Ухвала суду № 22436040, 01.03.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2012 р.справа № 2а-1235/10/0870 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Семененка Я.В.

           суддів:                     Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря – Трахт К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції в Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 січня 2011 року у справі №2а-1235/10/0870 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовський ливарно механічний завод»до Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції в Запорізькій області про скасування податкового повідомлення - рішення, -

в с т а н о в и В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовський ливарно механічний завод»звернулося до суду з позовом в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції №0002022310/0 від 03.12.2009 року, яким визначено податкові зобов’язання з податку на прибуток.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 січня 2011 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Бердянська ОДПІ Запорізької області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне з’ясування судом обставин справи, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, що став підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та доводами ДПІ, які викладено в запереченнях на позов.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами Бердянської ОДПІ Запорізької області проведена планова виїзна перевірка TOB «АЛМЗ»(ідентифікаційний код 32551364) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2009, за результатами якої складено Акт №206/23-108/32551364 від 20.11.2009р.

В акті перевірки, зокрема, вказано на порушення підприємством вимог пп. 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п. 5.3.3 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п.п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 50024 грн., в т.ч. за 2007 рік на суму 137 грн., за 2008 рік на суму 2292 грн., за 1 квартал 2009 року на суму 1995 грн., за 2 квартал 2009 року на суму 47595 грн.

Такі висновки податковим органом зроблено з огляду на наступне.

Перевіркою встановлено, що в порушення пп. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підприємством занижено скоригований валовий дохід на суму 119589 грн. 40 коп., який отриманий як доход з інших джерел у вигляді отриманої частки статутного капіталу ОСОБА_1 у сумі 119589 грн. 40 коп., яка склалася з урахуванням зменшення загальної суми частки статутного капіталу 123974 грн. 40 коп. на суму заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ "АЛМЗ" у розмірі 4385 грн., яка виникла в результаті отримання ним у 2006 році частки статутного капіталу шляхом викупу у ТОВ "АЛМЗ".

Так, у квітні 2009 році на підставі протоколу зборів учасників ТОВ "АЛМЗ" від 14.04.2009 було прийнято рішення на вихід зі складу учасників ТОВ "АЛМЗ" ОСОБА_1 та перерозподілити його частку, яка складає 50 % статутного капіталу (123974,4 грн.), ТОВ "АЛМЗ". Відповідні зміни до статуту було внесено та зареєстровано нову редакцію статуту ТОВ "АЛМЗ" за №10991050012000025 від 24.04.2009.

За даними бухгалтерського обліку при виході ОСОБА_1 зі складу засновників з ним не було проведено ні грошових, ні майнових розрахунків по отриманню своєї частини статутного капіталу ТОВ "АЛМЗ".

Отже, підприємство мало збільшити скоригований валовий дохід на суму 119589,40грн.

Крім цього, преревіркою встановлено, що в порушення п. 5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підприємством невірно визначено відсоток матеріальної складової у складі готової продукції.

Вартість товарно-матеріальних цінностей, списаних на виробництво за квітень-червень 2009 року, складає 48863 грн., що підтверджують проведені бухгалтерські проводки Дт 23 "Виробництво" Кт 20, 26, 29. Виготовлено за цей період готової продукції на суму 213 036,83 грн., що підтверджують дані головної книги за 2009 рік:

Дт 23.8 "Фактичні витрати" Кт 23

Дт 26 "Готова продукція" Кт 23.8

Станом на 01.01.2009 залишки матеріальної складової готової продукції складають 369975 грн. при фактичній наявності готової продукції в загальній сумі 573865 грн. 77 коп., тобто відсоток матеріальної складової готової продукції у 2 кварталі 2009 року. буде складатиме 53 % (369975+ 48863/573865,74+213036,83) та при розрахунку убутку балансової вартості запасів буде враховуватися залишок запасів на 30.06.2009 в сумі 292449 грн.(551790,85 *53/100).

