Постанова № 22529214, 28.03.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2012 р. Справа № 30/5009/4350/11-5023/9184/11

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Лакізи В.В., судді Бородіної Л.І., судді Хачатрян В.С.,

при секретарі Козікові І.В.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 07.03.2012р.

відповідача ОСОБА_1 за довіреністю №36-37 від 03.01.2012р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Приватного акціонерного товариства виробничо - комерційної фірми «Крістіна»(вх.756 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2011 р. по справі № 30/5009/4350/11-5023/9184/11,

за позовом Приватного акціонерного товариства виробничо-комерційної фірми «Крістіна», м. Запоріжжя,

до відповідача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», м. Харків,

про визнання недійсним пункту договору,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.12.2011р. (суддя Светлічний Ю.В.) замінено позивача Закрите акціонерне товариство виробничо-комерційну фірму «Крістіна»(код ЄДРПОУ 2234) на правонаступника Приватне акціонерне товариство виробничо-комерційна фірма «Крістіна»(код ЄДРПОУ 13622234). У задоволенні позову відмовлено повністю (а.с.36-40).

Позивач не погодився з зазначеним рішенням місцевого господарського суду та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2011р. у справі №30/5009/4350/11-5023/9184/11 частково, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково: визнати недійсними додаткові угоди від 14.07.2008р., 17.10.2008р., 30.10.2008р., 27.07.2009р. до кредитного договору №11251776000 від 15.11.2007р. в частині збільшення процентних ставок за кредитом (внесення змін до підпункту 1.1.3. договору). Апелянт вважає, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, та при неправильному застосуванні норм матеріального права. (а.с.70-72,т.2).

Апелянт вказує на те, що виконавчий орган позивача, прийнявши рішення про отримання кредитної лінії та про підписання відповідного кредитного договору Головою Правління Петровим В.М. не прийняв жодного рішення, яким би Голова Правління уповноважувався на зміну істотних умов кредитного договору та підписання оскаржуваних додаткових угод. Тобто, позивач вважає, що Голова Правління товариства позивача діяв із перевищенням повноважень, про які, як зазначає позивач, знав відповідач, оскільки при підписанні кредитного договору отримував копію статуту, а також копію протоколу засідання Правління ЗАТ ВКФ «Крістіна»№18 від 03.10.2007р., з яких прямо вбачається відсутність такого виконавчого органу, як «Голова Правління», а отже й відсутність одноособових повноважень на вчинення дій від імені товариства.

Також, позивач зазначає, що докази схвалення оскаржуваних додаткових угод з боку Правління або Загальних зборів учасників товариства позивача відсутні, а висновок суду першої інстанції про те, що сумлінне виконання позивачем зобовязання відповідно до підписаних додаткових угод свідчить про їх схвалення товариством - не відповідає дійсності.

З огляду на вищенаведене, апелянт вважає, що в порушення норм матеріального права суд першої інстанції не застосував ч.1,3 ст. 92, ч.2 ст. 98, ч.2 ст. 99, ч. 2 ст. 161, 241 Цивільного кодексу України, Закон України «Про акціонерні товариства»та не врахував положень п. 40 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», згідно яких у разі, якщо в Статуті товариства передбачено, що його виконавчий орган діє у складі кількох осіб, а отже, Голова Правління не є самостійним органом управління, тому для набуття товариством цивільних прав і обовязків він на підставі частини другої статті 99 та статті 161 Цивільного кодексу України повинен виносити відповідні питання на розгляд засідання Правління чи Загальних зборів акціонерів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2012р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та розгляд скарги призначено на 22.03.2012р. (а.с.68-69,т.2).

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача (вх.№2409 від 19.03.2012р.), в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2011р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с.89-90,т.2).

