Ухвала суду № 22484077, 30.11.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Захарова О.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2011 року справа №2а-3871/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Міронової Г.М.

суддів Юрко І.В. , Блохіна А. А.

при секретарі судового засідання Діденко О.С., за участю представника позивача: Сорокіної Н.В., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 липня 2010 року у адміністративній справі № 2а-3871/10/1270 за позовом приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про визнання нечинним податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 19 травня 2010 року звернувся до суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську та відповідно до уточнених позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 30.04.2010 № 000322360/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) у розмірі 1059555,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15 липня 2010 року позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод» задоволені в повному обсязі.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати повністю постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовну у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що при винесенні постанови судом порушено норми матеріального та процесуального права, а саме п. п. 1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 19 ст. 2, ст. 9 Бюджетного кодексу України. Апелянт вважає, що суду під час розгляду справи необхідно було зясувати, чи сплачувались податки продавцям товару (послуг) та чи мали операції реальний характер. Вказує, що суду першої інстанції слід було б дослідити укладені з контрагентами угоди відносно їх спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, і правомірності цих правочинів. Вважає, що підлягав встановленню факт використання позивачем отриманої продукції у власній господарській діяльності, що в свою чергу, потребує встановлення факту поставки такого товару позивачу. Апелянт зазначає, що, на його думку, судом не встановлено предмет доказування у справі, не зобовязано податковий орган надати в необхідному обсязі докази на обґрунтування своїх доводів та не витребувано необхідних і достатніх доказів з власної ініціативи.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника позивача, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем були подані до Ленінської МДПІ у м. Луганську податкові декларації з податку на додану вартість: 21.09.2009 року - № 9001153852 за серпень 2009 року; 20.10.2009 року - № 9001487996 за вересень 2009 року; 20.11.2009 року - № 9001985116 за жовтень 2009 року, всі з зазначенням відємного значення податку, що підлягає відшкодуванню.

Відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка ЗАТ «Луганський патронний завод» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість (надалі ПДВ) на рахунок платника у банку за серпень, вересень, жовтень 2009 року, які виникли за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.08.2009 р. по 30.09.2009 р.

За результатами перевірки складено акт від 21.04.2009 р. № 292/23-616/32201889, за висновками якого на порушення п.1.8 ст. 1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ЗАТ «Луганський патронний завод» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за серпень 2009 року на суму 249872,00 грн., за вересень 2009 на суму 49684 грн., за жовтень 2009 року на суму 1009871 грн. (а.с.10-15).

Відповідачем до податкових органів були направлені запити щодо проведення зустрічних перевірок по контрагентам позивача - ТОВ «Компанія «Раритет», ТОВ «ЛЕО», ТОВ «Промтек-холдинг», ТОВ «Регіон-Трейд», ТОВ «Сучасні інженерні технології України», ТОВ «КБГ «Інновація», але отримана інформація не підтверджувала в повному обсязі взаємовідносини зазначених підприємств з позивачем та неможливо було здійснити звірку податкових органів по взаємовідносинам позивача з контрагентами щодо придбання товарів за договорами постачання.

30.04.2010 року на підставі акту перевірки від 21.04.2010 № 292/23-616/32201889 Ленінською МДПІ у м. Луганську винесене податкове повідомлення рішення № 0000322360/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 1059555,00 грн. (а.с.19).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Компанія «Раритет», був укладений договір поставки № 125/03/03-09 від 02.03.2009 року, про виконання умов якого свідчать платіжне доручення № 1194 від 20.07.2009 р., видаткові накладні №№ РН 0000121 від 21.07.2009 р., РН-0000122 від 21.07.2009 р., РН-0000123 від 21.07.2009 р., податкова накладна № 139 від 20.07.2009 р.

Між позивачем та ТОВ «Регіон-Трейд» 22.04.2008 року укладений договір постачання № 04-22/227. Про виконання умов договору свідчать наступні документи: платіжне доручення № 1235 від 04.08.2009 р., видаткові накладні № РТ-129 від 13.07.2009 р., № РТ-124 від 06.07.2009 р., податкові накладні № 124 від 06.07.2009 р. та № 129 від 13.07.2009 р.

Позивачем також було укладено договір постачання з ТОВ «ЛЕО» № 113/923 від 04.02.2008 р., про виконання якого свідчать: платіжні доручення №№ 1141 від 06.07.2009 р., 1142 від 06.07.2009 р., 1179 від 13.07.2009 р., 1193 від 17.07.2009 р. та 119 від 27.07.2009 р.та податкові накладні №№ 2886-34-1 від 30.06.2009 р. та 2875-34-1 від 31.07.2009 р.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Сучасні інженерні технології України» були укладені договори №№ 895 від 22.12.2008 р., 3/1/27/1 від 12.01.2009 р., 33 від 21.01.2009 р., про виконання яких свідчать документи: платіжні доручення №№ 1582 від 24.11.2009 р., 1593 від 24.11.2009 р., 1154 від 06.07.2009 р., 1175 від 10.07.2009 р., видаткові накладні №№ СТ-002383 від 02.07.2009 р., СТ-002385 від 08.07.2009 р., СТ-002384 від 08.07.2009 р., СТ-002386 від 09.07.2009 р., СТ-002389 від 15.07.2009 р., СТ-002390 від 21.07.2009 р., СТ-002391 від 21.07.2009 р., СТ-002393 від 29.07.2009 р., СТ-002382 від 02.07.2009 р., СТ-002387 від 14.07.2009 р., СТ-002392 від 24.07.2009 р. , акти виконаних робіт №№ СТ-000038 від 16.07.2009 р., СТ-00040 від 16.07.2009 р., СТ-000039 від 27.07.2009 р., СТ-000041 від 27.07.2009 р. та податкові накладні №№ 71 від 01.07.2009 р., 75 від 02.07.2009 р., 77 від 08.07.2009 р., 76 від 08.07.2009 р., 79 від 09.07.2009 р., 81 від 15.07.2009 р., 82 від 16.07.2009 р., 83 від 21.07.2009 р., 84 від 21.07.2009 р., 87 від 29.07.2009 р., 78 від 08.07.2009 р., 85 від 27.07.2009 р., 74 від 02.07.2009 р., 80 від 14.07.2009 р., 86 від 24.07.2009 р.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Промтек-холдинг» підтверджуються укладеним між ними договором поставки № 125/03/03-09 від 02.03.2009 р., про виконання умов якого свідчать: платіжне доручення № 1236 від 04.08.2009 р., видаткова накладна №№ РН-0000140 від 10.08.2009 р. , податкова накладна № 162 від 04.08.2009 р.