Так, ТОВ "АЛМЗ" при складанні додатку К1/1 до Декларації з прибутку підприємства за 1 півріччя 2009 року було визначено залишок балансової вартості запасів станом на 30.06.2009 в сумі 236821 грн., що складає 42,9 % від загального обсягу готової продукції, яка значилася по бухгалтерському рахунку 26 "Готова продукція".

Таким чином, підприємством було завищено валові витрати за рахунок невірного визначення відсотка матеріальної складової готової продукції на суму 55628 грн. (292449-236821).

Перевіркою також встановлено, що в порушення п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" позивачем було завищено загальну суму амортизації на 24031 грн., у тому числі за 4 квартал 2008 року в сумі 8867 грн., за 1 квартал 2009 року в сумі 7981 грн., за 2 квартал 2009 року в сумі 7183 грн., за рахунок включення до складу балансової (первісної) вартості легкового автомобіля марки "Тойота", придбаного у вересні 2008 року вартістю 532068 грн. (у т.ч. ПДВ –88678,00 грн.), податку на додану вартість в сумі 88678 грн.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок, ставки, пільги та механізм справляння податку на прибуток. Вказаний закон не передбачено можливості підприємству відносити до складу валових витрат суми ПДВ при придбанні легкового автомобілю, які не були віднесені до податкового кредиту.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення № 0002023310/0 від 03.12.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 60 782 грн. 60 коп., в тому числі штрафні (фінансові) санкції у сумі 10 758 грн. 60 коп.

Правомірність та обґрунтованість рішення відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Щодо порушень пп. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що у квітні 2009 року на підставі протоколу зборів учасників ТОВ "АЛМЗ" від 14.04.2009 було прийнято рішення на вихід зі складу учасників підприємства ОСОБА_1 та перерозподіли його частку, яка складає 50% статутного капіталу (123974 грн. 40 коп.) ТОВ "АЛМЗ". Відповідні зміни до статуту було внесено та зареєстровано нову реакцію статуту ТОВ "АЛМЗ" за № 0991050012000025 від 24.04.2009.

Між ТОВ "АЛМЗ" та ОСОБА_1 був укладений договір від 15.04.2009 купівлі –продажу. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 продає частку статутного капіталу ТОВ "АЛМЗ" у розмірі 123974 грн. 40 коп., що складає 50% статутного фонду а позивач зобов’язується прийняти та оплатити вказану частку.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

15.05.2009р., що між ОСОБА_1 (Кредитором) та ОСОБА_2 ( Поручителем) був укладений договір поруки. Відповідно вказаного договору Поручитель зобов’язується в повному обсязі відповідати перед Кредитором за виконання зобов’язань ТОВ "АЛМЗ" по договору купівлі продажу частки статутного капіталу ТОВ "АЛМЗ" у розмірі 123974 грн. 40коп., що складає 50% статутного фонду, укладенням у між Кредитором та ТОВ "АЛМЗ".

Пункт 4.1 вказаного договору передбачає, що ОСОБА_2 (поручитель) виконує за ТОВ "АЛМЗ" зобов’язання перед ОСОБА_1 (Кредитором) на умовах, в порядку та у строк визначених договором купівлі - продажу.

Згідно розписки щодо отримання грошових коштів від 17.11.2009р., ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 123974 грн. 40 коп., у якості оплати за договором купівлі –продажу частки статутного капіталу ТОВ "АЛМЗ".

В свою чергу, ТОВ «АЛМЗ»надано докази (платіжні доручення), які свідчать про те, що заборгованість перед ОСОБА_2 за договором поруки від 15.04.2009р., укладеним ним з ОСОБА_1 у забезпечення договору купівлі-продажу частки ТОВ «АЛМЗ», була погашена виплатою грошових коштів з каси підприємства.

