Постанова № 22504576, 09.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2012 р. Справа № 2а-1870/2045/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засіданняАнтоненко Н.В.

представника позивача Даценко А.М.

представника відповідача Шаповал Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.06.2011р. по справі№2а-1870/2045/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Білопілля Агро"

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білопілля Агро" (далі по тексту позивач, ТОВ "Білопілля Агро") звернувся до суду з позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції (далі по тексту відповідач, Сумська МДПІ), в якому просив:

-визнати дії щодо складання акту від 19.08.2010 р. № 189/23/35103599/46 та податкових повідомлень-рішень від 03.09.2010 р. № 0000142310/0 та від 15.11.2010 р. № 0000142310/1 протиправними;

-визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.09.2010 № 0000142310/0 та від 15.11.2010 № 0000142310/1.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22.06.2011 р. адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.09.2010 р. № 0000142310/0 та від 15.11.2010 № 0000142310/1

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, п. 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 72, 163 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Білопілля Агро" в період, охоплений перевіркою, реалізовувало сільськогосподарську продукцію власного виробництва та було зареєстроване платником фіксованого сільськогосподарського податку, питома вага реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва за 2007 рік в загальному обсязі валового доходу склала 81,1%.

У період з 16.07.2010 по 12.08.2010 посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2010, за наслідками якої складено акт перевірки від 19.08.2010 р. № 189/23/35103599/46.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що позивач є сільськогосподарським виробником, тому при нарахуванні податку на додану вартість у 2008 році повинно було керуватись нормою пункту 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" та подавати до відповідача дві декларації з ПДВ, а саме: загальну, за якою здійснювалися розрахунки з бюджетом і спеціальну з реалізації продукції власного виробництва та виробленої на давальницьких умовах виключно з власної сировини продукції рослинництва, за якою податок на додану вартість до бюджету не сплачувався. Позивач спеціальної декларації з ПДВ у перевіряємому періоді не подавав, а всі операції відображав у загальній декларації по розрахунках з бюджетом, і дана обставина сторонами в судовому засіданні не спростовувалася.

Як вбачається з акту перевірки, станом на 01.01.2009 та на 01.01.2010 товариство не подавало заяви про перехід на спеціальний режим оподаткування, тому відображення результатів господарської діяльності відображається ним по податковій декларації з ПДВ (загальна).

За наслідками перевірки посадовими особами відповідача зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 11.29 ст. 11, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі всього 1 093 840 грн. 00 коп., в тому числі: за лютий 2009 року - 125 679 грн. 00 коп., березень 2009 року - 64 924 грн. 00 коп., квітень 2009 року - 467 736 грн. 00 коп., травень 2009 року - 235 487 грн. 00 коп., жовтень 2009 року - 200 014 грн. 00 коп.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.09.2010 № 0000142310/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 187 680 грн. 00 коп., у тому числі: за основним платежем - 1 093 840 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 093 840 грн. 00 коп.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його в адміністративному порядку, проте за результатом розгляду скарги позивача податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2010 № 0000142310/1.

Рішенням Державної податкової адміністрації в Сумській області про результати розгляду повторної скарги від 30.12.2010 № 20575/10/25-005-174/249ск скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.09.2010 № 0000142310/0 (від 15.11.2010 № 0000142310/1) в частині 546 920 грн. 00 коп. застосованих штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181-II, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

За результатами розгляду повторної скарги позивача Державна податкова адміністрація України, з урахуванням рішення Державної податкової адміністрації в Сумській області від 30.12.2010 № 20575/10/25-005-174/249ск, податкове повідомлення-рішення від 03.09.2010 № 0000142310/0 (від 15.11.2010 № 0000142310/1) залишила без змін, а скаргу без задоволення.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив з того, що застосування положень п. 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», а відповідно, і подання податковому органу спеціальної (скороченої) декларації, є правом, а не обов'язком платника, тому висновок податкового органу, що сума податку, відображена в рядку 24 податкової декларації (скороченої) сільськогосподарських товаровиробників (пункт 11.29 Закону) за останній податковий період 2008 року, до податкової декларації, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, не переноситься і з бюджету не відшкодовується, є необгрунтованим.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду в частині задоволення позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Білопілля Агро» є виробником сільськогосподарської продукції, протягом періоду, що перевірявся, було платником фіксованого сільськогосподарського податку, питома вага реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва за 2007 рік в загальному обсязі валового доходу склала 81,1 %.

