Рішення № 22479636, 02.04.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2012 р. Справа № 5023/1074/12

вх. № 1074/12

Суддя господарського суду Лаврова Л.С.

при секретарі судовогозасідання Яковенко К.І.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 відповідача - не з*явився

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Молодогвардійськ

до ТОВ "Аурекс СГ", м. Дергачі

про стягнення коштів в сумі 9467,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 ( позивач) просить суд стягнути з ТОВ"АУРЕКС СГ" ( відповідача) суму 9467,40 грн., судовий збір 1609,50 грн., 4000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на договір за № 4-Т про надання послуг по декларуванню товарів та інших предметів, які переміщаються через митний кордон України від 26.10.2011 року.

29.03.2012 року позивач надав уточнену позовну заяву та просить суд стягнути з відповідача суму 9176,65 грн., судовий збір 1609,50 грн., 4000 грн. оплата послуг адвоката.

Враховуючи, що згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з*явився, заперечень щодо відсутності боргу не надав, хоча належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

05.03.12 року позивачем було надана через канцелярію суду заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та рахунки відповідача.

Відповідно до статті 66 ГПК України заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті як за заявою учасника судового процесу (сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов), так і за ініціативою господарського суду.

У першому із зазначених випадків заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України , обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Позивачем документально не обгрунтована заява про забезпечення позову, в зв*язку з чим , суд відмовляє в її задоволені.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено, що 26.10.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено договір за № 4-Т про надання послуг по декларуванню товарів та інших предметів, які переміщуються через митницю України.( а.с.12).

Згідно умов даного договору відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов*язання по декларуванню вантажів відповідача згідно діючому законодавству, нормативним актам та у відповідності до даного договору. ( п. 1.2 договору).

У відповідності до п.2.2.4 відповідач зобов*язався сплатити позивачу всі витрати пов*язавні з декларуванням. Крім того, відповідач зобов*язався провести оплату на підставі виставлених рахунків позивача на протязі 3 банківських днів з моменту оформлення ВМТ.

За необгрунтовану відмову від оплати наданих послуг відповідач сплачує позивачу збитки причинені невиконанням даного договору, а також сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми вказаної в рахунку позивача, за кожний день прострочки платежу ( п.3.2. договору).

16.11.2011 року позивачем було направлено на адресу відповідача рахунок-фактуру № 55-К за оформлення ГТД 807070006/2011/439360 від 16.11.2011 року та ГТД 807070006/2011/439455 від 16.11.2011 на загальну суму 6000 грн.( а.с.17-20).

18.01.2012 року на адресу відповідача ,позивачем була надіслана претензія за № 3 з вимогою сплатити рахунок -фактуру ( а.с.15-16).

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Крім того, відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підставі викладеного, суд задовільняє вимоги позивача стосовного стягнення основного боргу в розмірі 6000 грн.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Умовами договору передбачена сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Позивачем пеня розраховувалась з дотриманням вимог Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

Так, позивач нараховує пеню з 20.11.2011 року по 27.02.2012 року, що становить 127,39 грн.

Згідно п.3.2. договору за необгрунтовану відмову сплатити за надані послуги відповідач відшкодовує позивачеві збитки, спричиненні невиконанням даного зобов*язання, а також сплачує пеню у розмірі 0,5 % від суми, зазначеної у рахунку, за кожен день прострочення платежу.

В якості доказу, який підтвержував би надсилання відповідачу рахунок-фактуру № 55-К від 16.11.2011 року , позивачем надається витяг з електронної пошти (а.с.11).

Нормами ст. 33 ГПК України визначено обовязок кожної сторони доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому доказами у справі, згідно ст. 32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На підставі викладеного, витяг з електронної пошти не є належним доказом щодо отримання рахунка відповідачем, в зв*язку з чим, строк направлення рахунку слід вважати з дати направлення претензії від 18.01.2012 року + поштовий пробіг 5 днів, тобто з 24.01.2012 року.( а.с.15-16).Тобто пеня підлягає стягненню за 34 дні, що становить 86,39 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням наведених норм та умов спірного договору господарський суд дійшов про наявність підстав для стягнення з відповідача тільки 16,75 грн. інфляційних сум. , беручи до уваги строк нарахування з 24.01.2012 року.

20.02.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання юридичних (адвокатських послуг) ( а.с.24-27).

У відповідності до умов договору ФОП ОСОБА_1 який діяв на підставі свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю № 1743 та свідоцтва про державну реєстрацію, уклали даний договір у відповідності до якого ФОП ОСОБА_1 зобов*язався надавати позивачу юридичні (адвокатські) послуги), передбачені даним договором, а позивач зобов*язався прийняти ці послуги, оплатити їх, а також виконати інші дії, передбачеі цим договором та додатковими угодами до нього. ( п.1.1 договору). Юридичні послуги полягали в підготовці процесуальних документів та представництві інтересів позивача в господарському суді щодо стягнення боргу з боржника ТОВ"Аурекс СГ" за дог. № 4-Т- від 26.10.2011 року згідно наданого рахунка-фактури № 55 -К від 16.11.2011 року.За надані послуги позивач сплатив адвокату 4000 грн., щ підтверджується квитанцією № 165 В 601120580048.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Таким чином, судові витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об'єднанню стороною, котрій такі послуги надавались, оплата послуг адвоката підтверджується відповідними фінансовими документами, і якщо такі послуги надавались адвокатом, а не будь-яким представником.

Щодо розміру пред*явлених сум адвокатських послуг, беручи до уваги, що адвокат в судове засідання жодного разу не з*явився, а також ті обставини, що сума позовних вимог пред*явлених до стягнення становить 9176,65 грн., суд прийшов до висновку, що сума адвокатських послуг підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 1000 грн., в іншій частині слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.1,2,33,44,82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Прийняти до розгляду уточненну позовну заяву від 29.03.2012 року.

Позовні вимоги задовільнити частково.

Стягнути з ТОВ"АУРЕКС СГ" ( Харківська обл, Дергачівський район,м.Дергачі, вул.Петровського 163-Г, оф.207, код ЄДРОПУ 36623374) на користь ФОП ОСОБА_2( АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) суму основного боргу 6000 грн.,пені 86,39 грн., 3 % річних- 16,75 грн., 1000грн. витрат на послуги адвоката, судовий збір 1609,50 грн.

В інішій частині- відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Лаврова Л.С.

рішення підписане 04.04.2012 року.