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що посилання позивача на необхідність застосування положень частини 2 статті 98 Цивільного кодексу України та статті 59 Закону України «Про акціонерні товариства»є необґрунтованими, оскільки вказані норми Цивільного кодексу України регулюють виключно процедурне питання прийняття рішення загальними зборами учасників, а Закон України «Про акціонерні товариства»взагалі не може застосовуватись до правовідносин, що склались між апелянтом та відповідачем, оскільки вказаний Закон набув чинності вже після укладання кредитного договору та оспорюваних додаткових угод до нього.

Також, відповідач вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що не було жодного рішення Правління, яким би його Голова уповноважувався на зміну істотних умов кредитного договору та про те, що відсутні докази схвалення додаткових угод до кредитного договору з боку Правління. Відповідач вказує на те, що вищенаведене спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме протоколом зборів засновників апелянта від 08.11.2000р., згідно якому Головою Правління апелянта обрано Петрова Владислава Мойсейовича з наданням йому всіх прав та повноважень, наданих Правлінню апелянта згідно Статуту, а також Протоколом №18 засідання Правління апелянта від 03.10.2007р., згідно якому було прийнято рішення на отримання мультивалютної поновлюваної кредитної лінії з погодженням інших умов із банком.

Крім того, на думку відповідача, виконання апелянтом в повному обсязі своїх обовязків за кредитним договором свідчить про схвалення усіх умов кредитування, в тому числі щодо зміни розміру процентних ставок.

В судове засідання 22.03.2012р. через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду від представника ПрАТ ВКФ «Крістіна»- Бабенкова В.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість прибути в судове засідання, у звязку з тим, що ухвалу про прийняття апеляційної скарги до провадження було отримано пізно, та у звязку із хворобою представника апелянта.

Розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, відповідно до п.п. 1, 2 зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, та неподання витребуваних доказів.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання апелянт, зокрема, зазначав, що ухвала про прийняття апеляційної скарги була отримана ним дуже пізно.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.02.2012р. про прийняття апеляційної скарги до провадження розгляд справи було призначено на 22.03.2012р. про що сторони повідомлені належним чином, а саме у відповідності до штампу вихідної кореспонденції господарського суду Харківської області (вих.№003019) ухвала була направлена сторонам у двох примірниках - 27.02.2012р. (а.с.68-69,т.2).

Крім того, ухвала про прийнята апеляційної скарги та призначення її до розгляду була направлена рекомендованою кореспонденцією, у звязку з чим в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення поштових відправлень сторонам, що підтверджує вручення ухвали позивачу та відповідачу по справі (а.с.88,92,т.2).

Вищенаведене свідчить про належне повідомлення судом сторін по даній справі, виходячи із приписів ст.ст. 64,98,99 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких суддя, прийнявши апеляційну скаргу, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником ухвалу про прийняття апеляційної скарги до провадження, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги.

Щодо посилань апелянта на те, що його представник не може прийняти участь у судовому засіданні через хворобу колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинне законодавство не обмежує учасників судового процесу певним колом осіб, які можуть представляти їх в суді та надає змогу скористатися своїм правом участі у судовому засіданні, надіславши іншого представника.

На підтвердження вищенаведеної позиції в судове засідання 22.03.2012р. зявився представник позивача - ОСОБА_2

Колегія суддів зазначає, що апелянт реалізував своє процесуальне право на участь у судовому засіданні 22.03.2012р.

Посилання представника апелянта ОСОБА_2, присутнього у судовому засіданні, на його непідготовленість до слухання справи не є підставою для відкладення розгляду справи. Крім того, колегія суддів вважає, що даний представник належним чином обізнаний про суть спору та вимоги апеляційної скарги, оскільки, як вбачається з апеляційної скарги позивача, її було виготовлено та направлено до суду за підписом самого ОСОБА_2 (а.с.72,т.2).

