Постанова № 22423485, 12.10.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Зеленов А.С.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2011 року справа №2а/0570/9171/2011

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Міронової Г.М.

суддів Геращенка І.В. , Губської Л.В.

за участю секретаря судового засідання Діденко О.С., за участю: представників позивача Мірошнікової О.В., Фурсової О.О., представників відповідача 1: Ястремського В.П., Клименко Т.М., Руднєвої Н.Ф., представника відповідача 2 : Радченко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2011 р. у справі № 2а/0570/9171/2011 за позовом Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання частково недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку та просив визнати частково недійсними податкові повідомлення-рішення від 05.01.2011 року № 0000020700/0, від 15.04.2011 року № 0000251311/15996/10/15-16-23/1 в частині встановленого завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 614108,00 грн., а також податкових повідомлень-рішень від 05.01.2011 № 0000010700/0, від 15.04.2011 № 000261311/15994/10/15-16-23/1 в частині встановленого завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 292 112,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2011 р. у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку і просив апеляційний суд скасувати це рішення і прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог апелянт зазначив, що не погоджується з висновком податкового органу з огляду на приписи п.п. 1.7, 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якими надано право платнику податків зменшити податкове зобов'язання звітного періоду на суму податків, нарахованих (сплачених) ним у звітному періоді, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а в наступних податкових періодах отримати бюджетне відшкодування цієї суми податку. Придбання у МПП «Феона» феросплавів за договором купівлі-продажу від 21.01.2010 року № 4600037798/201 здійснювалось з метою їх використання у власній господарській діяльності ПАТ «МК «Азовсталь». Позивач сплатив у повному обсязі вартість отриманих товарів за вказаним договором з урахуванням податку на додану вартість (надалі ПДВ). Податковий кредит червня та липня 2010 р. був сформований на підставі виданих МПП «Феона» податкових накладних. Вважає, що ним були дотримані усі встановлені законом умови для отримання бюджетного відшкодування. Натомість, податковий орган необґрунтовано вважає, що несплата ПДВ продавцем і його постачальниками є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у бюджетному відшкодуванні ПДВ покупцю, який відніс до складу податкового кредиту суму ПДВ, фактично сплачену разом із ціною товару продавцю.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги.

Представники відповідачів проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції такою, що підлягає скасуванню з винесенням нового рішення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Маріуполі з 04.10.1996 р.; з 11.01.2011 р. перебуває на податковому обліку в СДШ по роботі з ВПП у м. Донецьку та є платником податку на додану вартість з 17.07.1997 р., згідно свідоцтва № 100336160 (т. 2 а.с. 12, 13).

Державною податковою інспекцією у м. Маріуполі була проведена документальна невиїзна (камеральна) перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2010 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 24.12.2010 № 1022/07/191158 (т. 1 а.с. 19-26).

За результатами перевірки заступником керівника податкового органу 05.01.2011 за порушення позивачем пункту 1.8. статті 1, підпункту 7.7.2. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000020700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 292 112,00 грн. по декларації за липень 2010 року № 9005363696 від 25.11.2010 та нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 73028 грн. (т. 1 а.с. 15).

Крім того, Державною податковою інспекцією у м. Маріуполі була проведена документальна невиїзна (камеральна) перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень 2010 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 24.12.2010 року № 1023/07/191158 (т. 1 а.с. 27-34).

За результатами перевірки заступником керівника податкового органу 05.01.2011 за порушення позивачем пункту 1.8. статті 1, підпункту 7.7.2. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000010700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 614 108,00 грн. по декларації за серпень 2010 року № 9005363697 від 25.11.2010 року та нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 153 527 грн. (т. 1 а.с. 17).

Позивачем були складені акти розбіжностей до актів перевірок від 24.12.2010 року № 1022/07/191158 та від 24.12.2010 року № 1023/07/191158 (т. 1 а.с, 35-37, 38-40), в яких викладені заперечення щодо висновків перевірок. ДПІ у м. Маріуполя надала відповіді на ці заперечення листами від 30.12.2010 року № 25950/10/07-013 (т. 1 а.с. 41-45) та від 30.12.2010 року № 25951/10/07-013 (т. 1 а.с. 46-50), якими висновки актів перевірок позивача залишилися без змін.

