Постанова № 22471579, 03.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2012 р. Справа № 5002-24/3544-2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Плюшка І.А.,

суддів:Кочерової Н.О.,

Саранюка В.І.,

розглянувши

касаційну скаргу Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду

від 24.01.2012 року

у справі№ 5002-24/3544-2011

господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1

доФонду комунального майна Сімферопольської міської ради

проспонукання до виконання певних дій

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до фонду комунального майна Сімферопольської міської ради про зобов'язання відповідача виконати рішення 8-ої сесії Сімферопольської міської ради VІ-го скликання від 21.01.2011 року № 57 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, що підлягають приватизації", підготувати необхідні документи та провести необхідні заходи з приватизації фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 цокольного приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 14,2 кв.м.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 15.11.2011 року (суддя: Г.Г. Колосова) позов задоволено.

Зобов'язано Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради виконати рішення 8-ої сесії Сімферопольської міської ради VІ-го скликання від 21.01.2011 року № 57 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, що підлягають приватизації" підготувати необхідні документи і провести необхідні заходи з приватизації фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 цокольного приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 14,2 кв.м. Стягнуто судові витрати.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що рішення 8-ої сесії Сімферопольської ради 6-го скликання від 21.01.2011 року № 57, яким було затверджено перелік об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, не змінено та не визнано недійсним у встановленому законом порядку, а взявши до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи, проведеної у даній справі, встановив, що спірне нежитлове приміщення не є допоміжним в розумінні Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" і не бере участь в обслуговуванні житлового будинку.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.2012 року (судді: Л.М. Заплава головуючий, Н.В. Воронцова, Н.І. Сікорська) рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що рішення 8-ої сесії Сімферопольської міської ради VІ-го скликання від 21.01.2011 року № 57 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, що підлягають приватизації" є обов'язковим для виконання відповідачем, як виконавчим органом Сімферопольської міської ради, а невиконання ним підготовчих дій, пов'язаних з продажем об'єкта малої приватизації і передбачених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Положенням про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України №1511 від 30.07.1998 року, є безпідставним та порушує право позивача на приватизацію спірного приміщення шляхом викупу.

В касаційній скарзі Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту статті 1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 05.01.2010 року між комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційне об'єднання Київського району м. Сімферополя" (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди нежитлових приміщень, що належать до комунальної власності м. Сімферополя № 52/5, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м.Сімферополь, АДРЕСА_1, загальною площею 14,2 кв.м., які знаходяться на балансі КП ЖЕО Київського району м. Сімферополь для розміщення майстерні з ремонту електропобутових товарів.

Договір діє з 05.01.2010 року по 04.01.2011 року включно (п. 10.1 договору).

За актом приймання-передачі від 05.01.2010 року вказане приміщення було отримано позивачем в оренду.

Додатковою угодою від 28.12.2010 року до зазначеного договору строк дії договору оренди нежитлового приміщення №52/5 від 05.01.2010 року було продовжено на 1 рік, тобто до 04.01.2012 року включно.

Рішенням 8-ої сесії 6-го скликання Сімферопольської міської ради від 21.01.2011 року № 57 затверджено Програму приватизації обєктів комунальної власності Сімферопольської міської ради на 2011 рік та перелік об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, які підлягають приватизації. Згідно з додатком до зазначеного рішення, нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 14,2 кв.м. включено до переліку обєктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Листом від 21.03.2011 року № 313/40/03 відповідач повідомив позивача про те, що не має можливості здійснити заходи з приватизації вказаного нежитлового приміщення, оскільки на момент написання листа питання правового режиму власності допоміжних приміщень житлового комплексу, визначення категорій вказаних приміщень залишаються законодавчо неврегульованими.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач зазначає, що відповідач безпідставно, в порушення вимог чинного законодавства в галузі приватизації, не проводить дії по проведенню процедури приватизації нежитлового приміщення, чим порушує його права, як орендатора, на викуп об'єкта нерухомості. Крім того, позивач посилаючись на довідку КП ЖЕО Київського району м. Сімферополя та технічний висновок КРП "Проектно-вишукувальний інститут "Кримпроектреконструкція" про відповідність орендованого приміщення по АДРЕСА_1 в м. Сімферополі вимогам, що висуваються до допоміжних приміщень зазначив, що спірне нежитлове приміщення не є допоміжним, а є окремим індивідуально визначеним майном та згідно з ч.1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" є об'єктом малої приватизації.

Спір, що виник між сторонами у даній справі, пов'язаний з порушенням відповідачем права позивача на здійснення приватизації об'єкта нерухомості.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” приватизація це відчуження державного чи комунального майна на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього закону.

Виходячи з вимог статей 2, 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами у даній справі, окреме індивідуально визначене майно є об'єктом малої приватизації, а продавцями обєктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами.

Статтею 3 зазначеного закону передбачено, що приватизація обєктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом.

