Постанова № 22482953, 23.03.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2012 р. Справа № 5023/10682/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, довіреність № 42 від 19.03.2012 року.

відповідача ОСОБА_2, довіреність б/н від 20.03.2011 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 711 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 06.02.12 р. у справі № 5023/10682/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Томаш", м. Харків

до Комунального підприємства охорони здоровя "Міжлікарняна аптека № 271", м. Харків

про стягнення 126462,17 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2011 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Томаш" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства охорони здоровя "Міжлікарняна аптека № 271" про стягнення 127962,80 грн. з яких: 113519,81 грн. заборгованості, 4404,81 грн. пені, 8537,55 грн. штрафу, 1264,63 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобовязання щодо оплати переданого позивачем товару за договором № 56 від 10.01.2008 р. по відповідних накладних.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Мамалуй О.О.) від 14.07.2011 у справі № 5023/3423/11 позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 126462,17 грн., суму державного мита в розмірі 1264,63 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Зазначене рішення оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2011 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., судді Гончар Т.В., Істоміна О.А.) рішення господарського суду Харківської області від 14.07.2011 у справі № 5023/3423/11 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Томаш" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2011 № 5023/3423/11 та залишити без змін рішення господарського суду Харківської області від 14.07.2011 у справі № 5023/3423/11. Обґрунтовуючи свої вимоги на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2011 року касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Томаш" задоволена частково, рішення господарського суду Харківської області від 14.07.2011 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 03.10.2011 у справі № 5023/3423/11 скасовано, справа направлена на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Зазначеною постановою зауважено, зокрема на обставину, щодо оцінки листа № 07 від 02.01.2010 року.

Внаслідок нового розгляду справи, рішенням господарського суду Харківської області (суддя Інте Т.В.) від 06.02.2012 р. у справі № 5023/10682/11 в позові відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено: відповідно до яких саме умов отримано товар за спірними накладними; чи отримано товар уповноваженими представниками відповідача та чи виникло у відповідача грошове зобовязання з його оплати, та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає рішення необґрунтованим та незаконним таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити повністю позовні вимоги, стягнути з відповідача на користь позивача 113519,81 грн. основного боргу, 4404,81 грн. пені, 8537,55 грн. штрафних санкцій, 1264,62 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з мотивів та підстав викладених у відзиві.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 10.01.2008 р. між сторонами укладено договір поставки № 56 (надалі договір), відповідно до умов п.1.1. якого, постачальник бере на себе зобов'язання передати (поставити) у власність покупця медикаменти, лікарські засоби, вироби медичного призначення (надалі товар), а покупець - приймати товар та вчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.2. договору, поставка товару може здійснюватися шляхом доставки за адресою, яку вказано покупцем, або на умовах самовивозу.

Як свідчать надані до справи, на підтвердження поставки товару відповідачеві, товарно-транспортні накладні, товар доставлявся на адресу покупця силами постачальника.

Відповідно до п. 2.3. договору сторони встановили, що, у випадку поставки товару транспортом постачальника, формування асортименту і обсягу поставки здійснюється на підставі замовлення покупця, у якому повинно бути вказано повну назву, найменування і кількість товару, бажаний термін поставки. Замовлення підписується посадовою особою покупця і завіряється печаткою. Постачальник зобовязаний розглянути замовлення і повідомити покупця про прийняття замовлення, обсяг його виконання; терміни, ціни на ін.

Відповідно до п. 2.4. договору сторони передбачили, що товари, які було поставлено без письмового замовлення і прийнято покупцем, оплачуються на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.5. договору, для одержання товару, покупець повинен надати доручення на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 2.6. договору, передача товару від постачальника покупцеві також може здійснюватися на підставі супровідних документів (накладної, акта). Підпис на супровідних документах матеріально-відповідальної особи, яка одержала товар, засвідчується печаткою покупця, згідно з наданим ним листом.

Відповідно п. 3.2. договору, ціна товару, сума кожної поставки, відстрочка оплати поставленого товару і розмір націнки вказуються в накладних, які є невідємною частиною даного договору.

Відповідно до п.3.3. договору, розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку у формі платіжного доручення або в іншій формі, передбаченій законодавством.

Відповідно до п. 7.2. договору визначено, що договір діє до 31.12.2010 р. Якщо після закінчення терміну його дії, сторони продовжують співпрацювати по предмету договору, і не було пропозицій про зміну його умов, то договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік.

Позивач з посиланням на ст. 640 ЦК України зазначає про тривалі господарські відносини між сторонами та вважає, що договір поставки № 56 від 10.01.2008 року був пролонгований на наступний календарний рік, тобто до 31.12.2011 року.

Як зазначає позивач, за період з 23.12.2010 року по 31.01.2011 року ним на виконання умов договору поставлено відповідачеві товар (медикаменти, лікарські засоби, вироби медичного призначення) на загальну суму 115743,51 грн., на підтвердження чого він надав товарно транспортні накладні, копії яких залучені до матеріалів справи, (т. 1, а.с.15-98).

Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач розрахувався частково на суму 2223,70 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість на загальну суму 113519,81 грн.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Відповідач заперечує факт отримання зазначеного товару, посилаючись на відсутність доказів отримання його уповноваженою особою.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивачем не доведено за якими саме умовами отримано товар по спірних накладних; чи отримано товар уповноваженими представниками відповідача та чи виникло у відповідача грошове зобовязання з його оплати, в звязку з чим визнав необхідним у задоволенні позову відмовити.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, тому є підстави для задоволення апеляційної скарги в звязку з чим, прийняте по справі рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки № 56 існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Факт отримання відповідачем певної кількості товару, підтверджується товарно транспортними накладними (т. 1, а. с.15-98), в яких містяться посилання на договір № 56 від 10.01.2008 року, є підписи, печатки або штампи відповідача під позначкою щодо отримання товару

Зразок печатки покупця (відповідача) на укладеному договорі № 56 від 10.01.2008 року та печатки покупця (відповідача) на накладних ідентичні печаткам на вказаному договорі.

Територіально аптека відповідача розташована у приміщені лікарні, у зв'язку з чим була потреба у постійному поповненні асортименту.

Відповідач не посилається ні на незаконне використання печатки товариства, ні на те, що підписи на товарно транспортних накладних не відповідають підписам матеріально-відповідальних осіб. Тобто, не спростовує їх належним та допустимими доказами. Також, не надано відповідачем доказів повідомлення ані правоохоронних органів, ані позивача про втрату чи викрадення печатки.

Відповідач посилається на відсутність заявок на поставку медикаментів, однак, у випадку відсутності таких заявок відповідач мав право відмовитись від отримання товару.

Замовлення на поставку товару, як зазначив представник позивачу у судовому засіданні надавались відповідачем позивачеві в усній формі.

Відповідно до п. 2.4. договору сторони передбачили, що товари, які було поставлено без письмового замовлення і прийнято покупцем, оплачуються на умовах даного договору.

Пунктом 2.6. договору передбачено також порядок отримання (передача) товару від постачальника покупцеві на підставі супровідних документів (накладної, акта). Підпис на супровідних документах матеріально-відповідальної особи, яка одержала товар, засвідчується печаткою покупця згідно наданого ним листа).

Згідно з ч. 3 п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

В матеріалах справи міститься копія листа (довіреності) відповідача № 07 від 02.01.2010 р., в якому він повідомив позивача про зразки підписів матеріально-відповідальних осіб та печаток (штампів) відповідача (т. 1, а. с. 99), зазначивши про строк цієї вказаною довіреності з 02.01.2010 року по 31.12.2012 року.

Як вбачається з товарно-транспортніх накладних, саме зазначені у вказаному листі особи отримували товар у постачальника ТОВ "Томаш": старший провізор Чумак В.Д., фармацевт Козленко Л.А., провізори Бурда В.С., Коренева М.В.

Відповідачем жодним чином не доведено, що вказані в позовній заяві товарно-матеріальні цінності не були отримані та не оприбутковувалися у бухгалтерському чи податковому обліку.

Крім того, в обґрунтування факту передачі товару відповідачеві позивач надав до суду податкові накладні (т. 2, а. с. 59-142).

Отже, факт виконання позивачем умов зазначеного договору та наявності заборгованості на загальну суму 113519,81 грн. підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами, а саме, вказаними накладними за якими відбувалася поставка товару, на яких містяться печатки або штампи відповідача чи його підрозділів, (аптек).

Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України не надані.

Пунктами 1-2 Ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимогвідповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором.

Враховуючи викладене, а також те, що строк виконання відповідачем своїх зобовязань з оплати товару визначено умовами укладеного між сторонами договору № 56, і відповідач при цьому в обґрунтування своїх заперечень не надав суду доказів погашення заборгованості, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального та матеріального права безпідставно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог, в звязку з чим, відповідне рішення господарського суду підлягає скасуванню, а позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 113519,81 грн. заборгованості підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 611-612 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно з п. 6.2. договору, покупець за даним договором крім відшкодування збитків несе таку відповідальність: за несплату вартості товару у встановлений термін нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення, за прострочення виконання грошового зобов'язання, сплачує постачальнику 30% річних за весь термін прострочення сплати суми боргу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 4404,81 грн. пені та 8537,55 штрафу підлягають задоволенню, оскільки відповідають чинному законодавству і вимогам укладеного між сторонами договору поставки № 56 від 10.01.2008 року.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1264,63 грн. державного мита, 236 грн. судових витрат та 1264,62 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, ст. 104 - 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2012 р. по справі № 5023/10682/11 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. Стягнути з відповідача Комунального підприємства охорони здоровя "Міжлікарняна аптека № 271", м. Харків (61018, м. Харків, пров. Балакірєва, б. 3, р/р 26009830642480 в ХОФ АКБ «Укрсоцбанк»м. Харків, МФО 351016, ідентифікаційний номер 03293646) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Томаш", м. Харків (юр. адреса: 61204, м. Харків, пр. Л. Свободи, 46-В, кв. 79, р/р 26008000077548 в ПАТ «Укрсоцбанк»м. Харків, МФО 300023, код ЄДРПОУ 25184975) 113519,81 основного боргу; 4404,81 пені; 8537,55 штрафних санкцій; 1264,63 грн. державного мита; 236 грн. судових витрат та 1264,62 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.

Повний текст постанови підписано 26.03.2012 р.