Постанова № 22469283, 21.03.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2012 року 2а-5457/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Корінному С.О.,

за участю представників сторін:

від позивача Яроцька Ю.О.,

від відповідача Літвінов О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «БІЦ-ЛТД»

доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області

пропро скасування податкового повідомлення-рішення від 24.10.2011 № 0001102300,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЦ-ЛТД»з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.10.2011 № 0001102300.

В основу спірного податкового повідомлення-рішення податковим органом покладено дані акта перевірки про завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2011 року. На думку податкового органу укладений між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Астана К»договір, є нікчемним, оскільки у вказаного контрагента відсутні складські приміщення, автомобільний чи інший транспорт, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Загальна чисельність працюючих на ТОВ «Астана К»згідно бази даних ДПІ у Шевченківському районі м. Києва складає 1 особа. Крім того, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в звязку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів щодо господарських відносин, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що підтверджують транспортування та зберігання товару.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємством відповідно до вимог чинного податкового законодавства правомірно сформовано податковий кредит за результатами виконання укладеного з контрагентом договору проте, відповідач неправомірно визначив позивачу податкові зобовязання з податку на додану вартість та суму нарахованих штрафних (фінансових) санкцій дійшовши висновку про нікчемність договору.

Так, на думку позивача, висновки податкового органу про нікчемність укладеного між позивачем та контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Астана К»договору є безпідставними, оскільки, як стверджує позивач, господарські правовідносини мали реальний характер, підприємством отримано товар та сплачено за нього кошти, при цьому, виконання договору підтверджується наявними у підприємства первинними бухгалтерськими документами, а тому, формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних вказаним контрагентом є правомірним.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем неправомірно нараховано позивачу суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 172617, 32, оскільки, відповідно до пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2010 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Під час судового розгляду представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та зазначив, що оскаржуване рішення прийнято податковим органом з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЦ-ЛТД»є юридичною особою, що зареєстрована 28.12.2006 Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Вишгородському районі Київської області з 10.01.2007 за № 2536/2014-ТОВ.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Астана К»зареєстровано як юридична особа 29.07.2010 Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва.

У жовтні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЦ-ЛТД»з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Астана К»за травень 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 10.10.2011 № 2179/23-2/34812922.

Перевіркою встановлено, що у травні 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЦ-ЛТД»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Астана К»укладено договір поставки від 01.05.2011 № 010511, предметом договору було зобовязання постачальника (ТОВ «Астана К») передати у власність покупцю (ТОВ «БІЦ-ЛТД») плитку керамічну, прилади сантехнічні, перелік яких сторони погоджують у Специфікаціях до договору, а покупець зобовязується прийняти товар належної якості та оплатити його на умовах договору.

На підставі виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Астана К»податкових накладних від 04.05.2011 № 199, від 05.05.2011 № 200, від 19.05.2011 № 201, від 26.05.2011 № 202, від 26.05.2011 № 203, від 27.05.2011 № 204, від 31.05.2011 № 208 позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за травень 2011 року, до складу якого включено суми податку на додану вартість у розмірі 345234, 63 грн.

Як зазначає податковий орган в акті перевірки, контрагентом позивача було виписано податкові накладні на загальну суму 2071407, 80 грн., з яких сума податку на додану вартість становить 345234, 63 грн. Однак, ТОВ «БІЦ-ЛТД»при купівлі товарів повинно було мати документи, які підтверджують його право власності на придбаний товар. Такими документами зокрема є видаткова накладна, транспортні та супроводжувальні документи.

Крім того, у вересні 2011 року до ДПІ у Вишгородському районі надійшов акт перевірки ТОВ «Астана К»від ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

Як вбачається із вказаного акта перевірки, засновником та директором ТОВ «Астана К»є громадянка ОСОБА_3, яка будучи опитаною пояснила, що вона немає відношення до підприємства, а саме: підготовкою та оформленням реєстраційних документів підприємства займалась особа, яка назвала себе на імя Сергій, до установчого фонду підприємства не вносила особисте майно та грошові кошти, угоду про оренду офісного приміщення не підписувала, до органів державної реєстрації, податкової інспекції з метою реєстрації даного підприємства не зверталась, свідоцтво платника податку на додану вартість не отримувала, наміру на ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Астана К»не мала, на даному підприємстві не працювала, хто здійснював оформлення бухгалтерських та фінансових документів не знає, фінансово-господарські угоди з підприємствами не укладала, інших осіб на здійснення реєстрації та фінансово-господарської діяльності не уповноважувала, місцезнаходження ТОВ «Астана К», їх печаток та фінансово-господарських документів останній не відоме.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва також повідомлено, що за юридичною та фактичною адресою підприємство не знаходиться, про що складено акт від 06.06.2011 № 1132/23-08.

