Ухвала суду № 22552706, 16.12.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смішлива Т.В.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2011 року справа №2а-6415/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Геращенка І.В.

суддів Арабей Т. Г. , Губської Л.В.

при секретарі судового засідання Арцибашеві С.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 за довір. № 12 від 12.04.2010 року

від відповідача ОСОБА_3 за довір. № 300/10

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 07.11.2011 року

у справі № 2а-6415/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр - Імпекс»

до відповідача Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр - Імпекс» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом (з урахуванням уточнень) до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень рішень від 17.08.2010 року № 0001562310/0 про донарахування ТОВ «Укр - Імпекс» податку на прибуток у розмірі 1250420,00 грн. основного платежу та штрафних санкцій в сумі 960676,70 грн., від 17.08.2010 року № 0001572310/0 про донарахування ТОВ «Укр - Імпекс» податку на додану вартість у розмірі 1000336,00 грн. основного платежу і штрафних санкцій у сумі 1000336,00 грн., від 07.09.2010 року № 0001572310/1 про донарахування ТОВ «Укр - Імпекс» податку на додану вартість у розмірі 1000336,00 грн. основного платежу та штрафних санкцій в сумі 500168,00 грн. та від 07.09.2010 року № 0001562310/1 про донарахування ТОВ «Укр - Імпекс» податку на прибуток у розмірі 1250420,00 грн. основного платежу і штрафних санкцій у сумі 335466,70 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.11.2011 року у справі № 2а-6415/10/1270 (суддя Смішлива Т.В.) позовна заява задоволена частково.

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська від 07.09.2010 року № 0001562310/1 про донарахування ТОВ «Укр - Імпекс» податку на прибуток у розмірі 1250420,00 грн. основного платежу і штрафних санкцій у сумі 335466,70 грн. та від 07.09.2010 року № 0001572310/1 про донарахування ТОВ «Укр - Імпекс» податку на додану вартість у розмірі 1000336,00 грн. основного платежу та штрафних санкцій в сумі 500168,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ТОВ «Укр - Імпекс» було відмовлено за необґрунтованістю.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16.11.2011 року були виправлені допущені у мотивувальній частині постанови суду від 07.11.2011 року описки у справі № 2а-6415/10/1270.

Приймаючи постанову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно, з урахуванням вимог чинного законодавства визначена сума податкового кредиту з податку на додану вартість та сума валових витрат з податку на прибуток.

Щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку, що, оскільки податкові повідомлення рішення відкликані, такі податкові повідомлення - рішення є скасовані податковою службою, тому немає підстав для задоволення позовної заяви в цій частині.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовної заяви відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що постанова суду прийнята при неповному досліджені усіх доказів, що мають значення для вирішення справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Вважає, що податкові повідомлення-рішення, що оскаржують, прийняті по встановленому під час перевірки факту порушення позивачем норм чинного законодавства про оподаткування, яке було спірним на час спірних взаємовідносин, а саме, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Зазначає, що вищезазначені порушення податкового законодавства виникли в результаті того, що ТОВ «Укр - Імпекс» у період, який було перевірено, мало взаємовідносини з ТОВ «Компанія «Рейтінг» (ід. код 36129068), директором якого відповідно до статутних документів значився ОСОБА_4, який згідно протоколу допиту свідка від 22.06.2010 року (в рамках кримінальної справи) надав пояснення про реєстрацію ТОВ «Компанія «Рейтінг» за грошову винагороду, після чого передав печатки та всі реєстраційні документи невідомим особам. ОСОБА_4 особисто ніяких фінансово - господарських операцій від ТОВ «Компанія «Рейтінг» не здійснював, податкових накладних та інших первинних документів по продажу товарів ТОВ «Компанія «Рейтінг» не складав та не підписував.

Наполягає на тому, що висновки акту перевірки підтверджуються висновком почеркознавчої експертизи від 17.09.2010 року № 362/2, проведеної в рамках кримінальної справи, відповідно до якої первинні документи від ТОВ «Компанія «Рейтінг» підписані не ОСОБА_4

Враховуючи вищевикладене, вважає, що накладні, податкові накладні, отримані від ТОВ «Компанія «Рейтінг» не можуть являтися підтвердженням правомірності включення сум до складу валових витрат по податку на прибуток та до складу податкового кредиту по податку на додану вартість, оскільки останні не підписані особою, яка уповноважена на їх підписання.

