Рішення № 22554359, 05.04.2012, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "05" квітня 2012 р. Справа № 15/5007/18/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

при секретарі Пастощук О.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 11.01.2012р.,

від відповідача: ОСОБА_2. - представник за довіреністю від 19.03.2012р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" (м.Київ)

до Дочірнього підприємства "Граніт Україна" Будівельного товариства "Граніт" Акціонерного товариства Скоп'є (с.Сусли Новоград-Волинський район Житомирська область)

про стягнення 129720,44 грн.

Державне підприємство - Український державний інститут з проектування об'єктів державного господарства "Укрдіпродор" звернулось до господарського суду з позовом до Дочірнього підприємства "Граніт Україна" Будівельного товариства "Граніт" Акціонерного товариства Скоп'є про стягнення 129720,44грн., із яких 124980,00грн. основної заборгованості, 3343,41грн. пені, 749,88грн. інфляційних та 647,15грн. три проценти річних.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на здійснення відповідачем під час розгляду справи погашення основної суми заборгованості в розмірі 124980,00грн., просив стягнути з відповідача на користь позивача 3343,41грн. пені, 749,88грн. інфляційних та 647,15грн. - 3% річних.

Представник відповідача в судовому засіданні повідомив суд про повне погашення відповідачем суми основної заборгованості в розмірі 124980,00грн. та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних. Заперечуючи проти позову відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву посилався на те, що позивачем: не в повному обсязі виконано зобов'язання по договору № 78-01 від 04.04.2011р., зокрема обов'язки передбачені п. 12 завданням до даного договору; прострочено всі строки виконання робіт, оскільки, термін їх здачі згідно п. 1.3 договору № 78-01 від 04.04.2011р. сплив у липні 2011 року; не виконано умови п. 4.4 договору №78-01 від 04.04.2011р. щодо претензійного порядку вирішення спору.

Представник позивача проти доводів представника відповідача заперечив.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2011р. між Дочірнім підприємством "Граніт Україна" (відповідач/замовник) та Державним підприємством - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор", (позивач/виконавець) було укладено договір №78-10 (а.с. 11-13), в порядку та на умовах якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання робіт: Розробка робочої документації "Ремонт автомобільної дороги М-06 Київ-Чоп. Контракт № 5 (км 182+300-км 234+000). Встановлення дорожніх метеостанцій", надалі іменується - роботи (п. 1.1 договору).

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно із ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Відповідно до ч.1 ст.846 цього ж Кодексу, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до статті 887 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 889 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

Згідно п. 1.2 договору, технічні, економічні та інші вимоги до робіт, що становлять предмет договору, обумовлені у технічному завданні.

Пунктом 1.3 договору сторони погодили, що термін виконання робіт - липень 2011р.

Відповідно до п. 2.1 договору, вартість робіт по цьому договору визначається згідно з кошторисом (додаток №2 до договору) та становить - 104150,00грн., крім того ПДВ 20% - 20830,00грн. Вартість робіт разом з ПДВ 20% складає - 124980,00грн. (Сто двадцять чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят грн. 00 коп.).

Згідно п. 3.1 договору, виготовлена проектна документація передається виконавцем замовнику в 4-х примірниках по накладній, а виконані роботи по акту здачі-приймання виконаних робіт, які замовник зобов'язується прийняти, підписати акт та передати виконавцю в 15-денний термін від дати отримання або надати письмову мотивовану відмову від прийняття робіт.

Якщо в обумовлений в п. 3.1 термін зауваження або оформлений акт здачі-приймання виконаних робіт від замовника не поступлять, роботи вважаються виконаними виконавцем та прийнятими замовником без зауважень і підлягають оплаті.

З матеріалів справи вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання за договором № 78-10 від 04.04.2011р. виконав належним чином на суму 124980,00грн.

Факт виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором №78-10 від 04.04.2011р на суму 124980,00грн. та прийняття даного виконання відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи накладними від 20.07.2011р., від 28.07.2011р., від 29.08.2011р. та актом здачі-приймання виконаних робіт (послуг) №166 від 30.11.2011р. (а.с. 19-21, 75-76).

Зазначені видаткові накладні та акт здачі-приймання виконаних робіт (послуг) підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Як вбачається з акту здачі-приймання виконаних робіт (послуг) №166 від 30.11.2011р., сторони встановили, що виконані роботи (послуги) задовольнять умовам договору і технічного завдання і належним чином оформлені.