Перевіркою встановлено, що у ТОВ «Астана К»відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, загальна чисельність працюючих на ТОВ «Астана К»- 1 особа. В ході перевірки ТОВ «Астана К», не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у звязку з відсутністю договорів про господарські відносини, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

Таким чином, враховуючи наведене, посадові особи Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області дійшли висновку про те, що ТОВ «БІЦ-ЛТД»занижено суму податку на додану вартість у розмірі 345234, 63 грн. в травні 2011 року, а також, що договір від 01.05.2011 № 010511, щодо поставки матеріалів (плитки керамічної, сантехнічних приладів) на суму - 20714, 80 грн. укладений між ТОВ «БІЦ-ЛТД»та ТОВ «Астана-К»є нікчемним.

За результатами перевірки Державна податкова інспекція у Вишгородському районі Київської області дійшла висновку про порушення позивачем приписів: п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України; п. 8 розділу 3 «Положення про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 № 41; ч. 1, 5 статті 203, ч. 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України.

На підставі Акта перевірки від 10.10.2011 № 2179/234-2/34812922, Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.10.2011 № 0001102300, згідно з яким позивачу збільшено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 517851,95 грн., з них: 345234,63 грн. за основним платежем та 172617,32 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи прийняте податкове повідомлення-рішення неправомірним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам між сторонами, з приводу яких виник публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Сторонами договору (правочину) можуть бути відповідні учасники цивільних відносин - фізичні особи та юридичні особи (стаття 2 Цивільного кодексу України).

У разі, якщо учасником правочину є юридична особа, в силу статті 92 Цивільного кодексу України, вона набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, або шляхом представництва.

Згідно з частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Таким чином, неправомірними вважаються правочини, які за своїм змістом, формою та іншими елементами в імперативній формі визначаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини).

Спеціальні вимоги встановлені статтею 207 Цивільного кодексу України для письмових правочинів юридичних осіб. Вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплені печаткою.

Визначена особа наділена виключним правом на складання та підписання документів від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як було зазначено судом, в акті перевірки ТОВ «Астана К», складеного Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва встановлено, що засновником та директором ТОВ «Астана К»- ОСОБА_3, надано пояснення, в яких вона пояснила, що немає відношення до підприємства, підготовкою та оформленням реєстраційних документів підприємства займалась особа, яка назвала себе на імя Сергій, до установчого фонду підприємства особисте майно та грошові кошти не вносила, угоду про оренду офісного приміщення не підписувала, до органів державної реєстрації, податкової інспекції з метою реєстрації даного підприємства не зверталась, свідоцтво платника податку на додану вартість не отримувала, наміру на ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Астана К»не мала, на даному підприємстві не працювала, хто здійснював оформлення бухгалтерських та фінансових документів не знає, фінансово-господарські угоди з підприємствами не укладала, інших осіб на здійснення реєстрації та фінансово-господарської діяльності не уповноважувала, місцезнаходження ТОВ «Астана К», їх печаток та фінансово-господарських документів останній не відоме.

Таким чином, наведене свідчить про те, що укладені між позивачем та ТОВ «Астана К»були підписані невідомими особами, що суперечить волевиявленню субєктів господарювання, а тому висновки податкового орану про нікчемність вказаних договорів є обґрунтованими.

Як було зазначено судом підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення були дані акта перевірки про завищення позивачем податкового кредиту у звязку з віднесенням до його складу сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаного у ТОВ «Астана К»товару. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статі 200 Податкового кодексу України). При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.2 статі 200 Податкового кодексу України).

Пунктом 200.5 статті 200 Податкового кодексу України не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів). Таким чином, право на бюджетне відшкодування мають платники податку, які були зареєстровані платником податку на додану вартість більше 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування.

