Постанова № 22453034, 04.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2012 р. Справа № 5023/6810/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. головуючого,

Коваленка В.М. (доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків

на постанову

та постановувід 25.01.2012 р. Харківського апеляційного господарського суду

від 12.10.2011 р. господарського суду Харківської області

у справі№ 5023/6810/11 господарського суду Харківської області за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, смт. Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області

дофізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Південне Харківського району Харківської області

провизнання банкрутом

ліквідаторарбітражний керуючий Плотнікова О.В.

в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" ОСОБА_8, довір., ОСОБА_9, довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.08.2011 року порушено провадження у справі № 5023/6810/11 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - Боржник, Підприємець) за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - Кредитор) в порядку норм ст.ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Харківської області від 12.10.2011 року (суддя Чистякова І.О.) Підприємця визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Плотнікову О.В., якого зобовязано виконати ліквідаційну процедуру банкрута та інші дії, передбачені Законом про банкрутство.

Не погоджуючись із цією постановою, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі-Банк) звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Харківської області від 12.10.2011 року та припинити провадження у справі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 року (головуючий суддя Шевель О. В., судді: Лакіза В.В., Пуль О.А.) апеляційну скаргу Банку залишено без задоволення, а постанову господарського суду Харківської області від 12.10.2011 року без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Харківської області від 12.10.2011 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 року та припинити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 6, 7, 9, 11, 23, 47, 48 Закону про банкрутство, ст. 38 Закону України "Про третейські суди", ст. 53 Цивільного кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі доказів у справі встановлено, що заборгованість Боржника перед ініціюючим кредитором підтверджена доказами у справі, є безспірною та її неможливо погасити, оскільки наявне у власності Підприємця майно знаходиться у заставі, та щодо цього майна проведена оцінка. За цих підстав місцевий суд дійшов висновку про визнання Підприємця банкрутом в порядку норм ст.ст. 47, 48 Закону про банкрутство. Підтримавши вказані висновки, суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду, крім цього відхилив клопотання Банку про заміну його правонаступником, оскільки не були надані докази переходу права Банку на вимоги до Підприємця іншій особі.

Заперечуючи вказані висновки, заявник в касаційній скарзі зазначив, що на момент звернення із заявою про порушення справи про банкрутство відкрите виконавче провадження стосовно заборгованості ініціюючого кредитора до Підприємця було відсутнє. До того ж у виконавчому провадженні була відсутня конкуренція кредиторських вимог, а тому відсутня безспірність цих вимог. Також скаржник зазначив про недоведенність того, що правовідносини між Кредитором та Боржником пов'язані із підприємницькою діяльністю, а факти встановлені рішенням третейського суду підлягають доказуванню в господарському процесі. Крім цього, заявник вказує, що не були надані докази проведення оцінки всього рухомого майна Боржника (транспорту), відомості щодо земельних ділянок Підприємця, призначення ж ліквідатора у справі не обґрунтовано, оскільки реалізацію майна у ліквідаційній процедурі здійснює державний виконавець, до Підприємця ж не можна застосовувати загальні наслідки ліквідації, а виклик Банку, як заставного кредитора, у відповідне судове засідання є обов'язковим.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із цими запереченнями, оскільки вони викладені без врахування особливостей порушення провадження у справі про банкрутство та визнання банкрутом громадянина підприємця, передбачених нормами Закону про банкрутство, а також без врахування всіх встановлених судами обставин справи.

Так, положення ст. 47 Закону про банкрутство встановлюють особливості щодо порядку порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця.

Зокрема, нормами абзацу 2 ч. 2 вказаної статті передбачено, що заяву про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця можуть подати кредитори, за винятком кредиторів, вимоги яких пов'язані з зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредиторів, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру.

Отже, серед інших особливостей, передбачених нормами ст. 47 вказаного закону яких, для порушення справи про банкрутство громадянина підприємця потребує доказуванню обставини, що характер кредиторських вимог до боржника громадянина підприємця пов'язаний із здійсненням останнім підприємницької діяльності.

Крім цього, виходячи з положень цієї ж статті обов'язковим є також дотримання загальних умов при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство, визначених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство: щодо безспірності кредиторських вимог до громадянина-підприємця, щодо якого порушується справа про банкрутство, розміру цих вимог не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, та незадоволення цих вимог більше ніж протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Дотримання вказаних умов (як спеціальних, так і загальних) є обов'язковим, відповідно до Закону про банкрутство, при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця, які (умови) складають предмет спору у відповідній справі про банкрутство. Перевірка та оцінка на предмет підтвердженності відповідних обставин належними доказами у справі, враховуючи особливості провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця згідно ст.ст. 47, 48 Закону про банкрутство та відсутність підготовчого засідання у справі, як це передбачено нормами ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство, здійснюється у судовому засіданні, коли вирішується питання про визнання громадянина підприємця банкрутом.

