Постанова № 22467398, 02.08.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2011 р. справа № 2а/0570/11015/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кірієнка В.О.

при секретаріМіщенко І.Г.

за участю

представника позивача Зубкова В.В.

представника позивача Лічман В.Г.

представника позивача Чадукова М.І.

представника відповідача Чайкіна К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Інвест» до Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення № 0000352301 від 14.06.2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Інвест» звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення № 0000352301 від 14.06.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що віднес до складу податкового кредиту по рядку 10.1 декларації з ПДВ за лютий 2011 року ПДВ по придбанню у ПП «ЛФ «Чиж-2010» товарно-матеріальних цінностей в сумі 59832,24 грн. та декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року ПДВ по придбанню у ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» товарно-матеріальних цінностей у сумі 421283,47 грн.

21.06.2011 року було отримано податкове повідомлення рішення № 0000352301 від 16.04.2011 року, яким згідно із пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі акту перевірки № 181/23-1/22030549 від 07.06.2011 року встановлено порушення пп. «а» п. 18.5 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобовязання податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 481115,00 грн.

В результаті порушень, встановлених актом перевірки, податок на додану вартість, який підлягає до сплати в бюджет, занижено всього у сумі 481283,47 грн.

Позивач не згоден з висновком ДПІ в Іллічівському районі м. Маріуполя та вважає податкове повідомлення рішення прийнятим безпідставно, просив його визнати протиправним та скасувати.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, в його задоволенні просив відмовити, надав суду заперечення у письмовому вигляді.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго-Інвест» згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 493359 зареєстровано Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 20.07.2010 року та є платником податку на додану вартість.

На підставі службового посвідчення серії УДО № 026052, виданого 10.11.2008 року ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб, згідно із п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Енерго-Інвест» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» та ПП «Чиж-2010» за період з 01.02.2011 року по 31.03.2011 року, про що було складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 07.06.2011 року № 181/23-1/22030549.

Зазначеним актом перевірки від 07.06.2011 року № 181/23-1/22030549 податковим органом були встановлені порушення пп. пп. «а» п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 481115,71 грн., а саме лютий 2011 року 59832,24 грн., березень 2011 року 421283,47 грн.

Не погодившись із зазначеним актом перевірки, позивачем на адресу ДПІ в Іллічівському районі м. Маріуполя було спрямовано заперечення.

На підставах визначених в акті перевірки, податковим органом було винесене податкове повідомлення рішення форми «р» № 0000352301 від 14.06.2011 року, яким позивачу згідно п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки від 07.06.2011 року № 181/23-1/22030549 збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 481115,00 грн.

З акту перевірки та матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно до статутних документів займається посередницькою, роздрібною та оптовою торгівлею нафтопродуктами та знаходився у правових відносинах з ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» та ПП «ЛФ «Чиж-2010» на підставі наступних укладених договорів.

07.02.2011 року за № 3 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, постачальник - ПП «ЛФ «Чиж-2010» зобовязується поставити у власність покупця - ТОВ «Енерго-Інвест» дизельне паливо, в якості, асортименті, строки, за ціною та із якісними характеристиками, що узгоджені сторонами вказаним договором.

ПП «ЛФ «Чиж-2010» було виставлено позивачу рахунок № 31 від 07.02.2011 року, видано накладну №31 от 07.02.2011 року, податкову накладну №31 от 07.02.2011 року на суму 358993,44 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 59832,24 грн.

Перевезення товару здійснювалось на підставі товарно-транспортних накладних від 07.02.2011 року за №№ 1, 2 та включалось до відомостей надходження товару та карток витрат товару, що велись позивачем.

В свою чергу, позивачем, в підтвердження виконання умов договору було перераховано грошові кошти на розрахункові рахунки ПП «ЛФ «Чиж-2010», про що стверджують платіжні доручення № 101 від 21.02.2011 року на суму 79993,44 грн., № 102 від 21.02.2011 року на суму 79000,00 грн., № 107 від 23.02.2011 року на суму 67000,00 грн., .№ 117 від 28.02.2011 року на суму 78000,00 грн., № 119 від 28.02.2011 року на суму 55000,00 грн.

