Постанова № 22529018, 03.04.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2012 р.Справа № 35/17-2610-2011

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.

при секретарі судового засідання: Белянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 42/исх-гс від 26.01.2012 року)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: ОСОБА_2 (довіреність № 01-13/7709 від 22.12.2011 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми „МГК” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду Одеської області від „28” грудня 2011 року

по справі № 35/17-2610-2011

за позовом Одеської міської ради, м. Одеса

до Виробничо-комерційної фірми „МГК” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, м. Одеса

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, м. Одеса

про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення 84795,03 грн.

В С Т А Н О В И В :

04.07.2011 року Одеська міська рада (далі по тексту позивач) звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Виробничо-комерційної фірми „МГК” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі по тексту відповідач) за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі по тексту третя особа) про розірвання договору купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 року, укладеного між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та Виробничо-комерційною фірмою „МГК” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, згідно якого останньому було продано нежилі приміщення цокольного поверху, загальною площею 105,2 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Князівська, буд.3 та стягнення з відповідача неустойки у розмірі 84 795,03 грн. Також позивач просив покласти на відповідача судові витрати, понесені при розгляді справи.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.12.2011 року по справі № 35/17-2610-2011 (суддя Гут С.Ф.) позовні вимоги Одеської міської ради задоволені повністю. Розірвано договір купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 року, укладений між територіальною громадою Одеси в особі Одеської міської ради та ВКФ „МГК” ТОВ. Стягнуто з ВКФ „МГК” ТОВ на рахунок Одеської міської ради неустойку у розмірі 84795 грн. 03 коп. Стягнуто з ВКФ „МГК” ТОВ на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради витрати по сплаті державного мита у сумі 932 грн. 95 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 236 грн.

Такий висновок суду мотивований тим, що Одеська міська рада довела належними доказами факт порушення ВКФ „МГК” ТОВ умов договору купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 року та норм чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На виконання даного рішення господарським судом Одеської області 10.01.2012 року видано відповідні накази.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, ВКФ „МГК” ТОВ звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в який просить скасувати оскаржуване рішення в частині розірвання договору купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 року та прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги. Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в звязку з чим частково виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не повністю відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не надав, але його представник в судовому засіданні просив апеляційну скаргу ВКФ „МГК” ТОВ залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим, відповідаючим матеріалам справи та нормам чинного законодавства.

Третя особа надала до суду письмові пояснення, згідно з якими просила рішення господарського суду Одеської області від 28.12.2011 року по справі №35/17-2610-2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу ВКФ „МГК” ТОВ без задоволення. Представник ОМР в судовому засіданні підтримав таку позицію третьої особи.

Представник відповідача в судове засідання 03.04.2012 року не з'явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи. Так, в судовому засіданні 14.03.2012 року представник ВКФ „МГК” ТОВ директор Магомедов У.Г. був належним чином повідомлений про відкладення розгляду справи саме на 03.04.2012 року о 10:30, про що свідчить його підпис на відповідній розписці. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника відповідача.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу і пояснення на неї, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін та третьої особи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України, апеляційна інстанція не звязана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 03.10.2008 року між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якого діяло Представництво по управлінню комунальної власності Одеської міської ради в інтересах Одеської міської ради (Продавець) та Виробничо-комерційною фірмою „МГК” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №160, відповідно до умов якого, Продавець продав, а Покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді 211/1000 частин нежилих приміщень цокольного поверху №802, що розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Князівська (вулиця Баранова), будинок №3, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в реєстрі за №9750 (а.с.11-14).

Згідно рішення Одеської міської ради №273-VI від 31.01.2011 року „Про затвердження виконавчих органів, загальної чисельності апарату Одеської міської ради” найменування виконавчого органу, Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, замінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради (а.с.25-28).

Відповідно до положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, яке затверджено рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 року №384-УІ Департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (а.с.19-24, 29).

Згідно з п.1.3 Договору, обєкт купівлі-продажу оцінено у розмірі 259200 грн. (ПДВ) враховано до вказаної суми та складає 43200 грн.

Відповідно до п.2.1 Договору, покупець зобов'язаний внести вартість об'єкту купівлі-продажу у розмірі 259200 грн. (валютний еквівалент 53227,10 дол. США) за курсом 486,97 грн. до ста доларів США, встановлений НБУ станом на 03.10.2008 року, за рахунок власних коштів на рахунок Представництва по управлінню комунальної власності Одеської міської ради протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Згідно з п. 6.2 Договору, якщо протягом встановленого цим договором терміну покупець не сплатить вказану у договорі суму продавець має право розірвати договір. У цьому випадку, покупець відшкодовує збитки, завдані порушенням умов цього договору у розмірі 20 % вартості об'єкту, зазначеному у п.1.3 цього договору.

Відповідно до рішення Одеської міської ради №4122-У від 09.04.2009 року „Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2009 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради”, було надано згоду на оплату вартості купівлі-продажу у термін до 31.12.2009 року (а.с.30-34) та відповідно до рішення №4961-У від 22.01.2010 року „Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради” було надано згоду на оплату вартості обєкта купівлі-продажу у термін до 31.03.2010 року (а.с.35-40).