Таким чином, колегія суддів, враховуючи вищевикладене дійшла висновку, що клопотання Приватного акціонерного товариства виробничо-комерційної фірми «Крістіна»про відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що наявних в справі документів достатньо для її розгляду по суті, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги позивача в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 22.03.2012р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, просив рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2011р. скасувати. Представник відповідача зазначив, що апеляційну скаргу позивача вважає необґрунтованою, просив суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.11.2007р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»(змінене найменування банку - ПАТ «УкрСиббанк») (Банк) в особі начальника Запорізького регіонального корпоративного центру Дніпровського регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк»ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності, з однієї сторони, і Закритим акціонерним товариством виробничо-комерційна фірма «Крістіна (правонаступником якого є ПрАТ ВКФ «Крістіна») (Позичальник) в особі Голови правління Петрова Владислава Мойсейовича, що діяв на підставі Статуту, з іншої сторони, було укладено кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 (а.с.26-32,т.1).

Згідно пункту 1.1 кредитного договору Банк зобовязався надавати Позичальнику, а Позичальник зобовязався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 4125000,00 грн. у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі. Вказана сума ліміту дорівнює еквіваленту 816831,68 доларів США по курсу НБУ на день укладання цього договору.

Плату за кредит (проценти та комісії) сторони обумовили у пункті 1.3. кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 від 02.11.2007р. де, зокрема, встановили, що за використання кредитних коштів за договором встановлюється процента ставка в розмірі 12% річних за кредитами в доларах США; 9% річних за кредитами в євро; 14,8 % річних за кредитами в українській гривні, а за користування кредитними коштами понад встановлений термін процентна ставка встановлюється в розмірі 18% річних за кредитами в доларах США; 13,5% річних за кредитами в євро; 22,2% річних за кредитами в українській гривні (пункт 1.3.1, 1.3.2).

Пунктом 9.2. кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 від 02.11.2007р. сторони погодили те, що у відповідності до вимог статті 651 Цивільного кодексу України протягом дії договору процентна ставка підлягає зміні в сторону збільшення у разі настання наступних обставин:

а) порушення позичальником вимог п. 4.8. цього договору; та/або

б) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ; та/або

в) порушення позичальником кредитної дисципліни.

Пунктом 9.2.2. кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 від 02.11.2007р. сторони погодили порядок збільшення розміру процентної ставки за договором у разі настання обставин, визначених у підпунктах п. 9.2.

В подальшому, додатковими угодами від 14.07.2008р., від 17.10.2008р., від 30.10.2008р., від 27.07.2009р. до кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 від 02.11.2007р. сторонами вносились зміни в пункти 1.3.1, 1.3.2, якими змінювався розмір процентної ставки за використання кредитних коштів за договором, а також розмір процентної ставки за користування кредитними коштами понад встановлений термін (а.с.33-37, т.1).

01.08.2011р. позивач, ПрАТ ВКФ «Крістіна», звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати недійсними пункти 9.2. та 9.2.2. договору №11245533000 від 02.11.2007р. та визнати недійсними додаткові угоди від 14.07.2008р., 17.10.2008р., 30.10.2008р., 27.07.2009р. в частині збільшення процентних ставок за кредитом (внесення змін до пункту 1.1.3. договору) (а.с.4-8,т.1).

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, обґрунтовував необхідність визнання недійсними пунктів 9.2. та 9.2.2. договору №11245533000 від 02.11.2007р. тим, що, на його думку, умови, визначені в даних пунктах, не є справедливими, добросовісними, розумними та носять явно дискримінаційний характер щодо позичальника.

Обґрунтовуючи необхідність визнання недійсними додаткових угод від 14.07.2008р., 17.10.2008р., 30.10.2008р., 27.07.2009р. в частині збільшення процентних ставок за кредитом, позивач, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі посилався на те, що зазначені додаткові угоди були підписані Головою Правління товариства позивача, який, як зазначає апелянт, не був уповноважений на їх підписання.

До того ж, апелянт вказує, що підставою задоволення його вимог також є та обставина, що Правління, ані про суттєві умови договору, ані про укладання додаткових угод, якими були підвищені відсоткові ставки за кредитом обізнано не було.

