Рішення № 22479638, 26.03.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2012 р. Справа № 5023/120/12 (н.р. 5023/2846/11

вх. номер 120/12

Суддя Господарського суду Харківської області Яризько В.О.

при секретарі судовогозасідання Сінченко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Посилаєв М.І. (керуючий санацією), ОСОБА_1 (дов.)

третьої особи - ОСОБА_2 (паспорт)

відповідача - ОСОБА_3 (дов.), ОСОБА_4(дов.), ОСОБА_5(дов.)

розглянувши матеріали справи за позовом: Відкритого акціонерного товариства завод "Електромаш", м. Харків

3-я особа , яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ФО П ОСОБА_2, м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ в особі Харківської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Харків

про розірвання достроково кредитного договору № 010-2/02/1-478-07 від 19.04.2007 р. та стягнення збитків від неодержаних доходів у розмірі 7 709 181,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство завод "Електромаш" після уточнення позовних вимог, які прийняті судом просить суд :

- достроково розірвати кредитний договір № 010-2/02/1-478-07 від 19.04.2007 року, укладений між позивачем та відповідачем, з 16.04.2009р.;

- визначити та зафіксувати суму заборгованості, що підлягає стягненню за кредитним договором № 010-2/02/1-478-07 від 19.04.07р. у національній валюті згідно до курсу НБУ на момент подачі позову (18.04.2011р.) у розмірі 21 451 637,88 грн., що складається із суми заборгованості за кредитом - 2 576 557,36 доларів США, що дорівнює 20 527 947,80 грн.; суми заборгованості за відсотками, що нараховані за користування кредитом 80 851,81 доларів США, що дорівнює 644 162,54 грн.; простроченої суми заборгованості за кредитом - 35 000,00 доларів США, що дорівнює 278 852,00 грн.; суми пені та інших санкцій - 84,79 доларів США, що дорівнює 675,54 грн.;

- стягнути з ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" на користь ВАТ „Електромаш" збитки від неодержаних доходів (упущеної вигоди) у розмірі 547 735, США, що дорівнює за курсом НБУ на момент подання позову 4 363 918,12 грн., та 3 345 263,24 грн., що загалом складають 7 709 181,36 грн.

- покласти на відповідача судові витрати в розмірі 25821,00 грн., які складаються з суми сплаченого держмита в розмірі 25585,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2011р. попереднє рішення по даній справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Третя особа підтримує позицію позивача.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов.

В слуханні справи оголошувались перерви до 26.03.2012 р. об 11:30 год., 26.03.2012р. о 15:00 год.

Вислухавши учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

19 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством “Райффайзен Банк Аваль”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”, у подальшому іменується “Кредитор”, в особі заступника директора з питань корпоративного бізнесу Харківської обласної дирекції ”Райффайзен Банк Аваль” Козіна Анатолія Андрійовича, який діє на підставі довіреності, посвідченої 19.12.2006 року ОСОБА_6 - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (зареєстровано в реєстрі за № 4600), та заступника директора Харківської обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" ОСОБА_7, який діє на підставі довіреності, посвідченої 13.11.2006 р. ОСОБА_6 - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (зареєстровано в реєстрі за № 4116), з однієї сторони, та Відкритим акціонерним товариством завод „Електромаш", в подальшому „Позичальник" в особі голови Ради Директорів Койло Сергія Владиславовича, який діє на підставі Статуту, з другої сторони, було укладено кредитний договір № 010-2/02/1-478-07 та додаткові угоди до нього.

Відповідно до п.1.1 договору сторони передбачили, що Кредитор, на положеннях та умовах цього Договору, відкриває (Позичальнику) невідновлювальну кредитну лінію (надалі - кредит) у сумі 3 000 000 доларів США (три мільйони доларів США) - (ліміт кредитування), строком до "19" квітня 2013 року.

Пунктом 1.2. передбачено, що відсоткова ставка 11 % (одинадцять відсотків) річних. Вказана процентна ставка підлягає щорічному перегляду Банком.

Пунктом 1.2.1. договору передбачено, що у випадку зміни процентної ставки за Кредитом, Кредитор повинен письмово повідомити Позичальника про зміну ставки за 20 календарних днів до дати введення нової процентної ставки. Позичальник повинен у термін не більше п'яти днів з дати отримання листа про зміни процентної ставки повідомити Кредитора про згоду на зміну ставки чи інші наміри.

