Рішення № 22554628, 05.04.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.12 Справа№ 5015/731/12

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», м. Львів

про стягнення 31703 833 грн. 11 коп.

Суддя Морозюк А.Я.

При секретарі Чопко К.М.

Представники сторін

від позивача: ОСОБА_1. головний юрисконсульт

від відповідача: Шиян М.В. начальник юридичного відділу, Боровий І.М. заступник начальника юридичного відділу

Судом розяснено зміст ст.ст.20,22 ГПК України, а саме, процесуальні права та обовязки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.

В судовому засіданні 05.04.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено та підписано 10.04.2012 року.

Позов заявлено Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»про стягнення 31703833 грн. 11 коп., з яких: 26923 709 грн. 25 коп. - основного боргу, 2130 892 грн. 54 коп. - пені, 1632 840 грн. 91 коп. інфляційних втрат, 1016 390 грн. 41 коп. 3% річних.

Ухвалою суду від 27.02.2012 р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в засіданні на 20.03.2012 р. В судовому засіданні 20.03.2012 року було оголошено перерву до 05.04.2012 року, з метою надання можливості добровільного врегулювання спору та для надання позивачем свого письмового пояснення по суті викладеного відповідачем в поясненні від 20.03.2012 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та матеріалах справи, просив позов задоволити повністю. Зокрема зазначив, що на виконання договору №11/10/10-1 поставки природного газу укладеного 11.10.2010 року між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»та ВАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», яке перейменовано на ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»(про що було повідомлено позивача листом від 09.12.2010 р. №08-8789), позивач як продавець відповідно до акту №10/10-НЛГ-ІМП/П-СЗ приймання-передачі природного газу від 18.10.2010 року передав, а відповідач як покупець прийняв 20,0 млн. куб. м. природного газу по ціні встановленій п. 4.1 договору 2187,20 грн. без ПДВ за 1000 м. куб. газу, на загальну суму 52492800,00 грн. Однак відповідач за отриманий газ розраховувався частинами, так станом на 16.11.2010 р. ним оплачено 14250000,00 грн., 26.11.2010 р. - 5000000,00 грн., 29.11.2010 р. - 6319090,75 грн., що в сумі склало 25569090,75 грн. У звязку з невиконанням відповідачем договірних зобовязань позивач 02.06.2011 року звернувся до нього із письмовим зверненням терміново виконати умови п. 5.1.договору та погасити виниклу заборгованість, яка станом на 31.05.2011 р. склала 26923709,25 грн., однак покупець своє грошове зобовязання за договором так і не виконав. Станом на 13.02.2012 р. за відповідачем рахується заборгованість в сумі 26923709,25 грн. Крім стягнення основного боргу позивач за прострочення виконання грошових зобовязань нарахував відповідачу, відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України - пеню в розмірі 2130892,54 грн., відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних в розмірі 1016390,41 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1632840,91 грн.

В судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечили повністю, просили в задоволенні позову відмовити з підстав наведених у поясненні від 20.03.2012 року та відзиві на позовну заяву від 04.04.2012 року. В обгрунтування заперечень проти позову відповідач посилається на те, що 12.05.2011 року був прийнятий Закон України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», дія якого поширюється, зокрема, на субєктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України». ПАТ «Львівгаз»є субєктом господарювання, що здійснює постачання природного газу за регульованим тарифом. Статтею 2.6 зазначеного Закону передбачено, що субєкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилась станом на 01 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства. Відповідно, під реструктуризацію підпадає і неоплачена відповідачем сума по договору поставки природного газу від 11.10.2010 р. №11/10/10-1, яка станом на 01 січня 2011 року становить 26923709,25 грн. Відповідач зазначає, що 28.02.2012 р. він скерував позивачу два примірники проекту Договору №270212 від 27.02.2012 року про реструктуризацію заборгованості 2010 року за природний газ по договору поставки природного газу від 11.10.2010 року №11/10/10-1 терміном на 15 років рівними частками з 30.04.2012 р. по 30.03.2027 р., супровідний лист з проектами договорів було вручено позивачу 29.02.2012 р. Відповідно до ч.3 ст.179 ГК України, укладення господарського договору є обовязковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону, в даному випадку Закону «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію». Позивачем не було дотримано порядку оформлення даного договору, а також, за наявності заперечень, не було складено протоколу розбіжностей до договору відповідно до п.3,4 ст.181 ГК України, чим порушено вищезазначений порядок укладення договору. Відповідно до п.7 ст.181 ГК України позивач не скеровував у двадцятиденний строк на адресу відповідача протокол розбіжностей та не скеровував до суду розбіжності, відтак пропозиції другої сторони вважаються прийнятими, Договір №270212 від 27.02.2012 року про реструктуризацію заборгованості 2010 року за природний газ вважається укладеним. Також відповідач вважає, що пеня нарахована позивачем у розмірі 2130892,54 грн. безпідставно, а повинна становити 1065446,26 грн. Окрім цього, відповідач вважає, що відповідно до підпункту 2.2.пункту 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», нарахована йому пеня, 3% річних та інфляційні підлягають списанню, так як вони нараховані на заборгованість за природний газ, спожитий відповідачем у період по 01 січня 2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні вищезазначені доводи відповідача не визнав та заперечив проти них повністю за їх безпідставністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»(яка згідно п.2 статуту Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»є публічним акціонерним товариством) (постачальником) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»(яке перейменовано на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», згідно п. 1.1.1 статуту ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»зареєстрованого в новій редакції 23.08.2011 р.) (покупцем) 11.10.2010 року було укладено договір №11/10/10-1 поставки природного газу, відповідно до умов якого постачальник передає покупцеві у 2010 році у власність імпортований природний газ(далі-газ), для створення страхового запасу, а покупець приймає та оплачує газ на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що постачальник зобовязується передати покупцю природний газ в обсязі, передбаченому в пункті 2.1 цього договору (а саме 20,0 млн. куб.м., п.2.1 договору). Факт передачі газу підтверджується актом приймання-передачі газу, який підписують уповноважені представники сторін.

Розділом 4 договору встановлено, що ціна за 1000 куб.м. газу становить 2187,20 грн. без урахування ПДВ (п.4.1 договору), всього разом з ПДВ - 2624,64 грн. Загальна розрахункова сума договору становить 43744000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 8748800,00 грн., всього разом з ПДВ 52492800,00 грн. ( п.4.4 договору).

На виконання умов договору від 11.10.2010 р. №11/10/10-1, позивач передав, а відповідач прийняв імпортований природний газ у жовтні 2010 року в обсязі 20000,00 тис. куб. м. на загальну суму 52492800,00 грн. з ПДВ.

Той факт, що позивач передав, а відповідач отримав імпортний природний газ, підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом №10/10-НЛГ-ІМП/П-СЗ приймання-передачі природного газу від 18.10.2010 року, який наявний в матеріалах справи.

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що розрахунки за газ здійснюються покупцем виключно грошовими коштами у гривнях шляхом перерахування на рахунок постачальника 100 відсотків вартості обсягу газу, що передається, до 15 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач свої зобовязання за договором щодо оплати за газ належним чином не виконав. Як вбачається з долученої до матеріалів справи виписки - «Операції по Підприємству «Львівгаз ПАТ»з 01.10.2010 р. по 01.02.2012 р.»відповідач своєчасно(до 15 листопада 2010 року) сплатив частинами за газ загальну суму 13000000,00 грн, та з прострочкою сплатив 1250000,00 грн(16.11.2010 року), 5000000,00 грн(26.11.2010 року) та 6319090,75 грн(29.11.2010 року). Разом сплачено 25569090,75 грн. Решта суми відповідачем не сплачено, сума боргу складає 26923709,25 грн згідно представленої позивачем довідки (Сальдо, Підприємство «Львівгаз ПАТ»з 01.10.2010р. по 01.02.2012 р.).

У відповідності до ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов”язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Норма аналогічного змісту передбачена і у ст.173 ГК України.