Зазначає, що відповідно до ч. 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Вимоги до змісту податкової накладної, встановлені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», згідно якого платник податку зобов'язаний надати покупцю накладну що містить повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

Крім того, як зазначає заявник апеляційної скарги, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Вимоги до змісту податкової накладної, що надається покупцю платником податку - продавцем, визначені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядком заповнення податкової накладної, який затверджений наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165.

Відповідно до п. 2 Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ, згідно п. 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Пунктом 5 зазначеного нормативно-правового акту передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною в пункті 2 даного Порядку.

Згідно п.1.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністра Фінансів України від 24.05.1995 року №88, до первинних документів бухгалтерського обліку встановлені обовязкові вимоги, такі документи повинні містити необхідні реквізити: назва підприємства, установи, назва документа, код форми, дата, місце складання, зміст господарської операції та її вимірники, посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до абзацу першого пп. 2.1 п. 2 Положення № 88 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Враховуючи наведене, заявник вважає неправомірною позицію суду щодо того, що позивач діяв добросовісно, оскільки господарські операції між вказаними суб'єктами господарювання від імені ТОВ «Компанія «Рейтінг» оформлялись та підписувались особами, які не мали відношення до законної діяльності вказаного суб'єкта, а тому не можуть взагалі вважатися вчиненими від імені ТОВ «Компанія «Рейтінг», а отже, як вважає податковий орган, у позивача не має права на формування податкового кредиту по вказаним операціям.

Вказує на те, що вказану позицію податкового органу підтримав Вищий адміністративний суд України в постанові від 10.12.2009 року № К-13338/07 за позовом ПП «ТНіК» до ДПІ у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення.

Вважає, також, помилковим твердження суду першої інстанції про реальність господарських операцій, укладених позивачем з ТОВ «Компанія «Рейтінг», оскільки неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Вказує на те, що така позиція Верховного Суду України викладена в постанові від 21.01.2011 року у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти рішення про відмову в задоволені позовної заяви в повному обсязі.

У наданих запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував та зазначив, що суми валових витрат та податкового кредиту сформовані товариством правомірно на підставі наданих контрагентом документів у звязку зі здійсненням реальних господарських операцій.

Враховуючи наведене, вважає, що постанова суду прийнята при повному та всебічному досліджені усіх матеріалів справи, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених раніше, проти чого заперечував представник позивача, наполягаючи на тому, що доводи апелянта були спростовані у ході судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила.

В основу повідомлень рішень, які оскаржувались, покладений акт від 09.08.2010 року № 1178/23/35555115 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.07.2009 року по 31.03.2010 року та податку на додану вартість за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року.

За результатами перевірки ТОВ «Укр - Імпекс» інкримінувались порушення вимог:

-п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлене заниження суми податку на прибуток на 1250420,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року на суму 853827,00 грн., за 1 квартал 2010 року на суму 396593,00 грн.;

-п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлене заниження суми податку на додану вартість в сумі 100036,00 грн., в тому числі за жовтень 2009 року 167144,00 грн., за листопад 2009 року 62970,00 грн., за грудень 2009 року 282074,00 грн., за січень 2010 року 195808,00 грн., за лютий 2010 року 68472,00 грн., за березень 2010 року 223868,00 грн.

Як зазначено в акті перевірки, директор ТОВ «Компанія «Рейтінг» - контрагенту ТОВ «Укр - Імпекс», згідно протоколу допиту свідка від 22.06.2010 року (в рамках кримінальної справи) надав пояснення, що він здійснив реєстрацію ТОВ «Компанія «Рейтінг» за грошову винагороду, після чого передав печатки та всі реєстраційні документи невідомим особам, особисто ніяких фінансово господарських операцій від імені ТОВ «Компанія «Рейтінг» не здійснював, податкових накладних та інших первинних документів з продажу товарів ТОВ «Компанія «Рейтінг» не складав та не підписував, та зовсім ніякої діяльності як директор від імені ТОВ «Компанія «Рейтінг» не здійснював.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську винесені:

- податкове повідомлення рішення від 17.08.2010 року № 0001562310/0 про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 2211096,70 грн., в тому числі основний платіж в сумі 1250420,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 960676,70 грн.;

- податкове повідомлення рішення від 17.08.2010 року № 0001572310/0 про визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 2000672,00 грн., в тому числі основний платіж в сумі 1000336,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 1000336,00 грн.

