Постанова № 22468514, 29.02.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2012 року 11:43 Справа № 2а-0870/11954/11

Запорізький окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Чернової Ж.М.

при секретарі Батигіні О.В.

за участю:

від позивача: Крежанівська М.П., Бічук А.А.

від відповідача: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідросила-Тетіс»

до Мелітопольської обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області

про: визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідросила-Тетіс» до Мелітопольської обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області, в якій позивач просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.07.2011 №00003523053.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити та дали пояснення в його обґрунтування, аналогічні викладеним у позовній заяві.

До канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній на підставі п.1 ч.1 ст.156 КАС України просить зупинити провадження по справі до встановлення правонаступника, тобто до дати створення нової юридичної особи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зупиняє провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, а також ліквідації органу, злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, які були стороною у справі, - до встановлення правонаступника.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача, з приводу заявленого клопотання, суд встановив.

За приписами статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна процесуальна правосуб'єктність це:

1.Здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

2. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

3. Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам) Відповідно до статті 4 закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно ч. 1 ст. 18 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 21 вересня 2011 року №981 «Про утворення територіальних органів державної податкової служби» встановлено, що зазначені органи державної податкової служби, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, які утворюються згідно з цією постановою.

Виходячи з системного аналізу зазначених вище норм, вбачається, що обовязком суду є зупинення провадження у разі, якщо в ході провадження в адміністративній справі вибула сторона - померла фізична особа або її оголошено судом померлою, ліквідовано орган чи відбулося злиття, приєднання, поділ, перетворення юридичної особи. У разі ліквідації суб'єкта владних повноважень, який був стороною у справі, суд зупиняє провадження у справі, якщо це необхідно для встановлення правонаступника, і вживає заходів до його встановлення та залучення, а за відсутності прямого правонаступника залучає орган, до компетенції якого входить вирішення питання про усунення порушених прав, свобод чи інтересів позивача. Суд зупиняє провадження у справі до встановлення правонаступника сторони, яка вибула. Проте, зазначений обовязок виникає у суду тоді, коли щодо юридичної особи, яка була стороною у справі внесено запис до єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, тобто юридична особа втратила адміністративну процесуальну правосубєктність.

Необхідно зазначити, що відповідачем до клопотання, не надано доказів припинення юридичної особи, з внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відтак, суд вбачає, що подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі у звязку з проведенням реорганізації відповідача є необґрунтованим, у звязку з тим, що фактично реорганізація не завершена, на відповідача до фактичного завершення процесу реорганізації покладено виконання функцій та обовязків органу державної податкової служби до передачі таких повноважень територіальному органу, який буде утворено, в єдиному державному реєстрі відсутній запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи відповідача, а відтак, клопотання не підлягає задоволенню.

В попередньому судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі, зазначивши, що надані до перевірки позивачем документи не підтверджують фактичного здійснення господарської операції та відповідно зазначені позивачем суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість. Таким чином, враховуючи зазначене, просить в задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст.160 КАС України, 29.02.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Відповідно до ст. 41 КАС України, в ході судового розгляду здійснювалось повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: комплексу “Камертон”.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідросила-Тетіс» (код ЄДРПОУ 35432630), 14.07.2007 зареєстроване виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради, за адресою: Запорізька область, м.Мелітополь, вул.Індустріальна, 59.

ТОВ «Гідросила-Тетіс» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 15.11.2007 за № 7329 та перебуває на обліку в Мелітопольській ОДПІ.

На підставі наказу від 28.07.2011 №2258 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, згідно із п.75.1 ст.75, пп.78.1.8 п.78.1 ст.78, п.п. 79.1, 79.2 ст.79 Податкового кодексу України проведено перевірку ТОВ «Гідросила-Тетіс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2011 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.03.2011 по 31.03.2011.

29.07.2011 за результатами перевірки працівниками ДПІ було складено акт №2028/23/35432630. В ході перевірки виявлено, що ТОВ «Гідросила-Тетіс» допущені порушення п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200, п.п.201.4, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України в частині завищення податкового кредиту березня 2011 року на суму 115968,00грн. що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобовязання і сумою податкового кредиту за березень 2011р. на 123,00грн. та до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2011р. на суму 114729,00грн.

На підставі акту №2028/23/35432630 від 29.07.2011 Мелітопольська обєднана податкова інспекція Запорізької області винесла податкове повідомлення-рішення №0000352305, яким зменшено суму бюджетного відшкодування, заявленого на розрахунковий рахунок з податку на додану вартість у розмірі 114729,00грн та нараховано фінансові санкції у розмірі 1,00грн.