Відповідно до ст.526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов”язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач не заперечує проти наявності неоплаченої суми у розмірі 26923709,25 грн. (оскільки, як ним зазначено у відзиві на позовну заяву від 04.04.2012 р. №06-2278, на даний час перед НАК «Нафтогаз України»неоплачена залишається сума в розмірі 26923709,25 грн.), доказів погашення заборгованості суду не надав, позовна вимога про стягнення вказаної суми є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В частині позовних вимог про стягнення 3% річних, які відповідно до поданого позивачем розрахунку складають 1016390,41 грн. за період з 15.11.2010 року по 13.02.2012 року, та інфляційних втрат, які відповідно до поданого позивачем розрахунку складають 1632840,91 грн. за період листопад 2010 року- січень 2012 року, судом перевірено правильність нарахування цих сум та їх розмір, дані суми розраховані відповідно до ст.625 ЦК України, при їх розрахунку враховано дати та суми часткового погашення боргу. Відтак, позовні вимоги про стягнення вказаних сум є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені, яка згідно поданого позивачем розрахунку складає 2130892,54 грн. за період з 15.11.2010 року по 15.05.2011 року, суд відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині виходить з наступного. Відповідно до ч.3 ст.14 ЦК України, виконання цивільних обовязків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобовязання. Визначення неустойки надано в ст.549 ЦК України, одним із видів неустойки є пеня. Згідно із ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно ч.1,2 ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Виходячи із наведеного та враховуючи те, що в договорі №11/10/10-1 поставки природного газу від 11.10.2010 року не передбачено відповідальності за прострочку платежу у вигляді пені та її розміру, позовна вимога про стягнення пені в сумі 2130892,54 грн є необґрунтованою і задоволенню не підлягає, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення з відповідача вказаної суми пені.

Заперечення відповідача проти позову визнаються судом безпідставними та необгрунтованими виходячи із наступного.

Як зазначає відповідач, 28.02.2012 р. він скерував позивачу два примірники проекту Договору №270212 від 27.02.2012 року про реструктуризацію заборгованості 2010 року за природний газ по договору поставки природного газу від 11.10.2010 року №11/10/10-1 терміном на 15 років рівними частками з 30.04.2012 р. по 30.03.2027 р., який було вручено позивачу 29.02.2012 року(в підтвердження чого відповідач долучив до матеріалів справи копії супровідного листа від 28.02.2012 року № 06-1439, опису вкладення у цінний лист з описом від 28.02.2012 року, повідомлення-розписки про вручення відправлення спецзвязку від 29.02.2012 року). В супровідному листі відповідач посилався на ст. 2.6 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» від 12.05.2011 р. №3319-VI та просив проект договору підписати та скріпити печаткою підприємства і один примірник повернути відповідачу. Як зазначає відповідач, дія Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію»поширюється, зокрема, на субєктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України»; ПАТ «Львівгаз»є субєктом господарювання, що здійснює постачання природного газу за регульованим тарифом(в підтвердження чого відповідач долучив до матеріалів справи Ліцензію НКРЕ України на постачання природного газу, газу(метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, видану ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»24.03.2011 року). Відповідно, за твердженням відповідача, згідно ст.2.6 зазначеного Закону, під реструктуризацію підпадає і неоплачена відповідачем сума по договору поставки природного газу від 11.10.2010 р. №11/10/10-1, яка станом на 01 січня 2011 року становить 26923709,25 грн. Відповідач вважає, що відповідно до ч.3 ст.179 ГК України укладення такого договору є обовязковим для сторін на підставі вказівки Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію». Відтак, оскільки позивач не скеровував у двадцятиденний строк на адресу відповідача протокол розбіжностей та не скеровував до суду розбіжності, відповідач вважає що відповідно до вимог п.7 ст.181 ГК України пропозиції відповідача вважаються прийнятими, і Договір №270212 від 27.02.2012 року про реструктуризацію заборгованості 2010 року за природний газ вважається укладеним.

Проте з твердженням відповідача про те що Договір №270212 від 27.02.2012 року про реструктуризацію заборгованості 2010 року за природний газ вважається укладеним, суд не погоджується.

Так, згідно з частиною 3 статті 179 ГК України(на яку посилається відповідач), укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Пункт 2.6 статті 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію»від 12.05.2011 р. №3319-VI (на який посилається відповідач) передбачає, що субєкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилась станом на 01 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Дана норма пункту 2.6 статті 2 зазначеного Закону не містить прямої вказівки на обовязковість укладення договору про реструктуризацію заборгованості, не дає поняття такого договору, умов реструктуризації, відтак відсутні підстави для твердження відповідача про те що в силу даної норми такий договір відповідає ознакам договору, передбаченого частиною 3 статті 179 ГК України.