Між ЗАТ «Луганський патронний завод» та ТОВ «КБГ «Інновація» були укладені договори № 326 від 25.05.2009 р. та № 570.1 від 16.09.2009 р., виконання умов яких підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 03.09.2009 р., № 2 від 17.09.2009 р. та від 30.09.2009 р., податковими накладними № 1030909 від 03.09.2009 р., № 1170909 від 17.09.2009 р. та 8300909 від 30.09.2009 р., платіжними дорученнями №№ 1783 від 22.12.2009 р., 2252 від 28.12.2009 р., 37 від 15.01.2010 р., 34 від 15.01.2010 р., 43 від 25.01.2010 р., 176 від 05.02.2010 р.

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правильно визначив коло нормативно-правових актів, що регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року № 13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», (надалі - Закон № 168) зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін. у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Долучені до матеріалів справи податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». Суд зазначає, що відповідач в акті перевірки не встановив порушення позивачем норм підпунктів 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168 при формуванні податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 передбачає, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Таким чином, лише відсутність документів первинного обліку - податкових накладних, розрахункових, платіжних документів, тощо позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податку на додану вартість у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо застосованих податковим органом норм цивільного законодавства, то системний їх аналіз свідчить про наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами:

Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договорів купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майна держави не було, оскільки правовідносини склалися між фізичною особою підприємцем та приватним підприємством та майно держави в цьому правочині не було предметом купівлі-продажу, а порушення податкового обліку не є ознакою нікчемності угоди.

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді стягнення отриманого за правочином в дохід держави.

Правові наслідки нікчемного правочину статтею 228 Цивільного кодексу України не передбачені. Такі санкції встановлені лише статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно приписів ст. 216 Цивільного Кодексу України оскільки дійсність чи недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Проте, суд з власної ініціативи, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи, має право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосуватися у кожному окремому випадку. При цьому пропозиції або бажання сторін не мають правового значення.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів укладених між позивачем та ТОВ «КБГ «Інновація», ТОВ «Компанія «Раритет», ТОВ «ЛЕО», ТОВ «Промтек-холдинг», ТОВ «Регіон-Трейд», ТОВ «Сучасні інженерні технології України».

Також правочини між вказаними особами не визнавався недійсними у судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність зазначених правочинів, а позивачем надано достатній об'єм документів, на підтвердження виконання умов договорів.

Крім того, за ініціативою суду в адміністративній справі № 2а-3871/10/0570 було призначено судову економічну експертизу, та на вирішення експерта було поставлено питання: чи підтверджено первинними документами, а також регістрами бухгалтерського та податкового обліку приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод» висновок акту Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську від 21.04.2010 р. № 292/23-616/32201889, який було складено за результатами перевірки щодо порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту та відповідних сум бюджетного відшкодування за серпень, вересень, жовтень 2009 року.

Відповідно до висновку експерта № 5664/24-4852/25 від 10.10.2011 року, висновки акту Ленінської міжрайонної ДПІ в м. Луганську від 21.04.2010 року № 292/23-616/32201889 в частині порушення вимог п.1.8 ст.1, п.п. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) при формуванні податкового кредиту не підтверджуються первинними документами, а також регістрами бухгалтерського та податкового обліку у повному обсязі, тобто є документально необґрунтованими, у звязку з чим відсутні підстави для зменшення сум бюджетного відшкодування ПДВ ЗАТ «Луганський патронний завод» (у серпні 2009 р. на суму 249872 грн., у вересня 2009 р. на суму 49684 грн., у жовтні 2009 р. на суму 1009871 грн.).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Стосовно питання про відшкодування вартості проведення судової економічної експертизи, колегія суддів зазначає наступне.

На підставі того, що судову економічну експертизу в адміністративній справі № 2а-3871/10/0570 було призначено за ініціативою суду та апеляційним судом не спростовано висновків суду першої інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства України, вартість витрат на проведення судової економічної експертизи компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську у справі № 2а-3871/10/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 липня 2010 року по адміністративній справі № 2а-3871/10/1270 за позовом приватного акціонерного товариства «Луганський патронний завод» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про визнання нечинним податкового повідомлення рішення - залишити без змін.

Стягнути на підставі рахунку № 1380 від 11.10.2011 року з Державного бюджету України на користь Донецького НДІ судових експертиз, (ЄДРПОУ 02883147, МФО 834016, р/рахунок 31254272210005 в ГУДКУ у Донецькій області, адреса: 83087, м. Донецьк, вул. Дубравна, 1б, індивідуальний податковий номер 28831405665, свідоцтво про реєстрацію платника податку 100284510) вартість проведеної судової економічної експертизи у сумі 8460,00 грн. (вісім тисяч чотириста шістдесят гривень 00 коп.)

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 06 грудня 2011 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.