Вказані податкові повідомлення - рішення ТОВ «Укр - Імпекс» оскаржило в порядку апеляційного узгодження до ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську.

За результатами розгляду скарги ТОВ «Укр - Імпекс» ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську прийняло рішення від 07.09.2010 року про часткове задоволення скарги платника податків та скасування раніше прийнятих податкових повідомлень - рішень від 17 серпня 2010 року в частині надмірного застосування штрафних санкцій.

У звязку з наведеним, податковим органом прийняті податкові повідомлення рішення від 07.09.2010 року № 0001562310/1 про визначення суми податкових зобовязань з податку на прибуток в сумі 1585886,70 грн., в тому числі основний платіж в сумі 1250420,00 грн. і штрафні (фінансові) санкції в сумі 335466,70 грн. та від 07.09.2010 року № 0001572310/1 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1500504,00 грн., в тому числі основний платіж в сумі 1000336,00 грн. і штрафні (фінансові) санкції в сумі 500168,00 грн.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, ТОВ «Укр Імпекс» подало до ДПІ в Жовтневому районі податкові декларації з податку на додану вартість, а також уточнюючі розрахунки за жовтень 2009 року березень 2010 року.

Як вбачається з 5 додатку «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2009 року ТОВ «Укр Імпекс» до складу податкового кредиту з податку на додану вартість по операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рейтінг» (індивідуальний податковий номер 361290612360) віднесло 167144,28 грн.

У додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість ТОВ «Укр Імпекс» до податкового кредиту за листопад 2009 року віднесено 62969,97 грн. по операціям з ТОВ «Компанія «Рейтінг», за грудень 2009 року 282073,97 грн., за січень 2010 року 195808,85 грн., за лютий 2010 року 68472,36 грн., за березень 2010 року 223868 грн.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Укр Імпекс» мало господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рейтінг», яке є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 05.12.2008 року за № 13821020000015804 (т. І а.с. 140 -143).

Згідно первинної редакції статуту ТОВ «Компанія «Рейтінг» учасником товариства є ОСОБА_4 (т. ІІ а.с. 64-66).

10.02.2010 року зареєстрована нова редакція статуту ТОВ «Компанія «Рейтінг», відповідно до якої єдиним учасником товариства став ОСОБА_5 (т. ІІ а.с.68-69).

ТОВ «Компанія «Рейтінг» зареєстроване в якості платника податків в Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції м. Луганська 08.12.2008 року за № 784 та є платником податку на додану вартість з 19 лютого 2009 року відповідно до свідоцтва № 100200464, індивідуальний податковий номер 361290612360 (т. ІІ а.с. 67, 71).

Виконання господарських операцій з ТОВ «Компанія «Рейтінг» у жовтні грудні 2009 року та січні березні 2010 року та віднесення до складу податкового кредиту у вказаний період податку на додану вартість у загальній сумі 1000336,00 грн. підтверджене податковими накладними, рахунками та видатковими накладними (т. ІІІ а.с. 2-4, т. VІ а.с. 1-13, т. ІV а.с. 159-228 податкові накладні, т. ІІІ а.с. 3-248, т. ІV а.с. 1-158, т. V а.с. 1-259, т. VІ а.с. 1- 159 інші документи первинного обліку на підтвердження факту здійснення господарських операцій з ТОВ «Компанія «Рейтінг» та подальшого використання отриманої продукції).

Крім того, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, між ТОВ «Компанія «Рейтінг» та ТОВ «Укр - Імпекс» укладений договір купівлі-продажу обладнання, на виконання якого ТОВ «Компанія «Рейтінг» поставило ТОВ «Укр - Імпекс» лінію виробництва пакетів на суму 336200,00 грн., ПДВ 67240,00 грн., лінію виробництва печаток, дробівка для полімерів на суму 178066,67 грн., ПДВ 35613,33 грн., різальна машина на суму 267000,00 грн., ПДВ 53400,00 грн., лінію для виробництва пакетів, екструдер 1 шт. на суму 336200,00 грн., ПДВ 67240,00 грн., лінію для виробництва пакетів 1 шт. на суму 50000,00 грн., ПДВ 10000,00 грн., екструдер та лінію для виробництва пакетів вартістю 536266,67 грн., ПДВ 107253,33 грн.