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивачем 04.08.2011 було подано заперечення за вих.№721, яке залишено без задоволення. ТОВ «Гідросила-Тетіс» подало скаргу від 10.08.2011 №734 Державній податковій адміністрації у Запорізькій області. Рішенням про результати розгляду скарги від 10.10.2011 №310217/7/25-020 скарга залишена без задоволення.

В ході перевірки виявлено, що ТОВ «Гідросила-Тетіс» допущені порушення п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200, п.п. 201.4, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, а саме позивачем завищено податковий кредит березня 2011 року на суму 115968,00грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобовязання і сумою податкового кредиту за березень 2011 року на 1239,00грн.; завищення бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2011 року на суму 114729,00грн.

Згідно з даними розрахунку суми бюджетного відшкодування залишок відємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду, становить 246841,00грн.; частина залишку відємного значення, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), становить 114729,00грн.; сума, що підлягає відшкодуванню, становить 114729,00грн.

Згідно довідки щодо залишку суми відємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду частина залишку відємного значення фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) складається із сум ПДВ, які виникли в таких звітних періодах: березень 2011 року у сумі 114729,00грн.

Згідно отриманої інформації від ВПМ Мелітопольської ОДПІ, наданої службовим листом від 28.07.2011 №140/26-34 встановлено, що ТОВ «Гідросила-Тетіс» для формування власного кредиту та затратної частини у березні 2011 року використовує фірми, які мають ознаки «фіктивності», по яких відсутній факт транспортування ТМЦ на територію ТОВ «Гідросила-Тетіс» та його фактичного отримання у березні 2011 року.

Відповідно до вищенаведеної інформації основними постачальниками у першій ланці ланцюга придбання, по яких не підтверджено факт транспортування ТМЦ на ТОВ «Гідросила-Тетіс» та його фактичного отримання є: ВАТ «Роменський завод «Тракторозапчастина» - придбано ТМЦ на загальну суму 433980,75грн. у т.ч. ПДВ 72330,12грн.; ТОВ «Сталь комплект» - придбано ТМЦ на загальну суму 91616,02 у т.ч. ПДВ 15269,34грн.; ТОВ «Такт» - придбано ТМЦ на загальну суму 147120,08грн. у т.ч. ПДВ 24520,02грн.; ТОВ «Елікс» - придбано ТМЦ на загальну суму 23094,00грн. у т.ч. ПДВ 3849,00грн.

Відповідач стверджує, що за результатами перевірки та згідно отриманої інформації, не можливо підтвердити факт перевезення ТМЦ ТОВ «Гідросила-Тетіс» та його отримання від постачальників.

Враховуючи відсутності факту поставки та транспортування ТМЦ на адресу позивача від вищезазначених постачальників, тому у останнього відсутнє право на включення до податкового кредиту податкових накладних на поставку ТМЦ на загальну суму 695810,85грн. у т.ч. ПДВ 115968,48грн.

Крім того, відповідач посилаючись на лист ВАСУ від 02.06.2011 №742/11/13-11 зазначив, що судам слід звернути увагу на те, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідач також зазначає, що згідно отриманої відповіді від ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська з питань взаємовідносин ТОВ «Гідросила-Тетіс» з ТОВ «Сталь комплект», останнє 20.04.2011 надано податкову декларацію з ПДВ за березень 2011 року, яку не визнано як податкову та присвоєно статус «до відома» та ТОВ «Сталь комплект» віднесено до категорії підприємств-«транзитерів». Також, отримано відповідь від Роменської міжрайонної ОДПІ з питань взаємовідносин ТОВ «Гідросила-Тетіс» з ПАТ «Роменський завод «Тракторозапчастина», згідно якої документи, підтверджуючі транспортування не надавались.

За таких обставин відповідач вважає, що право на віднесення до податкового кредиту підлягають лише ті суми податків, які нараховані (сплачені) платником податку (особою, відповідальною за нарахування та сплату податку) до бюджету.

Суд не може погодитися з позицією відповідача оскільки, визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм ст.200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. п.200.1, 200.2, 200.3 ст.200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу- зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4. ст. 200 ПКУ, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має відємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території Українисумі податкового зобовязання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок відємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, виходячи зі змісту вищезазначених норм, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Податковий Кодекс України не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також вказаним Кодексом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування.

Податковий кодекс України для платників податків не передбачає ані обов'язок, ані право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, “податкових взаємовідносин” з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Підпунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п.198.2 ст. 198 ПКУ вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПКУ платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.4 ст.201 ПКУ встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобовязань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобовязаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Надані позивачем докази підтверджують, що матеріальні цінності (ТМЦ), що придбавалися у постачальників призначалися для використання ТОВ «Гідросила-Тетіс» в оподатковуваних операціях власної господарської діяльності.