Пунктом 3.4.сторони передбачили, що погашення основної суми кредиту за даним Договором Позичальник здійснює рівними щомісячним платежами, починаючи з "19" квітня 2008 року, кінцевий строк погашення "18" квітня 2013 року.

Пунктом 3.5. передбачено, що у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням цього договору (ст.345 ГК України) буде належна Позичальнику комерційна нерухомість, а саме: іпотека нежитлової нерухомості (літ. Д-4) загальною площею 6340,00 кв. м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 82; наступна іпотека нежитлової нерухомості (літ. А-1 та літ. Є-3), загальною площею 8081,5 кв. м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова. буд. 82, загальною ринковою вартістю 26 091,8 тис. грн.

Пунктом 6.1. сторони передбачили використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів на умовах, передбачених цим договором.

Проценти за кредит Позичальник сплачує щомісячно платіжним дорученням на рахунок доходів Кредитора № 2088 019 не пізніше останнього робочого дня кожного місяця та остаточно при погашені кредиту.

Основна заборгованість за кредитом погашається Позичальником рівними щомісячними платежами згідно графіку, починаючи з “19”квітня 2007 року з кінцевим строком погашення “18”квітня 2013 року.

Відповідно до п.6.13. передбачено, що позичальник зобовязується на час дії договору не отримувати кредитів в установах інших банків без письмової згоди кредитора.

Кредитор на виконання умов договору надав позивальнику кошти в розмірі та в строки передбачені договором.

Як свідчать матеріали справи ухвалою господарського суду Харківської області від 05 лютого 2009 року було порушено провадження про банкрутство ВАТ завод “Електромаш”.

16 квітня 2009 року ХОД “Райффайзен Банк Аваль” звернувся з заявою в порядку ст. 53 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, в якій просив внести до реєстру вимог кредиторів вимоги ХОД “Райффайзен Банк Аваль”, які забезпечені заставою майна боржника в загальній сумі 2 576 557,36 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 07.04.2009 року складає 19 839 491,67 грн.

05 червня 2009 року ХОД “Райффайзен Банк Аваль” звернувся з заявою про уточнення розміру заявлених грошових вимог кредитора до боржника, в якій просить внести до реєстру вимог кредиторів вимоги ХОД “Райффайзен Банк Аваль”, які забезпечені заставою майна боржника в загальній сумі 2 664 835,39 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 07.04.2009 року складає 20 519 232,50 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 серпня 2009 року було затверджено реєстр кредиторів та включено до реєстру вимоги ХОД “Райффайзен Банк Аваль” в розмірі 2 664 835,39 дол. США.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.09.2010 року було затверджено план санації боржника, відповідно до якого ВАТ завод “Електромаш” повинно сплачувати кошти ХОД “Райффайзен Банк Аваль”.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд достроково розірвати кредитний договір № 010-2/02/1-478-07 від 19 квітня 2007 року укладений між ХОД “Райффайзен Банк Аваль” та ВАТ завод “Електромаш”. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач 16 квітня 2009 року звернувся з вимогою про дострокове повернення кредиту в повному обсязі в сумі 2 576 557,36 дол. США, чим саме фактично висловив бажання щодо розірвання договору, шляхом дострокового повернення позики та сплати процентів.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що банк має право у разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитом, включаючи нараховані проценти за користування кредитом та штрафні санкції. Також, зазначає що відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження про банкрутство зобов'язанні подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника а також документи, що її підтверджують.

Суд зазначає, що позиція позивача стосовно того, що подана відповідачем заява про визнання його кредиторських вимог на суму 2 576 557,36 дол. США є заявою про дострокове повернення суми кредиту помилкова, оскільки відповідач - ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” скористався своїм правом передбаченим умовами договору та діючим законодавством, зокрема така заява зроблена відповідачем в порядку ст. 53 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, після опублікування в офіційному друкованому виданні оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство позивача.

Відповідна заява є лише способом реалізації відповідачем своїх прав у процедурі банкрутства та подальшої санації боржника, які передбачені нормами Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, та жодним чином не може вважатися заявою про дострокове повернення кредитних коштів.

Відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" санація - система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризація підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Однак процедура санації не завжди закінчується відновленням позитивного фінансово-господарського становища боржника.