При цьому, право платника податку на бюджетне відшкодування виникає лише у разі правомірності формування таким платником податків податкового кредиту.

Як було зазначено та вбачається з Акта перевірки, під час перевірки податковим органом встановлено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2011 року суму податку на додану вартість у розмірі 345234, 63 грн., сплачену у складі ціни придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Астана К»товару. При цьому, за даними акта перевірки Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, у ТОВ «Астана-К»відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, загальна чисельність працюючих на ТОВ «Астана К»- 1 особа. В ході перевірки ТОВ «Астана К», не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у звязку з відсутністю договорів про господарські відносини, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

Крім того, операції ТОВ «Астана К» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операції, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської,економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, у звязку з чим посадові особи ТОВ «Астана К»не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу проведення господарської операції,віддаленості контрагентів один від одного тощо.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сама лише наявність податкових накладних виданих позивачу контрагентом не є достатньою підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за травень місяць 2011 року суму податку на додану вартість у розмірі 345234,63 грн. оскільки, підставність вимог позивача також повинна бути підтверджена реальністю виконання договору, а саме: наявністю у позивача товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі товару чи прийому-виконання робіт, тощо. Натомість, відповідачем надано докази суду щодо того, що у ТОВ «Астана-К»відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, загальна чисельність працюючих на ТОВ «Астана К»- 1 особа. В ході перевірки ТОВ «Астана К», не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у звязку з відсутністю договорів про господарські відносини, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, що унеможливлює здійснення діяльності ТОВ «Астана К».

Суд звертає увагу сторін на те, що у постанові Верховного суду України від 13.01.2009 реєстраційний номер судового рішення 3060678, зазначено, «у цій справі апеляційний суд дійшов висновку, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обовязковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а ДПІ, ухвалюючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходила з того, що позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними».

Згідно з рішення Верховного Суду України від 22.09.2009 реєстраційний номер судового рішення 4970764, «колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з висновком касаційного суду про те, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні товару. При цьому, докази, на які послалися суди в ухвалених рішеннях, вважаються обовязковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобовязань, а ДПІ, приймаючи податкові повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходила з того, що позивач товар не придбавав і ці операції були безтоварними».

Також, у постанові Верховного суду України від 02.10.2007 реєстраційний номер судового рішення 1241006, визначено, що «наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, усупереч висновку касаційного суду не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо податковий орган доведе, що наведені в таких документах відомості не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли до валових витрат віднесено ті, які нібито мали місце внаслідок проведення операцій за удаваними (нікчемними) угодами».

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Таким чином, викладене свідчить про те, що висновок податкового органу про відсутність права позивача на віднесення до податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку на додану вартість згідно податкових накладних виписаних Товариства з обмеженою відповідальністю «Астана К»у звязку з безтоварністю операції - є правомірним, а тому податкове повідомлення-рішення є правомірним в частині збільшення податковим органом сум грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 345234, 63 грн., а тому в цій частині податкове повідомлення-рішення від 24.10.2011 № 0001102300 скасуванню не підлягає.

З приводу нарахуванням відповідачем позивачу штрафних санкцій у розмірі 172617, 32 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.265 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як вбачається із податкового повідомлення-рішення від 24.10.2011 № 0001102300, податковим органом нараховано відповідачу штрафні(фінансові) санкції у розмірі 50% від суми грошового зобовязання за основним платежем визначеного у податковому повідомленні-рішенні.

Однак, відповідно до підпункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що податковий орган виходив з того, що потрібно застосовувати п. 123. 1 ст. 123 Податкового кодексу та ігнорувати положення пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Отже, враховуючи наведене суд приходить до висновку, що податкове повідомлення рішення від 24.10.2011 № 0001102300 в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 172617, 32 грн. підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним яких-небудь судових витрат. Таким чином, судові витрати стягненню з позивача на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Задовольнити адміністративний позов частково.

Скасувати податкове повідомлення рішення від 24.10.2011 № 0001102300 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 172617 (сто сімдесят дві тисячі шістсот сімнадцять) грн. 32 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні протягом десяти днів з дня отримання її

Суддя Терлецька О.О.

Постанова виготовлена у повному обсязі - 26 березня 2012 р.