Постанова № 22483217, 29.03.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2012 р. Справа № 5023/9341/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (особисто),

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вх. №506Х/3-11 від07.02.12) на рішення господарського суду Харківської області від 10.01.12 у справі № 5023/9341/11

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Київ

до Приватного підприємства "Джерело", смт. Великий Бурлук Харківської області

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011р. позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача Приватного підприємства "Джерело", на свою користь (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 01.01.2012р. вх.№42) 37552,85 грн. курсової різниці за договором купівлі-продажу № 01/02-Х2-07 від 01.02.2007р. на умовах відстрочення платежу, 54667,24 грн. пені, 4977,17 грн. 3% річних, 21523,43 грн. індексу інфляції та понесені ним судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.01.2012 р. у справі № 5023/9341/11(суддя Мамалуй О.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2012 р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, матеріалам справи та на порушення норм процесуального права.

Відповідач надав суду заперечення на апеляційну скаргу позивача (від 12.03.2012р. вх.№2093), в яких він вважає рішення господарського суду Харківської області від 10.01.2012 р. у справі № 5023/9341/11 законним та прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін. Так, відповідач стверджує, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції взагалі не було предмету спору, оскільки зобов'язання по оплати товару повністю були виконані відповідачем і будь які правові підстави для нарахування штрафних санкцій, штрафів, пені, інфляційних витрат, курсової різниці за договором купівлі продажу на умовах відстрочення платежу від 01.02.2007 року № 01/02-Х2-07 у позивача були відсутні. Тобто, позивачем безпідставно було проведено нарахування розміру курсової різниці з посиланням на ст. ст. 524, 533, 632 ЦК України, згідно з додатком №1 до договору, у зв'язку зі зміною Нацбанком України курсу гривні до долара США, оскільки такі дії суперечать нормам статті 99 Конституції України та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін".

У призначене судове засідання (як і у попереднє судове засідання 12.03.2012р.) представник відповідача не зявився, хоча, відповідно до встановленого законодавством порядку, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, той факт, що в матеріалах справи є всі необхідні документи для розгляду спору по суті, а також те, що відповідач саме таким чином реалізував своє диспозитивне право щодо участі у судовому процесі, суд реалізує своє право в межах статті 75 ГПК України, та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на скаргу доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 37552,85 грн. курсової різниці за договором купівлі-продажу № 01/02-Х2-07 від 01.02.2007р. на умовах відстрочення платежу, 54667,24 грн. пені, 4977,17 грн. 3% річних. 21523,43 грн. індексу інфляції, позивач посилався на те, що відповідач не виконав прийняті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого за договором товару, у звязку з чим у нього виник борг, на який позивачем у відповідності до приписів чинного законодавства та умов договору нараховані пеня, 3% річні, інфляційні та 37552,85 грн. курсової різниці у відповідності до додатку №1 до договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ФО-П ОСОБА_1, місцевий господарський суд виходив з того, що розділом 8 договору "Відповідальність сторін" взагалі не передбачено такої відповідальності як нарахування штрафу у вигляді курсової різниці, отже позивачем безпідставно проведено нарахування розміру курсової різниці з посиланням на ст. 524, 533, 632 Цивільного кодексу України згідно додатку № 1 до договору. Також, відповідно до положень статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, позивачем розрахунок пені здійснений виходячи зі ставки, яка перевищує граничний, встановлений вищевказаним законом розмір, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. № 14 “Про судове рішення у цивільній справі“, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Проте, зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає враховуючи наступне.

Згідно з приписами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням Господарського суду Харківської області по справі №35/577-07 від 24 березня 2008 року, позов ТОВ "Тридента Агро" задоволено частково. Стягнуто з ПП "Джерело" на користь ТОВ "Тридента Агро" 95304,61 грн. основного боргу, 1449,25 грн. пені, 2975,49 грн. інфляційних, 271,20 грн. 3% річних, 11571,33 грн. штрафу, 1158,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог провадження припинено, а також задоволено заяву відповідача про відстрочку виконання рішення та відстрочено його виконання до 24 серпня 2008 р.

У зв'язку з подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ПП "Джерело" взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару за договором №01/02-Х2-07 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 01 лютого 2007 року та рішення господарського суду Харківської області у справі №35/577-07 від 24 березня 2008 року, 16 вересня 2008 року ТОВ "Тридента Агро" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ПП "Джерело" штрафних санкцій за період з 11.12.2007 року по 16.09.2008 року за договором №01/02-Х2-07 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 01 лютого 2007 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2008р. у справі №55/222-08, яке набрало чинності, вимоги ТОВ "Тридента Агро" задоволено частково та присуджено до стягнення з ПП "Джерело" 15837,62 грн. пені, 2210,89 грн. 3 % річних, 16554,3 грн. інфляційних витрат, 2500 грн. адвокатських витрат, 346,02 грн. державного мита та 117,56 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення пені у сумі 40,13 грн., річних у сумі 1,7 грн. та 85,24 грн. інфляційних витрат відмовлено.

