Ухвала суду № 22488536, 02.12.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Абдукадирова К.Е.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2011 року справа №2а-20137/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Міронової Г.М.

суддів Юрко І.В. , Блохіна А. А.

при секретарі судового засідання Діденко О.С., за участю представника позивача: Дучал О.Ф., представника відповідача: Івашкевич В.Ю., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року у справі № 2а-20137/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбас Пром Оіл” до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька за участю у справі прокуратури Донецької області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 13.08.2010 року звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька та просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення рішення № 0001112341/0 від 30 липня 2010 р., № 0001082341/0 від 30 липня 2010 р., № 0000262200/0 від 30 липня 2010 р., мотивуючи свої вимоги тим, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають чинному законодавству України, ґрунтуються на невірному його трактуванні, ґрунтуються на висновках акта перевірки, які суперечать фактичним обставинам справи.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнанні недійсними та скасовані податкові повідомлення рішення № 0001112341/0 від 30 липня 2010 року, № 0001082341/0 від 30 липня 2010 року, № 0000262200/0 від 30 липня 2010 року.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати повністю постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовну у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції при постановленні рішення у справі порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що висновок суду про те, що наданих позивачем до суду документів, а саме: видаткових накладних, специфікацій, податкових накладних, виписок з банківського рахунку достатньо для підтвердження обставин реальності правочинів, укладених з ТОВ «Гордінг Трейд» та ТОВ «Айконд ЛТД» є помилковим, оскільки зазначені документи підтверджують лише рух грошових коштів від постачальників до позивача, а документів, які б свідчили про рух товарів від постачальників до позивача, ні під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду надано не було. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не досліджено та не перевірено яким видом транспорту перевозився товар від постачальників о позивача. Апелянт також зазначає, що сформувавши валові витрати, позивач не довів факт їх отримання, і, як наслідок, і факт здійснення зазначених господарських операцій, тому віднесення до складу валових витрат суми 2288904 грн. вважається безпідставним. Крім того, апелянт наголошує та тому, що хоча позивачем і надано до перевірки податкові накладні на підтвердження виникнення у нього права на податковий кредит, але сам факт здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами документально не підтверджено, тому віднесення до складу податкового кредиту суми 1831124 грн. є безпідставним. Апелянт наголошує, що твердження позивача про те, що надані послуги не підпадають під поняття „інжиніринг”і є безпідставними.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Заступник прокурора Донецької області у судове засідання не зявився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника відповідача, заперечення представника позивача, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складений акт від 14 липня 2010 року № 3269/23-1/33320092.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: - п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 2288904 грн.;

-порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 1977253 грн.;

-п.п. 4.2.1 п.4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п.8.1 ст. 8, п.п.19.2 «а» п.19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.03 № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» із змінами і доповненнями, в порушення яких не нараховано, не утримано, не перераховано до бюджету зазначений вид податку у розмірі 340,00 грн.;

-порушення ст.. 11 вимог Декрету КМУ № 56-93 від 20.05.1993 р. «Про місцеві податки і збори», п.3.1, п 5.3 Додатку «Положення про податок з реклами»

-п.п. «в» п.13.1,п.13.2 ст. 13. п.16.13 ст.16 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» - не утримано та не перераховано до бюджету податок на доходи нерезидентів з джерелом їх походження з України при виконанні контракту № П 015.09 від 30.06.2009 року із ЗАТ «Уральський інжиніринговий центр» (Росія) в сумі 10749,14 грн.;

-положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкового повідомлення рішення № 0001112341/0 від 30 липня 2010 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 4305899 грн., у тому числі 2288904 грн. за основним платежем та 2016995 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (арк. справи 12, том 1), № 0001082341/0 від 30 липня 2010 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2965848 грн., у тому числі 1977232 грн. за основним платежем та 988616 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (арк. справи 13 том 1), № 0000262200/0 від 30 липня 2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 32247,42 грн., у тому числі 10749,14 грн. - за основним платежем та 21498,28 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення п.п. „в” п. 13.1, п. 13.2 ст. 13, п. 16, 13 ст. 16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (а.с. 14 том 1).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 березня 2009 року позивачем (покупець) з ПП „Гординг Трейд” (постачальник) був укладений договір поставки № 3, про виконання умов якого свідчать товарна накладна, податкова накладна.

