Постанова № 22495378, 03.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2012 р. Справа № 5002-29/663-2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого,

Волковицької С.В., Рогач Л.І.

за участю представників сторін: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) відповідача ОСОБА_1, дов. від 14.03.2012р.

третьої особине з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)

прокурораСтупак Д.В., посв. № 307

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуСлужби автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 року

у справі№ 5002-29/663-2011

господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовомКримського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Державної служби автомобільних доріг України в особі Служби автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим

доЗакритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаРеспубліканський комітет Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища

проспонукання до виконання певних дій ВСТАНОВИВ:

Кримський транспортний прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Державної служби автомобільних доріг України в особі Служби автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим з позовними вимогами усунути перешкоди у здійсненні Службою автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим права користування майном ділянками автомобільної дороги О010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес км 2+850, км 2+950, зобов'язавши Закрите акціонерне товариство “Санаторій Карасан”: звільнити ділянку автомобільної дороги 0010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес км 1+900 від належного йому майна - металевих воріт двостулкових (висота 2 м, ширина 4 м); хвіртки одностулкової металевої (шириною 1 м) (влаштованої праворуч від осі автомобільної дорогі); будівлі контрольно-пропускного пункту (розмір 1,5 м х 1,5 м) на бетонному фундаменті (влаштованої праворуч від осі автомобільної дорогі); металевого забору (ширина 5 м, висота 2 м) (влаштованого зліва від осі автомобільної дорогі); звільнити ділянку автомобільної дороги 0010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес км 2+700 від належного йому майна - металевих воріт двостулкових (висота 2 м, ширина 4 м), які зачиняються на замок, звільнити ділянку автомобільної дороги 0010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес км 2+850 від належного йому майна - металевих воріт двостулкових (висота 2 м, ширина 4 м), які зачиняються на замок, звільнити ділянку автомобільної дороги 0010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес км 2+950 від належного йому майна - металевих воріт двостулкових (висота 2 м, ширина 4 м), які зачиняються на замок, хвіртки одностулкової металевої (шириною 1 м) (влаштованої зліва від осі автомобільної дорогі); будівлі контрольно-пропускного пункту (розмір 3 м х З м) на бетоном фундаменті (влаштованої зліва від осі автомобільної дорогі), підсобного приміщення розміром 3 м х 2 м на бетоном фундаменті (влаштованого зліва від осі автомобільної дорогі); металевого забору (ширина 4 м, висота 2 м), який вмонтований у цементний парапет (висота 0,4 м, глибина 0,4м) (влаштований зліва від осі автомобільної дорогі), - шляхом проведення їх демонтажу; привести ділянки автомобільної дороги 0010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес км 1+900, км 2+700, км 2+850, км 2+950 у первісний стан; а також заборонити Закритому акціонерному товариству “Санаторій Карасан” здійснювати будь-яки протиправні дії відносно державного майна - автомобільної дороги загального користування місцевого значення 0010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес, які перешкоджають або обмежують вільний рух транспортних засобів автомобільної дорогої загального користування місцевого значення О010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес.

Позивач мотивував позов тим, що дана автомобільна дорога загального користування знаходиться на балансі Служби автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, відповідачем розміщено спірні споруди у межах смуги відведення без згоди органу, уповноваженого на здійснення функцій з управління автомобільними дорогами загального користування на території Автономної Республіки Крим всупереч статтям 9 та 37 Закону України "Про автомобільні дороги", пункту 20 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 року № 198; протиправними діями відповідача (незаконним розміщенням споруд та самовільним перекриттям автомобільної дороги) порушено право органу, в оперативному управлінні якого перебуває автомобільна дорога, на користування та розпоряджання належним їй майном на власний розсуд, створено перешкоду дорожньому руху, порушено права користувачів автомобільних доріг.

Відповідач відхилив позов, вказавши на законність здійснення ним прав власника земельної ділянки, в тому числі права споруджувати будівлі та інші споруди; також вказав на недоведеність знаходження на своїй земельній ділянці державного майна у вигляді дороги загального користування та на встановлення спірних об'єктів на виконання охоронного зобов'язання щодо переданого під його охорону об'єкта природно-заповідного фонду парку-пам'ятки садового-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Карасанський".

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.11.2011 року (суддя Башилашвілі О.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено; з позивача стягнуто на користь відповідача 3516 грн. витрат на проведення експертизи та у дохід державного бюджету 321 грн. судових витрат.

Місцевий господарський суд, керуючись положеннями статей 319, 321 Цивільного кодексу України, статтями 3, 6, 12, 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" зазначив, що відповідач має право на власний розсуд використовувати належну йому на праві власності земельну ділянку за визначеним цільовим призначенням для розміщення санаторію, в тому числі обмежувати пересування на ній; відповідач є законним власником цілісного майнового комплексу, що включає в себе майно, яке знаходиться на зазначеній земельній ділянці, в тому числі технологічні дороги, необхідні для експлуатації об'єкта права власності, натомість доказів знаходження на території санаторію дороги загального користування, що є державною власністю, матеріали справи не містять; не встановлено порушення права оперативного управління позивача у здійсненні ним права користування та розпорядження зазначеними ділянками автодороги; дії відповідача є виконанням екологічних вимог Охоронного зобов'язання щодо прийнятого під охорону об'єкта природно-заповідного фонду, статус якого виключає можливість існування на відповідній території доріг загального користування. При цьому суд вказав, що не приймає до уваги висновок експерта, в зв'язку з тим, що його висновки могли не відповідати фактичним обставинам справи.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 року (судді: Заплава Л.М. головуючий, Латинін О.А., Ткаченко М.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін; апеляційний господарський суд також дійшов висновків про недоведеність матеріалами справи неправомірності дій відповідача щодо використання належної йому на праві власності земельної ділянки за визначеним цільовим призначенням для розміщення власного майнового комплексу санаторію, в тому числі обмежувати пересування на ній, а також недоведеність порушення прав позивача, на захист яких подано позов.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Служба автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову у даній справі, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин справи, а саме: неправомірно застосовано положення Постанови Ради Міністрів Української РСР від 29.01.1960 року, що втратила чинність, а відтак висновки судів про існування та статус об'єкту парку-пам'ятки садового-паркового мистецтва необґрунтовані; не підлягали застосуванню до спірних правовідносин приписи статей 38, 44, 45 Закону України "Про природно-заповідний фонд"; не застосовано частину 4 статті 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд" та взято до уваги Охоронне зобов'язання, що є неналежним доказом; не застосовано Закон України "Про курорти" для визначення правового режиму земель відповідача; судами надано неправильне тлумачення статтям 1, 9 Закону України "Про автомобільні дороги" та неправильно ототожнено земельні ділянки, що надаються для розміщення автомобільної дороги та земельні ділянки, надані в користування для обслуговування автомобільних доріг; всупереч статті 43 Господарського процесуального кодексу України судами не надано належної оцінки наданим позивачем, суд апеляційної інстанції не надав належної та всебічної оцінки висновку експертизи та не мотивував його часткове відхилення.

Позивачі не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні; прокурор підтримав доводи касаційної скарги з наведених у ній підстав.

Відповідач відхилив доводи касаційної скарги, як необґрунтовані. Також відповідач подав у судовому засіданні докази зміни свого найменування зі Закритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан" (код 02650682) на Приватне акціонерне товариство "Санаторій Карасан" (код 02650682).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представника відповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Зі змісту позовних вимог, предмету та підстав поданого позову вбачається, що позивач звернувся з вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ділянкою автодороги та про припинення дій, що порушують право користування та розпорядження ділянкою автодороги та вчинені відповідачем в межах смуги відведення.

За приписами статті 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися з вимогою про заборону вчинення нею дій, що порушують його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню; спосіб захисту, що спеціально обумовлений даною нормою, застосовується як превентивний захід у випадку, коли право ще не порушено. При цьому, виходячи з процесуальних повноважень суду під час розгляду справи та процесуальних вимог до резолютивної частини судового рішення, позивач має зазначити у позові, які саме дії відповідача слід заборонити, чи які саме дії слід вчинити для запобігання порушенню.

Також за статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Положення законодавства про захист права власності поширюються також на захист речових прав особи на чуже майно, в тому числі на захист права оперативного управління майном. Негаторний позов є способом захисту від протиправних дій, що не пов'язані з позбавленням володіння об'єктом майнових прав.

