договору.

Колегія суддів відхилила зазначене клопотання як необґрунтоване, оскільки другим відповідачем не оскаржений у встановленому порядку експертний висновок, і враховуючи встановлений ст.102 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги та подану касаційну скаргу на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2011 року.

Після оголошення відмови у задоволенні клопотання про виклик у судове засідання експерта, представник другого відповідача самовільно покинув зал судового засідання.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції з наступних підстав.

07.04.2010 року між ТОВ «ТВ-Транс»та ТОВ «В.І.Технолоджіс» укладений договір №7 про повну передачу (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на програмний продукт «Склад»(договір), відповідно до умов якого ТОВ «В.І.Технолоджіс»(відчужувач) у повному складі передає, а ТОВ «ТВ-Транс»(набувач) приймає всі майнові права інтелектуальної власності на твір та сплачує відчужувачу винагороду в розмірі та порядку встановленому цим договором.

Пунктом 1.1. договору визначено, що Твором є комплексне програмне забезпечення „Склад", що визначено у Специфікації, яка міститься в додатку до даного договору та відповідає зазначеним у договорі характеристикам. У п. п. 1-2 специфікації вказано, що специфікація визначає: характеристику програмного забезпечення, яке замовив Відповідач; етапи розробки програмного забезпечення; підстави для розробки програмного забезпечення; технічні вимоги; технічне завдання на програмне забезпечення відповідно ҐОСТ 19.201-78; технічну програмну документацію; програма призначена для обліку в оптовій та роздрібній торгівлі товарів різних груп, організації обліку логістичної діяльності, фінансової звітності, податкової, кошторисної звітності, обліку переміщення товарів на складі

Пунктом 2.15 специфікації передбачено, що склад програмної документації повинен включати в себе технічне завдання, програму та методики випробувань, інструкцію системного програміста, інструкцію оператора, відомість експлуатаційних документів.

У п.п. 4.2, 4.4 договору зазначено, що вартість майнових прав інтелектуальної власності на твір становить 5900000,00 грн.; набувач зобов’язаний сплатити вартість майнових прав інтелектуальної власності на твір, що передбачена п.4.2 договору, протягом п’яти календарних днів з дати підписання даного договору.

Пунктом 7.5. договору передбачено, що у випадку прострочення платежу щодо оплати вартості поставки програмного забезпечення покупець зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 7% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

У п. 9.1 договору зазначено, що термін його дії починається з моменту його підписання і закінчується з повним виконанням зобов’язань сторін даного договору, що підтверджується підписанням акту прийому-передачі твору.

Суд першої інстанції встановив, що в день укладання договору, тобто 07.04.2010 року, сторони даного договору підписали акт прийому-передачі твору, за яким набувач прийняв, а відчужувач передав майнові права інтелектуальної власності та технічну документацію на твір.

15.04.2010 року ТОВ «ТВ-Транс»надіслало ТОВ «В.І.Технолоджіс»листа № 14, в якому перший відповідач визнав борг за вищевказаним договором в сумі 5900000,00 грн. та зазначив, що розрахується з ТОВ «В.І.Текхнолоджіс»до 16.04.2010 року.

Проте, сторонами договору було проведено акт звірки взаєморозрахунків 09.06.2011 року, за яким основний борг першого відповідача перед другим відповідачем склав 5900000,00 грн., штрафні санкції 17346000,00 грн., що разом становить 23246000,00 грн.

Суд першої інстанції встановивши, що ст. 232 ЦК України не може застосовуватися в даному випаду, дійшов до безпідставного висновку про те, що позивачем не подано доказів наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, та які є підставою для визнання договору недійсним. Позивач не є стороною оспорюваного договору, доказів, які підтверджують порушення прав позивача у зв’язку з укладенням оспорюваного договору, позивачем подано не було, тобто, на момент укладення вказаного договору, права позивача не порушувалися, не надано доказів в підтвердження того, що укладена сторонами угода суперечить чинному законодавству.

При цьому судом першої інстанції не досліджувались матеріали справи та не перевірялась відповідність договору вимогам ч. 1 ст. 203, ст.ст. 319, 627 ч. 3 ст. 509 ЦК України.

Суд першої інстанції безпідставно вважав, що позивач не довів порушення своїх прав укладеним договором. При цьому не враховано, що матеріали справи підтверджують, що станом на дату спірного договору ТОВ «ТВ-Транс»( перший відповідач) є боржником позивача і не сплатив боргу в розмірі 580152,50 євро (6 145 233,77 грн.) за рішенням господарського суду м. Києва від 25.12.2008 р. у справі №30/384, яке вступило в закону силу.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання ТОВ «В.І.Технолоджіс»(другого відповідача) на те, що позивач не є стороною за спірним договором і, що його права при укладанні цього договору не порушені, та відсутність боргу в зв’язку з оскарженням рішення у Вищому господарському суді України.

Як свідчать матеріали справи, на час укладання договору існував борг стягнутий рішенням суду у сумі 6145233,77 грн., а також визнаний першим відповідачем борг перед позивачем, який він не сплатив в зв’язку з виходом позивача зі складу учасників ТОВ «ТВ-Транс»(першого відповідача) у сумі 2200000,00 грн., що підтверджується листом про визнання боргу від 15.02.2008 р.

Відносно розміру останнього боргу, справа №38/125 розглядалася господарським судом м. Києва з квітня 2008 р., рішенням суду від 09.12.2010 р. з ТОВ «ТВ-Транс»(першого відповідача) стягнуто на користь позивача 9899916,10 грн.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «ТВ-Транс»(перший відповідач) у листі від 15.02.2008 р. стверджував, що все його майно коштує 5610397,30 грн., тобто, всього майна ТОВ «ТВ-Транс» на дату укладання спірного договору недостатньо для задоволення вимог одного тільки позивача.

Заборгованість ТОВ «ТВ-Транс»(першим відповідачем) не сплачена ні на дату укладання спірного договору, ні на час розгляду зазначеної справи.

При наявності реальної заборгованості перед позивачем, перший відповідач прийняв зобов’язання сплатити другому відповідачу 5900000,00 грн. і штраф 413000,00 грн. щоденно за спірним договором, всього за актом звірки 09.06.2010р.- 23 246 000,00 грн., а в третейському суді - 109 563 000,00 грн.

Отже, позивач на час укладання спірного договору був кредитором першого відповідача і укладання спірного договору порушувало його права.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, чинному законодавству, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом першої інстанції не надано оцінки поясненням позивача, що створення та відлагодження програмного забезпечення є тривалим трудоємким процесом і, що виготовлення Твору на здійснене ТОВ «ТВ-Транс»замовлення було виготовлено та передане ТОВ «В.І.Технолоджіс»згідно акту приймання в той же день коли укладений договір, а саме 07.04.2010 р.

При цьому, відповідачі не надали доказів передання передбачених договором та специфікацією технічного завдання, програми та методики випробувань, інструкції системного програміста, інструкції оператора, відомість експлуатаційних документів,тобто документів підтверджуючих виконання договору.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що надане відповідачем „Руководство оператора компьютерной программой „Склад", в п.1.1. якого зазначено, що воно відноситься до комп'ютерної програми, призначеної „Для обліку лікарських засобів в аптеці", не має відношення до спірного договору, в якому зазначено, що програма призначається „Для ведення обліку в оптовій та роздрібній торгівлі товарів різних груп, організації обліку логістичної діяльності, фінансової звітності, податкової, кошторисної звітності, обліку переміщення товарів на складі" ,тобто, подана на реєстрацію комп'ютерна програма суперечить договору.

Зазначене підтверджується також висновком комплексної судової експертизи № 68/101 від 13.03.2012р Харківського НДІ судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса, яким встановлено, що в матеріалах справи відсутня будь яка інформація щодо її структури, відсутні технічне завдання, програм та методик випробувань, інструкція системного програміста, відомості експлуатаційних документів, та згідно якого комп'ютерна програма надана до судової справи Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства науки і освіти України, у додатку №2 до листа від 29.07.2011 р. № 1 8/5465, не є працездатною.

Отже, відповідачами не доведений факт виконання умов договору та створення комплексного програмного забезпечення „Склад".

Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України - фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Враховуючи, що відповідно до наведених норм правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, то завідомо на момент вчинення правочину обєктивна неможливість настання правового результату не породжує у сторін тих чи інших прав та обовязків.

