Постанова № 22483173, 29.03.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2012 року Справа № 5023/9727/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1. дов. № 25 від 03.01.2012 року

відповідача ОСОБА_2 дов. № 02/12 від 03.01.2012 року

3-тя особа ОСОБА_3 дов. № 332 від 01.03.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства “Євроцемент Україна”, м. Балаклія (вх. № 699Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 30 січня 2012 року по справі № 5023/9727/11

за позовом Одеської залізниці, м. Одеса

до Публічного акціонерного товариства “Євроцемент Україна”, м. Балаклея, Харківської області

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СТГО “Південна залізниця” в особі відокремленого підрозділу Харківської дирекції залізничних перевезень, м. Харків

про стягнення 54320 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача Публічного акціонерного товариства “Євроцемент Україна” на користь Одеської залізниці 54320 грн. штрафу та судовий збір у розмірі 1477,50 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30 січня 2012 року (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Євроцемент - Україна” на користь Одеської залізниці 54320 грн. штрафу та 1411,50 грн. судового збору.

Відповідач, з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30 січня 2012 року по справі № 5023/9727/11 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Положення частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з вимогами частини 4 статті 909 та частини 1 статті 920 Цивільного кодексу України передбачають, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт»законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України «Про транспорт», Закону України «Про залізничний транспорт», Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.

Відповідно до приписів статті 23 Статуту залізниць України та Правил оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 р., передбачено, що на кожне відправлення вантажу відправники повинні надати станції навантаження заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що на підставі залізничної накладної № 44276632 зі станції Шебелинка Південної залізниці відповідач відвантажив чотири вагони вантажу цементу ПЦ І/Б-Ш-400 на адресу ОСОБА_4, а позивач в свою чергу зобовязався доставити вказані вагони на станцію призначення Вінниця Західної залізниці і видати вантаж вантажоодержувачу (аркуш справи 9).

За висновком суду першої інстанції, 25 червня 2011 року на станції Знамянка Одеської залізниці при прийманні потягу НОМЕР_1, у складі якого були вагони НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 залізницею було проведено перевірку маси вантажу, під час якої було виявлено, що маса вантажу у вищевказаних вагонах не відповідає масі вказаній відправником у накладній, що підтверджується актами загальної форми (аркуші справи 13-16).

Вказані обставини стали підставою для звернення Одеської залізниці до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Євроцемент Україна” штрафу за невірно вказані маси вантажу в накладній.

Виходячи з фактичних обставин справи та з аналізу відповідних норм законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В статті 5 Статуту залізниць України зазначено, що на підставі цього Статуту Міністерство транспорту затверджує Правила перевезення вантажів та інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до статті 37 Статут залізниць України маса вантажу визначається відправником.

В пункті 2.3. Правил оформлення перевізних документів передбачено, що правильність внесених в накладну відомостей своїм підписом засвідчує представник відправника.

На підставі вивчення матеріалів справи колегією суддів встановлено, що в залізничній накладній відправник вказав, що у вагоні № 97366514 маса вантажу складає 72000 кг та у вагоні НОМЕР_3 маса вантажу також складає 72000 кг.

Відповідно до частини 1 статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

Частина 2 зазначеної статті Статуту залізниць України передбачає, що залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Статтею 129 Статуту передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що 25.06.2011 року на 150 тонних вагах було проведено контрольне переважування спірних вагонів про що було складено комерційний акт АА № 057031/472/20 (аркуш справи 12).

Під час переважування вагонів було виявлено, що маса вантажу у вагоні НОМЕР_2 складає 66060 кг (менше вказаної в накладній маси вантажу на 5940 кг) та у вагоні НОМЕР_3 складає 67000 кг (менше вказаної в накладній маси вантажу на 5000 кг).

Переважування вантажу також підтверджується виписками з книжки переважування станції Знамянка (аркуш справи 17).

Оцінюючи матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відправником у вищевказаній накладній не вірно було зазначено масу вантажу.

В силу приписів статті 122 Статуту залізниць України передбачено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

В статті 118 Статуту залізниць України зазначено, що за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частими 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем до суду першої інстанції, сума штрафу, складає пятикратний розмір провізійної плати і складає 54320 грн.

Наведені в сукупності вищевказані обставини дають підстави колегії суддів погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача щодо стягнення штрафу обґрунтовані та підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 30 січня 2012 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Євроцемент Україна”, м. Балаклія залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 30 січня 2012 року по справі № 5023/9727/11 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

суддя Барбашова С.В.

суддя Білецька А.М.

Повний текст постанови підписано 27 березня 2011 року.