Відповідно до положень статті 21 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" одночасно із звітом керуючий санацією вносить до комітету кредиторів одну з пропозицій, в тому числі може внести і пропозицію про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду з клопотанням щодо : припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника; продовження встановленого строку процедури санації; припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Якщо комітетом кредиторів не прийнято жодне з цих рішень або таке рішення не подано в господарський суд протягом п'ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення, господарський суд розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в порядку, передбаченому цим Законом. (ч. 3, 5, 6 ст. 21)

А отже, якщо кредитор не заявить свої вимоги при порушенні провадження у справі про банкрутство боржника, а також в разі, якщо процедура санації не закінчиться оздоровленням фінансового положення підприємства, то для відповідача настали б негативні наслідки.

Згідно з ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, ЦК України визначає загальні підстави для зміни і розірвання будь-яких договорів.

Суд зазначає, що розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, зокрема щодо підстав для розірвання спірного кредитного договору.

Враховуючи, що подана відповідачем заява про визнання його кредиторських вимог не є суттєвим порушенням умов договору, а інших підстав до розірвання договору позивачем не наведено, позовні вимоги в цій частині є нормативно та документально необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того суд зазначає, що безпідставними є вимога позивача про розірвання договору саме з дати подачі відповідачем заяви про визнання його кредиторської заборгованості, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Вимога про за фіксування суми заборгованості є похідною від вимоги про розірвання кредитного договору. При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ухвалою господарського суду Харківської області від 19 серпня 2009 року було затверджено реєстр кредиторів та включено до реєстру вимоги ХОД “Райффайзен Банк Аваль” в розмірі 2 664 835,39 дол. США, а отже сума заборгованості є зафіксованою, тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Крім зазначених позовних вимог позивачем заявлена вимога про стягнути з відповідача збитків від неодержаних доходів (упущеної вигоди) у розмірі 547 735, США, що дорівнює за курсом НБУ на момент подання позову 4 363 918,12 грн., та 3 345 263,24 грн., що загалом складають 7 709 181,36 грн.

Свої вимоги в цій частині позивач обґрунтовує тим, що до дати підписання вищенаведеного кредитного договору між ним та відповідачем були домовленості щодо отримання кредиту у розмірі 6 000 000,00 дол. США, оскільки саме така сума грошових коштів необхідна була позивачу для реалізації своїх цілей, а також були домовленості, що спочатку укладається кредитний договір на 3 000 000,00 дол. США, а в подальшому позивач отримує ще один транш на суму 3 000 000,00 дол. США, однак в подальшому відповідач необґрунтовано відмовив в видачі чергового траншу, чим завдав збитки позивачу.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається на те, що сторони не досягли домовленості стосовно отримання нового кредиту (а не чергового траншу) в розмірі 3 000 000,00 грн., у зв'язку з чим новий договір кредиту і не був укладений та не видані грошові кошти, однак банк не заперечував проти кредитування позивача в іншій фінансовій установі. Відповідач вважає, що позивачем не надано доказів в підтвердження збитків, висновок економіста-спеціаліста вважає неналежним доказом, оскільки при вирішені питань, порушених у висновку спеціаліст-економіст Ушаков В.С. про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384,385 Кримінального кодексу України не попереджався, у звязку з чим його відомості можуть містити помилкові данні.

Суд зазначає, що загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 ЦК України. Відповідно до її положень майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У розясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.94 “Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. При цьому, враховано, що збиток - це грошова оцінка шкоди, яка підлягає відшкодуванню за неможливості, недоцільності або у разі відмови потерпілого від відшкодування шкоди в натурі.

Відповідно до ч.1 ст.22, ч.1 ст. 623 ЦК України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв'язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв'язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Згідно ч.1, ч.2 ст.226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів запобігання збитків та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені у випадку якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що ВАТ „завод "Електромаш" до моменту укладання кредитного договору, тобто на початок 2007 року належало на праві власності нежитлові будівлі, розташовані по вул. Ак. Павлова, 82, в м. Харкові, а саме :

- нежитлова будівля в літ. "А-1" , загальною площею 1340.1 кв.м.;

- нежитлова будівля в літ. "Д-4", загальною площею 6340.0 кв.м.;

- нежитлова будівля в літ. "Е-3", загальною площею 6741.4 кв.м.

Ці будівлі, розташовувались на відокремленій земельній ділянці, загальною площею 1,1794 га та використовувались власником за цільовим призначенням:

- нежитлова будівля в літ. "А-1" , як виробничі цеха;

- нежитлова будівля в літ. "Д-4", як виробничі цеха та адміністративні приміщення;

- нежитлова будівля в літ. "Е-3", як виробничі цеха та складські приміщення.