Отже, правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, є недійсним, ЦК України називає такі правочини фіктивними.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки умовам договору, передбаченим у п. 7.5, яким встановлений штраф у розмірі 7% від суми заборгованості за кожен день прострочення, що складає 413 000,00 грн. щоденно.

Зазначена умова суперечить вимогам норм діючого законодавства та була спрямована на значне збільшення штрафних санкцій, по договору який не міг бути виконаним з боку першого відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який сплачується пеня.

Отже, всупереч вимогам Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” ТОВ «ТВ-Транс» підписуючи спірний договір та акт звірки взаєморозрахунків 09.06.2011 року безпідставно визнало штрафні санкції в розмірі 17346000,00 грн., котрі значно перевищують суму заборгованості та не відповідають обмеженням, встановленим цим Законом.

У п. 2.1 Статуту ТОВ «ТВ-ТРАНС», затвердженого загальними зборами учасників (протокол № 5 від 30.10.2007), закріплено мету діяльності товариства, якою є задоволення суспільних потреб у продукції, роботах та послугах, які виробляються та надаються товариством, одержання прибутку від господарчої діяльності товариства та реалізація на підставі одержаного прибутку соціальних та економічних інтересів учасників та працівників товариства.

Як свідчать матеріали справи, спірний договір суперечить вимогам діючого законодавства та меті діяльності першого відповідача, так як направлений на одержання збитків, значно перевищуючих вартість майна.

Зазначене підтверджується протоколом загальних зборів першого відповідача від 25.11.10 р., за яким у зв’язку із збитковою господарською діяльністю розпочата процедура ліквідації юридичної особи першого відповідача, за витягом з державного реєстру ТОВ «ТВ -Транс» перебуває у стані ліквідації юридичної особи.

Отже, ТОВ «ТВ-Транс»(перший відповідач) маючи несплачений борг перед Приватною компанією з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В." (позивачем) за рішеннями суду і будучи не платежеспроможним, укладає спірний договір № 7 від 07.04.2010 р., відповідно до п. 4.2 якого зобов’язується сплатити 5900000,00 грн. ТОВ "В.І. Технолоджіс" (другому відповідачу) за повну передачу (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на програмний продукт «Склад».

Крім того, при складанні акту звірки взаєморозрахунків 09.06.2011 року, за яким основний борг першого відповідача перед другим відповідачем склав 5900000,00 грн., перший відповідач визнає обґрунтованими нараховані йому штрафні санкції в розмірі 17346000,00 грн., котрі втричі перевищують суму нарахованого боргу, що разом становить 23246000,00 грн. і суперечить вимогам Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Посилання другого відповідача на те , що договір укладений відповідно до чинного законодавства України, юридичні особи, що укладали договір мали необхідний обсяг повноважень; волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинено у письмовій формі; правочин був спрямований на настання правових наслідків, а саме: було передано програмне забезпечення та в подальшому проведена його державна реєстрація, необґрунтоване та спростовується матеріалами справи.

Судова колегія вважає, що зазначене свідчить про те, що договір № 7 від 07.04.2010 р. про повну передачу (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на програмний продукт "Склад", укладений між ТОВ "ТВ-Транс" та ТОВ "В.І. Технолоджіс" суперечить вимогам діючого законодавства, укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, тобто є фіктивним і відповідно до вимог ст.ст. 203, 215, 234, 509 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області прийнято без урахування фактичних обставин справи та норм діючого законодавства, тому рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню, керуючись ст.ст. 203, 215, 234, 509 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 1, 33, 49, 75, 99, 101, п. 2 ст. 103, ст.ст. 104 - 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 29.08.2011 року у справі №5021/1324/2011 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Визнати недійсним договір №7 від 07.04.2010 року укладений між ТОВ «ТВ-ТРАНС», м. Київ та ТОВ «В.І. Технолоджіс», м. Суми.

Стягнути з ТОВ «ТВ-ТРАНС», м. Київ (ЄДРПОУ 25280457) на користь Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В.", м. Київ - 42,50 грн. державного мита по скарзі, 85,00 грн. державного мита за подання позову, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з ТОВ «ТВ-ТРАНС», м. Київ (ЄДРПОУ 25280457) на користь Приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Верхувен Холдінг Уден Б.В.", м. Київ - 5159,00 грн. витрат за проведення експертизи.

Накази доручити видати господарському суду Сумської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 09.04.2012 року.