Для правильного вирішення спору судам належало встановити, чи доведено позивачем належними та допустимими доказами наведені вище істотні обставини справи, що входять у предмет доказування за зазначеними позивачем у позові матеріально-правовими вимогами.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2006 року № 865 "Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення" Радою Міністрів Автономної Республіки Крим за поданням Служби автомобільних доріг затверджений перелік обласних автомобільних доріг загального користування місцевого значення АР Крим, що погоджений з Державною автомобільною службою автомобільних доріг; за зазначеним переліком автомобільна дорога 0010116 є автомобільною дорогою загального користування місцевого значення, що знаходиться на балансі Служби автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим.

За даними технічного паспорту автомобільної дороги місцевого значення Севастополь-Феодосія-Утес станом на 01.01.1994 року протяжність даної дороги становить 3,0 км (т.1, а.с.41-45); за переліком обласних доріг загального користування місцевого значення АР Крим автомобільна дорога місцевого значення Севастополь-Феодосія-Утес має протяжність 3 км (т.1, а.с.54).

За планом землекористування Алуштинського дорожньо-ремонтного управління м. Алушта, що є додатком до виданого Управлінню Державного акта на право користування землею від 1993 року (т.1, а.с.22-23) автомобільна дорога місцевого значення Севастополь-Феодосія-Утес закінчується перед санаторієм "Казка" (на даний момент АТ "Санаторій Карасан"; вказана в акті земля надана для автомобільних доріг місцевого значення.

За колективним зверненням мешканців санаторію “Карасан” селища Утес міста Алушта від 14.05.2010 року комісією у складі трьох осіб співробітників Служби автомобільних доріг в АР Крим 20.05.2010 року було проведено обстеження ділянки полоси відводу автомобільної дороги загального користування місцевого значення 0010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес км 0+000 км 3+000, за наслідками якого складено акт обстеження полоси відводу автомобільної дороги загального користування місцевого значення 0010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес км 0+000км 3+000 від 20.05.2010 року; актом встановлено, що Закритим акціонерним товариством “Санаторій Карасан” у смузі відведення автомобільної дороги загального користування місцевого значення 0010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес км 0+000 км 3+000 самовільно, в порушення положень статей 9, 37 Закону України “Про автомобільні дороги”, пункту 20 “Єдиних правил ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 року № 198, без згоди Державної служби автомобільних доріг України, влаштовані наступні споруди: на км 1+900: проїзна частина автомобільної дороги перегороджена металевими воротами двостулковими (висотою 2 м, шириною 4 м), які зачиняються на замок; праворуч від осі автомобільної дороги у смузі відведення влаштовані: хвіртка одностулкова металева (шириною 1 м); будівля контрольно-пропускного пункту (розмір 1,5 м х 1,5 м) на бетонному фундаменті; зліва від осі автомобільної дороги у смузі відведення влаштований металевий паркан (ширина 5 м, висота 2 м); на км 2+700 проїзна частина автомобільної дороги перегороджена металевими воротами двостулковими (висота 2 м, ширина 4 м), які зачиняються на замок, на км 2+850 проїзна частина автомобільної дороги перегороджена металевими воротами двостулковими (висота 2 м, ширина 4 м), які зачиняються на замок, на км 2+950: проїзна частина автомобільної дорогі перегороджена металевими воротами двостулковими (висота 2 м, ширина 4 м), які зачиняються на замок, зліва від осі автомобільної дороги у смузі відведення влаштовані: хвіртка одностулкова металева (шириною 1 м); будівля контрольно-пропускного пункту (розмір 3 м х 3 м) на бетонному фундаменті, підсобне приміщення розміром 3 м х 2 м на бетонному фундаменті; зліва від осі автомобільної дороги у смузі відведення влаштований металевий паркан (ширина 4 м, висота 2 м), який вмонтований у цементний парапет (висота 0,4 м, глибина 0,4м), про що було складено відповідний акт.

Листом від 26.05.2010 року вих. № 06-02/947 Служба автомобільних доріг в АР Крим повідомила Кримського транспортного прокурора про результати проведеної перевірки щодо виявлених порушень відповідача та просила винести припис посадовим особам ЗАТ “Санаторій Карасан” про усунення допущених порушень чинного законодавства України. 11.06.2010 року Кримська транспортна прокуратура АР Крим винесла припис відносно голови правління закритого акціонерного товариства “Санаторій Карасан" про усунення порушень вимог Закону України “Про автомобільні дороги”, однак даний припис прокуратури відповідачем не виконаний.

