Постанова № 22483263, 02.04.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2012 р. Справа № 18/9854/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Білоконь Н.Д., суддя Ільїн О.В.,

при секретарі Вороні В.С.,

за участю представників сторін:

позивача - Смолянінов А.П.

відповідача ОСОБА_2., ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 523 Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 24 січня 2012 року у справі № 5023/9854/11

за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Перше Травня", с.Олійники Сахновщинського району Харківської області

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Олійники Сахновщинського району Харківської області

про стягнення 118 693,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року приватне сільськогосподарське підприємство "Перше Травня" (далі позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просило стягнути з останнього суму реальних збитків у розмірі 14 693,00 грн., суму упущеної вигоди у розмірі 97 426,00 грн., витрати по проведенню оцінки ринкової вартості упущеної вигоди у сумі 7 000,00 грн. та витрати зі сплати судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24 січня 2012 року у справі № 5023/9854/11 (суддя Жигалкін І.П.) позовні вимоги задоволено повністю.

Відповідач із рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2012р. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими. Крім того, в обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач, не маючи правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, самовільно її зайняв з метою одержати прибуток за рахунок стягнення збитків з відповідача.

Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача не надав.

В судовому засіданні відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник позивача, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 31 березня 2005 року між Сахновщинською районною державною адміністрацією (орендодавець) та позивачем (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель не витребуваних паїв, загальною площею 248,9577 га і в ріллі, яка знаходиться на території Олійниківської сільської ради (т. 1 а. с. 10, 11).

Пунктом 7 договору сторони передбачили строк його дії до 15.11.2009 р.

Як зазначає позивач, у 2008 році договір оренди від 31.03.2005 р. був розірваний, проте, сплативши орендну плату, навесні 2011 року ним було засіяно земельну ділянку насінням соняшника, як і попередні роки. На посів земельної ділянки площею 7.3 га, що розташована на території Олійниковської сільської ради було витрачено 14267,00 грн., що позивач підтвердив розрахунком витрат по підготовці ґрунту, посіву, догляду за посівами соняшника на земельній ділянці, накладними, актами, лімітно-заборними картами на отримання матеріальних цінностей, виробничим звітом, обліковими листами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в ніч з 3-го на 4-те червня 2011 року на площі 7.3 га відповідачем було перекультивовано сходи соняшника, які були висаджені позивачем, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Відділу Держкомзему у Сахновщинському районі Харківської області від 25.07.2011 р.

Такі неправомірні дії, на думку позивача, спричинили йому збитки у розмірі 14693,00 грн. Крім того, останній звернувся до ТОВ «Аргумент-Експерт»з метою визначення розміру упущеної вигоди, яка не була отримана в результаті механічного пошкодження посівів соняшника, який за висновком склав 97426,00 грн. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт спричинення збитків відповідачем підтверджено матеріалами справи, зокрема, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 25.07.2011р., постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 30.07.2011 р., яка не була оскаржена відповідачем у встановленому законом порядку. Враховуючи те, що збитки підлягають відшкодуванню особою яка їх спричинила, на підставі п. 1 ч. 4 ст. 95 Земельного кодексу України, ст. ст. 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України суд першої інстанції визнав вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми реальних збитків у розмірі 14 693,00 грн., суми упущеної вигоди у розмірі 97 426,00 грн., витрат по проведенню оцінки ринкової вартості упущеної вигоди у сумі 7 000,00 грн. обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та задовольнив їх.

Однак колегія суддів вважає, що зазначені позовні вимоги є необґрунтованими і суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про їх задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Як вбачається із матеріалів справи, строк дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між позивачем та Сахновщинською районною державною адміністрацією закінчився 15.11.2009 р., зокрема, як зазначає позивач в позовній заяві, спірний договір був розірваний між сторонами ще у 2008 році, тобто до закінчення строку його дії. Доказів продовження договору оренди землі в установленому законом порядку в матеріалах справи не міститься.

Із довідки Олійниківської сільської ради Сахновщинського району від 29.11.2010 р. за вих. № 547 вбачається, що з 15.11.2009 р. зазначена земельна ділянка була вільною (т. 1 а. с. 96).

Згідно довідки Відділу Держкомзему у Сахновщинському районі Харківської області від 08.12.2010 р. № 01-51-4642 на зазначеній земельній ділянці відсутні обєкти нерухомого майна, при цьому права третіх осіб не встановлено (т. 1 а. с. 98).

З наведеного слід зробити висновок, що позивач, не маючи правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору оренди землі, самовільно її зайняв з метою одержання прибутку.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, після закінчення терміну дії договору у порядку, визначеному розділом 4 Земельного кодексу України гр. ОСОБА_2. здійснював дії щодо отримання в оренду спірної земельної ділянки.

Так, розпорядженням Сахновщинської районної державної адміністрації Харківської області від 13.12.2010 р. № 379 гр. ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду із земель державного резервного фонду орієнтовною площею 50,0 га на території Олійниківської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства (т. 1 а. с. 97).

Висновком Відділу Держкомзему у Сахновщинському районі Харківської області від 15.04.2011 р. проект землеустрою для надання в оренду гр. ОСОБА_2 вищезазначеної земельної ділянки погоджено у встановленому порядку (т. 2 а. с .25).

