Постанова № 22482085, 03.04.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2012 № 65/126

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Кулачок О. А.

за участю представників:

від позивачаОСОБА_1 представник за довіреністю б/н від 07.09.2011

від відповідачаОСОБА_2 представник за довіреністю № 14-351 від 16.03.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргуНаціональної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2011

у справі № 65/126 (суддя Головіна К. І.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтагазенерго»

доНаціональної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

прозобовязання укласти договір

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про зобовязання відповідача укласти з позивачем договір на купівлю продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) у 2011 2012 роках в редакції позивача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.12.2011 у справі № 65/126 позов задоволено, а саме, визнано договір купівлі-продажу природного газу у 2011-2012 роках між позивачем та відповідачем укладеним з 01 вересня 2011 року, на умовах, які запропоновані позивачем в проекті договору.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується посилання позивача на те, що укладення спірного договору для відповідача є обовязковим в силу закону, а відповідач безпідставно ухиляється від укладання договору за наявності у нього можливостей та обовязку постачати позивачу природний газ у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729, Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію імпортованого природного газу на території України» від 05.03.2008 № 163, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕ від 13.01.2010 № 10, а також ст. 178, ч. 6 ст. 179 Господарського кодексу України, ст. 633 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції виходив також з того, що запропонований позивачем проект договору купівлі-продажу природного газу у 2011-2012 роках містить істотні умови господарського договору та не суперечить нормам чинного законодавства, і що відповідач не навів жодних заперечень щодо умов запропонованого договору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2011 року у справі № 65/126 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що при прийнятті оспорюваного рішення судом першої інстанції не взято до уваги те, що жоден з перерахованих судом в оспорюваному рішення нормативних актів (постанова КМ України від 27.12.2001 № 1729, постанова КМ України «Про реалізацію імпортованого природного газу на території України» від 05,032008 № 163, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом, затверджені постановою НКРЕ від 13.01.2010 №10) не встановлює для відповідача обовязок укладати договір, а тим більше не умовах, запропонованих позивачем у проекті спірного договору.

Крім того, відповідач зазначив, що договір, на укладенні якого наполягає позивач, не заснований на державному замовленні, виконання якого є обовязковим для відповідача.

Ухвалою від 29.12.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Калатай Н. Ф., судді Кондес Л. О., Пашкіна С. А. апеляційну скаргу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/1/4 від 23.01.2012 року до складу судової колегії у справі № 65/126 замість судді Кондес Л.О. введено суддю Баранця О.М.

Під час розгляду скарги представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив та просив спірне рішення залишити без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

29.03.2007 Національною комісією регулювання електроенергетики України позивачу видано ліцензію серії АВ № 190995, строком дії до 28.03.2012 на постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

15.07.2011 позивач направив відповідачу лист № 79/1, яким повідомив, що обрав його продавцем природного газу та запропонував укласти договір на купівлю продаж природного газу (між власником та постачальником природного газу) (далі Договір) (а.с. 17-20), два підписані з свого боку примірники проекту якого додав до вказаного листа. На доказ направлення листа № 79/1 до матеріалів справи долучені копії опису вкладення, фіскального чеку № 1717 від 17.07.2011 та повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою відповідача про отримання 21.07.2011 (а.с. 22-23).

На вказаний лист відповідач не відповів, договір не підписав.

30.08.2011 платіжним дорученням № 221 (а.с.27) позивач перерахував відповідачу 3628,20 грн. з призначенням платежу: за природний газ вересня 2011 року згідно договору купівлі-продажу б/н від 15.07.2011.

31.08.2011 позивач звернувся до відповідача із листом № 91/1 від 30.08.2011 (а. с.24), в якому просив передати у вересні 2011 року природного газу в обсязі 1000 куб.м. та повідомив про те, що кошти за вказаний газ перераховані позивачем на рахунок відповідача у повному обсязі. На доказ направлення вказаного листа до матеріалів справи долучені копії опису вкладення, фіскального чеку № 5989 від 31.08.2011 та повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою відповідача про отримання 14.09.2011 (а.с. 25-26).

