Постанова № 22453030, 04.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2012 р. Справа № 5023/7398/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Уліцького А.М.,

суддів:Мачульського Г.М.,

Рогач Л.І.

розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Концерн "Галнафтогаз"

на постановувід 12.01.12Харківського апеляційного господарського суду

у справі№5023/7398/11

господарського судуХарківської області

за позовомХарківської районної державної адміністрації

доПублічного акціонерного товариства "Концерн "Галнафтогаз"

третя особаХарківська обласна державна адміністрація

провизнання недійсним договору

за участю представників сторін

від позивача:у засідання не прибули

від відповідача:ОСОБА_1, дов.

від третьої особи:ОСОБА_2., дов.; ОСОБА_3., дов. ВСТАНОВИВ:

Харківська районна державна адміністрація звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Концерн "Галнафтогаз", за участю в якості третьої особи Харківської обласної державної адміністрації, про визнання недійсним укладеного між сторонами в справі договору оренди землі №1834 від 03.06.10.

Позов мотивовано посиланням на положення ст. 116 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" та обставини скасування Харківською обласною державною адміністрацією власного розпорядження, на підставі якого укладено спірний договір оренди, а також приписи ч.ч. 1, 2 ст. 15 названого Закону та обставини відсутності в спірному договорі істотної умови щодо передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Рішенням від 14.11.11 господарського суду Харківської області (суддя Добреля Н.С.), яке залишено без змін постановою від 12.01.12 Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Сіверін В.І. головуючий, Терещенко О.І., Медуниця О.Є.), позовні вимоги задоволено з підстав їх доведеності.

Ухвалою від 16.03.12 Вищий господарський суд України призначив до розгляду касаційну скаргу відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована посиланням на незаконність розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №293 від 02.06.11 про скасування власного розпорядження, на підставі якого укладено спірний договір оренди, а також хибність висновку про відсутність у спірному договорі істотної умови як підстави для визнання його недійсним з огляду на укладення цього договору відповідно до Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації №96 від 19.02.10 між сторонами у справі укладено договір оренди землі від 03.06.10, за умовами якого відповідачеві передано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,9956 га, кадастровий №6325157000:007:0039 (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення), розташовану на території Коротичанської селищної ради Харківського району Харківської області вздовж автомобільної дороги Київ Харків Довжанський (км 463+420, праворуч). Факт передачі земельної ділянки в оренду підтверджується актом приймання-передачі від 21.06.10.

Проте розпорядженням №293 від 02.06.11 Харківська обласна державна адміністрація, задовольнивши протест заступника прокурора Харківської області, скасувала вищевказане розпорядження №96 від 19.02.10 "Про надання в оренду земельної ділянки ВАТ "Концерн Галнафтогаз" на території Харківського району".

У зв'язку з такими обставинами Харківська районна державна адміністрація звернулась до господарського суду з позовом у даній справі про визнання недійсним укладеного між сторонами на підставі розпорядження №96 від 19.02.10 договору оренди землі від 03.06.10, посилаючись також на відсутність у цьому договорі істотної умови щодо передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі тощо.

Відповідно до ст. 116 ЗК України (в редакції на момент укладання спірного договору) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

У силу ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Тобто згідно з вказаними нормами підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника.

З огляду на таке відповідний договір оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки лише за умови визнання недійсним з моменту прийняття рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання в оренду цієї ділянки, що є підставою для укладення оспорюваного договору.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним спірного в справі договору, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №96 від 19.02.10, на підставі якого цей договір укладено, втратило чинність у зв'язку з його скасуванням розпорядженням №293 від 02.06.11.

У касаційній скарзі відповідач доводить, що вказане розпорядження №293 від 02.06.11 є незаконним, зважаючи на положення рішення Конституційного Суду України від 16.04.09 №7-рп/2009. У п. 5 мотивувальної частини названого рішення вказано, зокрема, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Однак вказані доводи касатора щодо незаконності розпорядження №293 від 02.06.11 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки предметом спору в даній справі не визначено законність прийняття цього розпорядження, як і розпорядження №96 від 19.02.10. Втім, оскарження цих розпоряджень може бути предметом окремого спору.

Разом з тим, з встановлених судами обставин вбачається, що на момент укладення між сторонами спірного договору 03.06.10 розпорядження Харківської обласної державної адміністрації №96 від 19.02.10 було чинним, тобто станом на 02.06.11 на його підставі вже виникли орендні правовідносини між позивачем і відповідачем. З огляду на таке скасування цього розпорядження за протестом прокурора лише припиняє його дію з моменту скасування, але не тягне визнання цього розпорядження недійсними, оскільки визнання їх недійсними з моменту прийняття з настанням передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України юридичних наслідків, пов'язаних з недійсністю цих актів, є виключною компетенцією суду.

Тобто встановлення судами обставин щодо скасування адміністрацією власного розпорядження, на підставі якого вже укладено договір оренди земельної ділянки, не є достатньою підставою для визнання такого договору недійсним за відсутності встановлення обставин визнання вказаного розпорядження недійсним (незаконним) у судовому порядку, які сторонами в даній справі не доводилися.

Крім того, як вже зазначалось, підставою недійсності спірного договору визначено відсутність у ньому передбаченої ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотної умови щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відповідно до ч. 2 ст. 15 названого Закону відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Застосовуючи положення цієї норми, суд апеляційної інстанції відхилив посилання на те, що спірний договір укладений у відповідності до Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.04 №220, у якому відсутні відповідні умови про передачу в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки застосований сторонами у справі при укладенні спірного договору Типовий договір, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.04 №220 на підставі ст. 14 Закону України "Про оренду землі", і ця постанова є чинною, а ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України сторонам надано право визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій всебічно і повно встановили обставини справи, але неправильно застосувавши вищевказані норми матеріального права, дійшли хибного висновку про наявність підстав для задоволення позову. У зв'язку з цим судові рішення в справі підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові. Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 108, 1115, 1117, 1119-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.12 та рішення господарського суду Харківської області від 14.11.11 у справі №5023/7398/11 скасувати.

3. У задоволенні позову Харківської районної державної адміністрації відмовити.

4. Стягнути з Харківської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Концерн "Галнафтогаз" 470,50 грн. (чотириста сімдесят грн. 50 коп.) сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 751,10 грн. (сімсот п'ятдесят одну грн. 10 коп.) сплаченого судового збору за подання касаційної скарги. Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

ГоловуючийА.Уліцький

СуддіГ.Мачульський

Л.Рогач