14.12.2011р. господарським судом Харківської області було прийнято оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 від 02.11.2007р., в тому числі пункти 9.2., 9.2.2., та додаткові угоди до нього вчинені у відповідності до вимог чинного законодавства у звязку з чим, відсутні підстави для визнання їх недійсними (а.с.36-40,т.2).

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Пунктом 1 статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 4 вказаної статті встановлено, що правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Частина 5 ст. 203 Цивільного кодексу України вказує, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стосовно посилань позивача на те, що пункти 9.2. та 9.2.2. договору №11245533000 від 02.11.2007р. не відповідають вимогам закону та є неправомірними колегія суддів зазначає наступне.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 180 Господарського кодексу України також визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до частини 1 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»в редакції, що діяла на момент укладення спірного правочину, фінансові послуги відповідно до положень цього закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору.

Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Як вбачається з тексту кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 від 02.11.2007р., сторони досягли згоди стосовно всіх істотних умов договору, передбачених чинним законодавством в редакції, що діяла на момент укладення спірного правочину, а саме: предметом договору у відповідності з п. 1.1, 1.4 спірного договору банк надає позичальнику кредит у формі кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 4125000,00 грн. з цільовим призначенням (метою) кредиту, рефінансування позичкової заборгованості, забезпечення поточної діяльності; розмір процентної ставки за користування кредитом та комісії банку, а також порядок їх нарахування передбачені п.п. 1.3.1-1.3.4 кредитного договору; строк та порядок видачі кредиту передбачені у п.п.1.2.1, 1.5 кредитного договору; черговість погашення платежів за кредитним договором, строк та порядок повернення кредиту сторони передбачили у п.п.1.2.2, 1.3.5 договору; кредитний договір містить перелік прав та обовязків сторін (розділи 3-6 договору) та відповідальність сторін (розділ 7 договору). Також, кредитний договір містить назву документа; назву, адресу та реквізити сторін та підписаний представниками сторін.

Отже, під час укладення кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 від 02.11.2007р., сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов спірного договору.

Щодо спірних пунктів 9.2., 9.2.2. кредитного договору про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 від 02.11.2007р., які містять право банку та випадки при яких банк в односторонньому порядку може збільшити розмір процентної ставки, а також порядок збільшення розмірів процентної ставки колегія суддів зазначає, що стаття 651 Цивільного кодексу України та стаття 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»в редакції, що діяла на момент укладення спірного правочину, не містила відповідної заборони щодо збільшення банком процентної ставки, а у відповідності до статті 5 Цивільного кодексу України, закон не має зворотної дії у часі.

Як вже було зазначено вище, статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Таким чином, позивач мав право не укладати кредитний договір на зазначених умовах, проте не скористався таким правом.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач, не скориставшись наданим йому пунктом 9.2.2. договору правом у разі незгоди з новим розміром відсоткової ставки, протягом 45-ти календарних днів з дати направлення йому повідомлення банком, достроково повернути банку всю суму кредитних коштів, отриманих за кредитним договором, сплатити йому в повному обсязі плату за користування кредитом, а також здійснити інші платежі згідно умов кредитного договору погодився з умовами визначеними в оспорюваних пунктах договору.

Стосовно посилань апелянта на те, що додаткові угоди від 14.07.2008р., 17.10.2008р., 30.10.2008р., 27.07.2009р. в частині збільшення процентних ставок за кредитом були підписані Головою Правління, який, як зазначає апелянт, не був уповноважений на їх підписання колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 від 02.11.2007р. та додаткові угоди до нього від 14.07.2008р., 17.10.2008р., 30.10.2008р., 27.07.2009р. були укладені та підписані Головою Правління позивача - Петровим Владиславом Мойсейовичем.

В матеріалах справи наявний протокол зборів засновників позивача від 08.11.2000р., згідно якому Головою Правління позивача обрано Петрова Владислава Мойсейовича з наданням йому всіх прав та повноважень, наданих Правлінню позивача згідно Статуту. (а.с.128, т.1).