Тобто підприємство позивача займалось виробничою діяльністю та отримувало прибуток за рахунок своєї діяльності.

В 2006 році товариством було прийнято рішення про початок реконструкції вищезазначених будівель під торгівельно-розважальний комплекс "Харків-Сіті" (Комплекс), у зв'язку з чим було розроблено техніко-економічне обґрунтування (т. 2 а.с. 136-150, т. 3 а.с. 1-22), відповідно до якого вартість реалізації проекту по реконструкції будівель і створенню Комплексу загалом складала еквівалент 20 985 568,00 дол.США. Обсяг власних коштів, який мало на той час та збиралося вкласти протягом реалізації проекту ВАТ завод „Електромаш" складав еквівалент 14 985 568,00 дол.США. Таким чином, для втілення у життя вищезазначеного проекту необхідні були позикові кошти у розмірі в еквіваленті 6 000 000,00 дол. США. Крім того був зроблений ескізний проект реконструкції нежитлових приміщень під адміністративно-розважальний комплекс по вул. Ак. Павлова, 82 в м. Харкові (т.3 а.с. 120-150, т. 4 а.с. 1-131).

Для отримання цих додаткових коштів, позивач звернувся з пропозицією про надання кредиту до ВАТ „Райффайзен банк Аваль", відповідача по справі.

Внаслідок розгляду листа позивача, відповідач дійшов висновку про надання кредитних коштів позивачу під реалізацію вищезазначеного проекту, про що свідчить укладення 19 квітня 2007 року кредитний договору № 010-2/02/1-478-07, відповідно до якого відповідачем відкрито позивачу невідновлювальну кредитну лінію в сумі 3 000 000 доларів США.

Суд дійшов висновку до того, що уклавши кредитний договір на підставі заявки позивача з врахуванням техніко-економічного обґрунтування проекту, відповідач мав намір надати повністю грошові кошти на реалізацію проекту позивача, про що додатково свідчить умова кредитного договору про те, що позичальник зобовязується на час дії договору не отримувати кредитів в установах інших банків без письмової згоди кредитора (п.6.13. кредитного договору). Суд також вважає за необхідне зазначити, що якщо б відповідач відмовився надати кошти, то позивач міг би укласти договір кредиту з іншою банківською установою на вигідних умовах, а отже реалізація проекту позивача розпочалася за згоди відповідача надати кошти на даний проект.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач у липні 2008 р. звернувся до відповідача з проханням про надання другого траншу кредиту (анкета від 23.07.2008р. т. 1 а.с. 64-68), до якого було додано техніко-економічне обґрунтування отримання 2-ї кредитної лінії в сумі 3 000 000,00 грн. (т. 1 а.с. 69-126).

17 вересня 2008 р. ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” надіслав позивачу індикативну (орієнтовну, рекомендовану) пропозицію, в якій було зазначено ліміт у розмірі 2000000 дол. США строком на 10 років. Дана пропозиція відповідає вимогам ст. 641 ЦК України.

07 листопада 2008 р. банк надіслав на адресу позивача лист № 02-1/812, в якому повідомив, що на сьогоднішній день ним розглядається питання щодо збільшення кредитного ліміту підприємству на 2000000,00 дол. США, але у звязку з фінансовою кризою, що загострилася, банк переносить розгляд про відкриття нової кредитної лінії на невизначений термін до стабілізації ситуації в банківському секторі України. Також у даному листі зазначив, що банк не заперечує, якщо позивач перекредитується в іншій фінансовій установі.

Дотримання позивачем умов кредитного договору № 010-2/02/1-478/07 від 19.04.2007р. підтверджується також актом перевірки цільового використання кредиту від 22.08.2008р., який складений перевіряючим - головним економістом відділу моніторингу, кредитного контролю та адміністрування кредитів відповідача, а також підписаний головою ради директорів позивача.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що 19.04.2007р. між сторонами по справі укладений іпотечний договір № 010-2/02/1-478/1-07 в забезпечення виконання зобов'язань позивача за кредитним договором № 010-2/02/1-478/07 від 19.04.2007р. За умовами іпотечного договору позивачем передана в іпотеку нежитлова будівля літ. Д-4 загальною площею 6340,0 кв. м.