04.01.2011 року ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» (постачальник) було укладено договір купівлі продажу за № 040111 від 04.01.2011 року з позивачем (покупець), відповідно до умов якого постачальник зобовязується поставити у власність покупця нафтопродукти у кількості, асортименті, в строки, за ціною та із якісними характеристиками, узгодженими сторонами даними договором.

На виконання умов зазначеного договору, позивачу були видані рахунки №61 від 09.03.2011 року, № 62 від 09.03.2011 року, № 63 від 09.03.2011 року, № 64 від 09.03.2011 року, № 171 від 18.03.2011 року, № 197 від 25.03.2011 року, № 201 від 30.03.2011 року, накладні № 61 від 09.03.2011 року, № 62 від 09.03.2011 року, № 63 від 09.03.2011 року, № 64 від 09.03.2011 року, № 171 від 18.03.2011 року, № 197 від 25.03.2011 року, № 201 від 30.03.2011 року, податкові накладні № 61 від 09.03.2011 року на суму 362070,00 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 60345,00 грн., № 62 від 09.03.2011 року на суму 351540,00 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 58590,00 грн., № 63 від 09.03.2011 року на суму 345695,00 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 57615,83 грн., № 64 від 09.03.2011 року на суму 469298,60 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 78216,43 грн., № 171 від 18.03.2011 року на суму 357597,20 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 59599,53 грн., № 197 від 25.03.2011 року на суму 501500,00 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 83583,33 грн., № 201 від 30.03.2011 року на суму 140000,00 грн. х урахуванням ПДВ у розмірі 23333,33 грн.

Перевезення товару здійснювалось за допомогою товарно-транспортних накладних за № 90301 від 09.03.2011 року, № 90302 від 09.03.2011 року, № 90303 від 09.03.2011 року, № 90304 від 09.03.2011 року, № 90305 від 09.03.2011 року, № 180301 від 18.03.2011 року, № 250301 від 25.03.2011 року, № 250302 від 25.03.2011 року, № 300301 від 30.03.2011 року та включалось до відомостей надходження товару та карток витрат товару, що велись позивачем.

В підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем були перераховані грошові кошти на розрахункові рахунки ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» за допомогою платіжних доручень № 145 від 10.03.2011 року на суму 79070,00 грн., № 146 від 10.03.2011 року на суму 79540,00 грн., № 152 від 11.03.2011 року на суму 47000,00 грн., № 153 від 11.03.2011 року на суму 43000,00 грн., № 154 від 14.03.2011 року на суму 79000,00 грн., № 155 від 14.03.2011 року на суму 78000,00 грн., № 156 від 14.03.2011 року на суму 59695,00 грн., № 157 від 14.03.2011 року на суму 42298,60 грн., № 159 від 15.03.2011 року на суму 76000,00 грн., № 161 від 15.03.2011 року на суму 79000,00 грн., № 162 від 15.03.2011 року на суму 75000,00 грн., № 175 від 16.03.2011 року на суму 78000,00 грн., № 176 від 16.03.2011 року на суму 74000,00 грн., № 177 від 16.03.2011 року на суму 79000,00 грн., № 189 від 17.03.2011 року на суму 72000,00 грн., № 190 від 17.03.2011 року на суму 78000,00 грн., № 200 від 22.03.2011 року на суму 70000,00 грн., № 201 від 22.03.2011 року на суму 65000,00 грн., № 202 від 23.03.2011 року на суму 70000,00 грн., № 203 від 23.03.2011 року на суму 57597, 20 грн., № 208 від 24.03.2011 року на суму 65000,00 грн., № 209 від 24.03.2011 року на суму 70000,00 грн., № 213 від 28.03.2011 року на суму 70000,00 грн., № 214 від 28.03.2011 року на суму 74000,00 грн., № 217 від 29.03.2011 року на суму 70000,00 грн., № 218 від 29.03.2011 року на суму 79000,00 грн., № 219 від 30.03.2011 року на суму 77000,00 грн., № 220 від 30.03.2011 року на суму 71500,00 грн., № 229 від 04.04.2011 року на суму 71000,00 грн., № 227 від 04.04.2011 року на суму 79000,00 грн., № 230 від 05.04.2011 року на суму 60902,80 грн., № 241 від 08.04.2011 року на суму 75000,00 грн., № 242 від 08.04.2011 року на суму 79097,20 грн., № 244 від 08.04.2011 року на суму 72000,00 грн., № 247 від 08.04.2011 року на суму 68000.00 грн., № 245 від 08.04.2011 року на суму 65000,00 грн.