Розпорядженням Сахновщинської районної державної адміністрації Харківської області від 14.06.2011 р. № 148 гр. ОСОБА_2 передано в оренду земельну ділянку із земель державного резервного фонду площею 48,7571 га ріллі строком на 49 років для ведення селянського (фермерського) господарства (т. 1 а. с. 97, т. 2 а. с. 17).

20.06.2011 р. між Сахновщинською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, за актом прийому-передачі від 21.06.2011 р. спірну земельну ділянку передано орендарю (т. 2 а. с. 26, 28).

В актах перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 25.07.2011р., складених головним спеціалістом з контролю за використанням та охороною земель Відділом Держкомзему у Сахновщинському районі Харківської області державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Сахновщинського району Харківської області Котенком М.О. також зазначено, що договір оренди гр. ОСОБА_2 із Сахновщинською районною державною адміністрацією Харківської області зареєстровано 20.06.2011 р.

За змістом ч. 2 ст. 22 ЦК України та ч. 2 ст. 224 ГК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою і вини особи, яка заподіяла шкоду.

Під шкодою розуміють зменшення або втрату певного особистого чи майнового блага.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Підставою для відшкодування збитків є наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, збитків, причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Відсутність хоча б однієї з зазначених складових, виключає склад правопорушення взагалі, а з ним відповідно і правові підстави відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Реальні збитки це втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Упущена вигода - це доход або прибуток, який міг би одержати суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

Отже, за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України). Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення шкоди у вигляді неодержаного прибутку, обґрунтувати її розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія и бездіяльність заподіювана є причиною, а шкода, яка завдана особі - наслідком такої протиправної поведінки.

Позивачем в порушення вищезазначених норм чинного законодавства не прийнято до уваги те, що спричинення збитків якщо і мало місце, то тільки в результаті його протиправної поведінки, що потягло їх спричинення. В обґрунтування збитків позивач посилається на акт перевірки від 25.07.2011 р., постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_1. від 23.07.2011 р. № 924/1 та договір оренди земельної ділянки від 31.03.2005 р., термін дії якого сплинув 15.11.2009 р. та який достроково розірваний у 2008 році.

В акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 25.07.2011р. зазначено, що на момент перевірки земельна ділянка використовується Корнієнком І.М. згідно договору оренди землі від 20.06.2011 р., який пройшов державну реєстрацію. Зазначення в акті про те, що оброблення позивачем земельної ділянки до укладення цього договору здійснювалось з урахуванням внесення орендної плати за землю, як на підставу правомірного користування позивачем земельною ділянкою, позбавлене правового обґрунтування, оскільки факт внесення орендної плати за землю без укладення або пролонгації договору оренди не є підставою для користування зазначеною земельною ділянкою у визначеному чинним законодавством порядку.

При цьому колегія суддів не приймає постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_1. від 23.07.2011 р., як належний доказ, що підтверджує понесення позивачем збитків, оскільки на даний час зазначена постанова скасована прокуратурою Сахновщинського району Харківської області у зв'язку з неповнотою та необґрунтованістю прийнятого рішення, у тому числі з підстав відсутності у діях складу злочину (т. 1 а. с.147, 148).

За приписами ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України на кредитора покладений обов'язок довести суду розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.

В якості розрахунку збитків та упущеної вигоди позивачем надано висновок ТОВ «Аргумент-експерт», зокрема, розрахунок передбачуваних витрат на прибирання соняшника у 2001 році (т. 1 а. с. 57); витрати на оренду землі із розрахунку 3-х місяців (термін від посіву до прибирання врожаю) ( т. 1 а. с. 65), не приймаючи до уваги те, що 20.06.2011 р. зазначена земельна ділянка була надана у користування за договором оренди іншій особі; витрати для приготування розчину для оприскування посівів у червні 2001 року, не враховуючи те, що з 3 на 4 червня 2011 року посіви вже були перекультивовані.

Крім того, як зазначає відповідач, згідно опису об'єкту оцінки (т. 1 а. с. 61) інсектициди (протруйники) не використовувалися взагалі, так як посіви стійкі до шкідників); запчастини до тракторів та інші матеріальні засоби, відпущені згідно лімітно-заборних карт, виписані у червні 2011 року, розрахунок оплати праці трактористів у червні та липні 2011 року надано після пошкодження сходів соняшника.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі аналізу наявних матеріалів справи у сукупності з вимогами вищезазначених норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем докази в обґрунтування позовних вимог є неналежними доказами, що підтверджують завдані збитки та упущену вигоду, оскільки в якості доказів, що підтверджують збитки позивача, повинні надаватись документи, що підтверджують їх понесення стороною з вини відповідача.

Враховуючи те, що судом встановлено, що понесення збитків відбулось з вини позивача, оскільки доказів свого права на користування спірною земельною ділянкою в установленому законом порядку, останнім не надано, то колегія суддів вважає, що підстави для їх задоволення відсутні.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах та приписах чинного законодавства, тоді як господарським судом першої інстанції не в повній мірі зясовані та не правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення не може вважатися обґрунтованим, у звязку з чим підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 3, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 24 січня 2012 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Білоконь Н.Д.

Суддя Ільїн О.В.

Повний текст постанови по справі підписаний 26 березня 2012 року.