Ухвала суду № 22518815, 22.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2012 р. м. КиївК-55565/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів:Степашка О.Е.

Усенко Є.А.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства „Аверс-Авто” на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009

у справі № 2а-7941/08

за позовом Приватного підприємства „Аверс-Авто”

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про скасування податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Аверс-Авто” звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про скасування податкового повідомлення рішення №0000632330/0 від 12.06.2008.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.08.2008 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.08.2008 скасовано, прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, відповідачем проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01.10.2006 по 01.04.2008 та складено акт № 1189/2330/32719227 від 05.06.2008.

За результатами перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000632330/0 від 12.06.2008, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 742712 грн., податкове повідомлення-рішення № 0000622330/0 від 12.06.2008, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість 47992 грн.

Перевіркою встановлено порушення пп. 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, завищено суму бюджетного відшкодування на суму 742712 грн.: за вересень 2007 року на 223767 грн., за жовтень 2007 року на 103528 грн., за грудень 2007 року на 92951 грн., за березень 2008 року на 322466 грн. п. 4.1 ст. 4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає врахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду по податковій декларації з ПДВ на суму 31995 грн.: за вересень 2007 року на 4269 грн., за жовтень 2007 року на 19801 грн., за березень 2008 року на 7925 грн.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, помилково дійшов висновку про те, що позивач безпідставно при поставці товарів на митній території України визначив базу оподаткування виходячи з вартості, яка була вищою договірної (контрактної) вартості таких товарів, але меншою митної вартості, що призвело до заниження податкового зобовязання з ПДВ та завищення суми бюджетного відшкодування.

Водночас суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при визначенні рівня звичайних цін (п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”) податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства.

Спірним питанням у даній справі є визначення позивачем бази оподаткування операції з реалізації товару на митній території України.

Відповідно до п. 4.1 Закону України „Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обовязкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого звязку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

При цьому ”звичайна ціна” встановлюється за правилами п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”).

Підпунктом 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що донарахування податкових зобовязань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами

Згідно з положеннями наказу Державної митної служби від 09.07.1997 N 307 „Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації” митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

На підставі системного аналізу чинного законодавства можна дійти висновку про те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними. Таким чином, якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару.

Позиція ж податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного підприємства „Аверс-Авто” на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009 слід задовольнити, постанову суду апеляції інстанції скасувати, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.08.2008 залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства „Аверс-Авто” задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2009 у справі № 2а-7941/08 скасувати.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2008 у справі № 2а-7941/08 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіО.І. Степашко

Є.А. Усенко