1 травня 2009 року позивачем (покупець) з ТОВ „Айконд ЛТД” (постачальник) був укладений договір поставки № 01/05/09 про виконання умов якого свідчать товарна накладна, податкова накладна.

Постачальники позивача ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД” на час здійснення господарських операцій були юридичними особами, і, як наслідок, мали право здійснювати господарську діяльність.

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правильно визначив коло нормативно-правових актів, що регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року № 13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», (надалі - Закон № 168) зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін. у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Долучені до матеріалів справи податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». Суд зазначає, що відповідач в акті перевірки не встановив порушення позивачем норм підпунктів 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168 при формуванні податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 передбачає, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Таким чином, лише відсутність документів первинного обліку - податкових накладних, розрахункових, платіжних документів, тощо позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податку на додану вартість у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо застосованих податковим органом норм цивільного законодавства, то системний їх аналіз свідчить про наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами:

Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договорів купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майна держави не було, оскільки правовідносини склалися між фізичною особою підприємцем та приватним підприємством та майно держави в цьому правочині не було предметом купівлі-продажу, а порушення податкового обліку не є ознакою нікчемності угоди.

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді стягнення отриманого за правочином в дохід держави.

Правові наслідки нікчемного правочину статтею 228 Цивільного кодексу України не передбачені. Такі санкції встановлені лише статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно приписів ст. 216 Цивільного Кодексу України оскільки дійсність чи недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Проте, суд з власної ініціативи, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи, має право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосуватися у кожному окремому випадку. При цьому пропозиції або бажання сторін не мають правового значення.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів укладених між позивачем та ПП „Гордінг Трейд” та ТОВ „Айконд ЛТД”.

Також правочини між вказаними особами не визнавався недійсними у судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність зазначених правочинів, а позивачем надано достатній об'єм документів, на підтвердження виконання умов договорів.

Крім того, за ініціативою суду в адміністративній справі № 2а-20137/10/0570 було призначено судову економічну експертизу, та на вирішення експерта було поставлено питання: чи підтверджуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбас Пром Оіл” висновки акту Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька від 14 липня 2010 року № 3269/23-1/33320092, який було складено за результатами планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбас Пром Оіл” код ЄДРПОУ 33320092 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 31.12.2009 року.

Відповідно до висновку експерта № 7120/24-4562/25, складеного 29.08.2011 року, висновки акту Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька від 14 липня 2010 року № 3269/23-1/33320092про порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 п.п. «в» п.13.1,п.13.2 ст. 13. п.16.13 ст.16 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підтверджується у повному обсязі, тобто є документально необґрунтованими. Відповідно до перевірки висновків акту податкового органу стосовно порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, яке спричинило завищення податкового кредиту на суму 146129,11 грн. у том числі за березень 2008 р. на суму 83293,00 грн., за червень 2008 р. на суму 62836,00 грн. підтвердити не надається можливим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Стосовно питання про відшкодування вартості проведення судової економічної експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

На підставі того, що судову економічну експертизу в адміністративній справі № 2а-20137/10/0570 було призначено за ініціативою суду та апеляційним судом не спростовано висновків суду першої інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства України, вартість витрат на проведення судової економічної експертизи компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька у справі № 2а-20137/10/0570 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року у справі № 2а-20137/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донбас Пром Оіл” до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька за участю у справі прокуратури Донецької області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень рішень - залишити без змін.

Стягнути на підставі рахунку № 1314 від 29.09.2011 року з Державного бюджету України на користь Донецького НДІ судових експертиз, (ЄДРПОУ 02883147, МФО 834016, р/рахунок 31254272210005 в ГУДКУ у Донецькій області, адреса: 83087, м. Донецьк, вул. Дубравна, 1б, індивідуальний податковий номер 28831405665, свідоцтво про реєстрацію платника податку 100284510) вартість проведеної судової економічної експертизи у сумі 12306,00 грн. (дванадцять тисяч триста шість гривен, 00 коп.).

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 08 грудня 2011 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.