Окрім цього, відповідно до частини 7 статті 181 ГК України(на яку посилається відповідач), якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Суд відзначає, що правова конструкція норми частини 7 статті 181 ГК України не відповідає обставинам, наведеним відповідачем в своїх запереченнях позовних вимог, позаяк згідно частини 7 статті 181 ГК України пропозиції другої сторони вважаються прийнятими у разі якщо сторона яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими. У нашій же ситуації позивач не одержував протокол розбіжностей, а одержував(за твердженням самого відповідача) проект договору.

Слід також відзначити, що відповідачем взагалі не подано суду копії проекту Договору №270212 від 27.02.2012 року про реструктуризацію заборгованості 2010 року за природний газ по договору поставки природного газу від 11.10.2010 року №11/10/10-1 терміном на 15 років рівними частками з 30.04.2012 р. по 30.03.2027 р. (два примірники якого, за твердженням відповідача, були направлені позивачу).

Виходячи із вищенаведеного, твердження відповідача про те що Договір №270212 від 27.02.2012 року про реструктуризацію заборгованості 2010 року за природний газ по договору поставки природного газу від 11.10.2010 року №11/10/10-1 терміном на 15 років рівними частками з 30.04.2012 р. по 30.03.2027 р. слід вважати укладеним, визнаються судом безпідставними та необгрунтованими як з підстав недоведення відповідачем того що укладення договору про реструктуризацію заборгованості є обовязковим для сторін згідно частини 3 статті 179 ГК України, так і з підстав невідповідності змісту наведених відповідачем обставин правовій конструкції норми частини 7 статті 181 ГК України.

Що стосується посилання відповідача на пункт 2.2 статті 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію»від 12.05.2011 р. №3319-VI (в якості заперечення позовних вимог в частині вимог про стягнення 3% річних,інфляційних втрат та пені), суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.2. статті 2 зазначеного Закону, підлягає списанню заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Водночас, пунктом 2.5 статті 2 зазначеного Закону передбачено, що списання заборгованості відповідно до цього Закону здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів від 08 серпня 2011 року № 894 «Про затвердження Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію»(прийнятою відповідно до пункту 2.5 статті 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію») затверджено Порядок списання заборгованості за природний газ та електричну енергію. За змістом пунктів 4-9 зазначеного Порядку та пунктів 2.2, 2.5 статті 2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію»від 12.05.2011 р. №3319-VI, списання заборгованості з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції) здійснюється у певному порядку, а не автоматично на підставі пункту 2.2 статті 2 Закону(як вважає відповідач). Докази дотримання відповідачем зазначеного порядку суду не надані. Окрім цього, за змістом пункту 7 зазначеного Порядку та пункту 2.2. статті 2 зазначеного Закону, не забороняється списувати заборгованість з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), яка встановлена судовими рішеннями. Відтак, заперечення відповідача проти позову в цій частині є необгунтованими. Суд відзначає, що нарахування сум інфляційних та 3% річних згідно ст.625 ЦК України обумовлене виключно простроченням виконання грошового зобовязання, і перешкод для прийняття судового рішення в частині стягнення даних сум не вбачається.

Вищенаведеним спростовується твердження відповідача про відсутність підстав для стягнення інфляційних та 3% річних.

Щодо заперечень відповідача в частині вимог про стягнення пені, то такі судом до уваги не приймаються, позаяк в даному випадку взагалі відсутні підстави для нарахування та стягнення пені, про що зазначено вище в цьому рішенні.

З огляду на все вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»в частині стягнення 29572 940 грн. 57 коп. (з яких 26923 709 грн. 25 коп. - основного боргу, 1632 840 грн. 91 коп.- інфляційних втрат, 1016 390 грн. 41 коп. 3% річних) є обґрунтованими і підлягають задоволенню. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 2130892 грн. 54 коп. суд відмовляє.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.173,179,181,193 Господарського кодексу України, ст.ст. 14,509,526,546,547,549,551,610,612,625 Цивільного кодексу України, ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, ст.ст. 4-3, 33, 43, 49, 82-85,116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»(79039, м. Львів, вул. Золота, 42, ідентифікаційний код 03349039) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»(01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 26923 709 грн 25 коп основного боргу; 1632 840 грн 91 коп інфляційних втрат; 1016 390 грн 41 коп 3% річних; 60 052 грн 86 коп судового збору.

3.В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 2130 892 грн 54 коп відмовити.

4.Наказ, відповідно до ст. 116 ГПК України, видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Морозюк А.Я.