ТОВ «Білопілля Агро» не подавало заяви про перехід на спеціальний режим оподаткування, тому відображення результатів господарської діяльності визначалося ним по податковій декларації з ПДВ (загальна).

Питання застосування до сільськогосподарських товаровиробників спеціальної системи оподаткування податком на додану вартість до 01.01.2009 р. було унормовано пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким до 1 січня 2009 року було зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Відповідно до абзацу 4 п. 1.2 Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 за № 166,(в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) платники податку, у яких згідно з чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 Закону) суми податку на додану вартість повністю залишаються у розпорядженні цих платників податку для цільового використання, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених указаними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 № 271 (далі -Порядок), на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби.

Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики.

Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду.

Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від'ємна різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних нормативних актів, колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав подавати податковому органу спеціальну (скорочену) декларацію, оскільки встановлений пунктом 11.29 Закону України «Про податок на додану вартість» спеціальний режим оподаткування поширювався і на позивача, відтак, подання податкової декларації скороченої форми було його обов'язком, а не правом, як помилково вважав суд першої інстанції.

Посилання суду першої інстанції на приписи п. 8-1 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», за якими передбачено право платника податку обрати спеціальний режим оподаткування з податку на додану вартість, колегія суддів вважає необґрунтовані, оскільки пунктом 11.22. вказаного Закону тимчасово до 1 січня 2009 року зупининено дію статті 8-1 цього Закону, отже приписи ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» у 2008 році не підлягали застосуванню.

Із наведених норм також випливає, що при визначенні обєкту оподаткування платник ПДВ, який підпадає під дію пункту 11.29 Закону України «Про податок на додану вартість», і податкове зобовязання і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією.

Оскільки позивач, реалізуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не повинен сплачувати цей податок до бюджету, а зобовязаний декларувати податкові зобовязання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів, то й податковий кредит за операціями з придбання товарів та послуг, що повязані з виробництвом сільгосппродукції, має включатися до тієї самої декларації та відповідно зменшувати суму, що залишається в його розпорядження, а не зменшувати суму податкового зобовязання за загальною декларацією.

Таким чином, податкові зобовязання та податковий кредит за вказаними операціями не приймають участі у розрахунку від»ємного значення ПДВ загальної декларації.

Враховуючи викладене, а також те, що приписи п.п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено порядок розрахунку сум ПВД, що підлягають сплати до бюджету, було зупинено на 2008 р. для певної категорії сільгоспвиробників, до яких відноситься позивач, то у позивача було відсутнє право формувати податковий кредит та визначати податкові зобовязання у загальній декларації за операціями, що підпадають під визначення пункту 11.29 вказаного Закону.

Отже, правильним є висновок податкового органу, що платник податку, який підпадає під визначення пункту 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» цей податок до бюджету не сплачує, а декларує податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку, в звязку з чим суми ПДВ, сплачені в ціні придбаних товарів (послуг) за операціями, що повязані з виробництвом сільгосппродукції, мають включатися до тієї декларації у якій відображаються податкові зобовязання за операціями з поставки товарів (робіт, послуг), на виробництво яких використано придбані матеріальні ресурси.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про обґрунтованість перенесення позивачем від'ємного значення спеціальної декларації з податку на додану вартість (скороченої) за грудень 2008 року в сумі 2962357 грн. до загальної декларації за якою здійснюються розрахунки з бюджетом в січні 2009 року.

Виходячи з наведеного, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень підлягає скасуванню через порушення ним норм матеріального права, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову в цій частині позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.06.2011р. по справі№2а-1870/2045/11 скасувати в частини задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Білопілля Агро".

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Білопілля Агро" до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень- відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Шевцова Н.В.

Судді(підпис)

(підпис)Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Макаренко Я.М. Повний текст постанови виготовлений 14.02.2012 р.