Оскільки відповідачем не усунені перешкоди у користуванні Службою автомобільних доріг в АР Крим ділянками автомобільної дороги 0010116 Харків-Сімферополь-Ялта-Утес км 1+900, км 2+700, км 2+850,км 2+950, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Також судами встановлено, що відповідно до Свідоцтва на право власності від 01.10.2002 року, відповідачу належить на праві власності цілісний майновий комплекс санаторію "Карасан"; згідно з витягом з реєстру права власності на нерухоме майно від 15.09.2008 року під № 133, матеріалами інвентарної справи до складу належного Закритому акціонерному товариству "Карасан" на праві власності цілісного майнового комплексу входять мощення площею 7280 кв. м.

З Державного акта на право власності на земельну ділянку сер. КМ № 103463 від 22.03.2004 року вбачається, що Закрите акціонерне товариство “Санаторій Карасан” є власником земельної ділянки площею 20,5892 га оздоровчого призначення.

Міністерством екології і природних ресурсів України Закритому акціонерному товариству санаторій “Карасан”видано Охоронне зобов'язання ОПСП № 007 від 17.05.2002 року, згідно з яким Товариству під охоронупереданий заповідний об'єкт парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення “Карасанський” площею 18,0 га. Відповідно до пункту 14 Охоронного зобов'язання на заповідної території заборонено не лімітований в'їзд на територію об'єкта усіх видів механізованого транспорту, за виключенням службового транспорту санаторія “Карасан”, державних природоохоронних та інспекторських служб, пожежних машин.

Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього середовища винесено припис № 08-17 від 09.03.2011 року, пунктом 5 якого голові правління Закритого акціонерного товариства “Санаторій Карасан” приписано здійснювати охорону заповідної території суворо згідно з режимом, встановленим охоронним зобовязанням, постійно. Аналогічний припис від 21.03.2011 року відповідачу винесений і Сімферопольською міжрайонною природоохоронною прокуратурою АР Крим.

Згідно з статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правомочності власників земельних ділянок визначено статтями 373, 375 Цивільного кодексу України, статтями 78, 79 Земельного Кодексу України, відповідно до яких земельна ділянка як об'єкт права власності є частиною земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами; право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, що на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею земельної ділянки, висотою і глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель; власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до цільового призначення.

Водночас статтею 91 Земельного Кодексу України передбачено, що власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі, дотримуватись обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Стосовно статусу автомобільних доріг загального користування та правового режиму земельних ділянок, на яких ці дороги розміщені, судова колегія відзначає, що за змістом статей 1 та 7 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільна дорога загального користування визначається як лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів, даний об'єкт майнових прав (комплекс інженерних споруд) за фактом його статусу як автомобільної дороги загального користування перебуває у державній власності та не підлягає приватизації.

Державне управління автомобільними дорогами загального користування як центральний орган виконавчої влади здійснює Державна служба автомобільних доріг України, яка має свої органи управління на місцях, а її діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через керівника центрального органу виконавчої влади у галузі транспорту. Відповідно до Положення про Службу автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, затвердженого наказом Державної служби автомобільних доріг України від 10.06.2004 року № 370, Служба є державною організацією, що входить до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України, підвідомча їй та здійснює функції з управління автомобільними дорогами загального користування, є одержувачем бюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток мережі автомобільних доріг загального користування; майно Служби складається із закріплених за нею основних фондів, а також інших цінностей, вартість яких відображається на її самостійному балансі. Автомобільні дороги загального користування, мости, штучні споруди, закріплені за Службою, числяться на її балансі, враховуються та відображаються в аналітичному обліку. Служба володіє, використовує та розпоряджається майном за узгодженням із Укравтодором, здійснюючи по відношенню до нього дії відповідно до чинного законодавства.