Вказаними рішеннями місцевого господарського суду встановлено наступні факти.

01 лютого 2007 року, між позивачем, ТОВ "Тридента Агро" (продавець) та відповідачем, ПП "Джерело" (покупець), був укладений договір купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу №01/02-Х2-07 (договір), за умовами якого продавець на умовах відстрочення платежу зобовязався передати, а покупець прийняти та оплатити засоби захисту рослин (товар), асортимент, кількість, ціна яких, визначаються у додатках та/або документах відпуску товару, що є невідємною частиною даного договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 206024,06 грн., який прийнято уповноваженими особами відповідача, що підтверджується підписами на видаткових накладних: РН-ХР00123 від 10.04.07р. на суму 103484,68 грн., РН-ХР00179 від 11.05.07р. на суму 74134,00 грн. та РН-ХР00192

Відповідач товар прийняв, що підтверджується наявними в матеріалах справи довіреностями на отримання товарно матеріальних цінностей: серії ЯНШ №248801 від 10.04.07р., серії ЯНШ №248757 від 10.05.07р. та серії ЯНШ №248764 від 17.05.07р., але його вартість сплатив частково, а саме в якості передоплати, відповідно до банківської виписки від 03.04.07р. було перераховано 10000,00 грн. та відповідно до банківської виписки від 22.11.07р., в якості погашення існуючої заборгованості було перераховано 40000,00 грн.

Положення п.5.3 договору визначають конкретні терміни оплати покупцем товару, а саме:

20% - з моменту виставлення продавцем рахунку - фактури;

80% - у строк до 20.11.07р.

Під час розгляду справи відповідачем було сплачено позивачеві грошові кошти в сумі 70 000,00 грн. як часткове погашення заборгованості за договором.

На момент прийняття рішення грошове зобов'язання відповідача перед позивачем на суму 95 304,61 грн. залишилось не виконаним, у порушення вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України.

У подальшому, відповідачем було лише частково погашено суму заборгованості у сумі 10 000,00 грн., вартість товару на суму 85 304,61 грн. залишилась відповідачем не сплаченою.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що через невиконання відповідачем взятих на себе зобовязань позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних витрат підлягають задоволенню частково у сумі 16554,3 грн. інфляційних, 2210,89 грн. 3% річних та 15 837,62 грн. пені.

Згідно ч. І ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Станом на 25 лютого 2011 року зобов'язання ПП "Джерело" перед ТОВ "Тридента Агро" за договором №01/02-Х2-07 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 01 лютого 2007 року у повному обсязі належним чином не було виконано.

Виходячи із цього (у порядку ч. 2 ст. 35 ГПК України), у ТОВ "Тридента Агро" виникло право вимоги нарахованих, пені, 3% річних, інфляційних втрат за договором №01/02-Х2-07 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 01 лютого 2007 року.

Пунктом 1 ч. 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Згідно ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Приписами статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 515 ЦК України зазначає, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Даний перелік умов, за яких не допускається заміна кредитора у зобов'язанні, є вичерпним.

Отже, відступлення права вимоги щодо стягнення пені, 3%-річних та інфляційних втрат за певний період, не входить до обмеження та заборони на укладення даного роду угод відповідного змісту. Разом з цим, договір №01/02-Х2-07 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 01 лютого 2007 року не передбачає, заборони щодо відступлення як основних, так і додаткових зобов'язань та/або прав будь-яким третім особам.

У звязку з цим, 25 лютого 2011 року між ТОВ "Тридента Агро" та ФО-П ОСОБА_1 було укладено угоду №ФОП-2-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України).

Пунктом 1.1. даної угоди, встановлено, що первісний кредитор - ТОВ "Тридента Агро", відступає новому кредитору - ФО-П ОСОБА_1, право вимоги виконання ПП "Джерело" зобов'язання щодо сплати розміру штрафних санкцій (курсової різниці, пені, 3%-річних, інфляційних витрат), набутих первісним кредитором на підставі договору №01/02-Х2-07 купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 01 лютого 2007 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору №01/02-Х2-07 купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 01 лютого 2007 року щодо оплати вартості отриманого товару, а новий кредитор компенсує вартість переданого зобов'язання відповідно до умов даної угоди.