Поставка вказаного обладнання підтверджена видатковими накладними, виданими ТОВ «Компанія «Рейтінг», а саме видатковою накладною від 28.12.2009 року № РН-281210, видатковою накладною від 28.12.2009 року № РН-281209, від 28.12.2009 року № РН-281208, від 28.12.2009 року № РН-281207, від 28.12.2009 року № РН-281211, від 21.01.2010 року № РН-210103, а також податковими накладними від 28.12.2009 року № 281211 на суму 336200,00 грн., ПДВ 67240,00 грн., від 28.12.2009 року № 281207 на суму 50000,00 грн., ПДВ 10000,00 грн., від 28.12.2009 року № 281208 на суму 336200,00 грн., ПДВ 67240,00 грн., від 28.12.2009 року № 281209 на суму 267000,00 грн., ПДВ 53400,00 грн., від 28.12.2009 року № 281210 на суму 178066,67 грн., ПДВ 35613,33 грн., від 21.01.2010 року № 210103 на суму 536266,67 грн., ПДВ 107253,33 грн.

Отримане від ТОВ «Компанія «Рейтінг» обладнання передано ТОВ «Укр - Імпекс» Підприємству Перевальської виправної колонії № 15 за договором підряду, що підтверджено актами прийому - передачі обладнання від 30.12.2009 року, від 28.12.2009 року, від 22.01.2010 року та від 23.03.2010 року (т. ІІ а.с. 144-147).

Згідно протоколу інвентаризації від 28.07.2010 року, складеного старшим слідчим по ОВС СВ ПМ Ленінської МДПІ в м. Луганську ОСОБА_6, на території Підприємства Перевальської виправної колонії № 15 виявлені виробничі потужності ТОВ «Укр - Імпекс» та сировину для виробництва товарів, серед яких виявлене, також, обладнання, придбане від ТОВ «Компанія «Рейтінг» (т. ІІ а.с. 95-97).

Виконання зобовязань з поставки продукції від ТОВ «Компанія «Рейтінг» на адресу ТОВ «Укр - Імпекс» підтверджено рахунками, податковими накладними та видатковими накладними ТОВ «Компанія «Рейтінг».

Вартість товарів та обладнання, придбаних ТОВ «Укр - Імпекс» від ТОВ «Компанія «Рейтінг» сплачена в повному обсязі, у вартості придбаного сплачена сума податку на додану вартість, що підтверджене банківськими виписками з розрахункового рахунку ТОВ «Укр - Імпекс» (т. ІІ а.с. 148-159).

Як зазначено в акті перевірки ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську від 09.08.2010 року № 1178/23/35555115, висновок про неналежне оформлення податкових накладних та видаткових накладних, виданих ТОВ «Компанія «Рейтінг», зроблений на підставі протоколу допиту свідка ОСОБА_4 від 22.06.2010 року (в межах кримінальної справи), у якому останній заявив, що він здійснив реєстрацію ТОВ «Компанія «Рейтінг» за грошову винагороду, після чого передав печатки та всі реєстраційні документи невідомим особам. Особисто ніяких фінансово господарських операцій від ТОВ «Компанія «Рейтінг» не здійснював, податкових накладних та інших первинних документів з продажу товарів ТОВ «Компанія «Рейтінг» не складав та не підписував, та зовсім ніякої діяльності як директор від імені ТОВ «Компанія «Рейтінг» не здійснював.

Згідно висновку почеркознавчої експертизи від 17.09.2010 року № 362/2, яка проведена в рамках кримінальної справи, копія якого долучена до матеріалів справи, підпис на первинних документах (податкових та видаткових накладних) виданих ТОВ «Компанія Рейтінг» на адресу ТОВ «Укр - Імпекс» від імені ОСОБА_4 виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою (т. ІІ а.с. 14-56).