Пунктом 9.3.2 Статуту Закритого акціонерного товариства виробничо-комерційної фірми «Крістіна»в редакції, що діяла на момент укладання кредитного договору передбачено, що до компетенції Правління відносяться всі питання діяльності товариства, крім тих, які діючим законодавством, Статутом або рішенням Загальних зборів акціонерів віднесені до іншого органу товариства.

Протоколом №18 засідання Правління позивача від 03.10.2007р., підтверджується, що Правлінням було прийнято рішення отримати в Акціонерному комерційному інноваційному банку «УкрСиббанк»(змінене найменування банку - ПАТ «УкрСиббанк») мультивалютну поновлювану кредитну лінію з лімітом 5 000 000,00 гривень строком на 24 місяці, інші умови якого будуть погоджені з банком (перше рішення за першим питанням порядку денного); повноваження на підписання кредитного договору та всіх необхідних документів для отриманням позивачем кредитної лінії надані Петрову Владиславу Мойсейовичу (друге рішення за першим питанням порядку денного).

Таким чином, враховуючи те, що Загальними зборами засновників товариства позивача повноваження Правління були надані Голові Правління, яким було обрано Петрова Владислава Мойсейовича, а також враховуючи наявність рішення Правління позивача про отримання у відповідача кредиту, з визначенням суттєвих умов кредитування колегія суддів дійшла висновку, що Голова Правління мав безперечне право як на укладання кредитного договору, так і на укладання додаткових угод, які є невідємною частиною кредитного договору.

Щодо посилань апелянта на те, що Правління, ані про суттєві умови договору, ані про укладання додаткових угод, якими були підвищені відсоткові ставки за кредитом обізнано не було колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Як вже було зазначено в кредитному договорі про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 від 02.11.2007р. сторони досягли згоди стосовно всіх істотних умов договору, а вищеназваним протоколом № 18 засідання Правління позивача від 03.10.2007р. Правління дало згоду на погодження усіх інших умов з банком.

Таким чином, колегія вважає доводи позивача про те, що Правління не погоджувало суттєві умови договору такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Крім того, твердження позивача про те, що склад Правління позивача дізнався про укладення додаткових угод до договору тільки на початку серпня 2010 року, не відповідає обставинам справи та спростовується наявними у справі документами, зокрема, протоколом №2 засідання Правління позивача від 23.07.2009р., згідно якого до порядку денного включено питання «Внесення змін до проекту кредитування АКІБ «УкрСиббанк», а за результатами розгляду цього питання порядку денного Правлінням надано згоду в тому числі на встановлення процентної ставки за кредитним договором у розмірі 28% річних в гривні та 18% річних в доларах США.

Також, як вбачаться з матеріалів справи, позивач в повному обсязі виконав свої обов'язки за кредитними договором, що підтверджується довідкою - розрахунком заборгованості за кредитом ЗАТ ВКФ «Крістіна», відповідно якої станом на 30.09.2010р. заборгованість погашена у повному обсязі, внаслідок чого відповідно до приписів статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання між сторонами було припинено виконанням, проведеним належним чином.

Отже, колегія суддів встановила, що кредитний договір про надання мультивалютної кредитної лінії №11245533000 від 02.11.2007р. та додаткові угоди до нього від 14.07.2008р., 17.10.2008р., 30.10.2008р., 27.07.2009р. не суперечать нормам законодавства, діючого на час їх укладання, підписані уповноваженими особами, при вільному волевиявленні учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2011р. по справі №30/5009/4350/11-5023/9184/11 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст.ст. 105, 106 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариств виробничо-комерційної фірми «Крістіна»залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2011р. по справі №30/5009/4350/11-5023/9184/11 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

суддя Л.І. Бородіна

суддя В.С. Хачатрян

Повний текст постанови складено 22 березня 2012 року.