Позивач оскаржив прийняті ДПІ у м. Маріуполі податкові повідомлення-рішення до ДПА у Донецькій області в адміністративному порядку (т. 1 а.с. 56-60). Рішенням ДПА у Донецькій області від 04.03.2011 року № 4177/10/25-113-5 (т. 1 а.с. 61-64) податкові повідомлення-рішення від 05.01.2011 року №№ 0000020700/0, 0000010700/0 були скасовані у частині визначення штрафних (фінансових) санкцій. Позивачем були надіслані до ДПА України скарги від 15.03.2011 № 02-460 (т. 1 а.с. 65-69) та від 15.03.2011 № 02-459 (т. 1 а.с, 70-75) щодо неправомірного зменшення бюджетного відшкодування ПДВ податковими повідомленнями-рішеннями від 05.01.2011 року №№ 0000020700/0, 0000010700/0. Рішенням ДПА України від 19.05.2011 року № 9235/6/25-0515 (т. 1 а.с. 76-80) скарги позивача були залишені без задоволення.

За наслідками оскарження заступником начальника СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку були прийняті податкові повідомлення-рішення від 15.04.2011 року № 0000251311/15996/10/15-16-23/1, яким зменшено бюджетне відшкодування ПДВ в розмірі 614108,00 грн. по декларації за серпень 2010 р. від 25.11.2010 № 9005363697 (т. 1 а.с. 13), та від 15.04.2011 року № 000261311/15994/10/15-16-23/1 яким зменшено бюджетне відшкодування ПДВ в розмірі 292112,00 грн. по декларації за липень 2010 р. від 25.11.2010 № 9005363696 (т. 1 а.с. 14).

Як вбачається з актів перевірки (за твердженням податкового органу), при формуванні податкового кредиту у червні 2010 року позивачем допущено його завищення на суму 292 111,95 грн., а у липні 2010 р. - на суму 614 108 грн. по податковим накладним, отриманим від постачальника - МПП «Феона» (ЄДРПОУ 31719449).

На запит ДПІ в м Маріуполі Ленінська МДШ у м. Луганську повідомила, що МПП «Феона» не знаходиться за юридичною адресою. Згідно даних АРМ «Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» встановлені розбіжності між податковими зобов'язаннями вказаного підприємства та податковим кредитом позивача у вказані вище податкові періоди. Податкові декларації МПП «Феона» за вказані періоди до податкового органу не здавало. Зазначений запит позивача та відповідь Ленінської МДПІ у м. Луганську містяться в матеріалах справи (т. 2 а.с. 62-64).

Враховуючи викладене, податковим органом зроблено висновок про те, що в порушення пункту 1.8. статті 1, абзацу «а» підпункту 7.7.2. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у позивача не має підстав для віднесення до складу податкового кредиту червня 2010 р. суми ПДВ 292 111,95 грн., та податкового кредиту липня 2010 р. - суми ПДВ 614 108 грн. за придбану продукцію від постачальника МПП «Феона», по якому неможливо підтвердити факт надходження податку на додану вартість до бюджету по ланцюгу постачання до кінцевого виробника. Внаслідок цього, позивачу було зменшено бюджетне відшкодування ПДВ в розмірі 292112,00 грн. по декларації за липень 2010 р. та в розмірі 614108.00 грн. по декларації за серпень 2010 р.

Саме вищевказані обставини стали підставою для висновків суду про відмовлення у задоволенні позову.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає його хибним з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та МПП «Феона» був укладений договір купівлі-продажу № 4600037798/201 від 21.01.2010 (т. 1 а.с. 203-208), відповідно до умов якого позивач придбав у МПП «Феона» продукцію, найменування, кількість, ціна та загальна вартість якої визначається специфікаціями. Відповідно до п. 4.1 договору, поставка продукції здійснювалась постачальником на умовах БПР ВАТ «МК «Азовсталь», якщо інші умови не будуть визначені у специфікаціях. Згідно з п. 7.1 договору, постачальник зобов'язаний надати покупцю оригінали документів: транспортні і супровідні документи; сертифікат якості, технічний паспорт; рахунок-фактуру; пакувальний сертифікат; сертифікат санітарно-гігієнічного висновку; сертифікат радіологічної безпеки; податкову накладну.

