Постанова № 22454248, 04.04.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2012 р. Справа № 5021/3009/2011

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився.

відповідача –не з’явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 777 С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 02.02.2012 р. у справі № 5021/3009/2011

за позовом Публічного акціонерного товариства “КОМПАНІЯ “РАЙЗ”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Спасское”, м. Охтирка, Сумська область

про стягнення 193625 грн. 47 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство “КОМПАНІЯ “РАЙЗ”, м. Київ звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Спасское”, м. Охтирка, Сумська область 193625 грн. 47 коп., з яких: 172153 грн. 45 коп. простроченого боргу за отриманий товар, 2867 грн. 65 коп. –32% річних, 1389 грн. 02 коп. пені та 17215 грн. 35 коп. збитків та судові витрати. Обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати поставленого товару за укладеним між позивачем та відповідачем договором поставки № 137/В-22/506 від 19.10.2010 р.

Рішенням господарського суду Сумської області (суддя Резніченко О.Ю.) від 02.02.2012 р. у справі № 5021/3009/2011 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Спасское” на користь Публічного акціонерного товариства “Компанія “РАЙЗ” 172153 грн. 45 коп. простроченого боргу за отриманий товар, 2867 грн. 65 коп. –32% річних, 1389 грн. 02 пені, 17215 грн. 35 коп. збитків та 3872 грн. 51 коп. судового збору.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов’язання за укладеним між сторонами договором поставки № 137/В-22/506 від 19.10.2010 р. щодо оплати за отриманий від позивача товар; що річні, пеня та збитки підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов спірного договору, вимог чинного законодавства України та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду Сумської області не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні рішення незважаючи на заявлені ним клопотання та ненаданням відзиву на позовну заяву, розглянув справу без участі його представника.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з’явились.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) 19.10.2010 р. укладено договір поставки сільськогосподарської техніки з розстроченням платежів № 137/В-22/506 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачеві продукцію виробничо –технічного призначення (надалі –товар), а покупець зобов’язався прийняти та оплачувати вартість товару (ціну), сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю, гривнева вартість товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті, порядок та термін оплати вартості товару, погоджені сторонами –визначені в договорі та додатках до договору, які складають невід’ємну частину договору.

Відповідно до п. 2.3 договору, відповідач проводить оплату вартості товару та відсотків за користування товарним кредитом, шляхом перерахування коштів в розмірі гривневої суми ціни договору на банківський рахунок позивача. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок позивача.

Відповідно до п. 2.4 договору, термін оплати вартості товару, вказані в додатках до договору.

Додатком №/ЗП-10022-00691 від 19.10.2010 р. до договору №137/В-22/506 від 19.10.2010 р. кінцевою датою оплати за товар є 30.11.2011 р.

Відповідно до п. 2.5. договору передбачено, що товар отриманий відповідачем у власність на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, визначається товарним кредитом. За користування товарним кредитом, відповідач сплачує на користь позивача відсотки.

Додатком №/ЗП-10022-00691 від 19.10.2010 р. до договору №137/В-22/506 від 19.10.2010 р. встановлений розмір відсотків за користування товарним кредитом, який становить 12% річних від вартості товару, отриманого на умовах товарного кредиту.

Відповідно до п. 2.6. договору, відсотки на розстрочені платежі нараховуються позивачем щомісячно до 5-го числа кожного наступного місяця. Сторони щомісячно підписують акт надання (прийому-передачі) послуг з розстрочення кінцевого розрахунку в термін до 5 числа кожного місяця. Акт про надання послуг з розстроченням кінцевого розрахунку надсилається позивачем на адресу відповідача, що вказані в тексті цього договору. Відповідач зобов’язується підписати акт та повернути його протягом 1-ого дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається до позивача в 10-ти денний термін, акт вважається схваленим та підписаним відповідачем. Оплата відповідачем нарахованих відсотків за користування товарним кредитом здійснюється щомісячно, якщо інше не передбачено додатками до договору.

Відповідно до п. 2.7 договору, строк користування товарним кредитом починається з дня, наступного за днем отримання товару відповідачем та закінчується днем, в який згідно з договором підлягає оплаті сума (або ї частина) розстроченого платежу.

Відповідно до п. 2.11 договору, позивач (постачальник) в разі прострочення оплати чергового платежу в односторонньому порядку проводить зарахування коштів, що надійшли від відповідача наступним чином: в першу чергу –в рахунок оплати нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, в другу чергу –в рахунок оплати вартості товару.

Відповідно до п. 7.2. договору, покупець (відповідач) за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та відсотків, нарахованих на розстрочені платежі, сплачує пеню в розмірі 0,3 відсотка за кожен день прострочення від суми боргу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Пунктом 7.3 договору сторони передбачили, що покупець (відповідач) відшкодовує збитки, завдані постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань по цьому договору в твердій сумі в залежності від строків (тривалості) порушення зобов'язання покупцем в розмірі: 10 (десять) відсотків неоплаченої вартості (ціни) товару за перший (повний чи неповний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10 (десять) відсотків за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф).

Згідно з п. 7.4. договору,          покупець у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, нарахованих на розстрочені платежі, сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 32 % відсотка річних з простроченої суми .