Листом від 02.09.2011 № 96/2 позивач вдруге звернувся до відповідача з пропозицією про передачу у вересні 2011 року природного газу в обсязі 1000 куб.м. та повідомив про те, що кошти за вказаний вище газ перераховані позивачем на рахунок відповідача у повному обсязі. На доказ направлення вказаного листа до матеріалів справи долучені копії опису вкладення, фіскального чеку № 6317 від 02.09.2011 року та повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою відповідача про отримання 14.09.2011 року (а.с. 30-31).

Відповідач на вказані лист не відповів, газ позивачу не поставив.

В той же час, як слідує з виписки з банківського рахунку позивача від 07.09.2011, кошти в сумі 3 628,20 грн., які позивачем були перераховані відповідачу в рахунок оплати вказаного вище газу, відповідачем позивачу повернуті 07.09.2011 як помилково перераховані.

Викладені вище обставини сторонами не заперечуються.

28.10.2011 позивач звернувся до господарського суду з вимогами зобовязати відповідача укласти спірний Договір у редакції позивача, додавши його примірник до позовної заяви.

Звернення до відповідача з пропозицією укласти договір купівлі-продажу природного газу позивач повязує з недостатністю ресурсу природного газу газодобувних підприємств у достатньому обсязі для виконання позивачем своїх договірних зобовязань перед споживачами.

В той же час, вимагаючи зобовязати відповідача укласти договір купівлі-продажу природного газу, позивач виходить з припущення, з яким погодився суд першої інстанції, що відповідач займає монопольне становище на ринку купівлі-продажу природного газу, а відмовляючись продавати його позивачу, зловживає своїм монопольним становищем.

При цьому, позивач посилається на положення постанови КМ України від 27.12.2001 № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом», якою відповідачу надано право реалізації 90 відсотків ресурсу природного газу промисловим споживачам України, та постанови КМ України від 05.03.2008 № 163 «Про реалізацію імпортованого природного газу на території України, якою, з урахуванням монопольного становища відповідача на ринку транспортування природного газу магістральними газопроводами, йому надано право реалізації 100 відсотків імпортованого в Україну природного газу.

Крім того, з урахуванням норм Закону України «Про захист економічної конкуренції», яким визначені ознаки субєкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, та Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», статтею 9 якого встановлено, що ринок природного газу функціонує на конкурентних засадах, за винятком діяльності субєктів природних монополій, та визначені принципи діяльності суб'єктів ринку природного газу, а статтею 20 визначені права та обовязки постачальників природного газу, в тому числі право на доступ до Єдиної газотранспортної системи України, вільний вибір продавця ресурсу природного газу та на отримання послуг з транспортування природного газу магістральними газопроводами, газорозподільними мережами, послуг із закачування, відбору, зберігання у підземних сховищах газу згідно з умовами укладених договорів та законодавством, позивач наполягає на тому, що відповідачу як власнику природного газу, який займає монопольне становище на ринку природного газу, заборонено відмовляти постачальникам в укладенні договорів купівлі-продажу.

Суд першої інстанції погодився із зазначеною правовою позицією позивача, з чим колегія суддів погодитися не може, оскільки, по-перше, частиною1 ст. 5 Закону України «Про природні монополії» постачання природного газу не віднесено до сфери діяльності субєктів природних монополій.

Крім того, згідно ст.1 ЗУ «Про природні монополії» під поняттям «субєкт природних монополій» розуміють суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Згідно ч.2 ст.5 ЗУ «Про природні монополії» перелік суб'єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень.

Порядок ведення такого переліку та методика включення до нього субєктів господарювання визначені Положенням про складання та ведення переліку суб'єктів природних монополій, яке затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12.12.2006 № 537-р (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.12.2006 за №1358/132), та Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, яка затверджена розпорядження Антимонопольного комітету України від 05.03.20025 № 49-р (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за №. за N 317/6605).

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про природні монополії» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Частиною 1 ст. 9 ЗУ «Про засади функціонування ринку природного газу» встановлено, що ринок природного газу функціонує на конкурентних засадах, за винятком діяльності суб'єктів природних монополій.

Отже, субєкт господарювання може бути визнаний субєктом природних монополій з відповідними правовими наслідками лише у порядку, встановленому спеціальним законодавством України, та спеціально уповноваженим на це органом

Доказів того, що відповідач у спірний період займав монопольне становище на ринку постачання природного газу в розумінні вищезазначених норм законодавства, позивачем суду не надано.