Суди попередніх інстанцій, встановлюючи факт того, що покладена в основу заяви про порушення справи про банкрутство Підприємця кредиторська заборгованість перед ініціюючим кредитором пов'язана зі здійсненням Боржником підприємницької діяльності, послалися на умови наявного у справі договору поставки товару від 01.04.2008 року, а також рішення третейського суду від 05.11.2010 року, за яким з Підприємця на користь Кредитора стягнена заборгованість за цим договором (т. 1 а.с. 28-29, 38-41) та на підставі якого заявлені ініціюючим кредитором грошові вимоги у даній справі. Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на наявну у справі первинну документацію, що була оформлена на підтвердження виникнення правовідносин за згаданим договором (видаткові накладні - т. 1 а.с. 32-37).

Встановлюючи наявність загальних підстав для порушення провадження у справі про банкрутство (ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство), суди послалися, окрім згаданого рішення третейського суду від 05.11.2010 року, на ухвалу господарського суду Харківської області від 22.03.2011 року у справі № 5023/1199/11 про визнання рішення третейського суду та видачу наказу та постанову від 31.03.2011 року про відкриття виконавчого провадження (т. 1 а.с. 42-45), які в сукупності підтверджують і розмір вимог до Підприємця в сумі більше, ніж 300 мінімальних заробітних плат, і факт незадоволення цих вимог перед Кредитором більш ніж протягом трьох місяців та безспірний характер таких вимог.

Отже, суди попередніх інстанцій встановили наявність та підтвердженність належними доказами у справі необхідні та достатні умови, визначені нормами ч. 3 ст. 6 та ст. 47 Закону про банкрутство для порушення справи про банкрутство Підприємця, а також для визнання його банкрутом, а відповідні доводи скаржника стосовно необхідності доказування саме у даній справі фактів, встановлених рішенням третейського суду, та щодо недоведенності безспірності вимог ініціюючого кредитора спростовуються встановленими судами обставинами та доказами у справі, на які послалися вказані суди.

Суд касаційної інстанції визнає неналежним посилання скаржника на необхідність доказування факту недостатності вартості майна Підприємця для задоволення вимог кредиторів, оскільки такі вимоги встановлені спеціальною нормою ст. 51 Закону про банкрутство, що регулює особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником, тоді як спеціальні норми ст.ст. 47, 48 Закону про банкрутство, що регулюють умови та порядок порушення справи про банкрутство та визнання банкрутом громадянина підприємця, містять інші, згадані вище умови та особливості.

Щодо посилання Банку на відсутність підстав для призначення ліквідатора Боржника у справі, суд звертає увагу на те, що відповідно до абзацу 2 ч. 7 ст. 48 Закону про банкрутство у разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором.

Отже, вирішення питання про призначення ліквідатора у справі про банкрутство громадянина-підприємця вирішується судом. Суд же касаційної інстанції стосовно цього враховує, що матеріали справи містять відомості та докази стосовно наявного у Підприємця рухомого та нерухомого майна, щодо оцінки цього майна, про що, доречи, зазначалось і Боржником, і заявником в касаційній скарзі, а також судами попередніх інстанцій в оскаржуваних постановах.

Крім викладеного суд касаційної інстанції не погоджується із доводами скаржника про незастосування до Підприємця норм ст. 23 Закону про банкрутство щодо загальних наслідків визнання боржника банкрутом.

Так, особливості визнання громадянина підприємця банкрутом та наслідки, а також особливості щодо порядку задоволення вимог кредиторів громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, визначені нормами ст.ст. 48, 49 Закону про банкрутство. Інші ж питання щодо наслідків визнання громадянина-підприємця банкрутом та щодо проведення дій у ліквідаційній процедурі, які не визначені спеціальними нормами ст.ст. 48-49 Закону про банкрутство, врегульовані загальними нормами цього закону, у тому числі і нормами його 23 статті.

Заперечення ж скаржником висновків оцінки наявного у Підприємця майна (враховуючи визначені вище та встановлені судами достатні та необхідні підстави для порушення справи про банкрутство Підприємця) можуть бути аргументом та доводом, за наявності відповідних доказів, при оцінці дій ліквідатора у даній справі, а також при оскарженні та перегляді прийнятих у справі про банкрутство громадянина підприємця судових рішень стосовно реалізації майна банкрута, ухвали про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу Боржника тощо.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для порушення справи та визнання Підприємця банкрутом в порядку норм ст.ст. 47-49 Закону про банкрутство є правомірним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи.

Поряд з викладеним суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що Банком у справі подавалось клопотання про заміну його правонаступником Дельтабанк, із підставами відхилення якого (клопотання) колегія суддів погоджується за відсутністю належних доказів переходу до третьої особи права на вимоги Банку до Підприємця.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому оскаржувані постанови цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 6, 7, 23, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 41, 33, 34, 43, 1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" залишити без задоволення.

2.Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 р. та постанову господарського суду Харківської області від 12.10.2011 р. у справі № 5023/6810/11 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 05.04.2012 року.