Слід зазначити, що в даному акті відсутні будь-які зауваження з боку замовника щодо неналежного та/або неповного виконання виконавцем робіт (послуг), а тому доводи відповідача щодо неналежного виконання позивачем зобов'язань за договором №78-01 від 04.04.2011р. є безпідставними та до уваги судом не приймаються.

Згідно з ч. 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.5 договору, замовник проводить розрахунок із виконавцем на підставі акту здачі-приймання виконаних робіт та не пізніше 15 календарних днів з моменту його підписання.

Проте, відповідач розрахунки з позивачем за виконані роботи в строк до 15.12.2011р. не провів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 21.01.2012р. було направлено на адресу відповідача вимогу від 20.01.2012р. про проведення звірки взаєморозрахунків та оплату робіт за договором №78-10 від 04.04.2011р. в сумі 124980,00грн. (а.с. 23-25).

Однак, станом на час звернення позивача з позовом до суду, відповідач розрахунки з позивачем не провів.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що після звернення позивача з позовом до господарського суду, відповідачем згідно з платіжним дорученням №189 від 22.03.2012р. перераховано позивачу грошові кошти в сумі 259978,88грн. (а.с. 94). Згідно з поясненнями представника відповідача із сплаченої 22.03.2012р. суми в розмірі 259978,88грн. грошові кошти в розмірі 124980,00грн., сплачені відповідачем за роботи виконані позивачем за договором №78-10 від 04.04.2011р.

Таким чином, після звернення позивача з позовом до суду та порушення провадження у справі, відповідачем було здійснено повне погашення заборгованості в розмірі 124980,00грн.

Відповідно до п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у справі в частині стягнення з Дочірнього підприємства "Граніт Україна" Будівельного товариства "Граніт" Акціонерного товариства Скоп'є основної заборгованості в сумі 124980,00грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, за відсутністю предмета спору.

Щодо доводів відповідача про прострочення позивачем строків виконання робіт господарський суд приймає до уваги на наступне.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормою ч. 1 ст. 613 ЦК України визначено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Сторони погодили, що виготовлена проектна документація передається виконавцем замовнику в 4-х примірниках по накладній, а виконані роботи по акту здачі-приймання виконаних робіт, які замовник зобов'язується прийняти, підписати акт та передати виконавцю в 15-денний термін від дати отримання або надати письмову мотивовану відмову від прийняття робіт (п. 3.1 договору).

Пунктом 1.4 договору №78-10 від 04.04.2011р. передбачено, що виконавець розпочне виконання робіт після підписання договору, але не раніше отримання авансу від замовника (п. 2.2 договору) та отримання від замовника технічного завдання (додаток №1 до договору) і вихідних даних.

Згідно з п. 2.2 договору замовник перераховує виконавцю аванс у розмірі 30% від договірної ціни до початку виконання робіт.

Проте, відповідач аванс у розмірі 30% від договірної ціни до початку виконання робіт, як передбачено умовами п. 2.2 договору, позивачу не перерахував. Однак, незважаючи на це, позивач виконав роботи за договором №78-10 від 04.04.2011р. і здійснив передачу відповідачу виготовленої проектної документації за накладними від 20.07.2011р., від 28.07.2011р., від 29.08.2011р. та 30.11.2011р. сторони підписали акт здачі-приймання виконаних робіт (послуг) №166.

За змістом ч. 2 ст. 613 ЦК України виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Таким чином, доводи відповідача щодо прострочення позивачем строків виконання робіт не заслуговують на увагу.

Заперечення відповідача про недотримання позивачем умов п. 4.4 договору №78-01 від 04.04.2011р. щодо претензійного порядку вирішення спору не приймаються судом до уваги, оскільки це не позбавляє позивача права на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 3343,41грн. пені, 749,88грн. інфляційних та 647,15грн. - 3% річних.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних, господарський суд враховує наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Пунктом 4.1.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт по договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми договору за кожен день відстрочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ що діє в період, за який нараховується пеня.

Згідно з розрахунком позивача, який наведено у позовній заяві, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 3343,41грн., нараховану за період з 16.12.2011р. по 16.02.2012р. на суму заборгованості 124980,00грн.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, господарський суд встановив, що правомірним є нарахування пені за визначений позивачем період, нарахованої на суму заборгованості 124980,00грн., в сумі 3336,83грн.