Наряду з викладеним, допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції 29.03.2011 року в якості свідка ОСОБА_4 суду пояснив, що надані йому для огляду податкові та видаткові накладні, видані на адресу ТОВ «Укр -Імпекс», підписані особисто ним, а результати почеркознавчої експертизи, викладені у висновку експерта від 17.09.2010 року № 362/2, пояснив тим, що під час відібрання у нього експериментальних зразків підпису для проведення експертизи у нього була пошкоджена рука, а тому експериментальні зразки підпису значно відрізнялись від його звичайного підпису на документах. Крім того, у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що показання надавались ним під тиском слідчого, а тому пояснення про те, що податкові та видаткові накладні підписані не ним не відповідають дійсності.

Для усунення вказаних суперечностей судом першої інстанції 29.03.2011 року була призначена судово-почеркознавча експертиза, проведення якої суд доручив Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз.

На дослідження експерту судом першої інстанції передавались оригінали податкових накладних та видаткових накладних, виданих ТОВ «Компанія «Рейтінг» на адресу ТОВ «Укр-Імпекс» та експериментальні зразки підпису ОСОБА_4 відібрані судом у судовому засіданні 29.03.2011 року в присутності представників відповідача.

На вимогу експерта судом спрямовувались і вільні зразки підпису ОСОБА_4, відібрання яких здійснено судом у судовому засіданні 28.04.2011 року в присутності представника відповідача.

Згідно висновку експерта від 12.09.2011 року № 1577/02 під час проведення судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що підписи від імені ОСОБА_4 на податкових накладних та видаткових накладних, виданих ТОВ «Компанія «Рейтінг» на адресу ТОВ «Укр - Імпекс», виконані ОСОБА_4 (т. VІІ а.с. 160-187).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої та апеляційної інстанції, в апеляційній скарзі вказується тільки на порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, як вважає заявник апеляційної скарги, податкові повідомлення рішення прийняті по факту порушень вимог чинного законодавства, правомірні та у суду першої інстанції не було законних підстав для їх скасування.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час спірних взаємовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України «Про державну податкову службу в Україні», який був чинним на час спірних взаємовідносин, на державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції покладені функції з здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, відповідач у справі орган владних повноважень, якому чинним законодавством України надані владні управлінські функції у сфері оподаткування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Статтею 3 вищезазначеного Закону визначені принципи побудови та призначення системи оподаткування, у тому числі єдиний підхід до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про систему оподаткування» на платників податку покладена відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків та зборів і додержання законів про оподаткування.

Колегія суддів вважає помилковим висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства у зв'язку з укладанням нікчемних угод, з наступних підстав.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку.

Колегія суддів вважає помилковим висновок відповідача, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції з метою нарощування валових витрат та податкового кредиту з залученням як основного постачальника контрагента ТОВ «Компанія «Рейтінг», оскільки під час перевірки не досліджувалась наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання послуг (товарів) від контрагента та такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, що здійснюється підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, використовуючи грошовий вимір, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, контрагентом позивача надані первинні та податкові документи (акти приймання-передачі, рахунки-фактури, податкові накладні).

Таким чином, факт здійснення операції по придбанню товарів підтверджений отриманими позивачем від ТОВ «Компанія «Рейтінг» документами, що спростовує довід заявника апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає необґрунтованим довід відповідача щодо того, що позивачем здійснювались операції без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків та створення податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат, з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не надано суду першої інстанції та апеляційному суду доказів наміру позивача порушити публічний порядок при укладені договорів з ТОВ «Компанія «Рейтінг», або наявності вироку суду у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо при укладенні та виконанні таких договорів.

Колегія суддів не приймає до уваги довід заявника апеляційної скарги щодо того, що під час проведення перевірок не встановлений факт поставок товарів, робіт, послуг, що свідчить про укладання вимог без мети настання реальних наслідків, оскільки з актів перевірки не вбачається, що податковим органом досліджені будь-які первинні документи та в судовому засіданні не підтверджені доводи про відсутність поставки товарів.

Крім того, відповідачем при обґрунтуванні обставини нікчемності правочинів порушені вимоги підпункту 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205, відповідно до якого не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).

Чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про систему оподаткування», який був чинним на час спірних взаємовідносин, на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника; за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить нормам чинного законодавства.