Позивачем надано докази, які підтверджують факт придбання товарів, а саме: договори; видаткові накладні; рахунки/рахунки- фактури; податкові накладні; товарно-транспортні накладні, подорожні листи та тп.; платіжні доручення. Перелічені докази долучені до клопотання № 77 від 31 січня 2012 року та залучені судом до матеріалів справи.

Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем раніше було проведено в період з 30 червня по 13 липня 2011 року документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Гідросила-Тетіс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2011 року.

За результатами цієї перевірки 14 липня 2011 року складено довідку №1030/23/35432630 (арк.спр.89-108). Під час проведення цієї перевірки, представником МОДПІ були обстежені усі наявні у товариства документи, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту, податкових зобов'язань (сторінки 17, 19 довідки).

Крім того, відповідачем було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 березня 2011 року. За результатами якої 30 червня 2011 року складено акт № 937/23/35432630 (арк.спр.109-144). На сторінках 18, 21, 26, 28 відповідач вказав, що з питань формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за податкові періоди, у т.ч. березень 2011 року, не встановлено порушень податкового законодавства та не встановлено фактів не підтвердження за результатами запитів.

Також, у спірному акті перевірки № 2028/23/35432630 (арк.спр.185-205), а саме на сторінці 4 відповідачем вказано «проведеною документальною позаплановою виїзною перевіркою достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок квітень 2011 року, результати якої оформлено довідкою №1030/23/35432630 від 14 липня 2011 року порушень у визначенні достовірності заявленої до відшкодування суми ПДВ не встановлено.»

У березні 2011 року сума податку, фактично сплачена ТОВ «Гідросила-Тетіс» постачальникам товарів/послуг становить 114 729,00грн., є від'ємним значенням.

Відповідачем у своєму акті № 937/23/35432630 від 30 червня 2011 року (сторінка 28, арк.спр.135) встановлено, що за результатами надісланих запитів у ході проведення позапланових виїзних перевірок з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у період, що перевіряється, не підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків не встановлено фактів їх не підтвердження».

Відповідач у своїй довідці № 1030/23/35432630 від 14 липня 2011 року (сторінка 12, арк.спр.100) вказано, що за результатами перевірки не встановлено наявність правових відносин ТОВ «Гідросила-Тетіс» з платниками, установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, первинні та інші документи, яких у судовому порядку визнано недійсними.

Відповідачем у спірному акті № 2028/23/35432630 від 29 липня 2011 року (сторінка 11, арк.спр.95) вказано, що за результатами перевірки не встановлено наявність правових відносин ТОВ «Гідросила-Тетіс» з його платниками, установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, первинні та інші документи яких у судовому порядку визнано недійсними.

Проте, перевірками не зафіксований факт наявності в податкових накладних недоліків, що свідчить про їх неналежність як первинного документу, або порушення порядку їх видачі.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Оскільки безпосередні контрагенти позивача на момент укладання угод та складання податкових накладних мали свідоцтво платника податку на додану вартість (знаходився на обліку в Державній податковій службі в якості платника ПДВ), дані податкові накладні оплачені позивачем (що не спростовується в акті перевірки), тому невідображення або несплата контрагентами податкових зобовязань не є підставою для визнання недійсними виписаних цими контрагентами податкових накладних, позивачем в ціні придбаних у цих контрагентів послуг (товарів) по податковим накладним було сплачено ПДВ, тому позивач правомірно відносив сплачений ним в ціні товару ПДВ до свого податкового кредиту.

Факт здійснення господарських операцій відображений у повному обсязі у бухгалтерському і податковому обліку, що підтверджено актом перевірки та про що не заперечував представник відповідача, так само як і реальність господарських операцій.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори у порядку і розмірах, установлених законом. Платник податків, який правильно застосовує норми податкового права, не повинен залежати у своїх правовідносинах з державою від іншого платника податків, який ці нор ми порушує.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будьякі неправомірні дії будького з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

Податковим органом обставина щодо наявності реальних змін у податковому, бухгалтерському обліку позивача не спростована в акті перевірки відсутнє жодне посилання на первинний документ, який би не відповідав змісту здійснених поставок.

Статтею 19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2, 4 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ «Гідросила-Тетіс» підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення прийняте Мелітопольською обєднаною державною податковою інспекцією Запорізької області №0000352305 від 29.07.2011.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідросила-Тетіс» судовий збір у розмірі 1147 (одна тисяча сто сорок сім) гривень 29 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М.Чернова

Постанова виготовлена у повному обсязі 05.03.2012.