Виходячи з вимог ст. 7, ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", процес приватизації комунального майна включає в себе затвердження місцевими радами переліків обєктів, що підлягають приватизації певним способом, та подальше укладення договору купівлі-продажу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, нежитлове приміщення загальною площею 14,2 кв.м. по АДРЕСА_1 в м. Сімферополі, що перебуває в оренді у позивача за договором оренди № 52/5 від 05.01.2010 року, включено до затвердженого рішенням Сімферопольської міської ради № 57 від 21.01.2011 року переліку об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, які підлягають приватизації. А відтак, зазначене рішення в силу вимог ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", є обов'язковим для виконання відповідачем, як виконавчим органом Сімферопольської міської ради, про що цілком вірно зазначив суд апеляційної інстанції.

Тобто, Сімферопольська міська рада, затвердивши своїм рішенням перелік об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, які підлягають приватизації, до якого було включене і спірне нежитлове приміщення, та визначивши спосіб його приватизації шляхом викупу, поклала відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" на відповідача обов'язок виконати певні дії по підготовці об'єкту малої приватизації до продажу.

При цьому, підготовка об'єкту малої приватизації до продажу, зокрема шляхом викупу, передбачає вчинення органом приватизації ряду певних дій, передбачених Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (ст. ст. 8, 11, 12), Положенням про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України №1511 від 30.07.1998 року (п. 3.1. 3.12.), а саме: публікації переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу в інформаційному бюлетені, місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації відповідно до ст. 10 Закону, проведенні інвентаризації майна, здійсненні оцінки його вартості, визначенні ціни продажу об'єкта.

Крім того, процес приватизації, як вже зазначалось, передбачає також укладення між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації договору купівлі-продажу з підписанням акту приймання-передачі об'єкта, що приватизується.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічна норма міститься також і в ст. 20 Господарського кодексу України.

Під захистом прав розуміється державна правова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права субєкта відносин та забезпечення виконання юридичного обовязку зобовязаною стороною.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Так, одним із способів судового захисту є установлення господарських правовідносин.

Як вбачається, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про зобов'язати відповідача виконати рішення 8-ої сесії Сімферопольської міської ради VІ-го скликання від 21.01.2011 року № 57 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності Сімферопольської міської ради, що підлягають приватизації", підготувати необхідні документи та провести необхідні заходи з приватизації фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 цокольного приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 14,2 кв.м., тобто позовна вимога є по суті вимогою про спонукання до виконання певних дій.

Однак, вирішуючи спір, господарські суди попередніх інстанцій не дослідили чи призведене обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав до встановлення господарських правовідносин між сторонами у разі задоволення судом вимог позивача.

Крім того, статтею 84 Господарського процесуального кодексу України передбачені вимоги до змісту судового рішення. Пунктом 4 ч. 1 зазначеної статті визначено, що резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, у постанові апеляційного суду мають бути зазначені, зокрема, висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто зясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Господарські суди повинні дотримуватись передбаченої статтями 84, 86 Господарського процесуального кодексу України структури та послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини).

Резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно. У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду слід ухвалою зобовязати позивача визначитись з предметом позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача. Якщо позивачем не виконано відповідних вимог суду у встановлений останнім строк, суд може вжити щодо позивача заходів, передбачених п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та/або залишити позов без розгляду на підставі п. 5 ч.1 ст. 81 названого Кодексу.

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому, у справах про вчинення певних дій в резолютивній частині судового рішення господарські суди повинні зазначати конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

Однак, виходячи з вищевикладеного колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що резолютивні частини рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.11.2011 року та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.2012 року у даній справі вказаним вимогам не відповідають. Задовольняючи позов у даній справі за заявленими позовними вимогами, господарській суди попередніх інстанцій не зазначили конкретних дій, які має вчинити Фонд комунального майна Сімферопольської міської ради при виконанні рішення 8-ї сесії Сімферопольської міської ради 6-го скликання № 57 від 21.01.2011 року. А відтак прийняте місцевим господарським судом рішення у даній справі, залишене без змін судом апеляційної інстанції, не призводить до відновлення порушеного права позивача та не забезпечує виконання юридичного обовязку зобовязаною стороною (відповідачем).

За таких обставин, прийняті у даній справі рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, більш ретельніше зясувати вимоги позивача і відповідно до вимог закону і обставин справи вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.11.2011 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.01.2012 року у справі № 5002-24/3544-2011 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути з Фонду комунального майна Сімферопольської міської ради до спеціального фонду Державного бюджету України (р/р 31211254700007, отримувач коштів УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код за ЄДРПОУ 38004897, код класифікації доходів бюджету 22030004, код банку отримувача 820019) 751 грн. 10 коп. (сімсот п'ятдесят одну гривню десять копійок) судового збору, несплаченого за подання касаційної скарги.

Доручити господарського суду першої інстанцій видати відповідний наказ.

Головуючий суддя І. Плюшко

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк