Постанова № 22481809, 29.03.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2012                                                                                           № 37/399

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Майданевича А.Г.

суддів:           Мальченко А.О.

          Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 29.03.2012 року

розглядаючи апеляційну скаргу комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012року

у справі № 37/399 (суддя Гавриловська І.О.)                    

За позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до          комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс»

про          зобов’язання укласти додаткову угоду на постачання електричної енергії,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року у справі №37/399 задоволено позов публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» до комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» про зобов’язання укласти додаткову угоду до договору на постачання електричної енергії від 13.06.2005 року №70199 (о/р 70199028) з викладенням договору про постачання електричної енергії в новій редакції у додатку №1, а також додаток №2 у редакції ПАТ «Київенерго».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити повністю. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що рішення місцевого господарського суду у справі №37/399 було прийнято з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.

Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні представники позивача заперечили проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу КП «Житло-Сервіс» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року - без змін.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.06.2005 року між АЕК «Київенерго» та комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» укладено договір про постачання електричної енергії №70199 (о/р 70199028).

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 25.12.2008 року №1449 «Про внесення змін до Постанови НКРЕ від 17.10.2005 року №910» до Правил користування електричною енергією внесено зміни, якими, зокрема передбачено укладення договору про спільне використання електричних мереж між основним споживачем (власником електричних мереж) та електропередавальною організацією, а також приведення договорів про постачання електричної енергії у відповідність до чинної редакції ПКЕЕ.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було ініційовано укладання додаткової угоди до вказаного договору, якою договір про постачання електричної енергії було викладено у іншій редакції, і вказаний договір є додатком №1 до цієї додаткової угоди. Додатком №2 до договору про постачання електричної енергії є додаток «Порядок розрахунків», щодо редакції п. 2.1 якого і існують розбіжності між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідь на лист ПАТ «Київенерго» від 09.09.2011 року №048-61-11687 відповідачем підписано договір з додатками та з додатковою угодою, а листом від 23.09.2011 року №110/913-2429 КП «Житло-сервіс» передано позивачу додаткову угоду до спірного договору з підписаними основним текстом договору, додатками та з протоколом розбіжностей до п.2.1 додатку № 2 до договору (а.с. 38-39).

При прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Проте, зазначені висновки суду, судова колегія вважає такими, що не відповідають вимогам законодавства, оскільки враховуючи, що додаткову угоду до договору від 13.06.2005 року №70199(о/р 70199028), додаток № 1 до угоди, яким є договір про постачання електричної енергії №70199028 відповідачем підписано без зауважень та без змін, а тому вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача до їх укладення в примусовому порядку колегія суддів вважає безпідставними.

Разом з цим, судом першої інстанції не було враховано заперечення відповідача, згідно яких останній стверджує, що КП «Житло-сервіс» не відмовляється укласти договір, оскільки договір на час звернення позивача до суду існує, а мова ведеться про зміну умов договору.

Частинами 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача укласти додаток № 2 до договору про постачання електричної енергії №70199 (о/р 70199028) задоволенню не підлягають, оскільки спірні правовідносини стосуються неузгодження між сторонами п. 2.1 додатку № 2 до додаткової угоди № 1, тобто зміни відповідного правовідношення (укладення додатку до договору у відповідній редакції), а згідно з п. 6 ч. 2 ст.16ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України одним із способів захисту прав та інтересів є зміна правовідношення, отже суд може захистити порушене право шляхом зміни умов договору за рішенням суду, а не зобов’язанням відповідача укласти додаток, оскільки відповідно до ч. 5 ст.188ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом не було враховано той факт, що поданням позову ПАТ «Київенерго» стверджує лише про обов’язок відповідача укласти (підписати) відповідний додаток до договору, тоді як такий обов’язок не заперечується відповідачем, який згоден на підписання додатку до договору разом із складеним ним протоколом розбіжностей.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, з посиланням на п. 6.6 Правил користування електричною енергію (в редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики від 25.12.2008 року №1449), запропонував позивачеві п. 2.1. нової редакції додатку №2 до договору викласти в такій редакції: - «Споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії за розрахунковий період за фактичним показанням засобів обліку електричної енергії до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим».

Позивач, складаючи додаток №2 до договору (є додатком №1 до додаткової угоди, підписаний відповідачем), п. 2.1 виклав у наступній редакції:

«Споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком.

Споживач протягом перших трьох днів поточного розрахункового періоду здійснює платіж за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні в наступному розрахунковому періоді за тарифами, які діють на день здійснення платежу.

Обсяг електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні визначається відповідно до додатка «Визначення платежу за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні споживача» до цього договору».

Відповідач, заперечуючи проти укладення вказаного пункту договору в редакції позивача, стверджував, що по існуючих договорах «Про постачання електричної енергії», в т.ч. в новій редакції, КП «Житло-сервіс» не оформляє резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні, тому запропонована ПАТ «Київенерго» редакція п. 2.1 додатку №2 до договору «Про постачання електричної енергії» є недоцільною.

Пункт 2.1 додатку №2 до договору, відповідачем викладено у своїй редакції, де запропоновано, зазначити, що: «Споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії за розрахунковий період за фактичним показанням засобів обліку електричної енергії до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим».

Протокол розбіжностей із вказаними змінами п. 2.1 додатку №2 позивачем не погоджено, а було повернуто листом від 09.09.2011 року №048-61-11687 із зазначенням, що терміни оплати за споживання зазначені у п. 2.2 додатку.

Відповідно до п. 2.2 додатку №2 (який наданий до заяви про уточнення позовних вимог) стосуються строків оплати вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), тоді як зміни, запропоновані відповідачем у протоколі розбіжностей до п. 2.1 додатку №2 до договору стосуються оплати вартості обсягу електричної енергії по розрахунковому періоду.

Згідно з ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що позивачем не вказано підстав, за яких є неприйнятним запропонована відповідачем редакція п. 2.1 додатку №2 до договору, та не зазначено, в чому полягає спір по умовах договору.

При цьому, позивачем не надано докази того, що відповідача включено до Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки, не містять такі докази і матеріали справи.

Частиною 2 ст. 67 Господарського кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно положень ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Пунктом 6.6 Правил користування електричною енергією із змінами та доповненнями визначено, що оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється споживачем, як правило, у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.

Споживачі за взаємною згодою сторін (постачальника електричної енергії та споживача) можуть здійснювати оплату вартості обсягу електричної енергії плановими платежами з наступним перерахунком або оплатою, що провадиться за фактично відпущену електричну енергію.

Підприємства житлово-комунального господарства та підприємства, які надають послуги щодо забезпечення комунально-побутових потреб населення, в межах наданих населенню послуг, установи та організації, які фінансуються з державного та/або місцевого бюджету, здійснюють повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії один раз за фактичними показами засобів обліку електричної енергії на початку періоду, наступного за розрахунковим, відповідно до договору про постачання або купівлю-продаж електричної енергії. За наявності фінансової можливості та за погодженням з постачальником електричної енергії зазначені підприємства, установи та організації можуть здійснювати попередню оплату вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії.

Споживачі, які користуються об’єктами (електроустановками) на підставі договорів оренди, здійснюють повну попередню оплату прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на розрахунковий період.

Початок та тривалість розрахункового та/або планового періоду для розрахунку плати за спожиту електричну енергію, форма та порядок оплати, терміни здійснення планових платежів та остаточного розрахунку зазначаються у договорі між постачальником електричної енергії та споживачем.

У відповідності до статті 6 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Враховуючи те, що позивачем не наведено жодних доказів та підстав, в силу яких у відповідача виникає обов’язок укласти додаток № 2 до договору з позивачем на запропонованих ПАТ «Київенерго» умовах, а положення чинного законодавства не забороняють врегулювання питання порядку розрахунків по договору про постачання електричної енергії при визначенні розрахункового періоду на договірних засадах, тобто при досягненні згоди між сторонами, вимоги позивача щодо обов’язку відповідача укласти додаток № 2 саме у запропонованій редакції ПАТ «Київенерго» не можуть бути в примусовому порядку вирішені судом, а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В порядку передбаченому ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем – публічним акціонерним товариством «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» не надано докази та належним чином не доведено правомірність позовних вимог про зобов’язання КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» укласти додаткову угоду до договору, додаток №1, а також додаток №2, виклавши їх у редакції ПАТ «Київенерго».

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судом першої інстанції неправомірно задоволено позовні вимоги у справі №37/399 про зобов’язання КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» укласти додаткову угоду до договору, додаток №1, а також додаток №2, виклавши їх у редакції ПАТ «Київенерго».

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року прийнято після неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким, що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» до комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» про зобов’язання укласти додаткову угоду до договору на постачання електричної енергії від 13.06.2005року №70199 (о/р 70199028) з викладенням договору про постачання електричної енергії в новій редакції у додатку №1, а також додаток №2 у редакції ПАТ «Київенерго», відмовити повністю.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Апеляційну скаргу комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012року у справі №37/399 задовольнити.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року у справі №37/399 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» до комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» про зобов’язання укласти додаткову угоду до договору на постачання електричної енергії від 13.06.2005року №70199 (о/р 70199028) з викладенням договору про постачання електричної енергії в новій редакції у додатку №1, а також додаток №2 у редакції ПАТ «Київенерго», відмовити повністю.

3.          Стягнути з публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м.Київ, пл.Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 001311305) на користь комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (02081, м.Київ, Дніпровська набережна, 25-Б, код ЄДРПОУ 31025659) 536,50грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4.          Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

5.          Матеріали справи № 37/399 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Майданевич А.Г.

Судді                                                                                          Мальченко А.О.

                                                                                          Гаврилюк О.М.

03.04.12 (відправлено)