Також між сторонами договору були підписані додаткова угода від 22.05.2010 (т. 1 а.с. 209) та специфікації № 1 від 26.01.2010 на поставку феронікелю на суму 2137500,00 грн. (т. 2 а.с. 193), № 2 від 16.02.2010 на поставку нікелю катодного первинного марки Н-1 на суму 783555,84 грн. (т. 2 а.с. 194), № 3 від 04.03.2010 на поставку феронікелю на суму 2252250,00 грн. (т. 2 а.с. 195), № 4 від 01.04.2010 на поставку феронікелю на суму 2300000 грн. (т. 2 а.с. 196), № 5 від 01.04.2010 на поставку нікелю катодного первинного марки Н-1 на суму 2727705,75 грн. (т. 2 а.с. 01.04.2010), № 6 від 11.06.2010 на поставку нікелю катодного первинного марки Н-1 на суму 2121411,60 грн. (т. 2 а.с. 196), № 7 від 25.06.2010 на поставку феронікелю на суму 3700000,00 грн. (т. 2 а.с, 199).

На підтвердження виконання умов договору позивачем надані наступні первинні документи: рахунки, виставлені постачальником на оплату товару (т. 1 а.с. 174, 178, 181, 185); накладні, за якими здійснювалась приймання товару (т. 1 а.с. 175, 179, 182, 186); акти прийому-передачі товару (т. 1 а.с. 176, 183); товарно-транспорті накладні (т. 1 а.с. 187-193); виписки банку, якими підтверджено оплату придбаного товару позивачем (т. 1 а.с. 210-223).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій за договорами з МПП «Феона» відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та МПП «Феона» - договіру купівлі-продажу № 4600037798/201 від 21.01.2010 року. Також, вказаний правочин не визнавався недійсними у судовому порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності у МПП «Феона» не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів не приймає посилання представників відповідача в обґрунтування нікчемності договорів на те, що позивач не підтвердив фактичне виконання договорів відповідними первинними та бухгалтерськими документами, оскільки це спростовано дослідженими судом матеріалами справи (актами приймання-передачі, накладними та ін.), про що було зазначено судом вище. Крім того, надані позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» щодо їх оформлення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність правочину договіру купівлі-продажу, укладеного між позивачем та МПП «Феона» № 4600037798/201 від 21.01.2010 року.

Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню робіт та послуг за вказаними договорами із його господарською діяльністю та фактичне використання отриманих робіт та послуг у його власній господарській діяльності.

Стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту податку на додану вартість колегія суддів зазначає наступне.

Як визначено п.п. 7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищевказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З урахуванням наведених правових норм та наданих до матеріалів письмових документів, колегія суддів дійшла до висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи, у зв'язку з чим є необґрунтованим у даному випадку донарахування податковим органом позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді для визначення, стягнення з позивача суми податкового зобовязання з урахуванням штрафних санкцій.

Посилання суду першої інстанції на недотримання ПП «Феона» Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, є безпідставним з огляду на те, що даний наказ був виданий у відповідності до його преамбули на виконання пункту 3 розділу першого Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 5 січня 1995 р. N 7, а також з урахуванням того, що позивач в даному випадку не зобовязаний контролювати введення контрагентом документації, яка безпосередньо не впливає на здійснення господарської діяльності.

Суд першої інстанції при постановленні судового рішення не здійснив аналізу первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, а зробив висновки на припущеннях, тому доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу і є цілком слушними.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції постановлене судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 199, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИэЛА :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" у справі № 2а/0570/9171/2011 - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 серпня 2011 р. у справі № 2а/0570/9171/2011 - скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання частково недійсними податкових повідомлень-рішень задовольнити

Визнати частково недійсними податкове повідомлення-рішення від 05.01.2011 року № 0000020700/0, від 15.04.2011 року № 0000251311/15996/10/15-16-23/1 в частині встановленого завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 614108,00 грн., а також податкові повідомлення-рішення від 05.01.2011 року № 0000010700/0, від 15.04.2011 року № 000261311/15994/10/15-16-23/1 в частині встановленого завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 292 112,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 19 жовтня 2011 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

СуддіСудді Геращенко І.В. Губська Л.В.