Якість поставленого дизельного пального постачальниками ПП «ЛФ «Чиж-2010» та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» підтверджується сертифікатами відповідності заводів виробників та паспортами якості, крім того позивачем вівся журнал реєстрації проведених вимірювань нафтопродуктів в резервуарах форми № 7-Н, яким реєструвалось прийняття та відпуск дизельного пального, що поставлявся позивачу від ПП «ЛФ «Чиж-2010» та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ».

На умовах договору оренди № 3 від 01.01.2011 року, укладеного з ТОВ «СервісІнвест» позивачем орендував з правом суборенди користувався Автозаправну станцію із ємкостями під зберігання ГСМ у кількості 6 штук.

На підставі вищезазначених документів, позивачем було віднесено до складу податкового кредиту по рядку 10.1 декларації з ПДВ за лютий 2011 року ПДВ по придбанню у ПП «ЛФ «Чиж-2010» товарно-матеріальних цінностей в сумі 59832,24 грн. та декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року ПДВ по придбанню у ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» товарно-матеріальних цінностей у сумі 421283,47 грн.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведення перевірки, запитами від 30.05.2011 року № 5795/10/23-1 та № 5796/10/23-1 ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя про подання інформації та її документального підтвердження для проведення зустрічної звірки витребувала у Директора ТОВ «Енерго-Інвест» інформації та копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою про фінансово-господарську діяльність підприємства щодо взаємовідносин з ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року та ПП «ЛФ «Чиж-2010» за період 01.02.2011 року по 28.02.2011 року.

В судовому засіданні позивач зазначив, що вказаний запит був отриманий лише 07.06.2011 року (в день складання акту перевірки), а ТОВ «Енерго-Івест» надав документи що витребовувались вже 08.06.2011 року, що підтверджує підпис про отримання на супровідному листі уповноваженої особи податкового органу.

В акті перевірки відповідач посилається на той факт, що від ТОВ «Енерго-Івест» не отримано документів, які були зазначені у запиті про їх надання, проте суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення № 0000352301 було прийняте 14.06.2011 року на підставі зазначеного акту перевірки і на час його прийняття відповідачем вже були отримані первинні документи, які підтверджують реальність поставки ПП «ЛФ «Чиж-2010» та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ».

Підпунктом 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Проте, частиною 2 п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Таким чином, суд вважає, що податковою інспекцією неправомірно було не прийнято до уваги первинні документи, які підтверджують реальний характер взаємовідносин ТОВ «Енерго-Івест» з ПП «ЛФ «Чиж-2010» та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ», які були надані позивачем ще за 6 днів до прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

У висновку акту перевірки податковим органом зазначено, що ТОВ «Енерго-Інвест» порушено пп. пп. «а» п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 481115,71 грн., а саме лютий 2011 року 59832,24 грн., березень 2011 року 421283,47 грн.

Податковим кодексом України врегульовано відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Отже, підпунктом «а» п. 185.1 ст. 185 визначено, що об'єктом оподаткування є зокрема операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Підпунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

-придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

При чому , згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Ознайомившись із наданими документами, суд вважає, що вони безумовно підтверджують реальність поставки дизельного пального ПП «ЛФ «Чиж-2010» та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» позивачу у лютому-березні 2011 року та спростовують висновки ДПІ щодо незаконного віднесення до складу податкового кредиту по рядку 10.1 декларації з ПДВ за лютий 2011 року по придбанню у ПП «ЛФ «Чиж-2010» ТМЦ в сумі 59832,24 грн. та декларації з ПДВ за березень 2011 року по придбанню у ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» ТМЦ в сумі 421283,47 грн.