ВКФ „МГК” ТОВ умови договору купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 року не виконав та в порушення п.2.1 Договору не оплатив вартість об'єкту купівлі-продажу, передбачену п.1.3 Договору.

15.09.2010 року ПУКВ ОМР надіслало на адресу ВКФ „МГК” ТОВ пропозицію № 01-15/879 від 15.09.2010 року про розірвання договору, з проханням сплатити вартість обєкту купівлі-продажу, передбачену у п.1.3 договору та пеню у розмірі 30 361,37 грн. Дана пропозиція залишена відповідачем без задоволення та взагалі без відповіді.

Судова колегія частково не погоджується з позовними вимогами Одеської міської ради і висновками місцевого господарського суду про їх задоволення та вважає, що апеляційна скарга ВКФ „МГК” ТОВ та позовна заява Одеської міської ради підлягають частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Положення ст.ст. 173, 193, 198, 199 Господарського кодексу України визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст.ст. 509. 510. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України „Про господарські товариства”, інших законодавчих актів.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (статті 525, 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, як встановлено під час розгляду даної справи, у відповідності із цими нормами чинного законодавства, між сторонами територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської МР, від імені якого діяло ПУКВ Одеської МР в інтересах Одеської МР, як продавцем, та ВКФ „МГК” ТОВ, як покупцем, склалися правовідносини повязані з купівлею-продажем індивідуально визначеного майна комунальної власності у вигляді 211/1000 частин нежилих приміщень цокольного поверху №802, що розташований за адресою: м. Одеса, вулиця Князівська (вулиця Баранова), будинок №3, про що 03.10.2008 року було укладено відповідний договір купівлі-продажу № 160.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, ВКФ „МГК” ТОВ в порушення норм чинного законодавства та умов договору купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 року не оплатило вартість об'єкту купівлі-продажу по теперішній час. Даний факт не заперечувався в судовому засіданні суду апеляційної інстанції самим представником ВКФ „МГК” ТОВ його директором Магомедовим У.Г., але з посиланням на фінансові труднощі та тяжкий матеріальний стан.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст.188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з пропозицією про розірвання спірного договору купівлі-продажу, про що свідчить наявна в матеріалах справи пропозиція від 15.09.2010 року № 01-15/879

У відповідності з положеннями ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, чинне законодавство в імперативному порядку визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути належним чином доведене невиконання сторонами хоча б одного з його зобов'язань, передбачених договором.

Також відповідно до ч.1 статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

В силу приписів ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Так, виходячи з положень ч.2 ст.652 ЦК України, існування одночасно умов є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання або зміни договору.

Пунктом 6.2 договору купівлі-продажу №160 від 03.10.2008 року сторони визначили, що якщо протягом встановленого цим договором терміну покупець не сплатить вказану у договорі суму продавець має право розірвати договір.

Пунктом 7.5 вищевказаного договору визначено, що у разі невиконання однією із сторін умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи та договору купівлі-продажу №160 від 03.10.2008 року, невиконання ВКФ „МГК” ТОВ умов договору передбачених договором, а саме не сплата коштів, слід вважати істотною умовою договору, невиконання якої може бути підставою для розірвання договору.

Таким чином, судова колегія вважає правомірними та обґрунтованими позовні вимоги Одеської міської ради про розірвання договору купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 року, укладеного між територіальною громадою Одеси в особі Одеської міської ради та Виробничо-комерційною фірмою „МГК” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, згідно якого останньому було продано нежилі приміщення цокольного поверху, загальною площею 105,2 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Князівська, буд.3.

Судова колегія не погоджується з позовними вимогами Одеської міської ради про стягнення з ВКФ „МГК” ТОВ неустойки у розмірі 84 795,03 грн. і висновками місцевого господарського суду про їх задоволення, виходячи з наступного.

В розділі 6 договору купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 року, яким визначена відповідальність сторін договору, відсутня пряма вказівка на можливість застосування позивачем до відповідача санкції на невиконання зобовязань по сплаті вартості обєкту купівлі-продажу у вигляді неустойки в розмірі 20 % від вартості вказаного обєкту. В п.6.2 договору зазначено про можливість предявлення вимоги щодо відшкодування збитків, завданих порушенням умов цього договору, у розмірі 20 % вартості об'єкту, зазначеному у п.1.3 цього договору.

Однак, по своїй правовій природі збитки та неустойка є різними засобами впливу на правопорушника у сфері господарювання.

Відповідно до п.5 ст.225 ГК України, сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Згідно статті 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Слід зазначити, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Наявність перших трьох елементів має доводити потерпіла сторона, а вина правопорушника (відповідача) презюмується (ч.2 ст.614 ЦК України), однак сторона, що порушила зобов'язання може довести її відсутність.

Згідно положень статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно положень статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Так, обов'язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.

Виходячи з предмету та підстав позовної заяви, Одеська міська рада просить стягнути не збитки, а саме неустойку, яка розрахована з огляду на таке. В п.2.2 договору сторони передбачили, що валютний еквівалент вартості об'єкта купівлі-продажу, вказаний у п.2.1 договору використовується з моменту укладення договору купівлі-продажу. Вартість об'єкта корегується на день сплати за об'єкт з урахуванням курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України, але не нижче курсу на день продажу. За ствердженнями позивача, оскільки на момент подачі позову заборгованість сплачена не була, а вартість об'єкту купівлі-продажу зросла, що підтверджується Положенням „Про застосування валютного еквівалента при розрахунках за об'єкти комунальної власності”, затверджений рішенням Одеської міської ради № 56-ХХІІІ від 08.12.1998 року з наступними змінами до нього, то відповідно змінився розмір неустойки з огляду на положення п.2.2. договору.

Як передбачено частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачає частина 1 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Відповідно до положень ч.1 ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частини 1, 2, 4 ст.217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому в якості підстав для нарахування та стягнення з відповідача вказаної неустойки позивач послався на Постанову Кабінету Міністрів України №846 від 17.09.2008 р. „Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації”.

Так, пунктом 1 вказаної Постанови передбачено, що розмір неустойки, яку сплачують покупці у разі повної або часткової несплати в установлений Законом України „Про приватизацію державного майна” строк коштів за об'єкт приватизації, включаючи земельну ділянку, становить 20 відсотків ціни, за яку придбано такий об'єкт, включаючи земельну ділянку. Рішення про викуп об'єкта приватизації, включаючи земельну ділянку, або результати конкурсу, аукціону в таких випадках анулюються.

В преамбулі вказаної Постанови КМУ вказано, що вона прийнята на підставі ст. 29 Закону України „Про приватизацію державного майна”.

Частиною 4 ст.29 Закону України „Про приватизацію державного майна” встановлено, що покупці, що не сплатили за об'єкт приватизації, включаючи земельну ділянку, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку в розмірі і порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, проаналізувавши вказані положення законодавства, судова колегія доходить до висновку, що визначена Постановою КМУ неустойка є санкцією за порушення встановленого Законом України „Про приватизацію державного майна” 60-денного строку для оплати коштів за обєкт приватизації, а не за порушення у даному випадку відповідачем умов договору, якими встановлено 30-денний строк оплати з моменту нотаріального посвідчення договору. Тобто у спірних правовідносинах відповідальність відповідача за порушення умов договору встановлена договором, ЦК і ГК, тоді як Постановою КМУ передбачена відповідальність за порушення вимог Закону про приватизацію, а не договірних зобовязань. Так, підстави для нарахування неустойки за порушення договору і за порушення Закону є різними та вони не є тотожними.

У даному випадку позивачем заявлено до стягнення неустойку з підстав порушення відповідачем зобовязання по договору, а також строку оплати, встановленого рішеннями міської ради, а не Закону про приватизацію. При цьому слід зазначити, що Постанова КМУ № 846 від 17.09.2008 року не регулює правовідносини у разі порушення покупцем встановлених рішеннями міської ради строків оплати обєкту приватизації. За таких обставин на відповідача не може бути покладена відповідальність у вигляді неустойки згідно Постанови КМУ № 846 від 17.09.2008 року „Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації”, яка застосовується лише за порушення встановленого вказаним Законом про приватизацію строку для оплати коштів за обєкт приватизації.

При цьому судова колегія зазначає, що підстави заявлених вимог позивачем в порядку ч.4 ст.22 ГПК України не змінювались.

Між тим, слід зазначити, що під предметом позову слід розуміти певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Така ж правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 06.02.2012 року по справі № 15/17-3371-2011.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 84795,03 грн. на заявлених підставах.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про часткову підставність і обґрунтованість заявлених позовних вимог Одеської міської ради.

Сторони та третя особа ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надали, а тому зазначені вище факти під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу і не були доведені ті обставини, на які сторони посилалися як на підстави своїх вимог, доводів і заперечень.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Одеської області від 28.12.2011 року по справі № 35/17-2610-2011 частково не відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, а тому підлягає частковому скасуванню, а позовна заява Одеської міської ради та апеляційна скарга ВКФ „МГК” ТОВ частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми „МГК” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від „28” грудня 2011 року по справі № 35/17-2610-2011 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов Одеської міської ради задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі-продажу № 160 від 03.10.2008 року, укладений між територіальною громадою Одеси в особі Одеської міської ради та Виробничо-комерційною фірмою „МГК” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.

Стягнути з Виробничо-комерційної фірми „МГК” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (65029, м. Одеса, вул. Князівська, буд.3/5, код 22469453) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська,1, р/р 37180025001909, МФО 828011 в ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 26302595) витрати по сплаті державного мита у сумі 85 (вісімдесят пять) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на суму 118 (сто вісімнадцять) грн.

В решті позову відмовити”.

3. Видачу наказів за постановою та в порядку статті 122 Господарського процесуального кодексу України доручити господарському суду Одеської області.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя М.С. Петров

Повний текст постанови

складено „06” квітня 2012 року.