Як зазначає позивач, ним 28.12.2010 року по видатковій накладній № ВН-10022-01014 на виконання умов договору поставки поставлено відповідачеві товар на загальну суму 248000 грн. 00 коп., на підтвердження чого він надав видаткову накладну, копія якої залучена до матеріалів справи, (а. с. 16). Факт отримання товару підтверджується довіреністю на отримання товару № 0004 від 28.12.2010 р. на ім‘я Столбов Ю.А. (а. с. 18).

Позивач нараховував відповідачу відсотки за користування товарним кредитом в сумі 19163 грн. 45 коп. за період з 29.12.2010 р. по 30.11.2011 р., за що відповідач у встановлений договором строк оплати повністю не здійснив.

Згідно з банківською випискою № 99 від 13.12.2011р. відповідачем було здійснено передоплату в сумі 75000 грн. 00 коп., а також згідно з банківськими виписками № 127 від 26.10.2011 р., № 129 від 08.11.2011 р., та № 137 від 21.11.2011 р. відповідач здійснив часткове погашення відсотків за користування товарним кредитом на загальну суму 20000 грн. 00 коп.

Таким чином, станом на 19.12.2011 р. заборгованість відповідача за договором поставки сільськогосподарської техніки з розстроченням платежів № 137/В-22/506 від 19.10.2010 р. становить 172153 грн. 45 коп., в тому числі 19163 грн. 45 коп. сума відсотків за користування товарним кредитом.

Протягом березня –листопада 2011р. сторони підписували акти здачі прийняття робіт (надання послуг) з товарного кредитування, в яких визначився розмір відсотків за користування товарним кредитом на загальну суму 19163 грн. 45 коп.

Таким чином, на день подачі позовної заяви до суду, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар (з урахуванням суми товарного кредиту) становить 172153 грн. 45 коп., що підтверджується матеріалами справи.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати отриманого товару за укладеним між сторонами договором поставки № 137/В-22/506 від 19.10.2010 року.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1, 5 ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки № 137/В-22/506 існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки), з умовами щодо надання товарного кредиту до закінчення розрахунків.

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Разом з тим, про дійсну наявність заборгованості в даному випадку свідчать залучені до матеріалів справи первинні документи, а саме, видаткова накладна (а. с. 16) за якою відбувалася поставка товару.

Як зазначає позивач, заборгованість відповідачем за отриманий товар була сплачена лише частково, внаслідок чого на момент винесення оскаржуваного рішення за ним рахується заборгованість в сумі 172153,45 грн. Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України не надані.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 172153,45 грн.

Відповідно до вимог ст. 611-612 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання зобов’язання у вигляді стягнення пені передбачена п. 7.2. договору поставки, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та відсотків, нарахованих на розстрочені платежі, сплачує пеню в розмірі 0,3 відсотка за кожен день прострочення від суми боргу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

Згідно з п. 7.4. договору,          у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, нарахованих на розстрочені платежі, сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 32 % відсотка річних з простроченої суми .

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1389,02 грн. пені та 2867,65 річних підлягають задоволенню, оскільки відповідають чинному законодавству і вимогам укладеного між сторонами договору поставки № 137/В-22/506 від 19.10.2010 року.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник в господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані збитки суб'єкту, права або інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані доходи, які управлена сторона одержала б в разі належного виконання зобов'язань або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка припустила господарського правопорушення включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктом, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків в наслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках , передбачених законом.

Частиною 5 ст. 225 ГП України передбачено, що сторони господарського зобов’язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов’язання чи строків порушення зобов’язання сторонами.

Пунктом 7.3 договору, сторони визначили розмір збитків, що підлягає відшкодуванню у випадку прострочення оплати поставленого товару.

Юридичною підставою для усіх видів цивільно-правової чи господарсько-правової відповідальності є наявність певних умов, що у своїй сукупності утворюють склад цивільного (господарського) правопорушення. Необхідними умовами цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності за загальним правилом є: протиправність поведінки особи; шкода як результат протиправної поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками; вина особи, що заподіяла збитки.

Відповідно до п. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 17215,35 грн.

Доводи відповідача стосовно порушення господарським судом під час розгляду справи його процесуальних прав документального підтвердження не знайшли.

Зокрема безпідставними є доводи відповідача стосовно нібито невиконання судом вимог ст. 77 ГПК України щодо відкладення розгляду справи в зв’язку з неявкою представника відповідача у призначене судове засідання, та позбавлення відповідача можливості надати докази в обґрунтування своєї правової позиції.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, і тільки в разі якщо за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, та, таким чином, не був позбавлений права на надання заперечень на позов та документів в його обґрунтування, господарський суд правомірно вирішив справу за відсутності представника відповідача, який не скористався своїм правом на направлення в судове засідання свого представника.

Беручи до уваги викладене, а також те, що норми ГПК України передбачають можливість розгляду справи без участі представників сторін та передбачають її відкладення її розгляду лише у випадках, коли спір за якихось причин не може бути вирішено в даному судовому засіданні, посилання відповідача на незаконність винесення господарським судом оскаржуваного рішення є безпідставними та необґрунтованими в зв'язку з чим, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому, відповідач, не надав жодного доказу того, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми процесуального права, які могли б в будь-якому випадку бути підставою для скасування даного рішення.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв’язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються, не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

          Рішення господарського суду Сумської області від 02.02.2012 р. у справі № 5021/3009/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 02.04.2012 р.