Таким чином, встановлені обставини справи спростовують висновки податкового органу щодо безоплатного отримання частки статутного капіталу ТОВ «АЛМЗ»від ОСОБА_1

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів ДПІ про порушення позивачем пп. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Щодо порушень п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Позиція ДПІ полягає у тому, що позивачем у 2 кварталі 2009 року було невірно визначено відсоток матеріальної складової у складі готової продукції при розрахунку убутку балансової вартості запасів, що призвело до завищення валових витрат на суму 55628 грн., у зв’язку з чим донараховано податок на прибуток -13907 грн.

Відповідно до норм п. 5.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Судом встановлено, що фактично спірні правовідносини між сторонами, в цій частині, виникли з приводу методики розрахунку відсотку матеріальної складової готової продукції, оскільки єдина методика таких розрахунків чинним законодавством не визначена.

Оскільки, з’ясування вказаних обставин потребували спеціальних знань в галузі бухгалтерського обліку, суд першої інстанції обґрунтовано призначив у справі судово-економічну експертизу.

Згідно висновку експерта від 30.09.2010р. №99 (а.с.182-184), розрахунки, які відображені акті перевірки щодо суми матеріальної складової в залишках готової продукції, є неправомірними.

З апеляційної скарги вбачається, що відповідачем не спростовується висновок судового експерта, навпаки, ДПІ погоджується з принципом розрахунку, який викладено у висновку експерту та вказує на те, що саме такий принцип було використано податковим органом під час проведення перевірки. При цьому, ДПІ зазначає, що при використанні розрахунку, запропонованого експертом відсоток матеріальної складової не зменшиться до рівня використаного платником, а буде більшим того, який визначено податковим органом (по акту перевірки –53%, по висновку експерта має бути 54,7%). Тобто збільшується сума податку та фінансова санкція за це порушення.

Такий підхід податкового органу до вирішення спірних правовідносин суд апеляційної інстанції вважає неприпустимим з тих підстав, що враховуючи приписи Закону України «Про державну податкову службу в Україні», право здійснювати обчислення податкових зобов’язань мають виключно органи державної податкової служби, а не суд.

Таким чином, враховуючи той факт, що відповідачем не доведено правомірності здійснення розрахунків при визначенні матеріальної складової у залишках готової продукції, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків ДПІ про порушення позивачем п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат на суму 55628 грн.

Щодо порушень вимог п.п. 5.3.3 п. 5.3ст. 5, п.п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.п 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до пп.8.3.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Відповідно до п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, придбані основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю».

Згідно із п.8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7, первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:… суми непрямих податків у зв’язку з придбанням основних засобів, якщо вони не відшкодовуються підприємству.

З огляду на вимоги Закону України «Про податок на додану вартість»суми ПДВ, сплачені у вартості придбаного легкового автомобіля, не можуть бути відшкодовані підприємству, оскільки не включаються до складу податкового кредиту (пп.7.4.2 ст.7 Закону).

Таким чином, оскільки суми непрямого податку –ПДВ не відшкодовуються підприємству, то позивач вірно визначив вартість автомобіля, як основного засобу, враховуючи суму такого податку.

Крім цього, з цього приводу, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на неоднозначне трактування Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(конфлікт інтересів пп.4.4.1 Закону №2181).

Так, пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

В свою чергу, підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, встановлених п. 7.8, 10.2 і ст. 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.

При цьому, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат, або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно з цим Законом у разі, якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком.

Тобто, згідно пп. 7.4.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», але у спірному випадку це суперечить вимогам підпункту 5.3.3 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки, придбаний легковий автомобіль використовується в оподатковуваних операціях, що не звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вказав на необґрунтованість висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.п. 5.3.3 п. 5.3ст. 5, п.п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

                                                            УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 січня 2011 року у справі №2а-1235/10/0870

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

Головуючий:                                                            Я.В. Семененко

          Суддя:                                                            Н.А. Бишевська

          Суддя:                                                            І.Ю. Добродняк