З моменту укладення кредитного договору № 010-2/02/1-478/07 від 19.04.2007р. до подачі заяви на отримання другого траншу, позивачем повністю виконувались умови кредитного договору та здійснювалась реконструкція виробничих приміщень, внаслідок чого була збільшена їх площа.

В індикативній пропозиції відповідача від 17.09.2008р. позивачу було запропоновано надати в забезпечення нежитлову будівля літ. Д-4 загальною площею 7657,2 кв. м., нежитлову будівлю літ. Е-3 загальною площею 14638,0 кв.м., нежитлову будівлю літ. А-1 загальною площею 2921,6 кв.м, розташовані за адресою : м. Харків, вул. Ак.Павлова, 82, а також зазначено про необхідність переоформлення договору іпотеки у зв'язку з новими правовстановлюючими документами, оформлення в іпотеку землі, на якій знаходиться іпотека.

Тобто при отриманні заявки позивача на отримання другого траншу, відповідач розглядав таку заявку саме як отримання другого траншу, оскільки зазначив про необхідність переоформлення вже існуючого договору іпотеки, а також про надання в іпотеку тієї самої будівлі, яка вже знаходилась в іпотеці банку.

Позивачем повністю були виконані умови індикативної пропозиції, що свідчить про її прийняття відповідно до ст. 642 ЦК України.

Крім того позивачем були укладені протоколи про наміри щодо укладення договорів оренди приміщень за адресою м. Харків, вул. Ак.Павлова, 82, з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, за рахунок укладення яких позивач мав намір отримувати дохід (т. 1 ас. 132- 140), договори будівельного підряду ( т. 1 а.с. 141- 149, т. 2 а.с. 1-30).

А також укладені з банком додаткові договори від 17.11.2008р., 11.12.2008р. до договору іпотеки № 010-2/02/1-478/1-07 від 19.04.2007р., відповідно до яких збільшився обсяг предмету іпотеки.

А отже укладення таких додаткових договорів також свідчить про те, що між сторонами продовжувалися перемовини щодо надання додаткових коштів та відповідач розглядав прохання позивача надати 2-й кредит у сумі 3 000 000,00 грн., саме як надання другого траншу, оскільки додатковими договорами позивачем надані в іпотеку всі приміщення, які були за ним зареєстровані, та якщо це було забезпечення лише кредиту в сумі 3 000 000,00 грн. за договором від 17.04.2007р., то позивач взагалі позбавлявся можливості отримання іншого кредиту через те, що у нього вже не було майна, яке можливо було надати в іпотеку (т. 1 а.с. 127-131).

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що індикативна пропозиція відповідача від 17.09.2008р. є пропозицією укласти договір в розумінні ст. 641 ЦК України.

Частиною третьою статті 644 ЦК України передбачено, що пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідно до ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Виконання позивачем умов індикативної пропозиції свідчить про прийняття такої пропозиції, однак відповідачем так і не були видані додаткові кредитні кошти позивачу.

Внаслідок того, що на час відмови відповідачем в видачі додаткових коштів позивачу, ним вже були використані кошти, отримані в якості 1-го траншу, а також були використані свої власні кошти на реконструкцію приміщень, а закінчення реалізації проекту потребувало додаткових коштів, позивач вимушений був звернутись до суду з заявою про своє банкрутство.

Неможливість використання приміщень в тому стані, в якому вони знаходились станом на листопад 2008р. підтверджується техніко-економічним обґрунтування отримання другого траншу, з якого вбачається, що закінчення робіт для можливості використання приміщення за призначенням планується до січня 2009р. та до кінця 2009 року за умови отримання додаткових коштів, а отже позивач був позбавлений можливості здійснювати діяльність, за рахунок якої можливе отримання доходу.

Крім того знаходження всього нерухомого майна в іпотеці відповідача, позбавляло позивача можливості отримання кредиту в іншому банку. Навіть за умови згоди відповідача на отримання кредиту в іншій установі та виведення з-під іпотеки частини майна, позивач позбавлений був права отримати те, на що розраховував, оскільки отримання кредиту в іншій фінансовій установі потребувало значного часу. Так, відповідач маючи певні відносини з позивачем, та маючи уявлення про проект позивача та його фінансовий стан, розглядав заявку на отримання коштів з 23.07.2008р. по 17.09.2008р., а розгляд даного питання в іншій установі зайняло більше часу, оскільки ще додатково було пов'язано і з вирішенням питання з відповідачем щодо виведення з іпотеки майна.

