Рішення № 22453250, 16.03.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-66/2500-201216.03.12 Суддя господарського суду міста Києва ГончаровС.А. при секретарі судового засідання Климович М.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталкер Трейд”

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “ФК Факторинг”

до відповідача-2: Закритого акціонерного товариства “Керамін-Україна”

про визнання недійсним договору № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 11.01.12

ОСОБА_2 за довіреністю від 11.01.12

від відповідача-1: ОСОБА_3 за довіреністю від 02.03.10

від відповідача-2: не зявились

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Сталкер Трейд” (надалі - позивач), звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ФК Факторинг” (надалі відповідач-1), Закритого акціонерного товариства “Керамін-Україна” (надалі відповідач-2) про визнання недійсним договору № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що укладений між відповідачами Договір № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року не відповідає правовій конструкції Договору факторингу, направленому на фінансування під відступлення права грошової вимоги, а, натомість, містить всі притаманні ознаки Договору уступки права вимоги (цесії). Наведені обставини, на думку позивача, є підставами для визнання спірного договору недійсним на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідач-1 згідно з відзивом на позовну заяву, проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що спірний договір факторингу відповідає вимогам, передбаченим ст.ст. 1077, 1078, 1079 Цивільного кодексу України, оскільки містить усі істотні умови договорів такого типу; сторони, при укладенні спірного договору, погодили всі його істотні умови, та, з огляду на таке, договір укладено належним чином, та правові підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідачем-1 зазначено, що у випадку правової конструкції договору факторингу має місце двостороннє зобовязання сторін (з однієї сторони надання грошових коштів у розпорядження, з другої відступлення права грошової вимоги та здійснення оплати), в той же час, правова конструкція заміни кредитора у зобовязанні (цесії), наявності будь-якого зустрічного зобовязання, як то надання грошових коштів, сплати винагороди за відступлення права вимоги тощо, не передбачає. Відповідачем-1 наведено, що чинне законодавство України не містить імперативної норми про черговість надання грошових коштів Фактором клієнтові та відступлення права грошової вимоги Клієнтом Факторові.

Відповідач-1 також зазначає про те, що позивачем не зазначено, яке саме його право або законний інтерес порушено.

Відповідач-2 відзиву на позовну заяву не подав, не використав своє право на участь у судовому засіданні, представника в судове засідання не направив.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач-2 в судове засідання не зявився, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається по суті відповідно до норм ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

14.10.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “ФК Факторинг” (відповідачем-1) та Закритим акціонерним товариством “Торговий Дім “Керамін-Україна” (відповідачем-2) було укладено договір № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року.

Відповідно до п. 1.1 договору № 01, в силу ст. 1077 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»відповідач-1 (фактор за умовами договору) зобовязався передати грошові кошти в розпорядження відповідача-2 (клієнт за умовами договору) за плату, а відповідач-2 зобовязався відступити відповідачеві-1 своє право грошових вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталкер Трейд” (за договором - боржник) за грошовими зобовязаннями, які виникли відповідно до Договору поставки № 8/04 від 08.04.2006 року (надалі основний договір).

Пунктом 2.1. договору № 01 визначено, що відповідно до ст. 1078 ЦК України, клієнт відступає Факторові наявну грошову вимогу до Боржника.

Згідно п. 2.2. договору № 01 право грошової вимоги у відповідача-1 виникло внаслідок здійснення відповідачем-2 поставки товарів відповідно до умов Основного договору та первинних документів у вигляді наступних видаткових накладних: № Кер-000639 від 09.04.2009 року на суму 63616,70 грн., № Кер-000640 від 09.04.2009 року на суму 19863,79 грн., № Кер-000650 від 10.04.2009 року на суму 7439,28 грн., № Кер-000651 від 10.04.2009 року на суму 29633,47 грн., № Кер-000652 від 10.04.2009 року на суму 49427,24 грн., № Кер-000653 від 10.04.2009 року на суму 2298,24 грн.

Сума грошового зобовязання боржника (надалі договірна сума) за вказаними накладними згідно вказаного основного договору складає всього з ПДВ 172278,72 грн. (п. 2.3. договору № 01).

Відповідно до п. 2.4. договору № 01 відступлення права грошової вимоги у зобовязанні за основним договором від Клієнта до Фактора відбувається у момент набрання чинності цим договором.

Згідно п. 2.7. договору № 01 під відступленням права грошової вимоги, що виникло згідно вказаних вище накладних, Фактор належним чином надав Клієнтові фінансування, здійснивши переказ останньому грошових коштів у сумі 120595,10 грн. без ПДВ на його поточний рахунок у банку.

Пунктом 3.1. договору № 01 визначено, що Фактор надає Клієнтові фінансування на строк з моменту надання фінансування за цим договором до моменту сплати Факторові Договірної суми Боржником, відповідно до умов Основного договору , але не пізніше строку платежу за накладними, який визначений в п. 2.2.

Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу (п. 6.2. договору № 01).

Відповідно до п. 8.1. договору № 01 сторони договору погодили, що на підставі ч. 3 ст. 653 ЦК України, він набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін, і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобовязань.

Як зазначалось, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним договору № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року.

Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу являє собою зобов'язальне правовідношення, яке виникає між фактором та продавцем (постачальником) товарів або послугонадавачем (клієнтом), за яким фактор купує у клієнта право вимоги останнього по відношенню до його контрагентів (боржників) за договорами по сплаті заборгованості за поставлені (передані) товари або надані послуги, тим самим фінансуючи діяльність клієнта. При цьому саме грошова вимога, передана Клієнтом Фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

Сферою застосування договору факторингу є, зазвичай, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість на усунення недостатності оборотних коштів, розрізняються дві правові конструкції договору факторингу: договір купівлі грошової вимоги; договір із метою забезпечення виконання зобов'язання.

Для того, щоб віднести оспорюваний Договір факторингу до вказаної договірної конструкції необхідна одночасна наявність таких складових (істотних умов):

- суб'єктний склад: Фактор, яким може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції та Клієнт, яким може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності;

- наявність зобов'язального правовідношення, за яким Фактор купує у Клієнта право грошової вимоги останнього по відношенню до його контрагентів (Боржників) за договорами по сплаті заборгованості за поставлені (передані) товари або надані послуги (основними договорами), тим самим фінансуючи діяльність Клієнта. При цьому, мова йде не про будь-яке окреме відплатне відступлення конкретного права вимоги, а про конкретну дебіторську заборгованість.

- відносини між Фактором та Клієнтом носять оплатний характер, тобто Фактору має бути забезпечена можливість одержання винагороди за послуги по фінансуванню діяльності Клієнта.

Проте, як вбачається з положень укладеного між відповідачами договору № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року, його конструкція не містить одночасно перерахованих елементів.

Зокрема, відповідно до п. 2.4. договору № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року відступлення права грошової вимоги у зобовязанні за основним договором від Клієнта до Фактора відбувається у момент набрання чинності цим договором. Відповідно до п. 8.1. цього договору № 01, він набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін.

З наведеного суд робить висновок про те, що безпосереднє відступлення права грошової вимоги, відповідно до положень спірного Договору факторингу, відбувається в момент його укладання.

Однак, відповідно до положень ст. 1084 Цивільного кодексу України право грошової вимоги до Боржника у Фактора виникає з моменту здійснення фінансування останнім Клієнта за відступлену йому грошову вимогу.

Згідно п. 2.7. договору № 01, сторони цього договору визначили, що під відступленням права грошової вимоги, що виникло згідно вказаних вище накладних, Фактор належним чином надав Клієнтові фінансування, здійснивши переказ останньому грошових коштів у сумі 120595,10 грн. без ПДВ на його поточний рахунок у банку.

Проте, пунктом 3.1. спірного договору встановлений строк, на який Клієнт отримує таке фінансування. Так, Фактор надає Клієнтові фінансування за цим договором до моменту сплати Факторові Договірної суми Боржником, відповідно до умов Основного договору, але не пізніше строку платежу за накладними.

З огляду на положення спірного договору, суд робить висновок про те, що в договірній конструкції спірного договору відсутня купівля права грошової вимоги до Боржника, а лише вбачається тимчасове користування Клієнтом грошовими коштами Фактора. За конструкцією оскаржуваного договору сторони договору затвердили порядок повернення фінансування, наданого Фактором Клієнту, натомість залишили порядок припинення (повернення) відступлення права грошової вимоги до Боржника без врегулювання.

Крім того, предметом спірного договору в розрізі конструкції «фінансування під відступлення права грошової вимоги»є майбутня грошова вимога до Боржника, яка в силу приписів ст. 1078 ЦК України вважається переданою Фактору лише з дня виникнення права такої вимоги до Боржника.

Оскільки, за умовами спірного договору, день виникнення права вимоги до позивача (строк платежу за накладними) збігся з днем повернення фінансування, отриманого Клієнтом під відступлення його права грошової вимоги, то таким чином підтверджується відсутність одночасної дії двох обов'язкових умов, характерних вказаній конструкції договору: виникнення права вимоги до Боржника та фінансування під відступлення права грошової вимоги до Боржника.

Саме значення фінансування під відступлення права грошової вимоги полягає в тому, що Клієнт (відповідач-2), не чекаючи настання строку платежу свого Боржника (позивача), отримує ці кошти від - Фактора (відповідача-1). Тим самим Клієнту надається можливість використати отримані кошти на свої потреби, виграючи у часі. Зацікавленість Фактора в даному договорі проявляється в тому, що він фінансує Клієнта, отримуючи за це винагороду. Передача права вимоги в рамках договору факторингу носить допоміжний характер, тоді як передача відповідної грошової суми (фінансування) Клієнту - основний.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги також в практиці ділового обороту називається "договором цесії", а його суб'єкти відповідно "цедентом" (первісний кредитор) та "цесіонарієм" (новий кредитор). Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.

Саме у договорі відступлення права грошової вимоги відбувається процедура передачі прав та обов'язків кредитора, проте не передбачено фінансування конкретної вимоги. Цесія - це сам факт заміни особи в зобов'язанні. В силу ж вимог ст. 1077 Цивільного кодексу України для договору факторингу в імперативному порядку встановлено фінансування під відступлення грошової вимоги.

Також, згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України передбачена можливість Клієнта відступити Факторові свою грошову вимогу до Боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором. При цьому якщо відступлення права грошової вимоги Факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором, Фактор зобов'язаний надати Клієнту звіт і передати суму, що перевищує суму боргу Клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги. Якщо сума, одержана Фактором від Боржника, виявилася меншою від суми боргу Клієнта перед Фактором, яка забезпечена відступленням права вимоги, Клієнт зобов'язаний сплатити Факторові залишок боргу.

Таким чином, істотною умовою договору факторингу, правова конструкція якого передбачає можливість Клієнта відступити Факторові свою грошову вимогу до Боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором є розмір боргу Клієнта перед Фактором за зобов'язанням, по відношенню до якого відступлення вимоги мало забезпечувальний характер.

Іншою істотною умовою договору факторингу, правова конструкція якого передбачає можливість Клієнта відступити Факторові свою грошову вимогу до Боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором є граничний строк виконання Клієнтом зобов'язання перед Фактором, що забезпечено відступленням права вимоги. Істотність зазначеної умови пов'язана з тим, що грошова вимога переходить до Фактора лише тоді, коли не буде виконано зобов'язання, по відношенню до якого відступлення вимоги мало забезпечувальний характер.

Однак, як вбачається із змісту спірного договору, він не містить будь-якої характеристики зобов'язання, по відношенню до якого відступлення вимоги мало забезпечувальний характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України забезпеченню підлягають лише дійсні вимоги, тобто забезпечення не може існувати, при відсутності предмету забезпечення.

Пунктом 6.2. спірного договору визначено, що грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

Натомість, пунктом 9.5. Договору поставки № 8.4. від 08.04.2009 року, що був укладений між відповідачем-2 та позивачем, передбачено заборону передачі прав та обовязків за цим договором третім особам без попереднього узгодження Сторонами.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що спірний договір № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року не відповідає договірній конструкції договору факторингу в розумінні фінансування під відступлення права грошової вимоги, а натомість містить всі притаманні ознаки договору уступки права вимоги (цесії).

З огляду на таке, суд до висновку, що договір № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року є удаваним правочином, тобто таким, що вчинений відповідачами з метою приховати інший правочин, а саме уступку права грошової вимоги (цесію).

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тому при укладанні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Воля сторін в удаваному правочині спрямована встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті які передбачені правочином.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що відповідач-1 і відповідач-2 підписуючи договір № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року мали на меті приховати договір цесії (договір відступлення грошової вимоги) на дотримання процедури укладення якого, згідно пункту 9.5. Договору поставки № 8.4. від 08.04.2009 року необхідна згода позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно ч.ч. 1, 5 зазначеної статті Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України будь-яка особа, яка заперечує дійсність правочину на підставах встановлених законом може звернутись до суду про визнання його недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 215, 235, 548, 1077, 1078, 1084 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 2, 22, 32, 33, 35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталкер Трейд” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ФК Факторинг”, Закритого акціонерного товариства “Керамін-Україна” про визнання недійсним договору № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року задовольнити.

Визнати недійсним договір № 01 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “ФК Факторинг”, та Закритим акціонерним товариством “Керамін-Україна”.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ФК Факторинг” (01032, м.Київ, вул. Саксаганського, 120, оф. 17, ЄДРПОУ 35432977) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталкер Трейд” (04213, м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, 46-А, кв. 37, ЄДРПОУ 30045192) витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,50 грн.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Керамін-Україна” (49021, Дніпропетровська область, смт. Ювілейне, вул.. Магістральна, 34, ЄДРПОУ 34273080) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сталкер Трейд” (04213, м. Київ, вул. Героїв Сталінграду, 46-А, кв. 37, ЄДРПОУ 30045192) витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,50 грн.

Суддя С.А. Гончаров

В судовому засіданні 16.03.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення складено в повному обсязі

та підписане 21.03.2012р.