Ухвала суду № 22503011, 29.03.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2012 р.Справа № 2-а-3244/11/1470 Категорія: 8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Брагар В.С. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Яковлева Ю.В.

судді Запорожана Д.В.

судді Жука С.І.

при секретарі Довженко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Очаківської обєднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2011 року по адміністративній справі за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Лиманський»до Очаківської обєднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області про визнання не чинним податкового повідомлення-рішення від 06.04.2011 року № 0000172300,

встановила:

Позивач СВК «Лиманський»14.04.2011 року звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовними вимогами про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Очаківської ОДПІ у Миколаївській області від 06.04.11 року №0000172300.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що дане рішення прийнято з порушенням закону оскільки позивач правомірно, у відповідності до вимог Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 року відніс до податкового кредиту, з податку на додану вартість, суми ПДВ по угодам, які відповідач вважає нікчемними.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ від здійснення угод, які є нікчемними. В звязку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2011 року позов було задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Очаківської обєднаної Державної податкової інспекції у Миколаївської області від 06.04.11 року №0000172300.

В апеляційній скарзі Очаківська ОДПІ у Миколаївській області, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання щодо скасування оскаржуваної постанови та прийняття нової про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом 1-ї інстанції встановлено, що СВК ”Лиманський” зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

З 18.03.11 року по 22.03.11 року відповідачем було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість.

23.03.11 року за результатами перевірки було складено акт №32/23/00414078, в якому крім іншого зазначено, що позивачем порушено:

пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України ”Про податок на додану вартість”, в результаті чого занижено податкові зобовязання по податку на додану вартість на суму 164 110 грн.

На думку відповідача ці порушення сталися в результаті того, що позивачем при укладені угоди з його контрагентом ТОВ ”Софита” не було дотримано вимог ч.1,3,4 ст.203 ЦК України, а тому такий правочин в силу ч.1,2 ст.215 та ст.228 ЦК України є нікчемним.

06.04.11 року на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000172300 за порушення пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України ”Про податок на додану вартість” на підставі п.123.1 ст.123 ПК України визначено податкове зобовязання з ПДВ в основний платіж 164 110 грн., та штрафні санкції 41 027 грн.

Єдиним аргументом відповідача висловленим в акті перевірки та в запереченнях на позов є те, що угоди (правочини) укладені позивачем з його контрагентами є нікчемними. Відповідач не висловлює сумніву з приводу того, що у разі коли б ці угоди відповідали вимогам Закону, суми, віднесені позивачем до податкового кредиту були б віднесені правомірно.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України ”Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.09 року ”Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

На підтвердження здійснення господарської операції з ТОВ ”Софита” позивачем надано до суду 1-ї інстанції договір купівлі-продажу від 16.11.10 року, специфікацію №2 до договору, видаткові накладні №РН-0001755 від 16.12.10 року, №РН-0001735 від 14.12.10 року, №РН-0001706 від 10.12.10 року, на отримання від ТОВ ”Софита” товарів по договору, податкові накладні №1755 від 16.12.10 року, №1705 від 10.12.10 року, №1735 від 14.08.10 року, платіжні доручення на оплату отриманого товару, та акти внутрішнього переміщення, які підтверджують використання позивачем у господарській діяльності придбаного у ТОВ ”Софита” товару.

Колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту з податку на додану вартість суми від здійснення вищезазначеної угоди.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив зазначену постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування або зміни вказаної постанови колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційних скарг суттєвими не являються та висновків суду 1-ї інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 1 ст. 195, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 та п.1 ч.1 ст. 205 КАС України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Очаківської обєднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 липня 2011 року по адміністративній справі за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Лиманський»до Очаківської обєднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області про визнання не чинним податкового повідомлення-рішення від 06.04.2011 року № 0000172300 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий:/підпис/Ю.В. Яковлев

Суддя:/підпис/Д.В. Запорожан

Суддя:/підпис/С.І. Жук