В спірному акті перевірки відповідач посилається на зустрічні матеріали перевірок ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» (акт перевірки № 908/16/37287651 від 23.05.2011 року за березень 2011 року) та ПП «ЛФ «Чиж-2010» (акт перевірки № 600/16/37178747 від 21.04.2011 року за лютий 2011 року), на підставі яких було зроблено висновки відносно того, що ці підприємства віднесені до групи «ризикових підприємств» та укладені ними угоди мають ознаки нікчемності.

Вказаними зустрічними актами перевірки встановлено, що ПП «ЛФ «Чиж-2010» та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» не знаходяться за юридичною адресою на підставі чого зроблено висновок що вказані підприємства здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди третіх осіб та вчинених без наміру створення правових наслідків, та як наслідок є нікчемними.

Із вказаними висновками суд не може погодитися, оскільки, здійснивши правовий аналіз документів, що надані позивачем до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують факт того, що правочини з контрагентами набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких вони були спрямовані.

Так дійсно, п.45.2 ст. 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», юридична адреса щорічно, починаючи з наступної дати її державної реєстрації, протягом одного місяця зобовязана подати державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну адресу.

Проте, суд вважає, що незнаходження контрагентів позивача за юридичною адресою не є підставою робити висновки щодо відсутності самого факту передачі товару від продавця до покупця та взагалі відсутності актів приймання-передачі товару, довіреностей на отримання ТМЦ, документів, що свідчать про транспортування товару та інших первинних документів.

Слід зазначити, що постачальники позивача ПП «ЛФ «Чиж-2010» та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» є реальними підприємствами, тобто такими, що зареєстровані в установленому законом порядку та знаходяться по місту їх реєстрації, про що свідчать витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Окрім того, операції щодо постачання дизельного пального ПП «ЛФ «Чиж-2010» та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ», та сплата податку на додану вартість в бюджет знайшли своє відображення в деклараціях цих підприємств по ПДВ за лютий-березень 2011 року, що підтверджується самими актами зустрічних перевірок ПП «ЛФ «Чиж-2010» та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» із Ленінським МДПІ м. Луганська.

Отже, аналіз норм Податкового кодексу України не містить такої підстави для відмови у формуванні податкового кредиту платника податків, як незнаходження контрагентів за юридичною адресою.

Стосовно посилань представника відповідача на нікчемність укладених угод, суд зазначає наступне.

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, у відповідності до Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Таким чином суд вважає, що відповідач, встановлюючи факти нікчемності укладених між ТОВ «Енерго-Інвест» та його контрагентів правочинів, фактично керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, що є недопустимим. Його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена жодними належними та допустимими доказами, в тому числі і усними поясненнями.

Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Частинами 1,2 Господарського кодексу України передбачено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Нікчемність укладених правочинів, спростовуються крім того подальшим використанням товарів (дизельного пального), придбаного у контрагентів ПП «ЛФ «Чиж-2010» та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ», тобто реалізацією іншим споживачам таким як ТОВ «Тофіс», ПП «Празовавто 1», ПП «Н-Транс», ТОВ «Приазовське АТП-875002», ЗАТ «Азовелектросталь», фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5, ТОВ «Магма», ТОВ «Техпромавтотранс», ТОВ МП «Азовмашпром», КП «Маріупольське управління водопроводно-каналізаційного господарства», ПП «Степь», ПП «Логос-Трейд», КО «Марекс», ТОВ УСМ «Юго-Азовстрой», ПП «Стройтехно», КП «Маріупольське ВУ ВКГ», ТОВ «Азовпромснаб», що також підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, а саме податковими накладними, накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей та рахунками.

Тобто, в судовому засіданні позивачем доведений та матеріалами справи підтверджений факт здійснення господарської діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову ознаку та спрямовані на отримання прибутку, як то передбачено ст. 3 Господарського кодексу України.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає, позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0000352301 від 14.06.2011 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Інвест» до Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення № 0000352301 від 14.06.2011 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Іллічівському районі м. Маріуполя № 0000352301 від 14.06.2011 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго-Інвест» витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 02 серпня 2011 року.

Постанова у повному обсязі складена 08 серпня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кірієнко В.О.