Враховуючи, що встановлене ЗУ «Про засади функціонування ринку природного газу» право постачальника на вільний вибір продавця ресурсу природного газу не встановлює обовязку останнього, якщо він не є субєктом природної монополії, укладати з постачальником договір купівлі-продажу газу за нерегульованим тарифом, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про зобовязання відповідача укласти з позивачем договір на купівлю продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) у 2011 2012 роках в редакції позивача є недоведеними і задоволенню не підлягають.

При цьому, щодо посилань позивача на п. 3.4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕ від 13.01.2010 року № 10, яким встановлений обовязок ліцензіата укладати договори (контракти) на закупівлю газу у достатньому обсязі для виконання договірних зобов'язань перед споживачем, слід зазначити, що в даному випадку врегульовані умови діяльності ліцензіата, зокрема, його обовязок укласти відповідні договори із споживачами.

Сторонами не заперечується, що відповідач, також як й позивач, має ліцензію на постачання природного газу за нерегульованим тарифом, проте в нього відсутній обовязок укласти спірний Договір із позивачем, оскільки останній не є споживачем в розумінні ЗУ «Про засади функціонування ринку природного газу».

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідно до постанови КМ України від 27.12.2001 №1729, постанови КМ України «Про реалізацію імпортованого природного газу на території України» від 05.03.2008 № 163 та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕ від 13.01.2010 № 10, укладання договору на постачання природного газу між відповідачем та позивачем є обовязковим.

Зазначені правові норми не можуть розглядатися судом як законна підстава для задоволення вимог позивача про зобовязання відповідача укласти з ним спірний Договір.

При цьому, посилання позивача на те, що звернення до відповідача з пропозицією укласти договір купівлі-продажу природного газу повязане з недостатністю ресурсу природного газу газодобувних підприємств у достатньому обсязі для виконання позивачем своїх договірних зобовязань перед споживачами, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки жодного доказу на підтвердження зазначених обставин позивач а ні суду першої інстанції а ні апеляційному суду не надав.

Крім вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 3 ст. 179 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування законності своїх вимог про зобовязання відповідача укласти договір купівлі-продажу природного газу, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 3 ст. 184 ГК України, на яку також посилається позивач, встановлено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Оскільки запропонований позивачем Договір не заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання, а також відсутня пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення такого договору для відповідача, тобто позивачем не доведено, що відповідач є субєктом господарювання, укладення яким договору купівлі-продажу природного газу з позивачем є обов'язковим в розумінні ч. 3 ст. 179 ГК України, - посилання позивача на норми ч. 3 ст. 184 ГК України, якою визначений порядок укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів, є безпідставними.

При цьому, посилання позивача на Типовий договір на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу), затверджений постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.02.2011 № 212, на підставі якого позивач визначив зміст договору купівлі-продажу, підписати який вимагає зобовязати відповідача, визнаються колегією суддів помилковими, оскільки зі змісту згаданої Постанови вбачається, що додержуватись умов Типового договору на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу) зобовязані власники природного газу та суб'єкти господарювання, що провадять діяльність на підставі ліцензії на постачання природного газу за регульованим тарифом, в той час як позивач як постачальник природного газу має ліцензію на постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

Суд першої інстанції помилково визнав правомірним використання позивачем для оформлення договірних відносин з відповідачем у спірному випадку Типового договору на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу), затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 10.02.2011 № 212.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними також й посилання позивача на встановлене пунктом 15 ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про засади функціонування ринку природного газу» право Національної комісії регулювання електроенергетики України затверджувати типові договори на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу), оскільки зазначені обставини в даному випадку не впливають на вирішення спору сторін по суті.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неповне зясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2011 у справі № 65/126 підлягає скасуванню, в задоволенні позову відмовляється в повному обсязі.

За таких обставин, апеляційна Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» підлягає задоволенню.

З огляду на досліджені судом обставини справи та приписи ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі, в тому числі і за подачу апеляційної скарги, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 81, 99, 101, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2011 року у справі № 65/126 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2011 року у справі № 65/126 скасувати.

3. В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтагазенерго» (04071, м. Київ, вул. Хорива, 55-А, ідентифікаційний код 30677120) на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 470 (чотириста сімдесят) грн. 50 коп.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 65/126.

Головуючий суддяКалатай Н.Ф.

СуддіБаранець О.М.

Пашкіна С.А.