Крім зазначеного, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є:

господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Частиною 4 ст. 55 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» відомості про юридичну особу або фізичну особу -підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як зазначалось раніше, контрагент позивача ТОВ «Компанія «Рейтінг» під час укладення та виконання договорів був зареєстрований як юридична особа, записи щодо припинення юридичної особи відсутні, крім того, підприємство зареєстроване у встановленому чинним законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, та, як наслідок, мав право здійснювати господарську діяльність та складати податкові накладні.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинному на час спірних взаємовідносин, передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З аналізу пункту 5.1 статті 5 та пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються сума будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Порядок визначення обєкту оподаткування, ставки та механізм сплати податку на додану вартість встановлений Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинному на час спірних взаємовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацами 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2. статті 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як зазначалось раніше, контрагент позивача - ТОВ «Компанія «Рейтінг» як постачальник товарів (послуг) склало податкові накладні та на момент їх складення була зареєстрована платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість № 100200464, індивідуальний податковий номер 361290612360 (т. ІІ а.с. 67, 71).

Відповідач заперечує, що позивачем бухгалтерський та податковий облік ведеться з дотриманням норм чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з зазначеним доводом апелянта, оскільки тільки неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, підписи від імені ОСОБА_4 на податкових накладних та видаткових накладних, виданих ТОВ «Компанія «Рейтінг» на адресу ТОВ «Укр Імпекс», виконані саме ОСОБА_4, згідно до висновків експерта від 12.09.2011 року № 1577/02, який провів дослідження на виконання ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 року у справі № 2а-6415/10/1270 про призначення проведення судово-почеркознавчої експертизи в рамках зазначеної адміністративної справи за наданими судом першої інстанції первинними бухгалтерськими та податковими документами, експериментальними та вільними зразками підпису особи, які відбиралися в ході судового розгляду за участю представників сторін (т. VІІ а.с. 160-187).

З урахуванням зазначених обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо надання переваги вказаному експертному дослідженню у порівнянні з висновком експерта № 362/2 від 17.09.2010 року, який проводився в ході розслідування кримінальної справи.

З огляду на вказане, судом першої інстанції правомірно дано оцінку висновку експерта № 161 від вересня 2010 року (більш конкретну дату вказати не передбачається можливим у зв'язку з неякісною копією), оскільки висновки про заниження ТОВ «Укр Імпекс» податку на додану вартість та податку на прибуток зроблено експертом під умовою, що операції з поставки товар матеріальних цінностей від ТОВ «Компанія «Рейтінг» на адресу позивача документально не підтверджено (т ІІ а.с. 2-13).

Щодо інших фактів, які підтверджують реальність наданої послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка вищевказаного обладнання ТОВ «Компанія «Рейтінг» на адресу ТОВ «Укр Імпекс» підтверджується крім податкових накладних, рахунків та видаткових накладних, ще й договорами підряду, актами прийому передачі обладнання, протоколами інвентаризації, фактичною оплатою зі сплатою у вартості придбаного обладнання податку на додану вартість, що підтверджено банківськими виписками з розрахункового рахунку позивача, який надав у свою чергу первинні документи щодо подальшої реалізації товару, придбаного у ТОВ «Компанія «Рейтінг» (т. ІV а.с. 159-228, т. ІІІ а.с. 3-248, т. ІV а.с. 1-158, т. V а.с. 1-259, т. VІ а.с. 1-159, т. ІІ а.с. 144-147, т. ІІ а.с. 95-97, т. ІІ а.с. 148-159).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду першої інстанції та апеляційному суду належних доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовної заяви, постанова суду прийнята при повному та всебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про державну податкову службу в Україні», Законом України «Про систему оподаткування», Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», ст. 2, ст. 71, ст. 72, ст. 99, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.11.2011 року у справі № 2а-6415/10/1270 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.11.2011 року у справі № 2а-6415/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр - Імпекс» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень рішень - залишити без змін.

Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків встановлених цим Кодексом, а в разі складення у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу з дня складення в повному обсязі.

У судовому засіданні 16.12.2011 року проголошена вступна та резолютивна частина ухвали, повний текст ухвали виготовлений 19.12.2011 року.

Головуючий суддя І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська