Ухвала суду № 22516907, 01.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" березня 2012 р. м. КиївК-24424/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого:Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Ланченко Л.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010р.

у справі №2а-40422/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веза-Україна» (надалі ТОВ «Веза-Україна»)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (надалі ДПІ у Ленінському районі м. Харкова)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому поставлено питання про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова №0000041620/0 від 11.05.2007р. про зменшення заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість (надалі ПДВ) по деклараціям за грудень 2006р. та січень 2007 р. відповідно на суми 6251,00грн. та 190519,00грн., на загальну суму 196770,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємством надано підтвердження наявності належним чином оформлених податкових накладних, які відображено у фрмуванні податкового кредиту позивача за відповідний період у відповідності з приписами п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010р., позовні вимоги були задоволені повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова №0000041620/0 від 11.05.2007р. Судовий збір стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача в сумі 3,40грн.

Судові рішення мотивовані тим, що обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит.

Не погодившись з висновками попередніх судових інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом була проведена позапланова виїзна перевірка підприємства позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2006р. та січень 2007р., про що складений акт №1014/16-204/31632410 від 24.04.2007р.

За висновками перевірки встановлено порушення позивачем п. 4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР (надалі Закон №168/97-ВР). А саме, встановлено, що позивачем занижено податкові зобов'язання за листопад 2006р. в сумі 15318,81грн., за грудень 2006р. в сумі 13398грн., за січень 2007р. в сумі 8939,15грн.; в порушення п.п. 7.4.1 Закону №168/97-ВР позивачем включенню до складу податкового кредиту в грудні 2006р. 27379грн.; в порушення п.п. 7.7.1 Закону №168/97-ВР позивачем завищено бюджетне відшкодування за грудень 2006р. на 6251грн., за січень 2007р. - в сумі 190519,00грн.; в порушення п.п. 7.4.5 Закону №168/97-ВР позивачем включенні до складу податкового кредиту в грудні 2006р. 10018,00грн.

На підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.05.2007р. №0000041620/0, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування у т. ч. заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів з ПДВ.

Так, в ході перевірки податковим органом встановлено та відображено в акті перевірки, що згідно наданих до перевірки первинних документів (реєстрів податкових накладних, платіжних доручень, податкових накладних) у грудні 2006 року підприємством здійснені передплати ПБФ «Кронверк»на будівництво складу, в сумі 129306,43грн. Між тим, проектно-кошторисна документація на будівництво складських приміщень до перевірки надана не була, що зумовило висновок про те, що підприємством не доведено придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що згідно наданих до перевірки документів, підприємством у грудні здійснені передплати до ТОВ «Проекспо»на суму 34967,72грн. та на суму 5827,95грн. за оренду виставкової площі, але договору оренди не надано та доцільність віднесення до податкового кредиту у межах господарської діяльності цих витрат не доведено.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податкова накладна видається в разі поставки товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Позивачем до матеріалів справи надані документи, що підтверджують звязок витрат на будівництво складу із цілями діяльності підприємства, а саме, це копія договору підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт від 18.07.2006р. №125 з додатками, копії платіжних доручень про оплату ПБФ «Кронверк»(плата за будівництво складу), копії податкових накладних ПБФ «Кронверк», копії актів виконаних робіт ПБФ «Кронверк», копія «Робочого проекту Тимчасового складу матеріалів готових виробів на підприємстві ТОВ «ВЕЗА-Україна».

Крім того, надано копію договору оренди землі від 28.07.2004р., копія акту узгодження розташування обєкту на існуючий території, проект будівництва складу, а також встановлено наявність на зазначеній земельній ділянці збудованого тимчасового складу готової продукції, що був введений в експлуатацію з 30.03.2007р., про що свідчить акт вводу в експлуатацію від 30.03.2007р.

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до угоди №2143 від 07.09.2006р., оренда виставкової площі здійснена у зв'язку з участю позивача у виставці «Аква-Терм Київ»у Міжнародному виставковому центрі, яка безпосередньо пов'язана з основним видом діяльності позивача - виробництвом вентиляційних і охолоджувальних установок.

Позивачем до матеріалів справи надані такі документи: копії угоди №2143 від 07.09.2006р. з ТОВ «Проекспо», заявок на участь у виставці, акту здачі-прийняття робіт, копія наказу про участь у виставці, копія наказу №57 від 07.05.2007р., копії посвідчень про відрядження та залізничних квитків на проїзд, копії товарно-транспортних накладних на перевезення зразків продукції позивача. Отже, судом встановлено, що передплати здійснені позивачем на адресу ТОВ «Проекспо»в сумі 34967,72грн. обумовлені господарською діяльністю підприємства.

Також, податковим органом встановлено, що при перевірці підприємства не надана податкова накладна №3 від 05.12.2006 року ТОВ «Надія»на суму 60111грн. в т.ч. ПДВ 10018грн.

Втім, судами попередніх інстанцій встановлено, що податкова накладна під час перевірки відповідачу надавалась., про що свідчать дані реєстру отриманих податкових накладних: за порядковим номером 54 про отримання позивачем податкової накладної №3 від 05.12.2006р. від ТОВ «Надія»на суму 60111грн. в т.ч. ПДВ 10018грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач, у відповідності з приписами п.п. 7.7.2 Закону №168/97-ВР, має право на бюджетне відшкодування, оскільки сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення у всіх звітних періодах, що були перевірені.

Також в акті перевірки відповідачем зазначено, що згідно п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідач дійшов висновку, що корисний вихід готової продукції: у листопаді 2006 року склав 1094201,07грн., а відходи виробництва в листопаді 2006 року згідно розрахунку норм виходу готової продукції (встановленої на підприємстві 93%, затвердженої наказом керівника позивача) склали 76594,07грн.; у грудні 2006 року склав 956981 грн. (Дт рах.26), а відходи виробництва в грудні 2006 року згідно розрахунку норм виходу готової продукції (встановленої на підприємстві 93%, затвердженої наказом керівника позивача) склали 66988,67грн. ; у січні 2007 року склав 638810,93грн., а відходи виробництва в січні 2006 року згідно розрахунку норм виходу готової продукції (встановленої на підприємстві 93%, затвердженої наказом керівника позивача) склали 44695,77грн. На думку відповідача, вказані товарно-матеріальні цінності не використовуються у виробництві.

Таким чином, за висновками податкового органу в порушення п. 4.2 ст. 4 Закону №168/97-ВР позивачем не нарахований ПДВ та не включено до податкових зобов'язань поточного періоду наступні суми: у листопаді 2006р. -15318,81грн.; у грудні 2006р. -6251,00грн.; у січні 2007р. - 8939,15грн.

Разом з тим, п.п. 4.2 Закону №168/97-ВР передбачено, що у разі передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

При цьому, як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідач під час перевірки не встановив жодної господарської операції по передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, не встановив які саме товари передавалися у межах балансу, не послався на жодний первинний документ, який фіксував би таку передачу. Також відповідач не встановив жодного виду діяльності, жодної операції, які можливо було би кваліфікувати як невиробниче використання придбаних товарів.

Так, утворення відходів під час виробництва продукції є невід'ємною складовою процесу виробництва. При цьому, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить застережень щодо відсутності права на валові витрати по матеріальним цінностям - відходам, що утворилися у процесі виробництва.

Згідно з п. 11, 12 «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати», затвердженого Наказом Мінфіну України №318 від 31.12.1999р., собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Таким чином, до складу прямих матеріальних витрат, а відповідно і до виробничої собівартості продукції, включається у повному обсязі вартість сировини та основних матеріалів. Не включається до складу витрат лише зворотні відходи.

Наданими до матеріалів справи документами, а саме: копіями видаткових накладних, приймально-здавальними актами, податковими накладними, довіреностями, підтверджено, що фактично у процесі виробничої діяльності позивача утворюються відходи у вигляді металобрухту, який в подальшому реалізується, що призводить до виникнення доходу, а відповідно податкових зобов'язань з ПДВ та валових доходів. Тобто відходи ще раз беруть участь у господарський діяльності - призводять до виникнення доходів.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем не доведено відсутність використання зазначених товарно-матеріальних цінностей у виробництві позивача.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ Л.В. Ланченко

Суддя Н.Є. Маринчак