Згідно зі статтею 9 Закону України “Про автомобільні дороги” складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно, проїзна частина, дорожнє покриття, смуга руху, споруди дорожнього водовідводу, штучні споруди, інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, технологічного зв'язку, вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху), об'єкти дорожнього сервісу та архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, що призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, та інше.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про автомобільні дороги” смуга відведення - земельні ділянки, що надаються в установленому порядку для розміщення автомобільної дороги. Також за частиною 2 статті 71 Земельного кодексу України землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, належать до земель дорожнього господарства, як складової частини земель транспорту. За визначенням, що міститься у статті 65 Земельного кодексу України, землями транспорту визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам, організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Враховуючи наведене вище законодавче регулювання, господарськими судами попередніх інстанцій при визначенні земельної ділянки, що належить до смуги відведення, вірно враховано дані, наведені в плані землекористування Алуштинського дорожньо-ремонтного управління м. Алушта, що є додатком до виданого Управлінню Державного акта на право користування землею від 1993 року, та, відповідно, дані Державного акта на право власності на земельну ділянку сер. КМ № 103463 від 22.03.2004 року, виданого Закритому акціонерному товариству "Санаторій Карасан".

Судами попередніх інстанцій встановлено, і це не заперечується жодним з учасників спору, що зведені відповідачем спірні споруди, про звільнення від яких ділянки автомобільної дороги загального користування подано позов, розташовані в межах території земельної ділянки, яка належить відповідачу на праві власності без жодних обумовлених документально обтяжень чи обмежень з наведених позивачем підстав; знаходження на території відповідача земельної ділянки, наданої в установленому порядку під розміщення автомобільної дороги, не підтверджується наявними матеріалами справи.

Таким чином, як вірно вказано судами, спірні дії відповідача є діями щодо використання належної йому на праві власності земельної ділянки, в тому числі шляхом обмеження можливості не лімітованого доступу та пересування на цій території.

Висновки суду, що спірними діями відповідач виконує обов'язкові приписи Закону України "Про природно-заповідний фонд України" щодо дотримання режиму функціонування об'єкта природно-заповідного фонду України - парку-пам'ятки садового-паркового мистецтва також відповідають статтям 9, 37 та 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" про статус, види використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, обов'язки користувачів та власників відповідних земельних ділянок.

Посилаючись на невірне встановлення господарськими судами обставин щодо наявного статусу парку-пам'ятки садового-паркового мистецтва та обов'язків відповідача, скаржник залишив поза увагою постанову Держкомприроди УРСР від 30.08.1990 року, пункт 3 постанови Верховної ради України від 16.06.1992 року "Про введення в дію Закону України "Про природно-заповідний фонд України", яким визначено у зв'язку з прийняттям Закону України "Про природно-заповідний фонд України" вважати раніше створені парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення - парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, та постанову Верховної Ради України від 22.09.1994 року № 177/94-ВР про затвердження Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники"), в додатках до якої перераховано існуючі природно-заповідні об'єкти.

Посилаючись у касаційній скарзі на дані технічного паспорту автомобільної дороги місцевого значення Севастополь-Феодосія-Утес (т.1, а.с.41-45), скаржник не врахував, що у цьому документі не зазначено даних смуги відведення, а дані про розмір смуги відведення, що містяться в плані землекористування Алуштинського дорожньо-ремонтного управління м. Алушта, стосуються саме об'єкта з наведеними в цьому плані характеристиками, в тому числі й щодо його протяжності.

Позивач не навів доказів оскарження ним підстав набуття відповідачем права власності на земельну ділянку, як і доказів на підтвердження існування у позивача права на використання належної відповідачу земельної ділянки відповідно до підстав, визначених законодавством.

Також слід відзначити, що вимога позивача, заявлена на підставі статті 386 Цивільного кодексу України, не визначає дії відповідача, які слід заборонити, приймаючи судове рішення; у разі ж існування між сторонами спору про право власності на спірний об'єкт (автомобільну дорогу) такий спір виходить за межі предмету негаторного позову.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи спір, розглянули всебічно, повно та обєктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи, що стосуються наведених позивачем предмету та підстав позову в їх сукупності, належно проаналізували зміст правовідносин сторін, вірно застосували норми матеріального права, що визначають повноваження власника земельної ділянки, а їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, не ґрунтуються на даних матеріалів справи та не відповідають положенням законодавства, що регулюють спірні правовідносини; підстав для скасування судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 року у справі № 5002-29/663-2011 Господарського суду Автономній Республіці Крим та рішення Господарського суду Автономній Республіці Крим від 03.11.2011 року залишити без змін.

ГоловуючийТ. Дроботова

СуддіН. Волковицька

Л. Рогач