А за цей час значно погіршилось фінансове положення позивача, оскільки здійснювати діяльність, за результатами якої він мав отримувати дохід, він не міг, закінчити повністю реконструкцію приміщень він також не міг, при цьому зростали обсяги матеріальної відповідальності перед контрагентами, в тому числі і перед відповідачем, оскільки у позивача були відсутні кошти на погашення кредиту та сплату відсотків, заборгованість по яким зростала щомісяця.

Суд вважає, що саме дії відповідача призвели до такого фінансового положення позивача, оскільки він спочатку погодився надати повністю суму, якої не вистачало для реалізації проекту позивача, надав певні кошти, а потім відмовив в подальшому фінансуванні без поважних причин, при цьому маючи від цього певні переваги, а саме зростання заборгованості відповідача та наявність іпотеки, вартість якої на даний час перевищує таку заборгованість.

На замовлення позивача спеціалістом - економістом Ушаковим В.С. (свідоцтво № 904 від 10.06.2005р., витяг з реєстру атестованих судових експертів) зроблений висновок № 7 від 14.12.2010р., в якому зазначено, що внаслідок непередання позивачем нежитлових приміщень літ. Д-4, літ. Е-3, літ. А-1, що розташовані за адресою : м. Харків, вул. Ак.Павлова, 82, в оренду за протоколами наміру неодержані доходи (упущена вигода) складає 547 735,48 дол. США та 3 345 263,24 грн. (т. 1 а.с. 18-28).

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідач в заперечення зазначеного доказу вказує, що спеціаліст-економіст Ушаков В.С. при наданні висновку про кримінальну відповідальність за ст. ст.384,385 Кримінального кодексу України не попереджався, у звязку з чим його відомості можуть містити помилкові данні, що є припущенням відповідача, оскільки при цьому відповідачем не надано жодного документу, що спростовував би наданий спеціалістом-економістом висновок, або обставини, які зазначені в даному висновку.

Суд вважає висновок кваліфікованого спеціаліста-економіста № 7 від 14.12.2009р. належним та допустимим письмовим доказом по даній справі.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що договір будівельного підряду № Е/1-19/09/08 від 19.09.2008р., укладений з ТОВ "Городок" не є належним доказом, так як ТОВ "Городок" не мав ліцензії на виконання будівельних робіт, оскільки в матеріалах справи т. 3 а.с. 21 є належним чином завірена копія Ліцензії серії АВ № 118189, що видана Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України ТОВ Городок", код 30752548, на здійснення будівельної діяльності згідно з переліком, строк дії ліцензії з 09.06.2006р. по 09.06.2011р.

Суд також не приймає посилання відповідача на те, що договір підряду № 1/20/8 від 26.08.2008р., не є належним доказом через те, що він розірваний на підставі рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2011р. по справі № 5023/885/11, оскільки на момент укладення договору він був чинним та відповідав вимогам чинного законодавства, при його укладенні позивач розраховував на виконання ПП "ВК "Ресурс" будівельних робіт та перерахував авансовий платіж. При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили, а таке рішення прийнято лише 28.07.2011р.

Враховуючи викладене, суд вважає, що матеріалами справи повністю підтверджена позиція позивача стосовно завдання йому діями відповідача матеріальних збитків у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) та повністю підтверджується порушення цивільного інтересу позивача, наявність збитків, вини відповідача, причинно - наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими збитками.

За таких обставин суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" на користь ВАТ „Електромаш" збитків від неодержаних доходів (упущеної вигоди) у розмірі 547 735, США, що дорівнює за курсом НБУ на момент подання позову 4 363 918,12 грн., та 3 345 263,24 грн., що загалом складають 7 709 181,36 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, п. 1-1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (01011 м. Київ, вул. Лєскова, 9, код 14305909) в особі Харківської обласної Дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль" (61166 м. Харків, вул. Новгородська, 11, код 23321095) на користь Відкритого акціонерного товариства завод "Електромаш" (код 05405581, 61038 м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 82) збитки в сумі 7 709 181,36 грн., витрати по сплаті держмита в сумі 25500,00 грн.

В задоволенні позовних вимог про розірвання розірвати кредитного договору № 010-2/02/1-478-07 від 19.04.2007 року відмовити.

В частині визначення та зафіксування суми заборгованості за кредитним договором № 010-2/02/1-478-07 від 19.04.2007 року провадження у справі припинити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СуддяЯризько В.О.

Повний текст рішення підписаний 02.04.2012р.