Таким чином, правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3336,83грн. Позовні вимоги про стягнення пені в сумі 6,58грн. є безпідставними, у їх задоволенні суд відмовляє.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із розрахунком позивача (а.с.8), розмір 3% річних нарахованих за період з 16.12.2011р. по 16.02.2012р. на суму заборгованості 124980,00грн., становить 647,15грн.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок 3% річних, господарський суд прийшов до висновку, що правомірними та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення на свою користь з відповідача 3% річних в сумі 645,84грн., нарахованих за період з 16.12.2011р. по 16.02.2012р. на суму заборгованості 124980,00грн. У задоволенні позову в частині стягнення 1,31грн. 3% річних слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 749,88грн. нарахованих позивачем за період з грудня 2011 року по лютий 2012 року на суму заборгованості 124980,00грн., у відповідності до наведеного розрахунку (а.с. 8), господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999р. №02-5/223 "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням індексу інфляції, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Оцінюючи поданий позивачем розрахунок, господарський суд повинен виходити з розміру збитків, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.

У відповідності з Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №62-97р від 03.04.1997р. у випадку, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідно місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок інфляційних, з урахуванням обставин даної справи та рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №62-97р від 03.04.1997р., господарський суд встановив, що правомірним є нарахування інфляційних в сумі 500,42грн., зокрема нарахованих за період з січня 2012 року по лютий 2012 року на суму заборгованості 124980,00грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню в сумі 500,42грн. Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 249,46грн. задоволенню не підлягають.

Разом з тим, встановивши правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3336,83грн. пені суд, водночас, враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня), згідно із ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому, згідно ст.217 ГК України, "господарські санкції" є заходами впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 1 ст.550 Цивільного кодексу України встановлено загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Водночас, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Так, у відповідності до ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна за змістом і ст.233 Господарського кодексу України згідно якої, у разі, якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Господарського кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Юридичний аналіз наведених правових норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Суд вважає, що у даному випадку, наявні підстави для застосування судом права зменшити розмір пені. Зокрема, судом враховується ступінь виконання відповідачем зобов'язання, а саме відповідачем за час розгляду справи здійснено повне погашення заборгованості перед позивачем на суму 124980,00грн.

При цьому, господарський суд зважає також на те, що майнове право та інтерес позивача щодо отримання компенсації за користування утримуваними грошовими коштами, належними йому до сплати, захищене положенням ст.625 ЦК України, яким встановлено право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням 3% процентів річних та інфляційних.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, ґрунтується, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Тому, визначаючи по справі відповідальність Дочірнього підприємства "Граніт Україна" Будівельного товариства "Граніт" Акціонерного товариства Скоп'є, суд виходить саме з вищеназваних принципів права, оскільки, на думку суду, в даному випадку, заявлена до стягнення сума пені є надзвичайно великими порівняно із наслідками вчиненого відповідачем порушення, беручи до уваги об'єктивно встановлені обставини справи, а також, з врахуванням матеріальних інтересів сторін та їх фінансового стану за наявних інфляційних процесів у економіці держави.

Приймаючи до уваги вищевикладене, розглянувши в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом і користуючись наданими суду правами, а також надавши юридичну оцінку співвідношенню пред'явлених до стягнення санкцій і наслідків допущеного відповідачем порушення, господарський суд дійшов висновку про необхідність зменшення належної до сплати пені до 500,00грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст.34 вищевказаного Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, що містяться в матеріалах справи та підлягає частковому задоволенню. З відповідача підлягає стягненню на користь позивача 500,00грн. пені, 645,84грн. - 3% річних та 500,42грн. інфляційних. Провадження у справі в частині стягнення 124980,00грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. В решті позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності із ст. 49 ГПК України, розподіляються між сторонами пропорційно сумі обґрунтовано заявлених позовних вимог.

На підставі ст. ст. 11, 509, 525, 526, ч. 3 ст. 549, ст. 625 ЦК України, п. 3 ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 193, ст. 233 ГК України та керуючись ст.ст. 33, 34, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. 82-85 ГК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Зменшити розмір пені до 500,00грн.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Граніт Україна" Будівельного товариства "Граніт" Акціонерного товариства Скоп'є (11775, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с.Сусли, вул. Радянська, 1, ідентифікаційний код 33864982)

на користь Державного підприємства - Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства "Укрдіпродор" (03680, м.Київ, Повітрофлотський проспект, 39/1, ідентифікаційний код 05416892)

- 500,00грн. пені,

- 645,84грн. 3% річних,

- 500,42грн. - інфляційних,

- 2589,26грн. витрат по сплаті судового збору.

4. Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 124980,00грн.

5. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: "10" квітня 2012 року.

Суддя Кравець С.Г.

Віддрукувати: 1 - до справи, 2,3 - сторонам (рек.)