Пунктом 2.2. даної угоди встановлено та конкретизовано, що відступається за даною угодою є загальною сумою (розміром) штрафних санкцій (курсової різниці, пені, 3%-річних, інфляційних витрат), які нараховані відповідно до умов та норм чинного законодавства України за період із 17 вересня 2008 року по 25 лютого 2011 року.

У відповідності до пункту 4.3. угоди, ТОВ "Тридента Агро" повідомленням від 01 червня 2011 року про зміну кредитора у зобов'язані сповістило ПП "Джерело" про вказані обставини.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Так, в силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, рішеннями господарського суду Харківської області від 24.03.2008р. та 02.12.2008р. встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання з оплати товарів, поставлених за договором №01/02-Х2-07 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 01 лютого 2007 року на суму 85 304,61 грн.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також сплатити 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до положень ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 8.2 договору передбачено, що за прострочення виконання зобовязання відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,08 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на не правильне нарахування, перевіривши розрахунок позивача з урахуванням поступового зменшення суми основного боргу та виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБ України, що діяла у період з 17.09.2008р. по 27.05.2009р. позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення пені - у розмірі 12053,17 грн. та в частині стягнення 3% річних - у розмірі 1506,44 грн. як обґрунтовані та заявлені правомірно, оскільки відповідачем платіжним дорученням №681 від 28.05.2009р. та дорученнями №752 від 28.07.09р, №893 від 23.09.09р. здійснено черговий та наступні платежі на загальну суму 16500,00грн. за наказом по справі № 35/577-07. Вказані обставини не враховані позивачем, а розрахунок як пені так і 3% річних за період з 28.05.09р. по 25.02.11р. є необґрунтованим, оскільки здійснений без урахування черговості погашення заборгованості. Крім того, після винесення 29.05.09р. державним виконавцем ВДВС Великобурлуцького районного управління юстиції постанови про арешт майна боржника, відділом виконавчої служби стягнута та перерахована на розрахункові рахунки стягувача 19800,00 грн., що також не враховано у розрахунку позивачем.

Приймаючи рішення щодо вимог про стягнення 37552,85 грн. курсової різниці судова колегія виходить з того, що положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України, не містять заборони на вираження в договорі грошових зобовязань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобовязання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобовязанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті.

Так, ч. 2 ст. 524 ЦК України передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

У розумінні ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Офіційний курс долара США до гривні на день підписання договору та додатків до нього становив 5,05 грн./дол. США.

В примітці до даного додатку вказано, що в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті - використовують формулу визначену цим додатком.

Рішенням суду від 24.03.2008р. у звязку з неналежним виконанням відповідачем зобовязань щодо оплати товару було стягнуто суму боргу заявлену продавцем, виходячи із ціни товару на день звернення з позовом. Сплата відповідачем боргу за товар здійснюється в примусовому порядку.

День платежу з прийняттям рішення від 24.03.2008р. є таким, що настав.

Розділ 8 договору «Відповідальність сторін», як вірно зазначив суд першої інстанції, не передбачає такої відповідальності та забезпечення виконання зобовязання як нарахування штрафу (курсової різниці) за порушення грошового зобовязання. Не передбачають такої відповідальності і норми матеріального права( гл.49 та ст. 625 ЦК України, 217 ГК України).

Отже, висновок суду про безпідставність нарахування курсової різниці є правомірним.

В цій частині рішення залишається без змін.

Здійснюючи розрахунок нарахувань індексу інфляції у розмірі 21523, 45 грн., позивач виходив із місячної суми боргу, враховуючи її із інфляційним збільшенням за попередній місяць за період з жовтня 2008р. по січень 2011р., що є помилкою та не відповідає визначенню поняття основного боргу. Підстав таких нарахувань щомісяця позивач не змінив .

Тому висновок суду про відмову в цій частині позову є обґрунтованим. Позов в цій частині вимог не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача у звязку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному зясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.01.12 у справі № 5023/9341/11скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Джерело", смт. Великий Бурлук (62602, Харківська обл., смт. Великий Бурлук, вул. Терешкової № 5, код 30892430, р/р 26002052296384 в ХФ КБ "Приватбанку", МФО 351533) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 п/р НОМЕР_2 в ЮГРУ ПАТ КБ «Приватбанк», МФО НОМЕР_3 код НОМЕР_1) 12053,17 грн. пені, 1506,44 грн. 3 % річних, 135,59 грн. державного мита, 22,93 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу, 135,59 судового збору ( за подання апеляційної скарги).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Шевель О. В.

Повний текст постанови підписано 26.03.2012 р.